Презентація: Розділ 9. Домедична підготовка. " Надання домедичної допомоги при кровотечах."

Розділ 9. Домедична підготовка. Надання домедичної допомоги при кровотечах. Викладач предмету«Захист України» ДНЗ «Жашківський АТПЛ» Ірина Бойко

Організм людини може перенести втрату лише 0,5 л крові без загальних ускладнень. Утрата 1 л крові вже є небезпечною, а понад 1 л – загрожує життю людини. Якщо втрачено понад 2 л крові, то зберегти життя можливо лише за умови невідкладного переливання крові та кровозамінників. Отже, будь-яку кровотечу слід терміново зупинити.

витікання крові із ушкоджених кровоносних судин. В залежності від анатомічної будови і фізіологічних особливостей ушкоджених судин кровотечі можуть бути: артеріальними, венозними, паренхіматозними, капілярними, змішаними. Кровотеча -

Артеріальна кровотеча є найбільш небезпечною з огляду на значний тиск у цих судинах (виникає швидка втрата значного об’єму крові). Остання має яскраво-червоний колір (від перенасичення киснем); потік крові – фонтаноподібний або пульсуючий. Якщо ушкоджена судина не має коллатералей, кров буде витікати лише зі свого центрального кінця, за їх наявності – із двох.

Венозна кровотеча передбачає безперервне витікання струменя крові темного кольору. У разі високого венозного тиску така кровотеча буде особливо сильною. Венозна кров витікає з периферичного кінця ушкодженої судини. З центрального венозного кінця кров може витікати за відсутності у венах клапанів, їх недостатності, атонії стінки судини або приливу в центральний відрізок судини крові з інших ділянок тіла (через анастомози). Синхронна з пульсом кровотеча з вени спостерігається за умов патологічного сполучення вени з артерією. У разі кровотеч із вен, розміщених близько до серця, під час вдиху внаслідок вакуумної дії грудної клітки кровотеча зменшується, а під час видиху – збільшується.

означена виділенням крові по всій поверхні ушкодженої тканини внаслідок неглибоких порізів шкіри, синців, ушкодження дрібних судин. Капілярна кров має світло-червоний колір, витікає рівномірними краплями. Капілярна кровотеча

є вкрай небезпечною. Найчастіше спостерігається під час ушкодження внутрішніх органів, які не мають порожнини (печінка, легені, нирки, селезінка). Це немов змішана кровотеча з артерій, вен, капілярів. Кров витікає з усієї поверхні рани органу. Зупинка такої кровотечі потребує негайного хірургічного втручання. Змішана (паренхіматозна) кровотеча

Залежно від місця виливу крові кровотечі поділяються на зовнішні (через рану) та внутрішні (у тканини органу або порожнини). Зовнішні кровотечі часто супроводжуються внутрішніми. Зовнішніми вважають такі кровотечі, за яких кров витікає в зовнішнє середовище через рани або природні отвори . Таку кровотечу можна виявити досить легко. Клінічна картина під час зовнішньої кровотечі залежить від загальної тяжкості ушкоджень і калібру й характеру механіки ушкодження судини.

симптоми яких можуть бути прихованими, ніколи не виникають як основна патологія. До них призводять або основне захворювання, травма, або низка супутніх обставин. Причинами виникнення внутрішніх кровотеч можуть бути: відкриті та закриті травми живота, за яких можуть бути ушкоджені внутрішні органи. Внутрішні кровотечі,

підвищене положення кінцівки (піднімання). Його слід зробити так, щоб місце ушкодження було розташоване вище від рівня серця, що сприяє зупиненню кровотечі чи зменшує її інтенсивність. Цей спосіб обов’язково застосовують у разі поранення кінцівки (якщо немає перелому).Існують такі способи попередньої зупинки зовнішньої кровотечі:

яке використовують з метою тимчасової зупинки кровотечі. Спосіб полягає в якомога більшому згинанні кінцівки в суглобі вище від рани (таким чином стискають магістральну судину), надалі кінцівку фіксують у цьому положенні бинтом, паском або іншим підручним матеріалом. У згин суглоба попередньо підкладають валик із бинта чи іншого матеріалу (можна використати згорнутий рукав або штанину). Цей метод зупинення кровотечі потрібно застосовувати в разі поранення підколінної, стегнової та плечової артерій. У такий спосіб здійснюють згинання кінцівки в колінному, кульшовому, ліктьовому та плечовому суглобах.максимальне згинання кінцівки в суглобі,

Артерію притискають до кістки в анатомічно зручних для цієї маніпуляції місцях – там, де вона проходить недалеко від кістки та доступна для притисканняпритискання судини до кістки.

за якого ушкоджену судину стискають більш щільними навколишніми тканинами шляхом натискання безпосередньо в рані. Цю маніпуляцію виконують після накладення на рану серветок, бинта або чистої носової хустини, натискаючи на них долонею.притиснення судини в рані,

що посилює тиск тканин і стискає порожнину ушкодженої судини. Найчастіше цим методом послуговуються вже після того, як кровотечу було зупинено будь-яким іншим способом. Стискаючу пов’язку накладають за допомогою бинта, серветок і предмета, який тисне. Бинтом або хустиною на рані туго фіксують перев’язувальний матеріал. Якщо пов’язка швидко намокає від крові, міняти її не можна. Дозволено лише підбинтувати зверху, посилюючи її тиск.накладання стискаючої пов’язки,

здійснюється за такими ж принципами, як і стискаюча пов’язка. Він дає змогу накласти пов’язку однією рукою і не потребує додатково ні компресійних елементів, ні еластичного бинта, ні фіксатора, ні шпильок для фіксації кінця бинта;накладання Ізраїльського бандажа

накладають зі значною силою в найвищому місці кінцівки на одяг чи м’яку прокладку з бинта (щоб не затиснути шкіру). Його накладають із внутрішнього боку кінцівки: однією рукою захоплюють кінець джгута, а другою – його середню частину так, щоб одна рука знаходилася над, а інша – під ушкодженою кінцівкою. Джгут розтягують (перший тур важливо максимально розтягнути), обгортають довкола кінцівки і затягують до припинення кровотечі з рани та зникнення пульсу на периферії кінцівки. Наступний тур накладають із меншим, а останні – з мінімальним натягуванням. Усі циркулярні тури укладають поруч, не допускаючи між ними проміжків (щоб уникнути стискання шкіри). Час накладення джгута (дата, години та хвилини) записують на лобі постраждалого маркером (кров’ю), щоб його побачив медичний працівник. За умов правильно накладеного джгута (закрутки) кінцівка стає блідою, пульс на ній не визначається, а кровотеча – зупиняється. Якщо джгут було накладено дуже слабо, ушкоджена кінцівка починає синіти (це означає, що перетиснули лише вени), а кровотеча посилюється. Гумовий джгут (джгут Есмарха)

різновид джгута для тимчасової зупинки кровотечі. - затягнути турнікет навколо кінцівки з кровотечею на 5-8 см вище від місця поранення;-потягти за липку стрічкуякомога сильніше,та зафіксувати його вільний кінець;-закрутити вороток до зупинки кровотечі;- зафіксувати вороток;- записати час накладання турнікета. Турнікет -

це введення в рану тампона ( шматок вати чи марлі) з метою зупинки кровотечі. Тампонують рану кровоспинною марлею, після чого здійснюють тиск обома руками до прибуття медиків. Тампонування -

постраждалому надають зручного положення, щоб мати вільний доступ до поверхні тіла, яку треба бинтувати, з усіх боків. Ділянка тіла, яку слід забинтувати, має бути цілком нерухомою; частині тіла, яку бинтують, надають функціонально вигідного положення, за якого м’язи максимально розслаблені – пальці кисті ставлять у положення легкого згинання з протиставленням першого та п’ятого пальців; передпліччя згинають під прямим кутом до плеча, а плече відводять від тулуба вперед; нижню кінцівку злегка відводять і згинають у колінному суглобі; стопу розміщують під прямим кутом до гомілки;Загальні правила накладання бинтових пов’язок:

військовий стає перед постраждалим і спостерігає за виразом його обличчя; наклавши пов’язку, запитує, чи не відчуває постраждалий незручності; для накладання пов’язки головку бинта беруть у праву руку, а кінець – у ліву; спинка головки бинта має бути повернута до бинтової поверхні,а черевце – назовні (бинтувати слід обома руками: однією розгортати бинт, а іншою – моделювати пов’язку);кінець бинта закріплюють вище або нижче від ділянки ушкодження (але не безпосередньо на рані) двома-трьома коловими ходами, накладеними щільніше, ніж інші частини пов’язки;Колова пов’язка на кисті

бинтують звичайно в одному напрямку – зліва направо, знизу догори, поступово покриваючи всю бинтовану поверхню за певною методикою залежно від форми бинтованої ділянки та її функції; кожен наступний тур бинта має покривати попередній на 1/2 або 2/3 його ширини; смужка бинта повинна рівномірно прилягати до бинтованої поверхні, не утворюючи складок, а в разі накладання закріплювальної пов’язки – не створювати компресій;

кінець бинта після накладання пов’язки закріплюють у тій самій ділянці, де було закріплено його початок (так, щоб розміщення вузла не відповідало локалізації патологічного вогнища й не завдавало незручностей постраждалому). Для цього послуговуються трьома способами: а) розрізаний кінець бинта обводять навколо бинтованої частини тіла та зав’язують вузлом (так зазвичай закріплюють кінці бинта на ділянках незначного діаметра); б) початок бинта залишають незакритим до кінця накладання пов’язки, потім кінець бинта підводять до початку і зав’язують на вузол (іноді кінець бинта фіксують до його прилеглих турів); в) кінець бинта закріплюють підшиванням або фіксацією до попередніх турів англійською шпилькою;

накладена пов’язка має відповідати таким вимогам: міцно утримувати перев’язувальний матеріал і не заважати кровопостачанню ушкодженої ділянки тіла й рухів . Після накладання пов’язки обов’язково слід звернути увагу на колір шкірних покривів і наявність пульсації судин.

Дякую за увагу