Презентація "Косів - осередок гуцульського народного мистецтва"

Косів – осередок гуцульського народного мистецтва.

Гончарними промислами та розписами здавна славилосьмісто Косів (Івано - Франківськ). Найбільш поширеним на Гуцульщині було виробництво вжиткового посуду – мисок, тарілок, збанків, калачів, свічників, а також кахлів для облицювання печей. Орнамент гуцульської кераміки в основному складається з рослинних і анімалістичних мотивів.

Кахлеві печі косівського виробництва охоче ставилися не лише на Гуцульщині, а й у Румунії та Угорщині. Найдавніші косівські кахлі зберігаються у музеях Бухареста та Відня.

Гончарні вироби оздоблювались поливянними малюнками різного виду: стилізованими зображеннями квітів, дерев, тварин (коня, оленя, ведмедя, птахів), різноманітних людських типів (мисливець, вояк, поштар, музика тощо), святих (найчастіше св. Юрій та св. Миколай). Нерідко на кахлях змальовували цілі побутові сценки.

На сьогоднішній день на Косівщині творчо працюють 73 члени НСХУ України. Серед них, у галузі художньої кераміки заслужені майстри народної творчості України – В. Джуранюк, Н. Вербівська, лауреати Державної премії ім. К. Білокур – О. Бейсюк, У. Шкром'юк, мистецтвознавець – О. Слободян. У 2012 році косівська кераміка була номінована до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Ареал – м. Косів; носій – КІДПМ ЛНАМ.

Технологія виготовлення. Розпис був важливою частиною роботи. Техніка виготовлення косівського розпису  — «ритування» або «гравіювання» — це розпис покритого білою глиною і підсушеного виробу. Після першого випалювання у гончарній печі на виріб наноситься розпис білою, зеленою, жовтою, рідше синьою фарбами. Виріб покривається прозорою глазур’ю і випалюється вдруге. Така техніка є унікальною і єдиною у світі.

Косівська кераміка

Косівська кераміка