Як нестримно летить час, ще зовсім недавно ми тішилися новорічними святами, а вже почався відлік лютого – останнього місяця зими. Ще лютує зима хуртовинами, ще стоять морози і лежить сніг, а у повітрі вже пахне весною. Здається, що зима хоче надолужити прогаяний час, а тому й лютує; але дарма, бо вже йде не до Різдва а до Великодня.
«Сповіщений Духом Святим: Симеоне,не вмреш ти, зустрінеш сина земного!»Узяв Симеон Ісусика в руки, Воздав хвалу Богу, із радісним духом:"Нині відпускаєш раба Твого, Владико за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого, Ізраїля".
Ой, громниця-свічечко! Святая водичечко! Від біди оберігай наш майбутній урожай! Дай здоров’я нам усім та достатку в кожен дім! Свічко-свічечко гори, на діточок укажи! В щасті – долі щоб жили і здоров’я берегли. Свічки, які освячували, називали «громичними». Їх запалювали перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Тому це свято в давнину називали „Громниця” .
На Стрітення посвячували й воду, яка після цього вважалася цілющою. Її набирали у нову невживану посудину і зберігали за образами протягом року. Стрітенською водою батьки благословляли синів на військову службу, на війну; чумаків – у далеку дорогу, й будь-кого, хто вирушав у далекі й небезпечні мандри.
Народні прикмети Як горобці на Стрітення купаються в калюжі, то морозу дожидай і стужі. Якщо на Стрітення горобець з калюжі напився – весна наближається. Якщо цього дня наступала відлига, то весна буде погана, холодна й сира. Заметіль на Стрітення передбачала, що весна буде пізньою. Тепло на Стрітення Господнє – до ранньої весни. Випав сніг 14 лютого – означає, що весна буде пізньою та дощовою. Зоряне небо на Стрітення обіцяє пізню весну. Вітер на Стрітення – до врожаю плодових дерев. Якщо на 15 лютого визирало сонце, то вважалося, що останні морози проходять й весна набирає сили. Якщо ж сонце не показувалося взагалі, то 24 лютого вдарять морози.