Позакласний захід "Реквієм пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років та сталінських репресій"

Реквієм пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років

та сталінських репресій.

 

Вмирала донька, вмирав син.

І бідкалась голодна мати.

Читала тихо молитви –

Так не хотілося вмирати.

Пішла у поле, щоб знайти

Хоча б маленький колосочок.

В село не встигла вже дійти –

Померли донька і синочок.

І всупереч своїй судьбі

Вона у тому ж Городищі

Петлю накинула собі

Й зависла трупом на горищі.

 

Ґімназіє, увага!

У ці осінні дні ми поминаємо мільйони  жертв  голодомору 1932‑1933 р.р.

 

П’ять днів минуло, як не їли,

Бо з’їсти нічого було.

Від тоді душі кам’яніли…

Вмирали люди, все село.

 

Зелені з’їли абрикоси

І недоспілий ще паслін.

Пили, як згубу, сльози-роси.

В селі ходила смерті тінь.

 

Усі горнулися до мами

Аби пораду нам дала.

Молили кволими губами,

Щоб нас від смерті зберегла.

 

Вона ж розводила руками…

В її очах – і жах, і плач.

Вмирали ми і мама з нами.

І батько плакав від невдач…

 

Увага! Реквієм пам’яті жертв голодомору 1932-33 років та сталінських репресій оголошується відкритим.

 

(Гімн України)

 

Ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених – у лонах матерів.

 

Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля – перевернутись від того, що це було на Землі.

 

Але світ не розколовся. Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями.

 

7 серпня 1932 р. з’явився закон про охорону соціалістичної власності (закон «про 5 колосків»). Цей закон передбачав як запобіжний захід судової репресії за розкрадання колгоспного майна «розстріл із конфіскацією всього майна».

 

Селян позбавили можливості ловити рибу, полювати, збирати гриби та ягоди в лісах. Села були оточені військами. Виїзд із села заборонений. Люди були приречені. На запитання жінок, чим дітей годувати, члени комісії відповідали: «Вам дали землю, землею й годуйте».

 

Представники місцевої влади організовували у селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного мішок зерна, а в разі непослуху – позбавлення волі на 10 років.

 

Що ж забрали з собою в могили ті мільйони великомучеників голодного року?

 

Несли в могилу найкоштовніше, що є в нації, – гени розуму, здоров’я, людяності й відваги.

 

Неоплакані... Невідмолені... Непоховані... Чи маємо ми право забути про мільйони людей, які загинули голодною смертю на найродючішій землі у світі? Про це повинні пам’ятати всі, помолитися за мільйони невинно убієнних душ.

 

(Під музику читання молитви)

 

(Молитва)

Роде наш небесний! Народе Божий неоплаканий! Прости цю прокляту землю, цей милий рай, на якому оселився диявол! Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не світили, обідів за тебе не робили. І ми покарані за безпам’ятство. І до нас озвалося лихо. Нагодовано і на нас смертоносним плодом. Горить і над нами лиховісна непогасна свічка. Прости ж нас, роде наш, замордований, лише сирою землею зігрітий. Царствіє небесне вам, Душі убієнні!

Оголошується хвилина мовчання.

 

(Хвилина мовчання під метрономом.)

На підвіконні палахтить
Скорботи полум’я священне –
То свічка пам’яті горить
За всіх безвинно убієнних.

Прошу, у серці запаліть
Скорботи полум’я священне
Та скрізь століття пронесіть
Сльозу безвинно убієнних!

(Діти ставлять свічки до пам’ятного знаку)

Настала мить, коли ми можемо покласти квіти біля пам’ятного знаку.

 

(Під музику учні покладають квіти)

 

Тільки викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши знову хресну путь своєї історії віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.

 

Господи милосердний! Я молю тебе за Україну!

Хай тепло твоє повнить груди

Ти посій і доглянь пшеницю.

Ти вкопай і почисти криницю.

Волю дай, нагодуй пташину.

Приголуб і навчи дитину.

Бо людина у цьому світі

Лише добре повинна творити!

 

Реквієм пам’яті жертв голодомору та сталінських репресій оголошується закритим.

 

Духовний гімн України