Позакласний захід " Вісь Сковороди і де вона пролягає"

Вісь Сковороди і де вона пролягає

Хід заходу

 

Звучить  українська народна мелодія «Кобза»

https://www.youtube.com/watch?v=pE3Xm3ajQM8&ab_channel=MaVkaful

Слайд 1.

Учитель. Григорій Савич Сковорода – народний  філософ і поет, педагог і просвітитель, музикант і громадський діяч. Він  приходить до нас  не за примусовим  покликом  ювілею,а по святому праву володаря  наших душ, за чистоту і благородство яких  вів  подвижницьку боротьбу.  Філософ  був духовним мечем своєї доби, криця його думки гостра і войовнича. Сковорода дивував сучасників  різностороннім талантом, відповідністю духовних устремлінь  своїм  вчинкам і діям.

Учень:

Вже триста літ минуло,

Коли в козацькій хаті народивсь

Філософ, педагог, поет і геній,

Надії вогник людства засвітивсь.

Пориньмо ж у світлину його вчення,

Торкнімося того, чого навчав.

І пригадаємо його зречення:

«А світ ловив мене, та так і не впіймав…»

Учитель. Кожна людина впродовж свого життя проходить своїми, іноді тернистими шляхами. Життєві стежки філософа, мислителя, педагога і поета Григорія Сковороди були нелегкими, але й сповненими цікавих вражень.

Учень:

Благословенні ви, сліди,

Не змиті вічності дощами,

Мандрівника Сковороди

З припорошілими саквами,

Що до цілющої води

Простує, занедбавши храми…

Слайд 2.

Учитель. Г. Сковорода є скрізь - він повсюди. Так, спіймати його важко, але доторкнутись навіть через віки можна спробувати.

Слайд 3.

Приніс мудрець в життя одвічне слово,

Ту філософію, яку чекав народ.

Звучить і досі чиста його мова:

Творить добро – найкраща з насолод!

Слайд 4, 5, 6.

Вже триста літ минуло,

Коли в козацькій хаті народивсь

Філософ, педагог, поет і геній,

Надії вогник людства засвітивсь.

Слайд 7.

Його творчий  доробок складають  близько 20 філософських  трактатів і діалогів. Він автор збірки  поезій "Сад божественних  пісень", книги байок "Басни Харковскія" та ряду інших   оригінальних  поетичних творів і перекладів з античної   літератури.

(Читання творів Г. Сковороди)

Вірш Г. Сковороди «Гей ти, пташко жовтобоко» читає читець.

Читець:

Гей ти, пташко жовтобоко,

Не клади гнізда високо,

А клади лиш на лужку,

На зеленім моріжку.

Яструб ген над головою

Висить, хоче ухопить,

Вашою живе він кров'ю,

Глянь же! Пазури сталить!

Нащо ж думати-гадати,

Що в селі родила мати?

То у тих хай мозок рветься,

Хто високо вгору пнеться.

А я буду собі тихо

Коротати милий вік,

Так мені мине все лихо –

Щасний буду чоловік.

Слайд 8-9. (Текст зі слайдів)

Слайд 10-12.

Учитель. Помічали фонтан на банкноті в 500 грн?  Він знаходиться біля портрета Сковороди. Навколо водограю написано: Нерівна всім рівність. Ллються з різних трубок різні струмені в різні посудини.

Ці слова належать Сковороді. Фонтан уособлює бога, посудини — людей. Всі вони різні, але всі однаково наповнені.

Не рівна рівність.  Як трактується?

Глечик – Господь. Посуд - сила, мудрість, терпіння, любов. Ці риси Бог виявляє до нас, а ми повинні виявляти до  ближніх

Ллються з різних трубок різні струмені в різні посудини, що стоять довкола фонтана. Менша посудина має менше, але вона однакова з більшою тим, що так само пов­на». Навіть люди не роблять весь посуд однаковим. У маленьких тарілочок своє призначення, у великих  – своє.  Людина однаково цінить всі плоди своїх рук, бо у всього створеного є своє призначення.

Слайд 13.

Учитель. Більшість знає Сковороду як байкаря й мандрівного філософа. Спочатку, щоби мати змогу мандрувати, Сковорода доєднався до «Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору» й побував із ними в декількох містах Європи. Пізніше Сковорода переважно просто жив у друзів чи знайомих безкоштовно або іноді його наймали приватним вчителем дітей.

Слайд 14.

Учитель. Вегетаріанець, вільнодумець і недовчений студент (адже формальну освіту так і не закінчив!), експериментатор у віршуванні, харизматичний викладач (якого за це з викладацьких посад виганяли), емоційний педагог, який міг учня назвати «свинською головою», неформал, який так і не підлаштувався під «нормальне» рутинне життя, співак, що роками виспівував оперні арії при царському дворі, русофоб, давінчіанець, що спав чотири години на добу, пішохід, пастух і легенда, – так могла б звучати біографічна довідка про Сковороду в шкільній хрестоматії.

Слайд 15. (Цитата Г. Сковороди)

Слайд 16.

Учитель. На  надмогильному камені, як побажав   Сковорода, було  викарбовано: «Світ  ловив  мене, та не спіймав».

1769 року філософ вирушає у подорож до свого давнього і доброго друга М. І. Ковалинського на Харківщину. У свої 72 роки мудрець проходить 300 верст у старій свиті, маючи при собі лише сопілку та рукописи. Тернистий шлях людини. Але й він свого кінця доходить.

Цей день був тихий, сонячний. Григорій вийшов із дому, спустився сходинками у залитий сонцем сад. Постояв трохи і побрів осіннім золотом. Не мав сьогодні спокою: щось терпне тіло й серце заледве чути в грудях; коли б не біль, подумав би, що вже його немає. Так, час настав закінчувати свої життєві мандри. От тільки шкода мислі, бо вона іще прозора, як це високе небо.

Бадьорий дух, а тіло немічне... Лист шарудів, розсовувався од кволих ніг. Все навкруги наводило на роздуми про сенс життя, про шлях людини. Хто залишив свій добрий слід на світі, тому не страшно вмерти...

Біля куреня зупинився, узяв заступ, окинув сад спокійним, пильним поглядом й пішов униз, до двох могутніх велетнів. Ось і стара липа. Ген-ген ставок, калина, тополі, верби… Гарно. Чудове місце!Розгріб траву та листя й почав копати, хоча й не знав, чи стане сили завершити своє останнє діло, та все ж старався, прагнув.

Стомлений, сідав на край могили і, трудно й часто дихаючи, прощався з небом і сонцем, з водою ставу й вербами, з вогнем калини й ніжністю стрімких тополь... Сьогодні, завтра і через рік тут буде все, як нині. Лише його не буде... Був і нема. Химерно... За цим трудом, уже надвечір, його й застав старий друг.

Інсценізація. (Старий немічний Григорій та його друг у саду)

Друг: Григоре Савичу, що це ви робите?

Григорій: Копаю.

Друг: Що?

Григорій: Могилу.

Друг: Кому?

Григорій: Собі.

Друг: Жарти... Ви берете мене на кпини.

Григорій виліз, обтер травою чоботи й, передихнувши, мовив:

Григорій: Я не жартую, пане... Коли  умру, то поховайте мене у цій могилі.

Друг (Стурбовано): Вам зле? Ви чуєте, що скоро вмрете?

Григорій: Цієї ночі...

Друг: Господи! (Перехрестився.) То я пошлю по батюшку...

Григорій:  Не поспішайте, я ще не вмер.

Друг: А висповідатися і причаститися, як за обрядом личить?

Григорій: Пусте, обряди вигадали попи й ченці.

Друг: Ви щось таке говорите, що в мене аж мурашки по спині... Ходімо краще в хату та повечеряємо собі удвох, любесенько...

Григорій:  Ідіть, ідіть. Прощайте!.. Одне я вас проситиму: як поховаєте, то напишіть на камені чи там на чому такі слова: «Світ ловив мене, але не спіймав». Запам'ятали? Можете їх повідомити й преосвященному.

Друг:  Гаразд, гаразд. Все виконаю! Ми завтра ще продовжимо цікаву нашу бесіду.

Ведучий: Сковорода ледве дістався ґанку. Спочив на лавці і подолавши всі одинадцять сходинок, зайшов у дім. Приліг, поклавши собі під голову торбу з рукописами і книгами. Ну, от і все. Прожито останній день. На часі смерть, логічний кінець шляху людського, сумний фінал трагедії...

Ведуча: Поволі терпне тіло, стає чужим, холодним. Відмучилося, щоб повернутися назад у землю і перейти в щось інше і знов зробити коло в якомусь образі  трави, калини, дуба... Згадав калину, з якої вирізав йому дідусь сопілку. Свічка вже ледве-ледве блимала. Нараз погас тремтливий тьмяний вогник, й не стало болю...

Читець:

Сакви під голову – і в землю ліг святу,

А світ ловив і ще не міг пробачити…

І на яку ж було злетіти висоту,

Щоб звідти навіть власну смерть побачити!

Читець:

Ревнитель істини й духовного буття,

Він мудрий словом, розумом, життям,

Прихильник простоти й найвищої свободи,

Він щирий друг, йому убогість не біда.

Досяг верхів наук, пізнавши дух свободи.

Достойний приклад всім серцям – Сковорода.

Слайд 17-22. (Афоризми  Г. Сковороди)

Учитель. Долучитися до мудрості митця, його світлого поетичного слова – справа честі для кожного з нас. Великий мандрівник України продовжує нескінченні мандри до читачів нових епох і цьому вічному шляху Григорія Сковороди немає кінця, бо кожне його слово звернене до серця та душі людини.

Сковорода ніс у народ слово про щастя для всіх і кожного. Ці прагнення разом із закликом до духовного удосконалення людини заповідав нам геніальний поет і філософ. Ось чому віщі слова Григорія Сковороди – поета, філософа, гуманіста, просвітителя ХУІІІ ст. Його ідеї потрібні сьогодні. Будуть потрібні завтра і завжди.

Читець:

Приніс мудрець в життя одвічне слово,

Ту філософію, яку чекав народ.

Звучить і досі чиста його мова:

Творить добро – найкраща з насолод!

Читець:

Вивчайте і досліджуйте Сковороду,

Це вчення принесе винагороду:

Пізнай себе – розкриєш увесь світ,

У цьому допоможе філософ-первоцвіт!

Слайд 23.

Учитель. Коли не зможу нічим любій вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимуся ніколи ні в чому їй не шкодити.»

 Читець:

Знаю, що смертьяк коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик ти чи цар,

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь…

Учитель. Совість, як чистий кришталь стала наріжним каменем морально-етичних поглядів Сковороди, що відображені в його теорії сродності, або спорідненої праці. Суть її в тому, що кожна людина повинна працювати, використовуючи свій хист до певного роду занять.

Слайд 24-30.

Учитель. Світоглядні позиції легендарного мислителя є особливо актуальними і сьогодні, оскільки проблеми щастя, самопізнання, самовдосконалення і дотепер залишаються гострими і злободенними.

Слайд 31-32.

Учитель. Сьогодні українці отримали додатковий привід поговорити про свого філософа. На жаль, приємним його не назвеш. У ніч на 6 травня росіяни обстріляли село Сковородинівка на Харківщині. Атака припала на літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди — ракета влучила прямо під дах будинку, де свого часу гостював філософ. Будівля вигоріла зсередини. 

Це непростий музей. Останній рік свого життя Сковорода прожив у цьому маєтку. Він належав хорошому другу філософа, колезькому раднику Андрію Ковалівському. Там усе ще можна побачити старовинний парк і сад, де Сковорода любив відпочивати. Збереглися деякі його улюблені місця: 700-річний дуб та криниця. Поруч із музеєм — могила Сковороди зі знаменитим написом «Світ ловив мене, але не спіймав».

У ніч на 6 липня російська ракета полетіла в харківський педагогічний університет, який носить ім’я Григорія Сковороди. У центральному корпусі обвалилися три поверхи, в інших повилітали вікна. Так виш став одним із десятків навчальних закладів Харкова, які постраждали від дій росіян. 

Слайд 33.

Учитель. «Коли твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий» (Г. Сковорода)

Незнищенна наша нація, яка любить свою культуру, мову, тримає фронт, піклується про дітей і тварин, вирощує врожай; навіть у таких умовах, навіть під час війни.