Презентація " Стежками музичної Франкіани"

Стежками музичної Франкіани

Виростав у народному середовищі у Нагуєвичах на Галичині, в атмосфері мистецтва і народної естетики, віками їй притаманній, кожною клітинкою відчував свою землю. Бо як можна співати на землі, якої ми не чуємо своїм серцем і не віримо в неї.

Любов до народної пісні зародилася у Франкові ще в ранньому дитинстві. З раннього дитинства він почав розуміти, наскільки надихаючою може бути пісня і як сильно вона може впливати на різні життєві процеси.

Сила маминої пісні Франкова мати Марія Кульчицька з с. Ясениці-Сільної, селянка з поетичною натурою, першою заронила в душу свого сина любов до народної пісні, кинула в неї перші зерна поезії, що з часом буйно розрослися в могутній талант. Вона любила співати, знала багато пісень і в дівочому віці радо переймала їх від односельчан та від чужосільних жінок, якщо траплялося бувати в їх товаристві. З ранніх літ співала Івасева мати багато пісень, і з кожним роком його пам’ять вбирала їх дедалі більше і більше. Ще гімназистом Франко почав записувати народні пісні спочатку від матері Марії, яка стала його першою музичною школою. Матусині пісні багато важили в розвиткові майбутнього поета. Вони вражали його серце людською недолею, навчили сприймати людські переживання і турботи, обурюватись несправедливістю і неправдою. Найсердечнішими словами згадував поет маму і її пісні, силу яких відчував усе ясніше й глибше із зрілістю свого світогляду. В поезії «Пісня і праця» І. Франко описав винятково яскравий малюнок свого дитинства в оточенні матері і в атмосфері народної пісні.

Коли Іван Франко підріс, він записався в хор своєї гімназії і співав там. Народнопісенна атмосфера огортала Франка від раннього дитинства. Вона то затягалась хмарами сумної лірики, що виливалась сльозами жіночої недолі, то вабила непізнаною далечінню історичного минулого, кликала в голубі висоти ніжних почуттів, то вигравала яскравим промінням влучних коломийок. Ця атмосфера розбудила й виплекала захоплення Франка поезією. Пісню та коломийку, цей барвистий і запашний цвіт із широких луків народної творчості несли малому Ясеві його мати, нагуєвицькі хлопці та дівчата. А коли згодом став мандрувати по рідній карпатській землі,завжди зустрічався з піснями, всюди квітувало перед ним коломийкове різнобарв’я.

Особливе місце в сфері музики для Івана Франка займало одне з його добрих знайомств. У 1885 році, коли Іван Франко перебував у Києві, йому вдалося познайомитися з Миколою Лисенком, одним з найвидатніших українських композиторів та музичних діячів. Вони дуже близько спілкувалися і чинили правильний вплив на творчість один одного. Зокрема, Іван Франко слухав найвідоміші музичні твори у виконанні Лисенка і отримував від цього ні з чим незрівняне музичне задоволення. Франко насправді пишався, що в України є такий успішний і чудовий композитор, як Микола Лисенко. Зокрема, про це він сказав у 1902 році, коли той святкував своє 60-річчя. Зв’язок між Франком і Лисенком сприяв тому, що у житті Івана Франка музика займала дуже важливе місце.

Він творив поезії, на основі яких створено чимало композицій різних жанрів – від романсу до великих симфонічних та вокальних творів. Багато творів письменника було покладено на музику, близько двохсот композицій. Композитор В. Матюк створив музику до драми «Три князі на один престол» (1876), О. Нижанківський – кантату «Не гармати грають» (1885), І. Воробкевич – хори «Веснянка» та «Ой ти, дівчино» (поч. XX ст), Д. Січинський – хори «Непереглядною юрбою», «Даремне, пісне», «Пісне моя» (1902-03), солоспіви – «Пісне моя» та «Як почуєш вночі», С. Людкевич – хор «Вічний революціонер» (1898), симфонічну поему «Каменярі» (1926). Видатний український композитор Лисенко на тексти Івана Франка написав шість романсів: «Безмежнеє поле», «Розвійтеся з вітром», «Місяцю-князю», «Не забудь юних днів», «Оце тая стежечка», «Я не кляв, о зоре».

Великою популярністю користується твір «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» композитора А. Кос-Анатольського. Він входить до репертуару найкращих тенорів світу.

Внесок Івана Франка в українську фольклористику. В останнє десятиліття свого життя Іван Франко віддав дуже багато праці збиранню історичної народної поезії для “Студій над українськими народними піснями”. Зауважмо, що він цікавився також мелодіями, окремі з яких помістив у“Студіях”. Записи І. Франка дають підстави говорити про нього як про збирача широкого діапазону. До того ж Франко створив свою школу збирачів та дослідників усної словесності. До збирання пісень, мелодій він залучив С. Людкевича, Ф. Колессу, О. Роздольського, під його керівництвом почав свою діяльність етнограф В. Охримович. Отже, геніальний поет, відомий учений, ніколи не цурався творчості рідногонароду. Усна словесність була об’єктом його дослідження впродовж майже півстоліття. Дитяче та юнацьке захоплення фольклором переросло у зрілі глибокі наукові дослідження. І. Франко відіграв чималу роль у виробленні та утвердженні наукових засад збирацько-дослідницької роботи, чим уніс неоціненний вклад у фольклористику. Його талант організатора дав українській науці цілу плеяду молодих здібних вчених.

Будучи різнобічно творчим, Іван Франко дуже любив музику. За час свого життя він зробив чималий внесок у розвиток пісенно-народної творчості. На його творчість впливали дивовижні музичні твори того часу, в якому він жив.