Презентація «Світ ловив мене, та не спіймав»

Григорій Савич Сковорода (1722-1794)

"Від бідних бідний народився, нужду підклав, нуждою вкрився", — ці слова дуже влучно характеризують життя найвидатнішого українського філософа 18 століття, просвітителя, письменника, педагога, музиканта та співака Григорія Сковороди.

Просвітитель, філософ і поет Григорій Савич Сковорода — один із видатних мислителів історичного минулого нашої держави. Людина універсальних знань і здібностей, палкий захисник інтересів знедоленого народу, він все своє свідоме життя присвятив пошукам істини, боротьбі проти соціальної нерівності.

Народився Сковорода 3 грудня 1722 р, у с. Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині, в сім'ї малоземельного козака.

Сковорода володів неабиякими музичними здібностями, чудовим голосом і слухом. Із класу філософії його взяли в придворну хорову капелу до Петербурга. Дворічне перебування при царському дворі згодом вилилося у гнівне засудження тамтешнього деспотизму, в критику самодержавства.

Г.Сковорода обрав стезю мандрівного філософа і протягом останніх 25 років побував у багатьох містах і селах України, проповідуючи свої ідеї і світогляд. Усе його життя було пов'язане з народом, з його ідеалами та прагненнями. Він рішуче відхиляв численні пропозиції з боку духовенства і світських правителів зайняти ту чи іншу високу посаду. Так, на запрошення монахів Києво-Печерської лаври прийняти духовний сан і стати «столбом церкви и украшением обители» Сковорода відповів, що «я стовпотворіння примножувати собою не хочу, вистачить і вас, стовпів у храмі Божому». Подібна іронічна відповідь прозвучала і на пропозицію з боку Катерини II стати придворним філософом: «Мені моя сопілка та вівця дорожчі царського вінця».

Свій високий моральний ідеал Г. Сковорода втілював у власному житті. Для багатьох він був мандрівною академією. Його світогляд відбивав найвищий рівень розвитку суспільної думки в Україні, а життя і послідовність у дотриманні переконань служили прикладом для багатьох сучасників і нащадків.

Помер Сковорода 9 листопада 1794 р. в с. Пан-Іванівці на Харківщині (нині с Сковородинівка Золочівського р-ну). Неприйнятність і засудження тогочасної дійсності він виразив словами, які заповідав викарбувати на могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав».

Його могила знаходиться зараз у селі Сковородинівка (ран. Іванівка, колишня садиба Андрея Ковалівського) за 60 км від Харкова). На надгробному камені вибита епітафія, придумана самим філософом

Могила Г.С. Сковороди

Г. Сковорода відстоював рівність між людьми, право кожного незалежно від соціального становища на щастя і волю, вважаючи останню найвищим досягненням людини. Майбутнє суспільство Сковорода уявляв таким, де існували б загальна рівність і братерство. Шлях до ідеального суспільства він вбачав у вихованні нової людини через самопізнання, доступне їй за допомогою розуму і внутрішнього чуття. Керуючись власним розумом і спираючись на власне чуття, кожна людина, в розумінні Сковороди, здібна пізнати саму себе як особу, вірно визначити свій життєвий шлях, знайти і зайняти в суспільстві гідне для себе місце.

Г.С.Сковорода — це оригінальний і самобутній мислитель. Г.С.Сковорода — це автор оригінальної теорії «сродної» праці. Г.С.Сковорода — це видатний педагог. Г.С.Сковорода — це перший ліричний поет. Г.С.Сковорода — новатор у галузі віршової форми. Г.С.Сковорода — перший український байкар. Г.С.Сковорода — своєрідне явище в українській літературі.

Видатний український просвітитель, філософ і поет Григорій Сковорода своєю творчою спадщиною і сьогодні залишається разом з народом.

Залишки дуба Г.С. Сковороди. Сковородинівка. Харківська область. Криниця на території музею

Такими визначного українця побачив художник Володимир Слєпченко.