Позакласний захід "Прощавай, Букварику!"

Мета: 

•      виховувати любов до рідної школи, навчання, друзів, вчителів;
•      вчити дітей декламувати співати, вірші, танцювати, цінувати друзів;
•      збагачувати духовність дітей, виховувати естетичний смак, розкривати артистичні здібності, пробуджувати прагнення до знань, цінувати уміння, знання.

Обладнання залу: зала святково прибрана повітряними кульками, квітами, літерами. На стіні розміщено плакати «Прощавай, Букварику!»

 

Свято “Прощавай, Букварику!”

Вчитель. Дорогі діти! Шановні батьки та гості нашого свята! Ось ми подолали першу вершину в Країні Знань — прочитали першу в своєму житті кижку Буквар. Розумна книга навчила дітей читати. Сьогодні ж настав час сказати, Буквареві “Прощавай”. Запрошуємо вас на свято прощання з Букварем!

Вчитель.

Ось над Врадіївкою

Зайнялась зоря.

В 1-й школі, славне свято —

Свято Букваря.

Ведуча. Добридень! Раді вас вітати на нашім урочистім святі. Ну що, усі зібралися у залі?

Ведуча. Та ні, когось не вистачає...

Ведуча. Кого? Самі ж бо відгадайте, а потім радо привітайте.

Ведуча. До школи радо хто спіщить.

Старанно хто уроки вчить?

Хто хоче все на світі знань?

Усі їх завжди пізнають.

Скажіть-но, як цих діток звуть?

Хором ведучі. Школярі.

Ведуча. Хто радує тат і мам?

Хто дружно й весело співа,

Родину щастям зігріва?

Усі їх завжди пізнають.

Скажіть-но, як цих діток звуть?

Хором ведучі. Школярі.

Ведуча. Що ж, вітайте! Ось він — наш зірковий перший клас! (заходять першокласники, посередині дівчата, по краях хлопчики)

Учень. Любі гості, мама й тата,

В нас — Букварикове свято.

Добре, що прийшли до нас

Ви у гості, в перший клас.

Учень. Усі зібрались у цій залі,

Бо нині свято Букваря.

Нам трішки сумно,

Трішки шкода.

Прощання надійшла пора.

Учень. Букварик — це розумна книга,

Друг і порадник школяра.

Його шанує й дуже любить

Уся весела дітвора.

Учень. Вчення, неначе, сонце ясне,

Світлий промінець несе,  

І життя стає прекрасне,

Як людина знає все.

Учень.  Беру до рук Букварик я

Там букви всі від А до Я

Від звуків перших до складів

Букварик стежечку провів.

Учень. Ця книжка добра і весела,

Вчать її в містах і селах

З кожним з нас здружилися,

Щоби легко вчилося.

Учень.  Буквар взяли ми перший раз

Як зайшли у перший клас.

І як нам радісно сказать,

Тепер вже вміємо читать.

Учень. Ми сучасні діти,

Все повинні вміти:

Грамотно писати,

Множити, ділити.

Учень. Ще повинні вміти

Рідний край любити,

Школу і родину,

Вільну Україну.

(на сцену виходить Лисичка)

Лисичка. Дорогі малята. Я вас не забула. І знову заівтала на ваше чудове свято.

Хочете Букварика? То будьте уважними.

З святом вас вітаю!

Посилаю вам Привіт.

І завдання для вас маю.

Відповідай, коли мастак

Єдиним словом “ні”, “так”!

- Треба гарно вам читати?  Так.

- Треба менших ображати?  Ні.

- На перерві пострибати?  Ні.

- І всі парти пописати?  Ні.

- Друга треба виручати?  Так.

-А треба слухати бабусю?  Так.

- Тоді дратуйте хоч матусю.  Ні.

- У школі вибивайте шибки!  Ні.

- Учительці робіть все навпаки.  Ні.

- Брудне взуття носіть у школу.  Ні.

- І книги кидайте додолу.  Ні.

- Завжди старших поважайте!  Так.

- І малюків не ображайте!  Так.

Учень. Яка чудова погода пташки співають, сонечко світить. Сяду, відпочину, почитаю Букварик. Ой, який метелик сів на квітку. Побіжу до нього розгляну ближче.

- А де ж мій Букварик?

- Як його знайти?

- Хоч детектива викликай.

- Що ж робити?

Учень. Де ж Букварик наш відомий?

Дуже гарний малюнковий?

Дружно всі, його гукнем

Й наше свято розпочнем! 

Вчитель. Діти, давайте попросимо Букварика на свято. А ось і він сам! Шановний наш Буквар.

Букварик. Я — Букварик, вам відомий

Дуже гарний, малюнковий

Залюбки всіх вчу читати!

Нема часу спочивати!

Кожен рік мене листають

Ніжні пальчики нові.

Хай же розум здобувають

Любі діточки малію

(учні виконують пісню “Мій Букварик”)

Букварик. Я щасливий дуже і тому радію,

Що всі діти в першім класі вже читати вміють.

Перекличка: раз, два, три:

Перша букво, говори!

А. А — найперша в алфавіті.

Знають це дорослі й діти.

Першу букву зустрічайте,

Оплесками привітайте!

Б. Друга буква — буква “Бе”,

Неабияке цабе!

Щоб не було букви “Бе”,

Як сказали б ми  “цабе”.

Та сміялися б усі

І бабусі й дідусі.

В. Я не буду мандрувати,

Буду третю називати.

Третя, звісно, буква “Ве”

А четверту, хто назве?

Г. Я назву  і не злякаюсь,

Я із нею привітаюсь.

Подивіться в алфавіт,

“Ге” четвертою стоїть!

Ґ. П'ята буква не проста,

Я скажу вам, друзі, так:

Буква “Ґе” у нашій мові

Не у кожному є слові.

Ті слова, що її мають:

Нам про це повідомляють:

Ґазда, ґанок, ґелготати,

Аґрус, леґінь, снвиґати,

Ці слова потрібно знати.

“Ге” в них дзвінко вимовляти.

Д. Шоста буква буква “Де”,

Не загубиться ніде!

Ні всадочку, ні в дворі.

Навіть в нашому Дніпрі.

Е. Буква “Е” у черзі сьома,

Здавна всім вона відома.

На цім місті, треба знати,

Лише їй завжди стояти.

Є. Восьма  буква — буква “Є”

Знає місце теж своє

Місцем цим, усім відомо,

Не поступиться нікому!

Як захоче інша стати

Буде з нею справу мати.

Ж. Вона схожа  на жучка,

На жучка, чи павучка,

Здогадалися уже?

Це дев'ята буква “Же”!

З. “Зе” за чергою десята,

Як і всі, прийшла на свято.

Привіталась до всіх чемно,

Їй вклонились всі взаємно.

И. Одинадцята — хитренька

Бо не тільки є маленька,

В нашій мові, от дива.

Лише деякі слова

Починаються на “И”:

“ирій”, “ич”, “иги-ги”!

Иги-ги та иги-ги.

Чути лише на вкруги.

Хто співає, хто такий?

Заховався, ич, який!

І. “І” дванадцятою буде

Зустрічається усюди.

На початку і в кінці,

Яу у слові “олівці”.

Ї. А тринадцята — це “Ї”

Усі знають теж її.

Букві “і” вона сестричка

І струнка, і невеличка.

Й. Чотирнадцятою “іЙ”

Розкричалася — Мерщій

І мені дорогу дайте,

І мене не забувайте!

К. А п'ятнадцятою “Ка”,

Як пір'їночка легка.

Не сварилась, не кричала,

Після “іЙ” тихенько стала.

Л.  — Я — шістнадцята, звичайно,

Відгукнулась “еЛ”, - негайно

І мене взміть до себе,

Я стоятиму де треба!

М.  — Я — сімнадцята озвалась

“еМ” й до гурту приєдналась,

— зв шістнадцятою — я,

Черга вибачте, моя!

Н. Вісімнадцята гукнула:

— Букву “еН” ви, що забули?

І мені дорогу дайте,

Моє місце не займайте!    

О. Дев'ятнадцята — гарненька

“О”, як сонечко кругленька.

— Гляньте, скрізь я однакова

І друкована й письмова.

П. А двадцята буква — “Пе”

Повідомила таке:

— Пісня — це душа народу,

Нам дана у нагороду,

Щоб ми рід свій прославляли,

Свої звичаї плекали

І хто ми, щоб пам'ятали!

(звучить пісня “Мамо і тато”)

Р. Двадцять перша буква “еР”.

Тут промовила: — Тепер

Говоритиму вже я

Бо це черга вже моя.

Слухайте мене уважно.

Буква я хоч і відважна

Говорю тільки за себе

І стою лиш там, де треба.

С. Буква “еС” всіх привітала,

Як годиться так сказала:

— Рідні сестроньки і брате,

І мене пустіть на свято!

Моє місце, я згадала,

Двадцять друге, щоб ви знали.

Т. Двадцять третя буква — “Те”,

запитання тут просте,

Чи потрібна буква  “Те”,

Страшно, навіть, уявити.

Як без “Те” могли б ми жити?

І читати, і писати,

І співати, й розмовляти?

У. Гляньте ось двадцять четверта,

Буква, кажуть, дуже вперта.

Вокалісти про це знають

Й букву “У”, зазвичай, лають.

Ф. Буква “еФ” вже двадцять п'ята

Буква ця дуже завзята,

Щоб ніхто не мав мороки,

То тримає руки в боки.

Х. Двадцять шоста буква “Ха”

Все сміється: — Ха-ха-ха!

Наче крила вітряка

Буква “Ха” ось, отака!

Ц. Двадцять сьома буква “Це”

Ви хоч знаєте про це?

Буква статна, буква видна,

В нашій мові необхідна.

Всі ми любимо сальце

І підсмажене яйце,

Ще й ковбасочки кільце,

То чи ж можем ми без “Це”?

Ч. Що ж воно ото за річ.

Українська рідна піч?

Двадцять восьма буква “Че”

Нам таке про це рече:

— Пиріжки, хліб, калачі

Краще, випікають  у печі!

Ш. Буква “Ша” двадцята дев'ята,

Після “Че” хотіла стати

Й з усіма співать пісні

І веселі й голосні.

Щ. Буква “Ще” не вередлива,

Елегантна і красива.

І тридцятою стояти

Згодна в будні і у свята.

Ь. Місце в нього тридцять перше,

Ми говоримо не вперше,

Він не кида слів на вітер,

А помякшує сім літер:

“Де”, “Зе”, “еЛ”, “еН”, “еС”, “Те”, “Це” —

Йому дякують за це.

Ю. Тридцять друга буква “Ю”

Знає чергу теж свою.

Крок вперед, чи крок назад,

Букви інші там стоять.

Я. І нарешті буква “Я”

— Тридцять третя, — каже — Я.

Всі назвали не забули,

Як звучать вони, почули.

Тридцять три від “А” до “Я” —

Вся абеткова сім'я!

(діти співають пісню “Букварик, друже наш”)

Букварик. Запрошую на веселий урок.

Учень. Галинка та Маринка

Удома Маринка отак міркувала.

Сьогодні в Галинки урок я списала,

Чого ж я завдання робити спішу,

І завтра в Галинки урок я спишу.

              Удома Галинка отак міркувала

               Сьогодні Маринка у мене списала

               Чого ж я завдання робити спішу,

                Урок у Маринки  я завтра спишу.

А ранком у школі зустрілися двоє

Спочатку  дівчатка зраділи обоє

Та стала Маринка Галинку питати.

— Чи можна у тебе іще раз списати?

Галинка ж крізь сльози:

— От бачиш яка ти!

Я думала в тебе

На цей раз списати!

 

До столу учителька їх запросила

І порівну двійку на двох розділила.

 

Учень. Крутько

Ромі в класі не сидиться

Непосиді все б крутиться

То щипа свого сусіда,

То поглядує навкруг

То під партою обіда,

То на парті ловить мух.

Хтось запитує у Роми

— Ти завжди крутько такий?

— Ні, не кожен день я в школі,

У неділю ж — вихідний!

 

Учень. Кмітливий Петрик

Чотирирічного Петрика мама попросила доглядати молоко на плиті.

А він вибіг на двір і грається з котиком.

— Петрику! Молоко збіжить!

— Не збіжить! Я замкнув на ключ.

 

Учень. Тенісист.

— От я в теніс добре граю!

Всіх майстрів перемагаю!

Від моєї гри щораз

У захоплені був клас!

— Де ж він бачив загадкову

В теніс гру твою чудову

— Клас не бачив, як я грав.

Це я їм розповідав.

 

Учень. Марійчині вихідні

Мама лаяла Марійку:

Кожен день приносиш двійку

Та крізь сльози: “От і ні. Є і в мене вихідні”.

 

Учень. Здогадлива дитина

— Мамо, мамуню!

— Чого тобі Іванку?

— Ой, мамуню, що зараз було?

— Що?

— До нашої комори забралася миша та й впала у діжку з квасом.

— О, Боже мій! Чи ти ж її витяг?

— Еге! Буду я її витягати. Щоб вона мене вкусила. Я впіймав кота і вкинув у діжку, щоб він ту мишу з'їв.

(пісня “А ми любимо читати”)

 

Учень. Жарт “Хитрий Гриць”

— Якщо будеш, каже дід, —

Ти на скрипці грати,

Буду тобі кожень день

На кіно давати.

— Тхе, сміється Гриць малий , —

Так не вийде, діду:

На кіно мені дадуть

Четверо сусідів.

Будуть також кожен день

На кіно давати

Із умовою: якщо

Я не буду грати!

(пісня “Дружній клас”)

 

Учень. Добрий букварику! Перша книжко!

Хочеться навіть поплакати трішки

Жаль розлучатися, хоч і треба

Ми не забудем ніколи про тебе!

 

Учень. Спасибі тобі за добру науку  

За паличку першу і першу букву,

За перше слово і першу казку

За першої вчительки щиру ласку

Ми пам'ятатимем довгі роки

Мудрі й повчальні твої уроки.

 

Букварик. Я вас навчив читати й писати

Слово “Бабуся” і слово “тато”

Слово “хлібина”, “світ”, “Україна”

Я залишаю навіки з вами

Слово “Вітчизна” зі словом мама.

Хай вам щастить на шляху широкім

Любі дівчатка мої ясноокі.

Вмійте боротися з лихом завзято.

Непосидючі мої хлоп'ята.

Хай підростає наш перший клас

Я залишаю вас.

 

Учень. Прощаємось із ним, та знаю:

Дорослий кожен і школяр

Із вдячністю не раз згадає

Цікавий, рідний всім буквар.

 

Учень. Мій Букварику, Букварику

Наймолодший книжний брате

Жаль мені тебе, Букварику

Нині залишати.

 

Учень. Дякую, Букварику, за твою науку

Подаю із сумом я маленьку руку

Пам'ятай у Врадіївці є у тебе друзі

Будь з дітьми веселим!

Не корися тузі!

(пісня “Прощавай, Букварику”)

 

Букварик. Вони друзі, ваші нові,

Різнобарвні, кольорові

Їх шануйте і вивчайте,

А мене не забувайте:

Читанка добра прийми естафету

Веди школярів по дорогах планети.

 

Читанка. Я Читанка — нечитана

Навчатиму ваш клас.

Я з вами говоритиму

І вислухаю вас.

Букварику, мій братику,

Розумна голова

Твої веселі літери

Складуть мої слова.

А ти спочинь до вересня,

Чи просто погуляй.

Букварику, мій братику,

Спасибі, прощавай!

 

Рідна мова. Я не з лісу, я не з поля —

Нелегка у мене доля

Через радість та біду

Я з віків до вас іду.

Я дитину колисала,

Батьківщину захищала,

І від роду і до роду

Зберігала свою вроду.

Бо хто мову має рідну,

То й багатий, а не бідний.

 

Діти разом. Ніколи не забудем ми друга — Буквара.

І завжди вчитись будемо для щастя і добра.

(пісня “Побажання”)