Презентація "Гармонія подружнього життя Грінченків"

Гармонія подружнього життя Грінченків Підготувала вчитель української мови та літератури Дігтярівського навчально-виховного комплексу Чмихун Наталія Олександрівна

Грінченко - унікальний сім’янин, взірцевий чоловік і батько.

Борис Грінченко одружився двадцятирічним юнаком (1883). Він уже два роки працював учителем і був досить відомим серед колег. Доля звела його на літніх учительських курсах у Змієві на Харківщині з учителькою Марією Гладиліною, майбутньою письменницею Марією Загірньою.

Щось було пророче у їхній першій зустрічі. Начитана, допитлива вчителька Марія Гладиліна наслухалася чимало розповідей про Бориса Грінченка, про його мужність під час ув’язнення, про його наполегливість у вчительській праці.

«Марія Николаевна сидить у куточку на дивані і розказує про школи. І Борис Дмитріевич навпроти приткнувся і така в їх гаряча розмова. А там садок. Брат Борис коло сестри Марусі. Руки, руки! О рученько моя!» Горбачевський про їхню першу зустріч

«Вона ж мені багато тоді сказала. А там уже моя кохана Маруся, моє щастя, моя доля! Як воно це скоро зробилося, що Марія Николаевна стала коханою Марусею! Мабуть, воно тільки ждало цього часу, щоб зробитися. А насправді, голубко, дивно мені. Ти знала мене раніш, хоч і не бачила, з першим на курсах зі мною зустріваєшся і… І ми щасливі! І дивно, й гарно. І ще ти кажеш, що доля — мачуха! Для мене за це вона — рідна мати» Б. Грінченко у листі до Марії (1883 р.)

«Тихими зоряними вечорами в нас були щирі розмови про долю народну, про рідний безщасний наш край. І тоді багато я взнала і зрозуміла. А пізніше я з тим учителем з’єднала свої руки не для розкошів і втіх, а щоб робити працю, надбану віками». Марія у листі до Івана Липи

«Борис трохи помилився, бо в їхньому житті була не тільки праця, “зазнавали ми і розкошів, і втіх, але працю для рідного краю ніколи не відсували ми від себе. Мій учитель працює для рідного краю. Я… по щирості не можу сказати, чи для рідного краю, чи для тих очей, що глибоко зоріли й зоріють мені в душу. Роблю, що можу…» Так оцінювала своє подружнє життя з Борисом Марія:

В автобіографії 1909 року Б. Грінченко наголошував, що Марія - не тільки дружина, а й “вірний товариш у всіх його заходах та в багатьох важних і важких працях”. Навіть коротка розлука з дружиною викликала в Бориса сум і неспокій. Мужній вдачею, наполегливий у здобутті мети, вимогливий до себе й інших у праці, він, наче дитина, не зносив розлуки зі своєю Марусею, рахував дні в очікуванні її (чи свого) приїзду. І так упродовж усього життя.

Викликає подив і сила його почуття: з роками воно не зменшувалося, яріло тим першим вогнем закоханості, що спалахнув під час першої зустрічі. Доля відвела їм тільки 28 років спільного життя. Але й через десятки років подружнього життя почуття залишалися незмінними. У віршах і листах відчуваємо емоції закоханого юнака, якому ще слід завоювати серце коханої.

Він не оголював своїх почуттів, своєї вірності, ніжності та смутку. Тільки в листах до Марусі писав поезії про кохання і то зі своєрідним грифом — тільки для коханої. “Там є кілька рядків таких, що тільки тобі самій треба їх читати”, — писав у листі 22.07.1893 р. З цією засторогою пішов із життя, не оприлюднивши віршів — ліричних зізнань своєї душі.

Гармонією їхнього подружнього життя захоплювалися сучасники, подружжя Грінченків характеризували, як “справжню українську сім’ю без компромісів”, наголошували, що в цій родині “повне духовне єднання, що обоє складають одну душу, разом роблять одне діло і нелегко, може, й неможливо розділити працю одного від другого”.

25 грудня 1984 р. у с. Нижня Сироватка, що на Сумщині, народилася донька Настя (майбутня письменниця, перекладачка)

Після появи малої Борис Грінченко підписував листи рідним криптонімом МНБ (Марія, Настя, Борис).

Розповідаючи у своїх спогадах про дитинство Насті, Марія Загірня підкреслювала турботливість Бориса як батька і чоловіка. Влітку дитина прокидалася дуже рано, о 4—5 год. ранку: “То й він устане, забере її з возиком у садок, що був при школі, і панькається з нею”. Загірня наголошує, що Борис Дмитрович умів краще тішити дитину, ніж вона. Б. Грінченко був прекрасним батьком.

У вихованні доньки Насті виявлявся його педагогічний хист. Борис говорив із нею завжди, як з дорослою, дбав, щоб вона зростала духовно багатою людиною.

“Ти знаєш, доню, як багато є у світі доріг. Але коли вже обрала одну, і то обрала серцем, то мусиш іти по ній, не звертаючи. Не оглядаючись, хоч би вітер дмухав тобі у спину і пил замітав сліди. Бо що є ціннішого в людині, як не відданість, сила волі і духу”, — так писав він, батько, своїй Настуні 1896 року.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!