Презентація "І у поезії картини ожили"

Есе до портрета У ріднім краї, всюди рідне І очі дивляться добром, І щирість, і думки столітні За нас, жевріють над чолом. Хатки виглядують з соломи, Тополі, мальви-дивоцвіт, Стежина з маминої мови, Що вивела в великий світ. Йому тринадцятий минало, Він пас ягняток за селом, А потім його слово стало Для поколінь апостолом.

Хатина віконцем всміхнулась родині, Зраділа чудовому сонцю…теплінь. Заповнили двір батько, син і дитина І жінка на з'єднанні трьох поколінь. Їм добре разом, бо живуть у любові, Між ними повага і серця добро. Бо квітують для них зорі ті, світанкові І наука і шлях все в єднанні було.

Біль і страх в очах відбились, За дітей, за всю сім’ю. Тільки їх вона любила Давши пісню солов’ю. Давши шлях в життя велике, І саме життя людське, Давши слово материнське Й серце ніжне і палке. І тепер від бід і горя Захистити прагне світ. Бо така вже її доля, Бо такий несе обіт.

Ворожія із циган Долю нагадала, Чорнобровая дівчина Знов засумувала. Нема щастя,нема долі, Немає любові. Як же важко сиротині В кріпацькій неволі! Нема тата,нема неньки, Згадалася рідна хатинка. Як же хоче щастя й долі Бідна сиротинка.

Схилила Катря голову в зажурі Очей не сміє підвести. Плітки гостроязиких фурій Тягар - треба нести. Не сила вже,давно не сила Кохання склало на алтар. Давно покинув її милий Батіг важкий – долі удар. Із осудом поглянуть люди, Чоловіки покривдять ще. Нехай і так,їй щастя буде, Зійде з душі пекучий щем. Бо родиться нова людина Їй син, для нього треба жить. І ще прийде та світла днина- Хвалу знесе слову любить.

Скотився місяць в очерет І розплескався по воді. Заснуло небо, припливли В утомі, стали кораблі. Лиш вітер тихо промайне І в очереті зашумить Стривожить, далі все мине, Вгамує ніч шумливу мить.

Вірші,поеми і листи Бентежать юного Тараса. Поезії,народженні вночі, Ще стануть для людей дороговказом. В тендітнім полум'ї свічі Вірші народяться чудові, І диво-слово зазвучить, Полине солов'їна мова.