Свято хустки почали відмічати , щоб об'єднати               жінок в усій країні та                  вшанувати важливі традиції.

Хустка з давніх часів була

важливим символом

                української культурної          спадщини. Їх передавали у спадок за жіночою лінією і

оберігали, адже це була  сімейна реліквія.

                               Хустка позначала

                рівень достатку сім'ї. Її тканина та оздоблення

свідчили про те,

 наскільки заможного  чоловіка або придане мала жінка.  Забезпечені панянки  носили хустки з

натуральної вовни або

 шовку.

Хустка з давніх давен основний і улюблений

головний убір української

жінки. Окрім хустки були й

інші головні убори, кожен із яких виконував свою функцію і в різних

місцевостях називаються по-різному: намітка, перемітка, обрус, що

свідчить про багатство

милозвучність нашої рідної української мови.

Хустки бували фабричними та домотканими. Як правило, їх виготовляли власноруч або

купували у жінок, які вміли це робити. На верстатах ткали однотонний квадратний відрізок тканини і

нав’язували на ньому тороки.

Інколи кінці хусток вишивали однотонними або

різнокольоровими нитками — їх залишали на свята або для урочистих подій.

                                     Очіпком       або         чепцом

 (чепчиком) називали легку м'яку

 шапочку з тонкої тканини. Вона  зав'язувалася на голові за

допомогою шнурка, протягнутого

 в підшивці. На рівні чола в очіпка  мався поперечний підріз,

зроблений так, щоб на лобі тканина

                була    гладкою, а    над     чолом                  виходили збірки. Ззаду робили  рубець для протягування шнурка.

 Чепці могли бути повсякденні з  непомітною і недорогої тканини  

або святкові ошатні з парчі чи

 яскравою і якісної матерії. Форма  чепців могла бути різною залежно  

від традицій місцевості. Поверх

 очіпка зазвичай накидали хустку.  Значною мірою пов’язування хустки залежало від форми очіпка. 

  Українська хустка пов’язувалася  з багатьма звичаями та обрядами   українців.

 За часів козаччини козаки мали   власні козацькі обереги. До них  належала й хустка коханої дівчини.

  Поширеним був гарний звичай: як  козаки вирушали у похід, то  дівчата дарували своїм нареченим   хустини вишиті. Вони  символізували вірність у коханні.

                                       «…Випровожала три поля, три

                                                                                                          милі,

                                                             Прощалися при долині.

  Дарувала шиту шовками хустину,  Щоб згадував на чужині…  Ой хустино, хустиночко!   Мережана, шита.

                                                      Тільки й слави козацької –

Сіделечко вкрити».