ПРЕЗЕНТАЦІЯ.Історія виникнення української мови

Основні етапи формування і розвитку української національної мови Праслов’янська мова (III тис. до н. е.— VІ ст. н. е.) Саме тут на основі одного з праіндоєвропейських діалектів формувалася праслов’янська мова. Прабатьківщина слов’ян – південно-східна частина Центральної Європи, середнє Подунав’я, північне Прикарпаття.

У VІ ст. східні слов’яни виділилися із праслов’янської етномовної спільноти. В період VІІ–ІХ ст. вони становили союзи племен. Протодавньоруська мова (VІ–ІХ ст.) Сукупність діалектів цих племен дістала назву «протодавньоруська мова».

Костянтин (Кирило) (827?–869) та Мефодій (815?–885) походили із Солуні (нині м. Салоніки, Греція).

Давньоруська мова (ІХ — перша половина ХІІІ ст.) Давньоруською називають мову східних слов’ян, які населяли Київську Русь. Східнослов’янська мовна територія — це сукупність діалектів різних племен, що входили до державного об'єднання.

Давньоруська мова (ІХ — перша половина ХІІІ ст.) «Повість минулих літ» «Руська Правда» «Слово про похід Ігорів» «Повчання» Володимира Мономаха

Староукраїнська літературна мова (друга половина ХІІІ — ХVІІІ ст.) Староукраїнська літературна мова — жива розмовна народна стихія, яка базувалася на літературно-писемних традиціях Київської Русі.   Грамота (ХІІІ ст.) Зразки — українські грамоти ХІV–ХV століть: дарчі й купчі грамоти, заповіти, скарги, позови до суду.

Староукраїнська літературна мова (друга половина ХІІІ — ХVІІІ ст.)

«Граматика» Мелетія Смотрицького (1619) До плану

Мелетій Смотрицький — видатний український філолог XVI–XVII століть. Мета створення «Граматики слов’янської» (1619) — унормувати книжну церковнослов’янську мову, виробити й описати єдині норми та правила на всіх її структурних рівнях.

Пунктуація: – коротка пауза (знак /) та тривала пауза (знак ,); – двокрапка (:) вказує на завершену думку, після якої речення може продовжуватися; – в абсолютному кінці речення ставиться крапка (.); – питальні речення (?) та окличні (!); – чуже висловлювання береться в квадратні дужки. Розділ «Просодія» присвячений нормалізації наголошування.

Розділ «Орфографія» Опис фонетики та орфоепії. Поділ звуків на голосні та приголосні, їх характеристика, правила вимови. Твердість приголосних перед е. Введено нову букву — ґ, подано випадки написання слів із г та ґ. Чергування приголосних.

Староукраїнська літературна мова (друга половина ХІІІ — ХVІІІ ст.) XVII–XVIII ст. — розквіт шкільної освіти, заснування Києво-Могилянської академії. XVII — 1-а чверть XVIII ст. — староукраїнська літературна мова досягла свого розквіту.   Кінець XVIII ст. — староукраїнська писемна мова поступилася місцем російській в усіх сферах суспільного життя, окрім розмовно-побутової.   Києво-Могилянська академія

Нова українська мова (XIX–XXI століття) Почала формуватися напр. XVIII — у 1-й половині XIX ст. Пріоритетний напрям розвитку — орієнтація на живі народнорозмовні джерела. Поема «Енеїда» (1798), п’єси «Наталка Полтавка» (1818) та «Москаль-чарівник» (1818) І. Котляревського написані мовою середньонаддніпрянських говорів. І. Котляревський

Л. Боровиковський О. Афанасьєв-Чужбинський П. Гулак-Артемовський Є. Гребінка Г. Квітка-Основ’яненко

Т. Г. Шевченко виробив і відшліфував літературні норми національної мови. Він органічно поєднав стилістично-художні прийоми українського фольклору, національні образи-символи, народно-розмовну лексику.   Т. Г. Шевченко

Вироблення єдиної літературної мови на Західній Україні

Нова українська мова (XIX–XXI століття) Протягом XIX ст. низкою наказів обмежувалося або зовсім заборонялося функціонування української мови. Накази: Валуєвський циркуляр (1863), Емський акт (1876).  

1922 — проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У “теорії” боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша. 1926 — лист Сталіна “Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У” з санкцією на боротьбу проти “національного ухилу”, початок переслідування діячів “українізації”. 1933 — телеграма Сталіна про припинення “українізації”. 1938 — постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) “Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей”, відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У. 1947 — операція “Вісла”; розселення частини українців з етнічних українських земель “урозсип” між поляками у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації. 1970 — наказ про захист дисертацій тільки російською мовою. 1989 — постанова ЦК КПРС про “законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної”. 1990 — прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

2012 – прийняття Верховною Радою України проекту Закону за ініціативи нардепів від фракції Партії регіонів Сергія Ківалова та Вадима Колесніченка “Про основи державної мовної політики”, який загрожує значним звуженням сфери використання української мови у ключових сферах життя в більшості регіонів України. 2014 рік – після Революції гідності парламент проголосував за скасування закону “Ківалова-Колесніченка”. Але тодішній виконувач обов’язків президента Олександр Турчинов відмовився підписувати це рішення, пояснивши таку позицію необхідністю підготовки та ухвалення нового закону 2018 рік – Конституційний суд визнав закон Ківалова-Колісніченка таким, що суперечить Конституції. 2018 рік – Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроект №5670-д, який визначає статус української мови як офіційної державної мови в Україні і передбачає адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення норм закону.  2019 рік –  Верховна Рада ухвалила  закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної”.

Українська мова – державна. Володіння українською мовою — необхідна вимога до претендентів на високі посади в різних сферах суспільної діяльності. Українську мову вивчають у Польщі, Франції, Німеччині, Китаї, Японії та багатьох інших країнах світу. Особливості розвитку української мови на сучасному етапі