Презентація "Історія села Кочерги"

Історія села Кочерги Моє коріння – кочерезька земля. Моє дитинство – ці квітучі сади. Там пісня неньки і спів солов'я, І серце прагне повернутись туди! І. Ануфрієва

Мальовниче село Кочерги розташоване на території Сумської області – крайньої північно-східної частини України, в 20 км від м. Путивль – історичної колиски Київської Русі.

Річка Есмань, яка є притокою Клевені, повільно і тихо несе свої води, розрізаючи село навпіл.

Навколишня місцевість була заселена ще у глибоку давнину . Про це свідчать рештки двох поселень , що знаходяться на південь від села . Вони існували протягом тривалого часу – від епохи бронзи до раннього середньовіччя ….

Час виникнення Кочерг невідомий . Найдавніші відомості про село знаходимо у так званій Путивльській окремій книзі за 1594 рік , яка зберігається в Російському Державному архіві давніх актів у Москві .

Зазначений документ повідомляє, що “деревня Кочерыжа» Новгород-Сіверського повіту у 1590 році із прилеглими земельними угіддями була надана “синам боярським” “Ваське Горяинову да Мелешке Осипову” у помісне володіння .

Інші історичні джерела свідчать , що перед 1618 роком селом володіли “сини боярські” Юдинові та Карачовці .

Після Деулінського перемир’я 1618 року Кочерги відійшли до Речі Посполитої . Володільцем “деревні” став Михайло Ессенко .

Під час Смоленської війни між Річчю Посполитої і Московською державою ( 1632 – 1634 р.р.) Михайло Ессенко потрапив у полон до росіян . У свою чергу , польська сторона запідозрила його у сприянні підпалу Новгород – Сіверського замку московськими ратними людьми . З огляду на це король Владислав ІV позбавив Михайла Ессенка усіх його володінь . Кочерги були передані магнату Олександу Пісочинському . Король Владислав ІV

Після повернення з полону Михайло Ессенко довів свою непричетність до висунутих звинувачень , однак колишні земельні володіння йому не повернули . Більше того , у жовтні 1639 року Пісочинський отримав на Кочерги офіційне королівське «потвердження» .

Після вигнання поляків у 1648 році село залишалось вільним . Та вже у 1687 році гетьман Іван Мазепа віддав Кочерги стародубському полковникові Михайлу Андрійовичу Миклашевському Іван Мазепа М. А. Миклашевський

Після загибелі Михайла Андрійовича у 1706 році , село належало його сину – Степану , а потім – онуку Михайлу . Нащадки роду Миклашевських володіли Кочергами аж до скасування кріпосного права у 1861 році М. П. Миклашевський

За ревізією 1736 року в кочергах був 51 двір , у тому числі 35 селянських та 16 дворів козаків .

У 1781 році в селі налічувались 64 двори та 87 хат . Переважна кількість кочережців були кріпосними селянами Марфи Миклашевської – вдови Антона Миклашевського . Марфа

Наприкінці ХVІІІ ст. кочерезьке козацтво зникає : козаки стають кріпосними , або казенними селянами . Козак Осілі козаки

У книзі “Волости и важнейшие селения Европейской России» (1885 р. ) повідомляється , що у Кочергах – 124 двори , 836 жителів , церква православна , постоялий двір , дві ярмарки , три вітряні млини і дві каменоломні . Вітряний млин Постоялий двір Каменоломня

Основним заняттям кочерезьких селян у ХІХ ст. були землеробство і видобування каменю . Видобувати камінь-пісковик у Кочергах розпочали з 1840 року .

З кочерезького каменю викладали бруківку , тротуари , підлоги , фундаменти , виготовляли борошномельні жорна , які були відомі не тільки у навколишній окрузі , а й у Чернігові , Києві , Москві . Жорна з місцевого млина Бруківка

Видобуток каменю здійснювали у двох каменоломнях . Одна з них належала Андрію Михайловичу Миклашевському , власником другої був генерал Георгій Олександрович Глазенап . Г.О. Глазенап А. М. Миклашевський

З Кочергами пов’язана також господарська діяльність знатного українського роду Скоропадських П.П. Скоропадський

Маєток Скоропадських , що знаходився на хуторі Кубарове , був невеликий і практично не давав прибутку , крім продажу деревини . Будинок Скоропадських Панський будинок

Щоб збільшити доходи , тут у 1901 році збудували винокурний завод . Корпус колишнього спиртового заводу

Керувала будівництвом заводу Марія Андріївна Скоропадська ( дочка А.М. Миклашевського і мати майбутнього гетьмана України Павла Петровича Скоропадського )

Після її смерті у 1901 році заводом та маєтком керував сам Павло Петрович Скоропадський та його повірений у справах С.Пешехонов П. П.Скоропадський

Річний випуск спирту становив 6000 відер. Завод був розрахований на переробку 540 пудів картоплі на добу . Колишній спиртовий завод. Зараз сарай місцевого жителя .

Від спиртового заводу залишилися ще зруйновані льохи , які заховані під великим шаром землі .

Ставок “Прурва” поблизу спиртового заводу Існує цікава легенда . Наче в цьому ставку пани, тікаючи від революції , заховали цистерни зі спиртом . І ось не одне покоління чоловіків намагалось їх знайти, але все марно , бо ставок дуже глибокий і тому має таку дивну назву .

Для потреб заводу розпочали видобуток торфу . Поблизу розробок торфу згодом виник хутір Торф або Торховщина .

Кочерезьці брали участь у першій світовій війні, революційних подіях 1917 – 1920 років . А у 1920 році вони повстали проти політики «воєнного комунізму» , яку здійснювала радянська влада . Командиром місцевого партизанського загону став Петро Царенко , начальником штабу – Михайло Сиромолотний .

На придушення селянського руху у Глухівському , Путивльському та інших повітах влада кинула сьому стрілецьку дивізію . За участь в антирадянському повстанні з кочережців була стягнута контрибуція : 17 коней , кілька голів іншої худоби , фураж , продовольство , одяг , а також 12408 карбованців грошима .

Комуна імені Шевченка У перші роки радянської влади мешканці хутора Кубарове створили комуну імені Шевченка . У порівнянні з іншими селянами життя «комунарів» було більш заможним . За свою працю вони отримували хліб , молоко , м’ясо , інші продукти

У 1926 році в Кочергах налічувалось 227 дворів і 1147 жителів . Кочерезькій сільраді були підпорядковані також «деревня» Мацкове , хутір Кубарове , та ряд менших хуторів . Під час колективізації на території Кочерезької сільради створили три колгоспи . У Кочергах виникла сільгоспартіль «Паризька комуна» , у Мацковому – «Червоний путіловець» , замість кубаровської комуни організовано колгосп імені Шевченка .

Крім колгоспів у Кочергах з’явилась і промислова артіль імені Ворошилова . Основною продукцією цієї артілі були бондарні вироби і колеса для возів .

Промисел , що приніс неабияку славу селу – бондарний . У ХІХ столітті бондарі у селі жили мало не через двір . Вони виготовляли найрізноманітнішу продукцію : діжі , бочки , ряжки , жлукта і багато чого іншого . Місцеві бондарі

Бондарні вироби спочатку видовбували із суцільного дерева . Однак , така технологія , очевидно стримувала розвиток промислу , оскільки потрібні були дуже товсті заготовки , а товстих дерев не вистачало . У зв’язку з цим кочережці ще у ХІХ столітті перейшли на виготовлення більшості видів продукції із клепок – спеціально виструганих дошок . Клепки виготовляли з різних порід лісу – дуба , сосни , липи, осики , вільхи .

Дуб вважався найкращим матеріалом . Дубові бочки використовували для зберігання спирту , вина, пива та інших рідин і напоїв . У соснових бочках зберігали смолу , дьоготь , цукор – рафінад. Липа й осика йшли на виготовлення посудин для цукру – піску та інших сипучих речовин. З вільхи робили дерев’яний посуд.

Велика Вітчизняна війна Тяжким випробуванням для жителів села стала Велика Вітчизняна війна . Вона забрала життя 214 кочережців, з них 138 загинули на фронті , 76 чоловік – це партизани , підпільники , мирні жителі .

У селі збудовано пам’ятник загиблим солдатам під час Великої Вітчизняної війни .

У повоєнні роки кочережці відродили своє село . Подальший розвиток колгоспної економіки супроводжувався реорганізаціями . Так , у 1950 році колгоспи «Паризька комуна» та імені Шевченка були об’єднані в один колгосп імені Ворошилова . У 1957 році його перейменовано в колгосп імені Шевченка . Однак у зв’язку з входженням Кочерг до складу Путивльського району у 1959 році , господарству присвоїли ім’я Фрунзе ( оскільки у Путивльському району один з колгоспів уже носив ім’я Шевченка ) . 1963 року кочерезький колгосп приєднали до волокитинського колгоспу імені Куйбишева . У 1983 році господарство було відновлено під назвою «Рассвет» . Колишня автобусна зупинка

Наступні реорганізації співпали з економічною кризою 1990 – х років , витримати яку колгоспна економіка не змогла . Зачинений магазин Розвалини будинку культури Колишня пошта

Історія села нерозривно пов’язана з історією школи

З 1877 року в Кочергах почала діяти початкова народна школа . Приміщення школи було дерев’яне , крите соломою . У 1897 році тут навчалося 70 учнів Фінансувало школу повітове земство .

Попечителем кочерезького училища була Марія Андріївна Скоропадська , а після її смерті – Павло Петрович Скоропадський . П. П. Скоропадський

У 1936 році було закладено фундамент сучасного приміщення школи і активно розпочалось її будівництво . Але Велика Вітчизняна війна змінила плани і розпочати навчання змогли тільки у 1943 році , після визволення Путивльщини від німецько-фашистських загарбників

Після війни школа відносилась до Шалигінського району. Довгий час післявоєнним колективом керувала директор Радченко Р.М. Радченко Р.М. ( на фото перша зліва )

В 50-х роках школа налічувала близько 300 учнів . В класах було по 40 – 50 дітей . В той час у школу ходили учні із сусідніх сіл : Мацкове, Ротовка .

До 1960 року школа була семирічною , а з 1961 року по 1990 рік – восьмирічною , а з 1990 року – дев’ятирічною . З 1988 року по 1991 рік при школі працював дитячий садок “Дзвіночок”. З 60-х років школа відносилась до Путивльського району і керував нею до 80-х років Постолатій О.Я. Незмінним помічником йому була дружина – вчитель біології та хімії Постолатій О.Ф. Постолатій О.Я. Постолатій О.Ф.

Педагогічний колектив 60 – 80 років

Вчитель російської мови та літератури, Юрок М.Г. , пропрацювала в школі більше 50 – ти років Більше 30 – ти років пропрацювали в школі сестри : Довгопола Г.Г. і Довгопола Н.Г.

Церква Святого Миколая

Архітектурною перлиною Кочерг і всієї округи є церква святого Миколая , побудована у 1798 – 1801 роках на кошти , пожертвувані Михайлом Міклашевським. Церква розміщена на високому пагорбі, її видно не тільки з будь – якого куточка села , а й з інших навколишніх сіл

Збудована вона у класичному стилі . Над притвором храму здіймається невисока чотиригранна дзвіниця , увінчана невеликою круглою башнею . Над центральним компартиментом - великий круглий купол з ціліндричною главкою над ним . З південного і західного боків храму прибудовані портали – фронтони , підтримувані чотирма колонами ..

Вівтар церкви – копія усипальниці гетьмана Кирила Розумовського у Батурині

Усередині приміщення збереглося поховання засновника церкви – Михайла Міклашевського

Кочерезька церква уціліла в роки гонінь на релігію . Якось її хотіли зруйнувати , навіть послали колгоспників, давши їм відповідне завдання . Та як у нас водиться , всяка робота починається з «перекуру» . Коли колгоспники палили , мимо них проходив директор школи : - Що це ви зібрались робити , хлопці ? - Церкву розбирати . - А , може , хай стоїть ?

Селяни знітились , не знаючи що робити . Одного слова директора школи виявилось достатньо , щоб збити людей з пантелику , а точніше навести на розум . Трохи подумавши, колгоспники розійшлись , а церква залишилась стояти .

Відродження храмів , відродження історичної правди і пам'яті – це той фундамент , на якому зростатиме і міцнітиме українська держава , а разом з нею будуть жити і наші села .