Презентація для 7-11 класу першого уроку 2025 на тему: "Жовто-блакитне серце ніколи не здається"

Жовто-блакитне серце ніколи не здається. Перший урок 2024-2025 н.р.

З Днем знань!Вітаю Вас, шановні учні! Щиро радію нашій співпраці!

Епіграф: Ті держави здатні стати великими,  у яких великі малі люди. О. Довженко

Вітаю, любі десятикласники! Ось і промайнуло спекотне літо. Знову час здобуття нових знань. Новий 2024- 2025 навчальний рік розпочинається в тому ж форматі, в умовах жахливої війни. У часи, коли Україна виборює свою незалежність, право на існування, своє життя у протистоянні з однією з найпотужніших жорстокіших армій світу, і платить за це найціннішим – тисячами людських життів…

Уже два з половиною  роки тому з повномасштабним вторгненням російської армії розпочався новий жорстокий, кровопролитний етап російсько-української війни, яка триває з 2014 року. Для нашої країни вона стала війною за незалежність і суверенітет, за цивілізований вибір і приналежність до європейської цивілізації, її засадничі цінності, права і свободу, волю і мирне майбутнє, що лежать в основі Західного світу.

Так, зараз наша держава переживає тяжкі часи і кожен намагається допомогти, внести свій вклад у майбутнє. Ми пам’ятаємо наших героїв, які боролися проти несправедливості, стояли на смерть за незалежність нашої держави. І це «Небесна сотня» як їх називають, і це Українські Воїни Герої сьогодення, тому низький їм уклін. Ми серцем і душею з тими, хто й у ці дні боронить нашу свободу на сході та півдні України, пам’ятаємо тих, хто віддав своє життя задля нашого щасливого майбутнього.

А ти на небо зовсім рано полетів,В обійми Бога, що прийняв тебе до себе. Розлуки з рідними ти не чекав і не хотів,Залишив біль і смуток, що без тебе…Кричала мама: «Повернись, не покидай!»До твого серця щільно притуляла вухо,Все повторяла: «Сину, не вмирай…»Замовк весь світ, довкола стало глухо.Її слова врізалися в серця,І люди умивалися сльозами. Не поведе тебе вже до вінця, Спинився рід, й скінчилось все для мами…Лиш день і ніч, і зболена душа,І чорна хустка, що закрила сонце й небо. Тобі написано посмертного вірша,Але тобі вже там цього всього не треба. Тепер ти ангел і до неї прилітай,Обнявши крилами нечутно, ледь торкнувшись,Ти маму в ніч холодну зігрівай,Щоби відчула, що ти поряд, посміхнувшись.

Пропоную розпочати нашу зустріч з вшанування героїв, які заплатили своїм життям за нашу свободу.

https://youtu.be/b. MPebg. VZq. Ls. Нехай ця хвилина пам’яті стане для нас спонуканням підтримувати та пам’ятати тих, хто завжди на сторожі нашого спокою та безпеки. А в наших жовто-блакитних сердечках нехай запалає маленький вогник за те, що ми українці, і наша легендарна країна – це славна наша Україна!!!

Юрко Голуб. МОЛИТВА ЗАХИСНИКІВ УКРАЇНИБережи, Боже, Україну,дай сили нам без зайвих слів,вправно, натхненно, без упинудолати підлих ворогів,терпіння, мужності, єднання, щоб зникла рашистськанаволоч остання,щоб знали діти лиш мирне небо -нам ВСЕ для цього зробити треба!

Адже, на землі великій є одна країна, Славна незалежна наша Україна. Мила, неповторна, ніжна, як калина.І живуть тут люди добрі, працьовиті І скажу, до речі, ще й талановиті. Землю засівають і пісні співають, На бандурі грають і вірші складають. Про ліси і гори, і про синє море, про людей і квіти.І про жовто-блакитне серце, яке ніколи не здається!

Щоб полюбити свою країну, її треба пізнати з середини. Подорожуючи, пізнати її історію, постояти на вершині найвищої точки Карпат, Говерли. Відчути подих вітру та відчути красу навколишнього світу з висоти понад 2000 м над рівнем моря. Поглянути на навколишній світ з висоти пташиного польоту і відчути гордість за велич та красу української природи…

Або доторкнутися то стін Хотинської фортеці, пройтися дивовижними печерами Києво – Печерської лаври або найдовшої у світі печери Оптимістичної, що у Тернопільській області. Пропитатися величчю  та красою цих споруд. І таких прикладів можна назвати багато. Велич і краса яких захоплює не лише око, а серце і душу.

Промайнули канікули і ми знову зібралися разом. Не лише навчатися, а і ділитися своїми думками, спогадами, разом переживати приємні, а часом і неприємні моменти. Таке життя, яке складається з білих та чорних смуг, які потрібно навчитися долати. Одна з таких чорних смуг у нашому житті – є війна. І ми лише разом пліч о пліч зможемо все подолати, а особливо зможемо знищити ненависного рашистського ворога.

Війна змінила мрії українських дітей, зробила їх не за роками дорослими та мудрими. Під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну мабуть саме вони здивували найбільше своїми вчинками та прагненням до перемоги. В усіх куточках України маленькі патріоти мобілізувалися на непереможному дитячому волонтерському фронті. Вони плетуть маскувальні сітки, підтримують переселенців, донатять на потреби військових, своєю творчістю допомагають Збройним силам України.

Першокласник із Житомира Кирило Мощенко займається волонтерством від початку повномасштабного вторгнення. Він малює картинки, продає їх, а виручені гроші передає на допомогу Збройним силам України. Кирило зайнявся волонтерством, коли почалася повномасштабна війна."Він тоді ще ходив в дитсадок. Дітям там розповідали про волонтерство. І вони намагалися робити різні аплікації, продавати їх і так збирали гроші для наших воїнів. Але ще активніше Кирилко почав волонтерити, коли пішов у школу, у перший клас. Там періодично організовують ярмарки, на яких продають витвори, які учні виготовляють вдома з батьками, а зібрані гроші передають на потреби ЗСУ", — розповіла мама хлопчика

На шкільних ярмарках діти продавали поробки, смаколики, а Кирило — картинки, які намалював. "Я фінансувала матеріали: купувала йому професійний ґрунтований картон, на якому він малював професійними акриловими фарбами. Він намагався виготовити такі картинки, які могли б зацікавити покупців", — сказала Наталія Мощенко. Спостерігаючи за художньою діяльністю мами, Кирило продовжує долучатися до творчості та волонтерства."Ми іноді разом виготовляємо малюночки, які потім продаємо. Іноді це робимо просто через інтернет, а не на ярмарку у школі. Перед Новим роком менше ніж за добу ми продали 17 картинок та назбирали 2400 гривень. Зібрані гроші Кирило складає у конвертик і передає адміністрації школи, яка вже направляє допомогу нашим захисникам", — розповіла Наталія Мощенко.

Чотирирічний Матвій із Житомира намалював картину із зображенням пса Патрона, продав її на аукціоні, а виручені гроші передав до благодійного Фонду громади Житомира, що допомагає Збройним силам України. Про це розповіла мама хлопчика Анна Савіцька."Ми з ним дуже часто дивилися різні відео, де діти збирали гроші для ЗСУ, – розповідає Анна Савіцька. – Хтось співав, хтось виготовляв браслети. І одного разу я запитала: "Синуля, що ти можеш зробити для армії?". А він відповів, що може намалювати картину. Так і виникла ідея зробити перший аукціон".

Свою картину із зображенням пса Патрона Матвій разом із мамою продав через аукціон за дві тисячі гривень."Спочатку ми хотіли просто продати цю картину за певну суму грошей, за найбільший лот. Але після того, як я зробила пост у мережі Facebook, багато людей почали відгукуватися на цю ініціативу і захотіли просто зробити якісь символічні внески. Тож картину ми продали за 550 гривень, але загалом зібрали дві тисячі гривень. Чимало людей відгукнулися: хтось маленькими сумами, хтось більшими. Всі зібрані кошти ми передали для Збройних сил України", – каже Анна Савіцька.

11-річний житомирянин Богдан Тищенко з табличкою "Кошти на ЗСУ" та прапором України на плечах збирає гроші для допомоги українським військовим. Хлопець співає пісні про війну та Україну.Ідея збирати гроші для ЗСУ у такий спосіб у Богдана виникла наприкінці осені 2022 року, тоді він побачив, як це робить 8-ми річний волонтер з Чернігова."Я листав інтернет і дивився, як діти збирають гроші для ЗСУ, – розповідає Богдан. – Знайшов хлопця, подивився, як він співає і запропонував мамі таку саму ідею". Богдан пригадує, що в перший день збору грошей було страшно і він боявся, що люди почнуть проганяти, або нічого не дадуть.

"Але все було нормально. В перший день я зібрав більше 200 гривень. Мама сказала: продовжуй в тому ж дусі. Спочатку я думав зупинитися, але коли зрозумів, що можна добитися більшого, я продовжив". Богдан змінив декілька локацій для збору коштів, а потім обрав майданчик біля супермаркету поблизу Центрального автовокзалу Житомира. "Я обрав саме цю локацію, тому що тут багато людей і тут мені почали давати гроші", – каже Богдан. За день Богдан збирає від 500 до 1000 гривень. Перші посилки військовим він разом із мамою передав на початку січня 2022 року."Ми просто зателефонували і запитали військових, що їм потрібно. На 3000 гривень закупили те, що вони попросили: смаколики, цукерки, печиво, чай та каву", – розповідає Наталія.

Шестирічна хмельничанка Софія Подолянчук видає казки, аби підтримати ЗСУ. Свої книжки дівчинка продає у парках, на благодійних ярмарках та у соціальних мережах. Гроші від продажу збирає у скриньку, "хто скільки дасть". Зібрані кошти віддає волонтерам БФ "Армія SOS". Маленька казкарка вже зібрала 12 400 гривень. На ці гроші було придбано кровоспинні джгути, термобілизну та усілякі смаколики для військових."Я написала і видала вже дві казки. Перша — "Мопсюня-мандрівниця, яка постійно бешкетувала" про пригоди песика, а друга — "Безголосий друг" про загадкову тінь", — говорить маленька казкарка. Родина власним коштом видає по 50-100 примірників книжок. Дівчинка сподівається, що знайдуться спонсори, які згодяться підтримати її у видавництві книжок, кошти від реалізації яких підуть на допомогу ЗСУ. А ще вона мріє за підтримки меценатів зібрати гроші на ракетний комплекс HIMARS і передати його нашим військовим.

«Моя донька, — розповідає мама письменниці Ольга, — раніше не писала казок. Це сталося під час війни. З початком повномаштабного вторгнення, ми тимчасово виїхали до Італії, але згодом повернулися до Хмельницького. Софійка постійно мріяла чимось допомагати українським воїнам. У неї було бажання звернутися до президента США Джо Байдена, аби той допоміг їй купити ракетний комплекс HIMARS. Вона вірила в те, що якщо у наших захисників буде бодай один HIMARS, вони переможуть і настане мир". Хмельницька школярка написала патріотичного листа Папі Римському. "Я написала, щоб він помолився за Україну, за мене, за мою сім’ю, родину. А ще, щоб вивести усіх росіян із території України", - каже дівчинка. Софія каже, що її найзаповітніше бажання — аби війна закінчилася і не потрібно було б збирати гроші на зброю.

Восьмикласник з Хмельницького Олександр Посвістак передав волонтерам ГО "Захист — об’єднання волонтерів" 70 тисяч гривень на придбання дрона для морських піхотинців. 25 тисяч він назбирав самотужки, 45 тисяч йому дали батьки, які підтримали бажання сина допомогти ЗСУ. Хлопець давно мріяв про свій дрон. Гроші накопичував два роки."Я збирав собі на дрон, щоб знімати мальовничі краєвиди нашої країни. Майже кожного дня я клав у скарбничку гроші. Але прийшла війна, і власну мрію довелося відкласти до перемоги", — розповідає Сашко. Переглядаючи у ютубі відео про те, як пересічні українці, серед яких немало й дітей, допомагають та підтримують свою армію, Олександр надихнувся їхніми вчинками. Хлопець каже: "Я вирішив купити дрон для нашої армії, щоб це був мій маленький внесок у нашу велику перемогу".

Рішення сина підтримали батьки Оксана та Анатолій. І додали сину з родинних збережень ще 45 тисяч гривень, щоб вистачило на придбання дрона. Батько говорить: "Ми сподіваємося, що це допоможе врятувати не одне життя. Ну, а від нього та від нас особисто це буде такий невеличкий вклад у велику справу. Я думаю, все буде Україна. Ми — переможемо!"."А у мене ще буде свій дрон, з якого я зніматиму краєвиди відбудованої мирної України. І я обов’язково покажу їх світові", — каже Сашко.

10-річна Ксеня Сердюк з Хмельницького каже, що допомагатиме ЗСУ поки Україна не переможе. Десятирічна Ксенія Сердюк щотижня проводить майстеркласи з бісероплетіння для дітей і дорослих та збирає кошти на допомогу ЗСУ. Маленька майстриня плете патріотичні прикраси, брілочки, іграшки. Своєю працею дівчинка заробила та передала українським воїнам 20 тисяч гривень. Частина цих грошей пішла на придбання антидронової рушниці, частина — коптера, частина — на теплі речі для військових."Захоплююся бісероплетіння і саме ним я вирішила допомагати Збройним силам України. На своїй сторінці в інстаграм я продаю власні роботи, а всі зароблені гроші відношу у волонтерські штаби на допомогу ЗСУ", — розповідає рукодільниця.

Війна застала сім’ю Ксюші у Покровську Донецької області. Родина евакуювалась до Хмельницького. Спочатку дівчинка відвідувала у Гончаренко-центрі уроки англійської мови, а згодом й сама запропонувала проводити там майстеркласи з бісероплетіння. Під час занять майстриня ставить на стіл власноруч зроблену скриньку з написом "На ЗСУ", куди відвідувачі за можливості кидають грошові донати."Мабуть, така наша доля — усім допомагати армії, аби наблизити перемогу, — говорить мама Ксенії Тетяна. — Це було її самостійним рішенням, яке ми підтримали разом з батьком. Ми усіма способами усією родиною допомагаємо, адже ми повинні повернутися додому"."Найбільше мені не вистачає рідного дому та миру в країні, — каже Ксюша. — Я буду допомагати ЗСУ, поки ми не переможемо".

Дев’ятеро дітей віком від 4 до 13 років з села Антонівка Чорноострівської громади Хмельницької області організували дитячий блокпост. У "військовій" формі зі "зброєю" зупиняли машини на в’їзді в село, розпитували водіїв, звідки та куди ті прямують, і пропонували задонатити для ЗСУ, скільки не шкода."Кожного водія ми перевіряли, чи він українець. Віталися із ним: "Слава Україні!", він відповідав: "Героям Слава!". Потім мав сказати слово "паляниця". О, тоді ми вже бачили, що це свій, і пропускали", —розповідає дванадцятирічний командир вартових блокпосту Даніл Батурко."У мене навертаються сльози на очі, але я знаю, що нашу Україну не перемогти, якщо у нас таке підростаюче покоління", — каже Олег Лемко, водій, який проїжджає повз дитячий блокпост. Діти власноруч побудували укріплення, обладнали блокпост. У кожного вартового була своя амуніція та "новітня зброя" — у кого дерев’яна, у кого металева, а в кого із пластику. Були і свої "джавеліни", й "байрактари", переносні гранотамети, кулемети та гвинтівки.

Блокпост мав свій графік роботи, — розповідає ровесник командира вартовий Артем Нікіпчук. — Ми збиралися на десяту ранку і стояли до сьомої вечора. Обід тривав півгодини, їли по черзі"."Із скриньки для себе ми грошей не брали, тільки на армію, — каже вартовий Владислав Цимбровський. —Щоправда, водії нас часом пригощали цукерками, печивом, морозивом". Батьки своїм маленьким патріотам не заважали, лише здалеку по черзі за ними наглядали. Галина Батурко, бабуся командира, розповідає: "Блокпост проіснував півтора місяці влітку 2022 року, допоки діти не пішли до школи. Хлопчики і дівчатка з Антонівки зібрали 10 тисяч 205 гривень 50 копійок. Вони вирішили усі ці гроші перерахувати у фонд на дрони для українських військових. Квитанцію діти зберігають, як пам’ять".

Аліна Стебло малює картини та розмальовує шоломи, аби допомогти українським військовим та переселенцям. Зі своїх чотирнадцяти вісім років Аліна Стебло займається волонтерством. Саме майже стільки років в її рідній Україні триває війна. Дівчинка разом із мамою та сестрою волонтерять з 2014 року. Під час повномасштабної війни дев’ятикласниця після уроків плете маскувальні сітки, розносить волонтерам їжу, працює у соціальному центрі для внутрішніх переселенців "Доброзахист". Аліна навчається у художній школі. Задля підтримки української армії дівчина доєдналася до волонтерського напрямку "Захист. Діти". Металеві шоломи з її авторськими малюнками реалізовують волонтери, а кошти з продажу спрямовують на придбання необхідного спорядження для українських військових.

Нашими партнерами і друзями вже було передано 35 моїх робіт на аукціони до США, Франції, Австрії та Іспанії", —розповідає Аліна. Школярка-волонтерка малює картини про війну. У День Святого Миколая вона відкрила у Хмельницькому свою першу персональну виставку "Війна, що нас змінила"."У мене як у підлітка поки що немає такої можливості, як у дорослих — допомагати повною мірою. Але я вмію малювати, тому вирішила зробити виставку своїх робіт і зібрати кошти на допомогу ЗСУ», — говорить юна художниця. Мати Аліни Леся Стебло каже: "Допомагати українським захисникам та людям, які через війну втратили свої домівки, було бажанням моєї доньки. Українські діти теж роблять свій внесок у перемогу"."Я вірю в те, що ми обов’язково переможемо, — говорить Аліна. — Але для того, щоб ця перемога настала якнайшвидше, потрібно усім не забувати про те, що йде війна, не розслаблятися і допомагати ЗСУ. Усе буде Україна!". Прикладом та натхненницею для Аліни є мама — хмельницька волонтерка та активістка Леся Стебло. 

Валентина Інклюд ЛИСТ ЗАХИСНИКАМВертайтесь живі додому,Батьки, наречені, сини,Ви власну долю свідомо. Кидаєте в пекло війни. Еліта нації справжня,Без фальші регалій і звань. Спасибі, мужні, відважніЗа мирне майбутнє світань. Щоденно в молитві кожній. Благаємо Бога-Отця,Щоб кулі лихі ворожіНе ранили ваші серця. Рішучі, сміливі, гідніІ, певно, найкращі із нас,Вертайте живими, рідні,Країна збідніє без вас.

АКЦІЯ«Створи своїми руками та передай лист чи інший виріб нашим славетним Українським Воїнам, Українським Захисникам!»

Але перш, ніж завершити бесіду про нашу Україну, про непереможний український простий народ давайте пригадаємо, що у вашому житті відбувалося влітку. Де ви побували, що найбільше вразило, можливо ви були одним із тих, хто допомагав наближати нашу перемогу, можливо комусь допомогли або вам хтось допоміг. Відкрийте своє серце для своїх близьких друзів, для своєї шкільної родини…А щоб ви побажали своїм друзям, однокласникам на цей навчальний рік?

Яким буде майбутнє країни залежить від кожного з нас. Батьківщина, як мати, одна. Ми повинні дбати про неї, щоб вона була багатою, квітучою. А для цього нам треба любити її, оберігати, плекати, захищати. МИ – ЄДИНА КРАЇНА! Незважаючи на усі негаразди, ми прагнемо одного – спокою, миру та чистого блакитного неба над головою.І які б негаразди і перешкоди не були б у нас на шляху наше щире жовто-блакитне серце українського народу ніколи не здається і ми обов’язково переможемо!!!