Презентація "КОРОЛІВСТВО РУСЬКЕ. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА. МОНГОЛЬСЬКА НАВАЛА"

Королівсьво Руське. (Галицько-Волинська держава). Монгольська навала

Передумови утворення Галицько-Волинської держави. Необхідність спільної боротьби двох князівств проти Угорщини та ПольщіВигідне географічне положення - віддаленість від Києва і, як наслідок, обмеження впливу центрально влади - важкодоступність для кочовиків (розташування далеко від кордону зі Степом, що захищало від нападів кочовників) - розташування на перехресті торговельних шляхів (із Балтійського моря в Чорне, із Русі до Центральної та Південно-Східної Європи)3. Великі родовища солі, яка була бажаним і потрібним товаром у тогочасній торгівлі, сприяли економічному піднесенню4. Етнічна однордність населення обох князівств5. Припинення династії Ростиславовичів у Галицькому князівству після смерті Володимира – сина Ярослава Осмомисла у 1199 р.6. Енергійна об’єднавча політика волинського князя Романа Мстиславича

1199 Роман Мстиславич об’єднав Волинське і Галицьке князівства, ставши творцем Галицько-Волинської держави1202 здійснив похід на Київ. Містяни прогнали київського князя Рюрика, правлінням якого були незадоволені, і підтримали галицько-волинського правителя. Відтак Роман Мстиславич став володарем Київського і Переяславського князівств. ГАЛИЧстолиця

1199 – 1205династія Романовичів. Придушив свавільне галицьке боярство; князю приписують : «Не вбивши бджіл, не поласуєш медом» «Він винищує майже всю галицьку знать, маючи звичай, на виправдання своїх вчинків, вживати прислів’я, що стало для нього свого роду оракулом небес: «Ніхто не зможе спокійно насолодитися медом, якщо спершу не пригнітить бджолиний рій». Він здобув собі славу і владу, володів усіма руськими областями і всі князі Русі були його данниками та підданими». «Початок князювання великого князя Романа, князя галицького, що був самодержцем усієї Руської землі». ІЗ «ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО ЛІТОПИСУ» ПРО РОМАНА МСТИСЛАВИЧА …Одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючи заповідей Божих. Він [Роман] бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив [їх], як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха, що погубив поганих ізмаїльтян, тобто половців…

Князь Роман успішно воював з половцями, котрі, скориставшись послабленням Києва та княжими усобицями, постійно руйнували і нищили пограничні землі Русі. Роман Мстиславич організував два великих наступи проти степовиків. Взимку 1202 року він вирушив з військом на половецькі кочовища, «взяв вежі половецькі і привів багато бранців, і душ християнських багато визволив від них». Згодом організували успішний другий похід, в якому взяли участь інші князі. Роман Мстиславич у цих походах відзначився особистою хоробрістю.

Він налагодив стосунки із Візантійською та Священною Римською імперіями, Угорщиною. Таким чином, він став фактичним володарем майже всієї Південно-Західної Русі, окрім Чернігівщини. В 1205 році у випадковій сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихвостом Роман Мстиславич загинув. Роман Галицький приймає послів папи Інокентія III

Смертю Романа скористалися галицькі бояри, які не допустили до влади Романової вдови Єфросинії-Анни та його малолітніх синів Данила і Василька. Вони намагалися зашкодити встановленню будь-якої спадкової княжої влади. Бояри навіть посадили на трон одного з-поміж себе — Володислава Кормильчича. Це був єдиний випадок, коли титул князя мала людина не з династії Рюриковичів. БОЯРСЬКА СМУТА Тимчасовий розпад Галицько-Волинської держави(1205 – 1238)На Волині правила вдова Романа Анна. На Галичині тривала боротьба за престол, у якій брали участь чернігівські князі, Угорщина, Польща; кілька місяців тут князював навіть боярин Владислав Кормильчич З 1219 р. Данило Романович розпочав боротьбу за повернення батьківської спадщини

Задля збереження свого становища нерідко найбагатші бояри залучали до внутрішньої боротьби іноземних покровителів: спочатку угорців, а згодом і поляків. До прикладу, у 1214 році Галич захопили угорці і проголосили правителем Галицького князівства п’ятирічного угорського королевича Калмана. Від цієї, по суті, військової окупації галичан звільнив новгородський князь Мстислав Удатний, який разом із Данилом Романовичем, одруженим із його дочкою, відбив наступ угорського і польського військ. Однак Мстислав Удатний передав княжіння не Данилові, а угорському королю Андрію, одруженому з другою дочкою

У результаті тривалої боротьби князь Данило здолав галицьких бояр, яких підтримувало Угорське королівство. В 1238 році він остаточно укріпився в Галичі, відновивши тим самим цілісність Галицько-Волинської держави. Щоправда, Волинь він залишив молодшому братові Василькові, який у всіх важливих справах діяв спільно з Данилом. Того ж таки 1238 року Данило і Василько розгромили військо тевтонських лицарів Добжинського ордену, котрі захопили місто Дорогичин, і полонили магістра ордену Бруна. Літописець записав, що напередодні бою під Дорогичином Данило проголосив: «Не личить держати нашу державу крижевникам (хрестоносцям)». 1239 року Данило Романович укріпився в Києві й посадив там тисяцького Дмитра, досвідченого й хороброго воєводу. 1238

Монголи«І прийшла нечувана рать», - такими словами розпочав літописець розповідь про першу сутичку руських князів з монголами. Монгольська держава виникла наприкінці XII ст. у степах Центральної Азії. 1206 р. великим ханом усієї Монголії було проголошено Темуджина, який узяв ім’я Чингісхан. Унаслідок його завойовницької політики у XIII ст. постала одна з найбільших імперій у світовій історії. МОНГОЛЬСЬКА ІМПЕРІЯЗа перші 15 років існування монгольська армія завоювала Південний Сибір, Північний Китай, Середню Азію, Закавказзя

За свідченням Галицько-Волинського літопису руські дружини вперше зіткнулись з монголо-татарськими військами в 1223 році на річці Калка, надаючи допомогу половцям. Потерпіли поразку…

1223 Битва на р. Калка1222 р. монголи через Кавказ вдерлися до причорноморських степів і завдали поразки половцям у битві на Дону. Половецький хан Котян відступив до Дніпра й звернувся по допомогу до руських князів. На з’їзді князів у Києві було вирішено виступити разом із половцями проти монголів. У квітні 1223 р. у похід вирушила дружина руських князів, яку очолили Мстислав Романович київський, Мстислав Мстиславович Удатний галицький, Мстислав Святославович чернігівський, Данило і Василько Романовичі волинські.

Коли зітнулися війська між собою, то Данило виїхав наперед, і [воєвода] Семен Олуйович, і [воєвода] Василько Гаврилович. Ударили вони в полки татарські, і Василько був збитий [з коня], а сам Данило поранений був у груди. Але через молодість і одвагу він не чув ран, що були на тілі його, - був бо він віком вісімнадцяти літ, був бо він сильний, - і Данило кріпко боровся, побиваючи татар... Захотів води, і, пивши, відчув рану на тілі своєму, - в битві не помітив він її через силу й мужність віку свого. Був бо він смілий і хоробрий, "од голови й до ніг його не було на нім вади". І сталася побіда над усіма князями руськими, якої ото не бувало ніколи, через зависть, бо велика незгода була межи ними... за гріхи наші руські полки було переможено».

Після смерті Чингісхана його наступники не відмовилися від політики підкорення земель і народів. Похід на Русь очолив онук Чингісхана Бату, якого, услід за автором літопису, традиційно називають Батиєм. Його орда рушила на руські землі наприкінці 1237 р. і незабаром спустошила Північно-Східну Русь. Навесні 1239 р. монголи попрямували на південний захід. Першим на їхньому шляху був Переяслав, населення якого протягом кількох століть успішно боролося проти кочовиків. Однак того разу захисники руської твердині не змогли відстояти місто. Монголи захопили Переяслав, зруйнували й спалили його. Того самого року сумна доля спіткала й Чернігів. Наприкінці 1239 р. монгольська кіннота вдерлася в Крим, переслідуючи переможених половців. Завойовники захопили майже весь півострів.

Наприкінці 1240 р. основні сили монголів на чолі з ханом Батиєм підступили до Києва й оточили місто. Ви вже знаєте, що Київ тоді перебував під владою Данила Романовича. Тож обороною міста від монгольської навали випало опікуватися тисяцькому князя - воєводі Дмитру. Такої великої армії для захоплення одного міста Бату не збирав ні до, ні після штурму Києва. Про тривалість облоги Києва, так само як і про точну дату падіння міста, у писемних джерелах збереглися різні свідчення. За одним літописним списком, монголи узяли Київ на Миколин день, тобто 6 (за «новим стилем» - 19) грудня 1240 р. В іншому списку дату не вказано, а лише зазначено, що місто трималося 10 тижнів і чотири дні. У будь-якому разі облога була тривалою, а штурм - запеклим.«... Прийшов Батий до Києва з великою силою, многим-множеством сили своєї, і окружив город. І обступила Київ сила татарська, і був город в облозі великій. І пробував Батий коло города, а вої його облягали город. І не було чути нічого од звуків скрипіння теліг його, ревіння безлічі верблюдів його, І од звуків Іржання стад коней його, і сповнена була земля Руськая ворогами... І поставив Батий пороки під город коло воріт Лядських, і пороки безперестану били день і ніч. Вибили вони стіни, і вийшли городяни на розбиті стіни, і було тут видіти, як ламалися списи і розколювалися щити, а стріли затьмарили світ переможеним, і Дмитро поранений був.

У перші місяці 1241 р. орда Батия рушила на Володимир і Галич, тимчасом як інші монгольські загони залишилися плюндрувати Київщину. Розкопки Вишгорода й Білгорода, городищ по Тетереву, Случі, Горині, Південному Бугу та інших річках відтворюють картини героїчної оборони й загибелі цих міст. Усюди археологи виявили потужні шари згарищ; під фортечними мурами, спаленими будинками, а часто й просто на вулицях і площах виявлено сотні людських кістяків, безліч зброї, знарядь праці. Тривалою й запеклою була битва за Володимир. Ворог із великими труднощами здобув місто. Під Галич монгольська орда підійшла з’єднаними силами й після триденної облоги взяла його штурмом. 1241 р. монголи вийшли на західні рубежі Русі. Частина монгольського війська вторглася на територію Польщі. Основні ж сили вступили в межі Угорщини. Проте вже 1242 р. Батий припинив похід на Захід і через Боснію, Сербію, Болгарію та причорноморські степи вивів війська в пониззя Волги. Приводом до цього стала смерть головного хана Угедея: Батий прагнув узяти найактивнішу участь у виборах нового монгольського зверхника. Проте причини припинення походу були глибшими: Батий не мав сил тримати в покорі всі завойовані країни Східної та Центральної Європи, надто великих втрат зазнало його військо. Монгольську імперію було переділено на чотири частини (улуси). Батиєві володіння становили найзахіднішу частину - улус Джучі: тут на підкорених територіях степової зони Східної Європи, Центральної Азії та Західного Сибіру було створено державу - Золоту Орду - зі столицею в місті Сарай на Волзі.

Унаслідок монгольської навали землі Південно-Західної Русі територіально не увійшли до складу Золотої Орди, проте потрапили у васальну залежність від монголів. Відтак, руські князі перестали бути повноправними володарями на власних землях і перетворилися на намісників монгольських ханів. їх призначали в Сараї ханськими ярликами - грамотами-дозволами на володіння землями. Ярлики іноді давали князям право збирати на підвладних землях данину - ясир на користь хана. За свідченням джерел, монголи вимагали від усього населення сплати десятої частини - як продуктами та майном, так і, власне, людьми. До страшної «людської десятини»- потрапляли й ті, хто не міг віддати встановлену данину. Найбільше потерпала від Орди найближча до неї Переяславщина. Втративши князя, Переяславське князівство перестало існувати. Занепало й Чернігівське князівство. Від кінця XIII - протягом першої половини XIV ст. воно розпадалося на нові й нові уділи. Галтцько-Волинська держава не сплачувала данину і не утримувала баскаків. Це пояснюється зваженою політикою Данила Романовича

«Сей же король Данило був князем добрим, хоробрим, мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами, та братолюбством він світився був із братом своїм Васильком...»ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ1238 - 1264 Правив спільно з братом: Данило – у Галичі, Василько – на ВолиніЩоби менше залежати від бояр, Данило Романович створив із селян і міщан озброєне піхотне військо, а кінноту озброїв рицарським обладунком на зразок європейського. Під Ярославом переміг об’єднані сили поляків, угорців і галицьких бояр, які прагнули повернути Галичину. Таким чином, було остаточно розбито боярську опозицію1245

Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління були побудовані Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Переніс столицю Галицько- Волинського князівства з Галича до Холму.

1245 Подорож князя Данила Галицького до хана Батия І поклонився він за обичаєм їх, і ввійшов у вежу його. Він, Батий, сказав: “Данило! Чому ти єси давно не прийшов? Але якщо нині ти прийшов єси, – то й се добре. Чи п’єш ти чорне молоко, наше пиття, кобилячий кумиз?”. І він сказав: “Досі я не пив. А нині ти велиш – я п’ю”. Він тоді сказав: “Ти вже наш-таки, татарин. Пий наше пиття!” І він, Данило, випивши, поклонився за обичаєм їх. І прислав Батий вина дзбан, і сказав: “Не звикли ви пити молока, пий вино!” О, лихіша лиха честь татарськая! Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом, і Володимиром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає! О, лиха ти, честь татарськая! Данило визнав себе васалом золотоординського хана, щоб уникнути подальшого розорення земель. Натомість Галицько-Волинська держава фактично зберегла незалежність у внутрішній та зовнішній залежності

1253м. Дорогочин. Урочиста коронація нового монарха Європи відбувалася в дорогочинському храмі Пресвятої Богородиці. Данилові на той час було 52 роки, а його держава була чи не найбільшою в тогочасній Європі – простягалася від Бугу аж до самого Дніпра. Коронований у Дорогочині короною, надісланою Папою Римським, відтак став першим королем Русі. Корона стала символом визнання Європою зусиль правителя організувати антимонгольський союз. Папа обіцяв організувати хрестовий похід проти монголів в обмін на церковну унію Данила з Римом, проте допомога Русі так і не надійшла

Водночас Данило не відмовлявся від боротьби проти ординців власнимисилами. Основні воєнні дії припали на 1254-1255 рр. Військо Данила неодноразово здобувало перемоги над монгольським військом хана Куремси. Пишаючись цими перемогами, літописець зазначив: «Данило мав рать з Куремсою і ніколи не боявся Куремси, ніякого зла не міг йому заподіяти Куремса». Занепокоєні зростанням могутності Руського королівства, золотоординські правителі вислали проти нього численну та сильну орду на чолі з досвідченим воєводою Бурундаєм. Під тиском несприятливих обставин Данило мусив прийняти вимоги Бурундая і зруйнував укріплення Львова, Володимира, Луцька та інших міст. Лише столичний Холм зберіг фортифікації.1264 р. - помер Данило Галицький. Оскільки Данило управляв державою разом із братом, то після його смерті правителем Галицько-Волинської держави став Василько (1264–1270 рр.). Але володіння, що перебували під безпосереднім правлінням Данила, було розділено між трьома його синами — Левом, Мстиславом та Шварном. Лев Данилович отримав Галич і Перемишль, Мстислав — Теребовлянщину, Шварно — Белз, Холм, Дорогочин, Чорну Русь та Червенські міста. По смерті Василька Волинь успадкував його син Володимир Василькович. Проте обидві гілки Романовичів вели спільну зовнішню політику, особливо щодо Литви, Польщі та Золотої Орди.

Волинський князь Володимир Василькович (1270—1289 рр.). Своє невеличке князівство він зробив процвітаючим. Розвивалися міста, торгівля і ремесла. За сприянням князя велося широке будівництво церков, монастирів, розвивалося літописання. І не випадково, що від початку ХІV ст. центр Галицько-Волинської Русі перемістився до Володимира-Волинського. У тогочасному світі Володимира шанували як мудрого і справедливого правителя. У зовнішній політиці він віддавав перевагу дипломатії, але не уникав і війн, коли по-іншому налагодити справу було неможливо. Свою активну діяльність Володимир змушений був поєднувати з боротьбою з тяжкою недугою, що неухильно позбавляла його неабияких сил (у молоді роки князь у двобої перемагав ведмедя чи вепра). Але, незважаючи на хворобу, князь до останнього клопотався державними справами. У літописах він згадується як „великий книжник і філософ, якого ще не було і не буде".

Лев I Данилович 1264 - 1301 Серед усіх Романовичів найбільш енергійним і рішучим правителем був князь Лев (1264—1308). Він був одним із найпомітніших політиків тогочасної Східної Європи, однак не завжди діяв виважено, послідовно і в інтересах держави, через що дістав прізвисько «Шалений»Більшу частину свого тривалого правління Лев Данилович провів у майже безперервних війнах із сусідами: Польщею, Угорщиною, Литвою, ятвягамиЄдиним більш-менш серйозним успіхом князя було відвоювання в Угорщини частини Закарпаття з центром у МукачевіВасально залежав від Золотої Орди. Переніс столицю з Холма до Львова За роки безладного князювання Лева його володіння занепали. У літописах немає жодної згадки про його діяльність із господарської розбудови своїх земель.

Юрій І Львович 1301 - 1308 Прийняття титулу «короля Русі»Перенесення столиці з Холма до Володимира, знову з’єднавши Волинь і Галич. Утворення окремої Галицької православної митрополії (1303 р.), зміцнивши цим свою владу та незалежність князівства. Утратив територіальні придбання свого батька. Розширив дипломатичні контакти, дбав про економічний і культурний розвиток держави. На печатці були викарбувані слова: «Король Русі, князь Ладомерії», на зворотному боці — герб Володимира

Андрій Юрійович і Лев ІІ Юрійович1308 - 1323 По смерті Юрія І у володіння Галицько-Волинською землею вступили його сини Андрій та Лев ІІ (1308—1323 рр.), які титулувалися «божою милістю князі всієї Руської землі, Галичини і Володимирії». Свою політику брати спрямували на боротьбу за остаточне звільнення від влади Орди та загарбницьких зазіхань литовського князя Ґедиміна. Для реалізації своїх планів князі підтримували союзницькі відносини з Польщею і Тевтонським орденом. Між 1316—1320 рр. та в 1323 р. брати змогли відбити напади татар, а також стримали наступ литовців. Проте під час одного з боїв за невідомих обставин (чи то з литовцями, чи то з монголами) вони загинули, закінчивши рід Романовичів

Юрій ІІ Болеслав1325 - 1340 Претендентів на спадщину загиблих не бракувало. Між 1324—1325 рр. в ролі галицького і волинського правителів епізодично згадуються двоє братів-князів із Сілезії, нібито запрошених боярами, а на початку 1325 р. княжий престол посів обраний волинськими боярами Болеслав Тройденович, син мазовецького князя і сестри покійних Романовичів Марії Юріївни. Болеслав Тройденович посів галицько-волинський престол у чотирнадцятирічному віці. Він прийняв православ’я і став останнім самостійним володарем князівства під ім’ям Юрій ІІ Болеслав Попри своє польське походження, князь вів активну антипольську політику. Для боротьби він уклав союз із Литвою, одружившись із дочкою литовського князя Ґедиміна Євфимією. Другий напрям своєї політики він убачав у протидії татарам, для чого уклав союз із Тевтонським орденом. За нього було остаточно втрачено землі Берестейщини, Підляшшя та Пониззя. Хоча в зовнішній політиці князя були певні успіхи, міцної опори серед місцевої знаті його правління не знайшло. Князю докоряли за надмірну підтримку міщан-іноземців — чехів і німців, потурання католицькому духовенству, що слідом за ними простувало на Русь, а також утиски в правах волинської верхівки. Владу на місцях він передав своїм відданим намісникам (палатинам), які зосередили у своїх руках адміністративну, судову і військову владу. Одначе боротьба з боярами коштувала Юрію ІІ життя. У 1340 р. його було отруєно

Особливості розвитку культури Галицько-Волинської держави

Розвиток освіти, літератури і літописання. Освіта:продовження освітньої традиції Русі-України; церковне і світське (домашнє) навчання; існували бібліотеки при монастирях та княжих палатах. Література і літописання:світська направленість; літописні пам’ятки: «Повість про осліплення Василька» (1097), «Галицько-Волинський літопис» (діяльність короля Данила, розвиток культури в Галичині та Волині). Осліплення князя Василька. Мініатюра з Радивилівського літопису XV ст.

Розвиток архітектурибудівництво кам’яних споруд; ХІІ–ХІІІ ст. – сформована волинська (традиції Русі-України) і галицька (традиції Русі-України + західно-європейський стиль) архітектурні школи; 1160 р. – Успенський собор у Володимирі-Волинському; 1157 р. – Успенський собор в Галичі; ХІІ–ХІІІ ст. – храм Святого Пантелеймона; ХІІІ ст. – церква Іоанна Златоуста; будівництво «веж-стовпів»; ХІV ст. – розгорнулося будівництво кам’яних замків, першим з яких був Луцький

Храм Святого Пантелеймона поблизу Галича. Успенський собор у Володимирі-Волинському

Холмська ікона Богородиці. XII ст. Дорогобузька ікона Богородиці. XIII ст.

дати подій1199 р. — утворення Галицько-Волинської держави.1223 р. — битва на р. Калка.1238-1264 рр. — правління Данила Романовича.1240 р. — захоплення Києва монголами.1245 р. — битва біля м. Ярослав; поїздка Данила Романовича в. Золоту Орду.1253 р. — коронування Данила Романовича.

Історичні діячіРоман Мстиславович — волинський князь. У 1199 р. Йому вдалося встановити свою владу в Галичі й створити Галицько-Волинську державу. 1202 оволодів Києвом, фактично Роман був великим князем київським. Відзначався особистою хоробрістю, прославився як полководець. Загинув у бою у 1205 р. Данило Романович — Волинський і галицький князь (з 1238), король (1253-1264). Син засновника Галицько-Волинської держави Романа Мстиславича. Брав участь у битві на р. Калці (1223). Вів тривалу боротьбу з галицькими боярами за Галицьке князівство, яке остаточно здобув 1238. Заснував Холм (1237), Львів (1256) та ін. міста, переніс столицю князівства з Галича до Холма. Дмитро — ближній боярин галицько-волинського князя Данила Романовича, воєвода. 1239-го, напередодні монголо-татарської навали, князь Данило заволодів Києвом і поставив там Дмитра своїм воєводою. У листопаді-грудні 1240 воєвода Дмитро очолив оборону Києва від військ хана Батия.

Історичні діячіЛев Данилович — син Данила Галицького, галицько-волинський князь (1264-1301). 1272 переніс столицю держави до Львова. Підтримував дипломатичні зв’язки з сусідніми державами. Він приєднав до Галицько-Волинського князівства частину Закарпаття з Мукачевом (бл. 1280) і Люблінську землю (бл. 1292). Юрій І Львович — Син Лева. Галицько-волинський князь (1301-1308, можливо, 1301-1315). Об’єднав усі землі Волині та Галичини під своєю владою. Переніс столицю до Володимира-Волинського. Втратив Люблінську землю і частину Закарпаття. За його правління був досить швидкий економічний розвиток. Він 1303 домігся утворення Галицької митрополії. Наслідуючи вого діда Данила Галицького прийняв титул «короля Русі». Юрій II Болеслав — Галицько-волинський князь (1323-1340). Будучи католиком, прийняв православну віру та ім’я Юрій. Вів боротьбу проти бояр, підтримував розселення німецьких колоністів, задумав запровадити католицизм. Бояри організували змову й отруїли його. Зі його смертю перестала існувати незалежна Галицько-Волинська держава.

Терміни в поняття. Баскак — намісник хана Золотої Орди в підвладних країнах у другій половині XIII — на початку XIV ст., який проводив облік населення і збирав данину в підкореній країні, часто втручався у взаємовідносини між князями, чинив суд і розправу. Ярлик — грамоти ханів Золотої Орди, що надавали право на управління окремими державами чи провінціями. Наданням ярлика хани затверджували руських князів у їхніх удільних князівствах. Васал — це землевласник, що одержував земельні володіння та був залежним від іншого, більш могутнього землевласника. Золота Орда — імперія монголів, столицею якої було місто Сарай. Улус — частина монгольської держави, її частина, область

Пам’ятки культури