Презентація "Іван Огієнко"

Іван Іванович Огієнко (церковне ім'я - Іларіон; 2 січня 1882р. – 29 березня 1972р.) — український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (від 1922).

Народився у містечку Брусилів Радомишльського повіту Київської губернії в бідній селянській родині Івана та Єфросинії Огієнків. Був шостою дитиною в сім'ї. Коли Івану ледь виповнилося два роки, внаслідок нещасного випадку загинув батько.

1896 закінчив початкову чотирирічну школу в Брусилові. Далі навчався у Київській військово-фельдшерській школі на медичному факультеті. Із товаришем по навчанню Юхимом Придворовим редагував рукописний місячник «Моя библиотека».

Закінчивши у 1900 році повний фельдшерський курс, за направленням комісії працював у Київському військовому шпиталі. У травні 1903 в Острозі склав іспити в місцевій гімназії й отримав відповідне свідоцтво.

1909 закінчив Київський університет св. Володимира, де займався на філологічному семінарі професора Володимира Перетца. Згодом навчався на Вищих Педагогічних курсах, працював у Київському комерційному інституті. Від 1915 викладав у Київському університеті, був приват-доцентом на кафедрі мови і літератури.

Належав до Української Партії Соціалістів-Федералістів. У 1917-1918 відіграв значну роль в українізації вищих навчальних закладів і шкільництва. Від 1918 — професор кафедри історії української культури Київського Українського Державного Університету.

14 січня 1918р. Огієнко виступив на Всеукраїнському Церковному Соборі у Києві з доповіддю «Відродження Української Церкви», в якій аргументовано довів право Української церкви на самостійне існування. Улітку 1918 виступив засновником і став першим ректором Кам'янець-Подільського державного українського університету. Читає в університеті курс лекцій «Українська культура».

9 жовтня 1940р. був пострижений в чернецтво в Яблочинському Свято-Онуфрієвському монастирі. З 16 березня 1944 — митрополит. Здійснював українізацію церкви на Холмщині шляхом запровадження української мови у богослужіння. Улітку 1944 Огієнко змушений був емігрувати в Словаччину, потім до Швейцарії (жив у Лозанні), а у вересні 1947 — до Канади у місті Вінніпег, де редагував літературно-науковий місячник «Слово істини».

Огієнко доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя у Канаді. Заснував Теологічне товариство, очолював Науково-Богословське товариство, розгорнув велику науково-дослідницьку та видавничу діяльність. Відновив видання і продовжував редагування науково-популярного журналу «Наша культура», «Віра і культура»).