Презентація. Рекомендації із застосування."Мікроісторичний підхід в історичному знанні".

Мікроісторичний підхід в історичному знанні

Ткач О.І., Синельниківський ліцей №2

 Ключовим завданням громадянської та історичної освітньої галузі є формування свідомих громадян - з зрозумінням власної ролі, готовністю захищати державу та брати участь у демократичному житті.

В процесі нашої діяльності, ми формуємо свідомих громадян, які розуміють цінність демократії, беруть участь у громадському житті, здатні приймати рішення, які їм під силу виконати. Школа завжди була першим таким простором, де можна все це спробувати на практиці (вибори в шкільний парламент, вибори класного самоврядування і т.ін.).

Наче б то нічого нового по формі, але йде ломка старих систем і концепцій. У 90-х рр. ХХ століття склалася нова критично-креативна модель освіти. На відміну від старої моделі, вона запропонувала нові погляди на роль освіти в житті людини, її зміст, принципи, мету, завдання.

Відповідно до цих змін у розумінні історії як науки, головною метою сучасної шкільної історичної освіти визначається не засвоєння певної суми знань, а розвиток особистості учня:

• формування історичних знань та розвиток історичного мислення;
• вироблення навичок наукового  сприйняття історії, її суті та впливу;
• виховання учнів як свідомих громадян, усвідомлення ними важливості загальнолюдських цінностей;
• підготовка учнів до свідомої творчої участі у суспільному житті.

Отже, відповідно до нової мети шкільної історичної освіти пріоритет надається не предметному аспекту, а мотиваційному. Учні на уроках мають навчитися розуміти природу і суть історичних подій, критично сприймати інтерпретації історичного процесу істориками, бути здатними на власне бачення та аргументоване відстоювання своєї позиції.

Продовжуючи практично працювати над формуванням в учнів історичного мислення, хочу зосередити вавшу увагу на такому  аспекті, як поєднання мікроісторії з макроісторією й поділитися власним досвідом з цього питання.

Для початку з'ясуємо сутність понять. Макроісторія – це тотальна історія, вся історична наука, яка існує на сьогодні.

Мікроісторія – це , певною мірою,  перевірка або доповнення загальноприйнятих фактів макроісторії шляхом, так би мовити, «зменшення масштабу» з метою конкретизації або унаочнення того, що ми вчимо за підручником.

Коли така практика стала широко використовуватись?

Початок становлення мікороісторії як самостійного напрямку припадає на кінець 50-х рр. ХХ ст., коли серед американських істориків (Д. Стюарт) поширилась методика «щільного опису» локальної події, яку й називали мікроісторією. В нашому освітньому середовищі існували подібні практики, через такі допоміжні дисципліни, як краєзнавство. З часом поширилась практика стврення локальногї історії, коли ми викладали окремі теми з посиланням на місцевий, регіональний матеріал( «Наш край в роки війни» і т.п).

 Мікроісторія – це те ж саме? Виходить, що ні.

Мікроісторичний підхід – це метод дослідження, який зосереджується на глибокому вивченні одного невеликого фрагмента минулого (наприклад, окремої події, людини чи спільноти) для розуміння ширших історичних процесів. Залучення учнів до таких досліджень, підвищує їх пізнавальну активність, створює умови для застосування навичок критичного мислення, формує громадянську свідомість і відповідальність. Все це говорить про те, що там, де є доцільність, треба застосовувати і такий підхід.

Використані джерала:

Наказ МОН від 20.08.2025р. №1163 «Про затвердження концептуальних засад освітніх галузей на 2025-2030 роки».

Ковальков Олександр, Мікроісторія в системі «нової історичної науки»: історія, теорія та історіографічна практика, -  Історія & Археологія, Випуск 1/2024 (https://journals.cusu.in.ua/index.php/history/article/download/373/353/710)