Презентація "Фізика і література"

ФІЗИКА В ЛІТЕРАТУРІПідготувала Тихонова Ольга

Поети використовують закони фізики не як формули, а як джерело образу, метафори та подиву. Ось кілька ключових причин:1. Фізика — це фундамент реальності, яку описують поети. Поет не може описати світ, ігноруючи його основу. Сонце завжди сяє, вода тече вниз, зірки мигають у небі. Це все — прояви фізичних законів. Поет просто надає цим явищам емоційного та філософського змісту.2. Фізичні явища — це готові образи для віршів. Багато фізичних понять ідеально передають людські почуття: Гравітація — це тяжіння, покора, ноша або, навпаки, прагнення до польоту. Ентропія (розпад) — це метафора забуття, руйнування, часу. Світло та тиша — це найпоширеніші символи надії, знання, спокою чи самотності.3. Поезія оживлює "суху" науку. Науковий опис розповідає як працює світ. Поезія ж питає навіщо і чому це так вражає. Вона додає світу диво. Фізика пояснює, що небо сине через розсіювання світла, а поет бачить у цьому "бездонну синь" — символ свободи, мрії чи печалі.

4. Поети (несвідомо) будують свої метафори на фізичних законах. Коли поет пише "час тече, як ріка", він використовує образ, схожий на закон термодинаміки та стрілу часу. Коли пише про "притяжіння двох душ" — це пряма аналогія до закону всесвітнього тяжіння. Отже, поети не "використовують" закони фізики свідомо, як вчені. Вони сприймають їх як частину краси світу, яку треба виразити словами. Фізика пояснює механізм явищ (чому небо сине, чому сяють зорі), а поезія — їх сенс і емоційне значення для людини (краса, ласка, чарівність). Вони описують одне і те ж, але різними мовами — мовою формул і мовою серця.

ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ ТИЧИНА ( 1891- 1967 ) — УКРАЇНСЬКИЙ РАДЯНСЬКИЙ ПОЕТ, ПЕРЕКЛАДАЧ, ПУБЛІЦИСТ, ПОЛІТИК, ГРОМАДСЬКИЙ ТА ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ ДОБИ УНР ТА УРСР. ДОБРИЙ ДЕНЬ, УКРАЇНО МОЯ!СТРУМОК СЕРЕД ГАЮ, ЯК СТРІЧЕЧКА. НА КВІТЦІ МЕТЕЛИК, МОВ СВІЧЕЧКА. ХВИЛЮЮТЬ, МАЛЮЮТЬ, КВІТУЮТЬ ПОЛЯ – ДОБРИДЕНЬ ТОБІ, УКРАЇНО МОЯ! (П. ТИЧИНА) 1. «СТРУМОК СЕРЕД ГАЮ» — ЦЕ МЕХАНІЧНИЙ РУХ ВОДИ (ТЕЧІЯ), ЯКИЙ ВІДБУВАЄТЬСЯ ЧЕРЕЗ ДІЮ СИЛИ ТЯЖІННЯ.2. «МЕТЕЛИК... СВІЧЕЧКА» — ПОРІВНЯННЯ З СВІЧЕЧКОЮ ВКАЗУЄ НА ТЕПЛОВЕ ЯВИЩЕ (ГОРІННЯ — ХІМІЧНА РЕАКЦІЯ, ЩО СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ ВИДІЛЕННЯМ СВІТЛА ТА ТЕПЛА). МЕТЕЛИК САМ НЕ ВИДІЛЯЄ СВІТЛО, АЛЕ ЙОГО ПОЛЬОТ І ФОРМА СТВОРЮЮТЬ ВІЗУАЛЬНИЙ ОБРАЗ, СХОЖИЙ НА ПОЛУМ'Я.3. «ХВИЛЮЮТЬ... ПОЛЯ» — РУХ ТРАВИ ТА КОЛОСКІВ НА ПОЛІ — ЦЕ МЕХАНІЧНІ ХВИЛІ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ПІД ДІЄЮ ВІТРУ. ВІТЕР — ЦЕ РУХ ПОВІТРЯНИХ МАС.

«ГАЇ ШУМЛЯТЬ — Я СЛУХАЮ. ХМАРКИ БІЖАТЬ — МИЛУЮСЯ.!» ФІЗИЧНІ ЯВИЩА У ВІРШІ:"ГАЇ ШУМЛЯТЬ" — ШУМ ВИНИКАЄ ЧЕРЕЗ КОЛИВАННЯ ПОВІТРЯ, КОЛИ ВІТЕР РУХАЄ ЛИСТЯМ І ГІЛКАМИ ДЕРЕВ."ХМАРКИ БІЖАТЬ" — РУХ ХМАР СПРИЧИНЕНИЙ ВІТРОМ, ЯКИЙ ПЕРЕНОСИТЬ ВОДЯНУ ПАРУ В АТМОСФЕРІ. ЦЕ ПРОЯВИ РУХУ ПОВІТРЯНИХ МАС — ТОБТО ВІТРУ.

ЛІНА КОСТЕНКО — ВИДАТНА УКРАЇНСЬКА ПОЕТЕСА, ПРОЗАЇК, ГРОМАДСЬКА ДІЯЧКА, ШЕСТИДЕСЯТНИЦЯ, ЯКА НАРОДИЛАСЯ 19 БЕРЕЗНЯ 1930 РОКУ В РЖИЩЕВІ; ЗДОБУЛА ОСВІТУ В КИЇВСЬКОМУ ТА МОСКОВСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРНИХ ІНСТИТУТАХ, ПОЧАЛА ПУБЛІКУВАТИ ВІРШІ ЩЕ ПІДЛІТКОМ, А ЇЇ ТВОРЧІСТЬ ВІДЗНАЧЕНА НЕЗЛАМНОЮ ПОЗИЦІЄЮ ПРОТИ ЦЕНЗУРИ ТА ГЛИБОКИМ ПАТРІОТИЗМОМ. ВОНА Є ЛАУРЕАТКОЮ БАГАТЬОХ ПРЕМІЙ ТА ПРОДОВЖУЄ ТВОРИТИ.«Кольори» Уривок:“Світло розбилось на сім кольорів, Як на склі грає сонця промінь. Це не магія — це закон природи, Це дисперсія, це світла гра.”Уривок, пов’язаний з темою закони відбивання світла — як у прямому фізичному сенсі, так і в метафоричному (відбиття думок, почуттів, життя). Дисперсія-розкладання світла на кольори.

Двадцять хвилин чекати — це довго. Двадцять років — це ніби нічого. Хтось у літах, а хтось у кілометрах вимірює життя своє. Тут ми бачимо: Відносність часу (подібну до ідей, що лягли в основу теорії відносності Ейнштейна). Час не абсолютний, його сприйняття залежить від системи відліку (у цьому випадку — емоційного стану). Вірш "Такі літа, такі літа..." — чудова ілюстрація того, як суб'єктивне сприйняття часу може відрізнятися від абсолютного.

Дзвенять у відрах крижані кружальця. Село в снігах, і стежка ані руш. Старенька груша дихає на пальці,їй, певно, сняться повні жмені груш.Їй сняться хмари і липневі грози,чиясь душа, прозора при свічі. А вікна сплять, засклив мороз їм сльози. У вирій полетіли рогачі.

"Дзвенять у відрах крижані кружальця" — Кристалізація води та акустика. Вода в відрах замерзла, утворивши крижані кружальця. Дзвінкий звук ("дзвенять") виникає тому, що лід — тверде тіло, і при ударі об нього вібрації поширюються, створюючи характерний звук."Засклив мороз їм сльози" — Конденсація та замерзання. Тепла волога з повітря в кімнаті конденсується на холодному склі вікон, утворюючи краплі води. Потім ці краплі замерзають, перетворюючись на крижані узори ("сльози", які "засклив")."У вирій полетіли рогачі" — Аеродинаміка. "Рогачі" (жуки-оленьки) не літають взимку. Це поетичний образ, але з фізичної точки зору політ комах можливий завдяки підйомній силі, створюваній ударами крил об повітря.

Гроза проходила десь поруч. Було то блискавка, то грім. Дорога йшла кудись на Овруч в лісах і травах до колін. Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі. Черкнула блискавка по зелах, аж полягали вони всі. Над світом білим, світом білим хтось всі спіралі перегрів. А хмари бігли, хмари бігли і спотикалися об грім. Гроза погримувала грізно, були ми з нею тет-а-тет. Тремтіла річечка рогізна, човни ховала в очерет.

З точки зору фізики, цей вірш — не просто опис природи, а точне (хоч і поетичне) спостереження за комплексним атмосферним явищем — грозою. У ньому знайшли відображення: Електродинаміка (блискавка, електричне поле). Акустика (грім, ударна хвиля). Механіка (рух хмар, тремтіння води). Термодинаміка (метафора "перегрітих спіралей"). Ліна Костенко вміло передала фізичні зв'язки між різними компонентами бурі, перетворивши їх на потужні художні образи.

Олександр Олесь (справжнє ім’я – Олександр Іванович Кандиба) – український письменник, поет, драматург, перекладач, прозаїк, лірик, сатирик, представник символізму, перший український історіософ та співець української душі."Дзеркало"Я дзеркало. Я холодне, порожнє. Я відтворюю все, що в мене гляне. І сонце ясне, і негоду злих днів, І пишноту, і вбогість убогих днів. Дзеркало — це класичний пристрій, що працює на законі відбиття світла. Поет точно описує його властивість — відтворювати все, що перед ним, завдяки строгому відбиттю променів.

“Хіба не бачите, що небо голубіє…”Хіба не бачите, що небо голубіє,Що сонце ранками всміхається ніжніш,Що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє,І легше дихає, і дивиться ясніш. Хіба не чуєте, при що вітри шепочуть,І як з зітханнями зливається їх сміх…Хіба не чуєте, як голуби туркочуть,Як краплі котяться і падають із стріх. Хіба не вірите, що скоро день засвіте,Що сонце наше вже з-за обрію встає,Що хід його спинить ніщо не зможе в світі,І цвіту нашого ніщо вже не уб’є!

У вірші описано природні явища, які можна пояснити фізично так:«Небо голубіє» — явище релеївського розсіювання: короткохвильове (синє) світло Сонця сильніше розсіюється в атмосфері, тому небо здається блакитним.«Сонце всміхається ніжніш» — уранці світло проходить більший шар атмосфери, розсіюється й червоніє, тому виглядає «м’яким» і «ніжним».«Земля мліє, дихає легше» — із підвищенням температури вранці повітря нагрівається, знижується вологість і тиск змінюється, створюючи відчуття «легкості».«Вітри шепочуть» — це рух повітряних мас через різницю атмосферного тиску; звук «шепоту» виникає від тертя повітря об перешкоди.«Голуби туркочуть» — передача звукових коливань через повітря (механічні хвилі).«Краплі котяться і падають із стріх» — поверхневий натяг утримує воду в краплі, а сила тяжіння змушує її відриватись і падати вниз.«Сонце встає» — насправді це обертання Землі навколо своєї осі створює ілюзію сходу Сонця.«Хід його спинить ніщо не зможе» — інерція обертання Землі та стабільність її орбіти забезпечують регулярність зміни дня і ночі. Отже, весь поетичний опис — це відображення звичайних атмосферних, оптичних і механічних процесів у природі.

Зоре моя вечірняя, Зійди над горою,Поговорим тихесенько В неволі з тобою. Розкажи, як за горою Сонечко сідає,Яку Дніпра веселочка Воду позичає. Як широка сокорина Віти розпустила…А над самою водою Верба похилилась;Фізичні явища у вірші Тараса Шевченка «Зоре моя вечірняя…»:1. «Зоре моя вечірняя, зійди над горою» —Астрономічне явище: обертання Землі навколо своєї осі створює видимий рух зорі (чи планети Венери) над горизонтом.2. «Сонечко сідає» —Оптичне явище: під час заходу Сонця його світло проходить більший шар атмосфери, короткі (сині) хвилі розсіюються, тому небо здається червоним або рожевим.

3. «У Дніпра веселочка воду позичає» —Райдуга: утворюється через заломлення, відбиття і дисперсію світла у краплинах води — світло розкладається на спектр кольорів.4. «Широка сокорина віти розпустила» —Механічне явище: гілки ростуть і розходяться завдяки дії сил росту, гравітації та пружності (механіка твердого тіла).5. «А над самою водою верба похилилась» —Рівновага сил: гілки гнуться під дією власної ваги та сили тяжіння; зупиняються, коли моменти сил урівноважуються.

Реве та стогне Дніпр широкий Сердитий вітер завива,Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма.І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав, −Неначе човен в синім морю, То виринав, то потопав. Фізичні явища у вірші Тараса Шевченка “Реве та стогне Дніпр широкий”:1. «Реве та стогне Дніпр широкий» —Звукові явища: шум і “стогін” річки виникають через рух води, хвилі й турбулентність потоку (гідродинаміка, звук).2. «Сердитий вітер завива» —Рух повітря: вітер — це переміщення повітряних мас через різницю тиску; “завивання” — звукові коливання, створені рухом повітря навколо перешкод.

3. «Додолу верби гне високі» —Механічні явища: сила вітру діє на гілки, згинаючи їх; це прояв деформації під дією зовнішньої сили.4. «Горами хвилю підійма» —Хвильові процеси: вітер передає енергію поверхні води, утворюючи хвилі з гребенями й западинами.5. «Блідий місяць... із хмари де-де виглядав» —Оптичні явища: розсіювання й часткове поглинання світла хмарами змінює яскравість і колір Місяця.6. «Неначе човен… то виринав, то потопав» —Оптична ілюзія: перемінна видимість Місяця через рух хмар створює ефект “виринання” і “зникання”.

Веселка. Я барвиста веселочка, маю сім кольорів, засвітилась над селами, над лісами вгорі. Житу жовтого кольору подарую в жнива, соковито-зеленого буде мати-трава. А ясного блакитного небу дам назавжди, світанкового синього залишу для води. Непомітно погаснувши, упаду між дубів... Так ніколи нічого я не лишаю собі. (А. М'ястківський)(14 січня 1924 — 17 листопада 2003, Соколівка Крижопільського району Вінницької області) — поет, прозаїк, перекладач. Писав для дітей і дорослих. Лауреат премії імені Володимира Сосюри.

Веселка — це оптичне явище, яке виникає через розсіювання, заломлення й відбиття сонячного світла у краплях дощу. Коли промінь білого світла потрапляє в краплю води, він: Заломлюється (змінює напрямок) при вході в краплю. Відбивається від її внутрішньої поверхні. Знову заломлюється, виходячи з краплі. Через те, що різні кольори мають різну довжину хвилі, вони заломлюються під різними кутами, і ми бачимо сім кольорів спектра — червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий. У вірші ці кольори передані образно — “житам подарую жовтого кольору”, “соковито-зеленого буде мати трава”, “ясного блакитного небу дам назавжди”. Це художнє уособлення фізичного процесу розкладу білого світла на спектр-дисперсії.

Сонечко.— Йдучи до дядька Степана, я побачила, що й сонечко йде зі мною понад ясенами, понад черешнями,— розказує своїй мамі Наталя.— Прийшла я на дядькове подвір'я, зупинилася — і воно зупинилося над дядьковою хатою... То моє сонечко. Правда ж, мамо?— Авжеж, твоє...— сказада матуся.— Так, так,— тішилась Наталя.— До дядька Степана тільки зі мною йшло. Потім разом ішли додому, я — вулицею, воно — небом. Хіба сонечко зі всіма ходить?— Зі всіма, Наталочко,— сказала мама.— Воно і твоє, і моє, і таткове — єдине, воно для всіх людей і зі всіма ходить.

З точки зору фізики: Сонце насправді не рухається за Наталею. З погляду астрономії, Земля обертається навколо своєї осі, тому нам здається, що Сонце рухається по небу зі сходу на захід. Це явище називається видимим добовим рухом Сонця.Ілюзія руху Сонця пов’язана з системою відліку. Для Наталі система відліку — це Земля (її подвір’я, дорога, хата). У цій системі Сонце «рухається». А з точки зору астрономічної системи — рухається сама Земля, а Сонце залишається практично нерухомим відносно неї. Світло Сонця доходить до кожного. Сонячні промені — це потік електромагнітного випромінювання, який поширюється прямолінійно. Тому Сонце здається «всюди» — воно освітлює і Наталю, і маму, і дядька Степана, тобто одне Сонце світить усім одночасно.

Володиимир Миколаайович Сосюра (25 грудня 1897 [6 січня 1898], ст. Дебальцеве, Катеринославська губернія, Російська імперія — 8 січня 1965, Київ, Українська РСР, СРСР) — видатний український поет, письменник та перекладач. Автор понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен (поем), роману «Третя Рота», бунчужний 3-го Гайдамацького полку Армії УНР. Належав до низки літературних організацій того періоду — «Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» та інших. Кавалер двох орденів Леніна, лауреат Сталінської премії та Національної премії імені Тараса Шевченка."Облітають квіти, обриває вітер пелюстки..."Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні й розкида кругом. Скрізь якась покора в тишині розлита, і берізка гола мерзне за вікном.

З точки зору фізики, цей вірш є елегантним описом енергетичних процесів у природі: Кінетична енергія вітру перетворюється на механічну роботу з відриву та розсіювання пелюсток. Система (природа) прагне до рівноваги: тиша ("покора") — це акустична рівновага, а замерзання дерева — теплова рівновага з навколишнім середовищем. Таким чином, поезія Сосюри, не втрачаючи своєї ліричної глибини, виявляється науково точною за своєю суттю, описуючи фундаментальні закони нашого всесвіту.

Проміння грає на столі у дзеркалі, на квітах,тремтить у пташки на крилі, в садах, росою вмитих. Цей вірш — це опис явища світлової хвилі та її властивостей: Проміння грає на столі у дзеркалі — це відбиття світла. Проміння... на квітах — це розсіювання та поглинання світла. Квіти мають певний колір, бо їх поверхня поглинає всі інші довжини хвиль світла і відбиває лише одну (наприклад, червону). Тремтить у пташки на крилі — це інтерференція. На крилі птаха, покритому пір'ям або лусками, відбувається накладання світлових хвиль, що відбиваються від різних мікроскопічних шарів. Це створює різнокольоровий "тремтливий" ефект. Росою вмитих — це заломлення. Краплі роси діють як маленькі лінзи, що заломлюють (згинають) промені світла, збільшуючи та спотворюючи зображення квітів за ними. Висновок: Поет описує різноманітні оптичні явища — відбиття, заломлення, інтерференцію та розсіювання світла, які ми спостерігаємо в повсякденному житті.

Надія Григорівна Красоткіна (нар. 26 серпня 1946, Ковель, Волинська область, Українська РСР) — українська поетеса та освітянка. Переможниця Всеукраїнського конкурсу «Класний керівник — 2004» у номінації «Вихователі шкіл-інтернатів»[1]. Співавторка науково-педагогічного проекту «Інтелект України».“Рух -це сила.”Рух — це сила Щоб міцне здоров’я мати, дітям треба пам’ятати, Що у русі справжня сила, яка велетів зростила. Тому бігайте, стрибайте і лошат переганяйте, Грайте в «класики», «скакалки», м’яч ганяйте аж до балки, Бо як будете сидіти, то почне усе боліти.

Рух — це прояв механічної енергії. Під час руху тіло має кінетичну енергію, яка утворюється завдяки роботі м’язів. М’язи, спалюючи хімічну енергію (з їжі), перетворюють її на механічну — рух, тепло й силу. Отже, чим більше руху, тим активніше працюють м’язи, серце та легені, що підтримує життєдіяльність організму.

Місячна ніч. Срібло місячне повсюди,Видно, хоч книжки читай. Тихо скрізь, поснули людиІ село, і поле, й гай.І така навколо тиша, що й листок не ворухне. Вітерець затих, не дише, всюди царство неземне. Літня ніченька — це диво, чарівна, таємна мить. Навіть річка пустотлива. Втаємничено мовчить. Нічка місячна казкова, стільки чарів в ній живе. З срібла зіткана, чудова... місяць в небесах пливе.І така краса бентежна, стільки щастя і тепла. Ходить тиша обережна, не торкаючись зела... Місячна доріжка срібна по ріці до зір пливе... Ніч така — на сон подібна. Таємниця в ній живе.

З точки зору фізики:1. "Срібло місячне повсюди, Видно, хоч книжки читай."Фізичне явище: Відбиття та розсіювання світла. Пояснення: Місяць не випромінює власного світла. Ми бачимо його тому, що він відбиває сонячне світло. "Срібло" — це сприйняття нашим оком сонячного світла, розсіяного місячною поверхнею. 2. "І така навколо тиша, Що й листок не ворухне. Вітерець затих, не дише..."Фізичне явище: Відсутність механічних хвиль (звукових та конвекційних потоків). Вночі земля швидко охолоджується через теплове випромінювання, температура вирівнюється, і вітер стихає.3. "Навіть річка пустотлива Втаємничено мовчить."Фізичне явище: Ламінарна течія та поверхневий натяг. Пояснення: У фізиці "спокійна" вода не означає повної нерухомості. Поверхня води може бути гладенькою завдяки поверхневому натягу, який об'єднує молекули води в єдину пружну плівку. Ця гладь ідеально відбиває місячне світло, створюючи ту саму "місячну доріжку".

4. "Місяць в небесах пливе."Фізичне явище: Обертання Землі. Пояснення: Місяць не "пливе" сам по собі. Його видимий рух по небосхилу зумовлений обертанням Землі навколо своєї осі. Це той самий ефект, через який Сонце сходить і заходить.5. "Місячна доріжка срібна По ріці до зір пливе..."Фізичне явище: Зеркальне відбиття світла.6. Загальна атмосфера "неземного царства" та "таємниці"Фізичне явище: Зміна спектрального складу світла та психофізіологія сприйняття. Пояснення: Сонячне світло має безперервний спектр, тобто містить усі кольори. Місячне світло — це відбите сонячне, але місячний реголіт (ґрунт) поглинає частину спектра, роблячи світло більш "монохроматичним" — сріблясто-білим. Ця відсутність яскравих кольорів сприймається нашим мозком як щось неприродне, сюрреалістичне, "неземне".

«Відлуння»Відлуння — це не просто звук, це відбиток душі в просторі. Ти крикнеш — і воно вернеться, як світло, що відбилось в морі. Вірші, які ілюструють основні закони оптики — відбивання, заломлення та поширення світла. Вони допомогають запам’ятати фізичні принципи у легкій та образній формі!Відбивання світла. Кут падіння — кут відбивання, Це закон, а не вигадка! Дзеркало світло повертає, Як м’ячик від стіни відскакує. Заломлення світла. З повітря у воду — промінь гнеться, Кут змінює, не лякається. Швидкість змінює середовище, Тому й здається, що ламається.

Поширення світла. Прямолінійно світло йде, Тільки в тінь не потрапить ніде. Якщо щось йому завадить, Тінь на екрані з’явиться. Дисперсія світла. Біле світло — це не просто, В ньому кольори всі разом. Призма їх розкладе вмить, Веселку нам подарує вмить!