Презентація "Віктор Дмитрович Лук’янченко

Солоницька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Віктор Дмитрович Лук’янченко. Член підпільної комсомольської організації “Молода гвардія”

загальні відомості: День народження: 30.04.1927 року;Місце народження: Краснодон, Україна;Дата смерті: 31.01.1943 року;Місце смерті: Краснодон, Україна;Громадянство: Україна. День народження: 30.04.1927 року;Місце народження: Краснодон, Україна;Дата смерті: 31.01.1943 року;Місце смерті: Краснодон, Україна;Громадянство: Україна. Загальні відомості:

Віктор був одним з тих хлопчиків, підлітків, яких в дні небезпеки для свого міста, Батьківщини не мучили сумніви, як жити і що робити. Він обрав небезпечний і суворий шлях – шлях боротьби із загарбниками. Коли почалась війна, Віті виповнилося 14 років…

Народився Віктор Лук’янченко 30 квітня 1927 року в місті Краснодон. В 30-х роках сім’я Лук’янченків разом із сином Віктором переїздить з міста Краснодон до села Троцьки (нині Шевченки), звідки була родом його мати Анастасія Прокопівна.

Свої дитячі роки Віктор Лук’янченко провів у Шевченках. Закінчив чотири класи Солоницької школи. Згодом знову з батьками виїхав у Краснодон.

Учениця Солоницької школи. Троцько Ніна записала спогади матері Віктора Лук’янченка – Анастасії Прокопівни‘’

За спогадами матері, Віктор закінчив вісім класів, навчався на відмінно. Любив читати книги, цілі вечори просиджував над книгами. Віктор був хорошим товаришем, в нього було багато друзів. Мама Віктора Лук’янченка(перша справа) серед рідних молодогвардійців

У школі він познайомився із Сергієм Тюленіним та Віктором Третякевичем, які були його найкращими друзями.style.text. Decoration. Underline

Почалися грізні роки війни, в Краснодон вступили німці. У 1942 році Віктор став членом підпільної комсомольської організації «Молода гвардія».

В 1942 році в місті Краснодон була створена підпільна комсомольська організація “Молода гвардія” В ніч на 29 серпня 1942 року в місті Краснодон гітлерівці привели в парк арештованих комуністів-шахтарів – тридцять два чоловіка – і, загнавши їх у рів, закопали живими… Звістка про звірську розправу рознеслась по місту. За приказом партійного центру розрізнені групи опору серед молоді об'єднуються в підпільну комсомольську організацію, вибирають штаб. З того дня і почала діяти “Молода гвардія”.

Віктор був активним розповсюджувачем антифашистських листівок, виконував доручення як зв’язківець. Брав участь в розгромі ворожої автоколони.

ЛИСТОВКА ПОДПОЛЬЩИКОВ КРАСНОДОНА, ПРИЗЫВАЮЩАЯ НАСЕЛЕНИЕ НЕ ЕХАТЬ НА РАБОТУ В ГЕРМАНИЮ ЗЕМЛЯКИ! КРАСНОДОНЦЫ! ШАХТЕРЫ!Все брешут гитлеровцы. Они принесли горе и слезы в наш город. Они хотят запугать нас, поставить нас па колени. Помните: мы для Гитлера — рабы, мясо, скот! Мы все лучше предпочитаем смерть, нежели немецкую неволю. Правда победит. Красная Армия еще вернется в Донбасс. Сталин и правительство в Москве. Гитлер врет о конце войны. Война только разгорается. Гитлер хочет угнать вас в Германию, чтобы вы на его заводах стали убийцами своих сыновей, мужей, отцов, дочерей. Не ездите в Германию, если вы хотите в скором времени поцеловать у себя дома своего мужа, сына, брата. Мы будем рассказывать в своих листовках всю правду, какой бы она горькой ни была для России. Читайте, прячьте наши листовки, передавайте их содержание из дома в дом, из поселка в поселок. Смерть немецким оккупантам!Август 1942 года. Листівки, які розповсюджували молодогвардійці серед населення

Про одну з найважливіших бойових операцій підпільної організації - підпалі біржі праці, в якій брав участь Віктор Лук’янченко, командир "Молодої гвардії" Іван Туркенич (на фото) розповів так: "Ночь поджога выдалась на редкость темной и ветреной. Сергей Тюленин, Любовь Шевцова и Виктор Лукьянченко еще засветло засели в густом кустарнике, к которому примыкала западная сторона биржи. Они дождались темноты, бесшумно подползли к зданию, осторожно выдавили стекло в одном окне и проникли внутрь... Нескольких палочек артиллерийского пороха и пузырька бензина, захваченного Любой, оказалось достаточным, чтобы поджечь портьеру, матерчатый диван и стол, заваленный бумагами. Виктор тем временем поджег стены машинного бюро, обитые материей". В ту ніч, 5 грудня 1942 року, в результаті пожежі були знищені документи підготовлених до гнання в Германію молодих краснодонців.  

На другий день після підпалу почалися масові арешти. 1 січня була заарештована перша партія, в яку входили: Любов Шевцова, Уляна Громова, Віктор Третякевич, Сергій Тюленін. Першу партію було страчено, а Сергію Тюленіну вдалося втекти. Другу партію заарештували другого січня. В другій партії було п'ятеро дівчат і шість хлопців, серед них був і Віктор Лук'янченко. Другу партію продержали до 21 січня, вони просиділи 10 діб.

Віктор вийшов із в’язниці страшно побитий. Анастасія Прокопівна, його мати, згадує: «Декілька разів я радила сину покинути місто, перечекати цей страшний час, але він завжди відповідав: "Мама, хіба з фронту тікають?!"

Одного дня до Тюленіних прийшла сусідка і дізнавшись, що Сергій дома, заявила в гестапо. Цього ж дня, 27 січня, заарештували сім'ї Лук'янченків і Тюленіних. Потім батьків відпустили, а над Віктором і Сергієм знущалися гітлерівські кати. 31 січня їх живими було вкинуто в стару шахту. 14 лютого місто Краснодон було визволено. Після входу наших військ в Краснодон, було знайдено списки, в яких було зазначено, що 20 січня повинні були бути страченими всі сім'ї молодогвардійців. Але цього не сталось. Були страчені всі учасники підпільної організації «Молода гвардія». Фашисти жорстоко розправились з юними захисниками нашої Батьківщини. І тільки аж 20 лютого тіла молодогвардійців почали виносити з шахти. Всі вони були понівечені, змучені і було важко впізнати їх.

Коли Віктора підняли із шурфа шахти, на його тілі були помітні сліди страшних катувань: не було лівого ока, носа, кисті правої руки. Моторошно стає, коли читаєш ці рядки. Моторошно і нестерпно боляче…

Похований Віктор Лук’янченко в братській могилі героїв на центральній площі міста Краснодон. Своїми діяннями та мужньою сметрю він завоював право на безсмертну славу, на пам’ять народу.  

І народ пам’ята. В сільському музеї села Солониця славетному земляку Віктору Лук’янченку присвячений цей стенд, містяться також спогади його матері – Анастасії Прокопівни.

В Солоницькій школі, де навчався Віктор Лук’янченко, вчителі на виховних годинах знайомлять учнів з коротким, проте героїчним життям цього, навіки лишившогося юним, хлопчика-молодогвардійця .

Стіни Солоницької школи у формі стенду теж несуть дітям інформацію про молодогвардійців і, зокрема, Віктора Лук’янченка.

Віктор Лук’янченко посмертно був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня і медаллю “Партизана Вітчизняної війни” 1-го ступеня.

Меморіал “Нескорені” в м. Краснодон