Есе до портрета У ріднім краї, всюди рідне І очі дивляться добром, І щирість, і думки столітні За нас, жевріють над чолом. Хатки виглядують з соломи, Тополі, мальви-дивоцвіт, Стежина з маминої мови, Що вивела в великий світ. Йому тринадцятий минало, Він пас ягняток за селом, А потім його слово стало Для поколінь апостолом.
Схилила Катря голову в зажурі Очей не сміє підвести. Плітки гостроязиких фурій Тягар - треба нести. Не сила вже,давно не сила Кохання склало на алтар. Давно покинув її милий Батіг важкий – долі удар. Із осудом поглянуть люди, Чоловіки покривдять ще. Нехай і так,їй щастя буде, Зійде з душі пекучий щем. Бо родиться нова людина Їй син, для нього треба жить. І ще прийде та світла днина- Хвалу знесе слову любить.