Презентація на тему" Посміхнулась осінь теплим листом"

Осінь нас на вірші надихає — Стільки в неї щедрот і краси! Фарбу щиро свою розливає На поля, на луги, на ліси.

Вже пахне осінню, і робиться печально, і ці, закуті в зливи, небеса про щось мовчать, про щось, либонь, повчальне… від суєти ж нам вуха заклада. Буденний гам ковтає із душею, лиш трохи мрія на зубах скрипить…

Опалий лист…і ностальгія дме у скроню Зникає зміст та ще в руках твоя долоня Прощальних слів ніколи не буває забагато Мовчання прикрий гріх жене в обійми ката Пожовклий лист…заплутався у голосі твоєму І прикрий зміст в моєму серці б’ється навіжено Відкритих слів злорадна посмішка невчасна І плакав дощ пожовклим листям рясно

Весна красна квітами, а осінь — плодами.

Осінь щедра на все.

Осінь сумна, а весело жити.

Прислів’я та приказки про вересень Вересень весіллями багатий. Садок у вересні, що кожух у січні. Верещить вересень, що вже осінь. Як вересніє, до й дощик сіє. Весна каже — уроджу, а осінь каже — я ще погляджу.

Жовтень ходить по краю та й виганяє пташок з раю. Вересень пахне яблуками, а жовтень — капустою. У жовтні гріє ціп, а не піч. Плаче жовтень холодними сльозами. Ходить жовтень по краю та й виганяє птахів із раю. Жовтень хоч і холодний, та листопад його перехолодить. В жовтні з сонцем розпрощайся, ближче до печі підбирайся.

Прислів’я та приказки про листопад Листопадовий день, що заячий хвіст. Листопад і колесо, і полоз любить. Листопад — ворота землі. У листопаді зима з осінню бореться. Листопад вересню онук, жовтню син, а грудню рідний брат. У листопаді голо в саді. У листопаді зима на заграді. Листопад зимі ворота одчиняє. Листопад не лютий, проте спитає, чи одягнутий та взутий.

Осінній день, осінній день, осінній! О синій день, о синій день, о синій! Осанна осені, о сум! Осанна. Невже це осінь, осінь,о! - та сама. Останні айстри горілиць зайшлися болем. Ген килим, витканий із птиць, летить над полем. Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій! І плаче коник серед трав - нема мелодій!

Осіння днина непогожа. Весь час дощить, ще й вітровій. На сіру хмару днина схожа. Ніяких радісних подій. А сонце і не проглядало, Як ніби то його й нема. Тепер тепла так мало стало... Що ж, скоро, скоро вже зима. Ще день чи два і вже завіє, Стежинки снігом замете. І на тепло нема надії, І день короткий. А проте, Простує новорічне свято І щира казка йде до нас. То ж буде радощів багато. І для розваг зимових час.

Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині. По садах пустинних їде гордовито осінь жовтокоса на баскім коні.

В далечінь холодну без жалю за літом синьоока осінь їде навмання. В’яне все навколо, де пройдуть копита, золоті копита чорного коня.

Вже зриває вітер Золото беріз. Застогнали віти, Похилились вниз. Листячко тріпоче, Сумно шелестить, Заховатись хоче, Боязко тремтить. Осінь йде полями, Стелить килими. Вже не за горами Білий кінь зими.

Згадати, як в моє дитинство, вселилась осінь всім своїм життям Згадати щирих добрих друзів, бо це все,що мала я.