Презентація "Ідейно-естетичні засади символізму та імпресіонізму як художніх систем у поезії 19-20 століть"

Ідейно-естетичні засади символізму та імпресіонізму як художніх систем у поезії XIX – XX століть

Символізм - художній напрям у мистецтві та літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття, засадничою особливістю якого є тотальна “символізація” художнього мислення, коли конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.

Видіння 1876 Гюстав Моро (1826-1898)

Орфей 1865

Одилон Редон (1840-1916) Колісниця Аполлона 1905-1914

Пегас - 1900

Острів мертвих 1880 Арнольд Беклін

Атлас перетворюється в камінь (1878) Эдуард Берн-Джонс (1833-1898)

Символ - (від грецького symbolon – знак, ознака, символ) – предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища. Символ : має філософську смислову наповненість, тяжіє до загальної ідеї, прагнучи розширення її змісту, а не повного визначення.

І О А Е У

Артюр Рембо (1854 - 1891 ) Голосівки А чорне, біле Е, червоне І, зелене У, синє О, - про вас я нині б розповів: А – чорний мух корсет, довкола смітників Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене; Е – шатра в білій млі, списи льодовиків, Ранкових випарів тремтіння незбагненне; І – пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене, Сп’яніле каяття або нестримний гнів; У – жмури на морях божественно глибокі, І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій – Печать присвячених алхімії ночей; О – неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий, Мовчання Янголів, Світів безмовний простір, Омега, блиск його фіалкових Очей. Переклад Г. Кочура

А

Е

І

У

О

Сугестія - (від латинського suggero – навчаю, навіюю) – навіювання певного емоційного стану.

Шарль Бодлер (1821-1867) Альбатрос Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів Серед нестримних вод розбурханих морів Безпечно ловить птиць, величних альбатросів, Що люблять пролітать слідами кораблів. На палубу несуть ясних висот владику. I сумно тягне він приборкане крило, Що втратило свою колишню міць велику, Мов серед буйних вод поламане весло. Мандрівник зборканий знесилено ступає! Плавець повітряний незграбний і смішний! Той тютюновий дим у дзьоб йому пускає, А цей, дратуючи, кульгає, мов кривий. Поет подібний теж до владаря блакиті, Що серед хмар летить, мов блискавка в імлі. Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій Він крила велетня волочить по землі. М.Терещенка

Стефан Малларме (1842—1898) “Лебідь” Сонет Краси пречистої безсмертний гордий син, ударом п'яних крил чи ти розіб'єш нині забуте озеро, де покриває іній прозорий зльотів лід, що не дійшли вершин? О лебедю, згадай, ти був і є один прекрасний, та дарма змагатися в пустині: ти в пісні не сказав, в якій це жить країні, як мертвої зими засяє сонний сплін. Ти шиєю струснеш білясту агонію, одкинеш безміру просторів цих стихію, але не жах землі, що крила полонив. І як мара в імлі леліє сяйвом срібним, холодним сном зневаг навік себе ти вкрив, о лебедю, в своїм вигнанні непотрібнім! М.Драй-Хмара

Олександр Блок (1880-1921) Девушка пела в церковном хоре О всех усталых в чужом краю, О всех кораблях, ушедших в море, О всех, забывших радость свою. Так пел ее голос, летящий в купол, И луч сиял на белом плече, И каждый из мрака смотрел и слушал, Как белое платье пело в луче. И всем казалось, что радость будет, Что в тихой заводи все корабли, Что на чужбине усталые люди Светлую жизнь себе обрели. И голос был сладок, и луч был тонок, И только высоко, у Царских Врат, Причастный Тайнам,- плакал ребенок О том, что никто не придет назад.

Павло Тичина (1891-1967) ОДЧИНЯЙТЕ ДВЕРІ... Одчиняйте двері — Наречена йде! Одчиняйте двері — Голуба блакить! Очі, серце і хорали Стали, Ждуть... Одчинились двері — Горобина ніч! Одчинились двері — Всі шляхи в крові! Незриданними сльозами Тьмами Дощ...

Поль Верлен (1844-1896) Осіння пісня Неголосні Млосні пісні Струн осінніх Серце тобі Топлять в журбі, В голосіннях. Блідну, коли Чую з імли – Б’є годинник. Линуть думки в давні роки Мрій дитинних. Вийду надвір – Вихровий вир В полі млистім, Крутить, жене, Носить мене З жовклим листям. Переклад Г.Кочура Chanson d’automne Les sanglots longs Des violons De l’automne Blessent mon coeur D’une langueur Monotone. Tout sanglottant Et bleme, quand Sonne l’heure, Je me souviens Des jours anciens Et je pleure. Et je m’en vais Au vent mauvais Qui m’emporte Deca, dela, Pareil a la Fleuille morte.

1-ша строфа НегОЛОСНі мЛОСНі піСНі СтруН ОСіННіх Серце тОбі ТОпЛять в журбі, в гОЛОСІННях алітерації: С, Н, Л + асонанси: І, О + Внутрішні анаграми: мл ОСНІ + ОСІННі Внутрішні рими: неголосні млосні пісні Навіюється своєрідний образ осені, журби.

2-га строфа бЛідну коЛИ чую з імЛИ б’є гОдИННИк ЛИнуть думкИ В давні рокИ мрій дИтИННИх алітерації: Л, Н К, Х асонанси: И, О Частіше повторення звукосполук -ИННИ- -ЛИ- Що відтінює ідею плинності, зокрема часу (б'є годинник); Ремінісценції; загЛИблення в минуле (ЛИнуть думки...)

3-тя строфа ВИйду надВіР – ВИхроВИй ВИР В полі млИстім кРутИть, жЕНЕ, НосИть мЕНЕ з жоВтИм лИстям алітерації: Р,В асонанси: И, Е Звукосполуки ЛИ- ВИ- РУ- РО- ЕНЕ Значна частотність уживання Р посилює зміну загальної тональності вірша: від плинності, статики до динаміки, руху

Стильові домінанти символізму пріоритет творчої інтуїції, що розглядається як містичне прозріння; у центрі твору – символ; сугестивність письма; музичність; складний метафоризм; абстрактність образів;

Імпресіонізм - (від французького impression – враження) – художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень.

Клод Моне (1840-1926) 

Враження. Схід сонця – 1873

Собор у Руані в сонці 1894

Собор у Руані ввечері

Собор у Руані ввечері

Скирти – 1890-1891

Едуард Мане (1832-1883) 

Бар “Фолі-Бержер” 1881-1882

Огюст Ренуар (1841-1919) 

Ла Гренуйер - 1869

Гойдалки 1876

Стильові домінанти імпресіонізму Пріоритетним є враження від предметного світу Фрагментарність, етюдність, вдавана незавершеність Недомовленість, уривчастість Суб'єктивність зображення, яскраво виражене особистісне начало Монтажність

Поль Верлен Поетичне мистецтво Найперше — музика у слові! Бери ж із розмірів такий, Що плине, млистий і легкий, А не тяжить, немов закови. Не клопочись добором слів, Які б в рядку без вад бриніли, Бо наймиліший спів — сп'янілий: Він невиразне й точне сплів, В нім — любий погляд з-під вуалю, В нім — золоте тремтіння дня Й зірок осіння метушня На небі, скутому печаллю. Люби відтінок і півтон, Не барву — барви нам ворожі: Відтінок лиш єднати може Сурму і флейту, мрію й сон. Винищуй дотепи гризькі ті, Той ум жорстокий, ниций сміх, Часник із кухонь тих брудних — Від нього плач в очах блакиті. Хребет риториці скрути Та ще як слід приборкай рими: Коли не стежити за ними, Далеко можуть завести. Хто риму вигадав зрадливу? Дикун чи то глухий хлопчак Скував за шаг цей скарб, що так Під терпугом бряжчить фальшиво? Так музики ж всякчас і знов! Щоб вірш твій завше був крилатий, Щоб душу поривав — шукати Нову блакить, нову любов, Щоб мчав, де далеч непохмура, Де чари діє вітерець, Де пахне м'ята і чебрець... А решта все — література.

О.О. Фет (1820-1892) Шепот, робкое дыханье. Трели соловья, Серебро и колыханье Сонного ручья. Свет ночной, ночные тени, Тени без конца, Ряд волшебных изменений Милого лица, В дымных тучках пурпур розы, Отблеск янтаря, И лобзания, и слезы, И заря, заря!..

Іван Шишкін (1832-1898)

Жита

Безмежне поле, золоті лани буяють посеред літа. Удалині височать одинокі сосни, а над усім цим – безмежне синє небо, у якому ніби губиться дорога крізь жита. Плюскіт золотавих хвиль... Подих... Іще один... Зелені сукні величних красунь, що підняли свій погляд до синьої безмежності... Одвічна й незворушна змія Самотності... 3. Жовте злото Сипле в соти Суму синь. Жити – пнутись,- Озирнутись В височинь. Кров'ю скропить Крила білі Далечінь. Впаде пір'я У сузір'я, На дороги поколінь.