Екосистемне різноманіття Екосистема — сукупність живих організмів, які пристосувалися до спільного проживання в певному середовищі існування, утворюючи з ним єдине ціле. – Тундра – Озеро – Болото – Степ – Пустеля – Водно-болотні угіддя – Бореальні хвойні ліси – Листопадні ліси – Тропічні ліси Приклади екосистем
М.Д.Гродзинський, П.Г. Щищенко вказують на чотири аспекти трактування ландшафтного різноманіття: - ландшафтнознавче трактування ладшафтного різноманіття зводиться до визначення кількості типів ландшафтів і кількості їх контурів у межах певної території. Виявлення ареалів максимуму різноманіття територіальної структури ландшафту має особливе значення для виділення мережі природоохоронних територій.
- антропічне тлумачення ландшафтного різноманіття побудоване на широкому розумінні цього терміна, а саме – зміненого і перетвореного людською діяльністю ландшафту. Ландшафтно-екологічної оптимізації території можна досягти при гармонійному порівнянні природних і антропогенних ландшафтів у співвідношенні 60% до 40% ландшафтної структури.
біоцентричне розуміння ландшафтного різноманіття полягає в тому, що досягнення ландшафтного різноманіття передусім необхідне для забезпечення біотичного. Згідно з таким підходом, головна причина втрати біотичного різноманіття полягає в ізольованості окремих ділянок рослинного покриву. Тому відновлення біотичного різноманіття в умовах реального ландшафту полягає в поєднанні окремих ділянок із збереженою природною рослинністю в цілісну мережу завдяки формуванню екологічних кордонів.
- гуманістичне розуміння ландшафтного біорізноманіття зводиться до трактування ландшафту як природно-культурної цілісності . У такому ракурсі ландшафтне різноманіття охоплює природне, культурне й етнічне середовище. Кожний ландшафт наділений специфічними культурними і етнічними рисами, притаманними традиціями, звичаями і обрядами місцевого населення.
Збереження біорізноманіття є складною, комплексною проблемою. Сюди входять: - Збалансоване використання земельних ресурсів; - Невиснажливе використання природних екосистем ; - Зниження рівня техногенних забруднень природних компонентів; - Збільшення площ під лісами й іншою природною рослинністю.
Сучасні екологічні спостереження і оцінки показують, що збереження генофонду будь-якого регіону можливе за умови 10-15% заповідності його площі. Нарощування кількості заповідних об’єктів не є самоціллю й особливого ефекту не дасть. Необхідно цілеспрямовано формувати екологічні мережі, в яких заповідні території виконуватимуть функції основних структурних елементів.
Природоохоронні території України Тип природоохоронних територій Характеристика Заповідники Території, на яких заборонені будь-які види господарської діяльності й туризм Заказники Території, на яких охороняються певні види тварин і рослин і допускається обмежена господарська діяльність Національні парки Території, на яких в обумовлених межах дозволяються організований туризм і екскурсії Заповідно-мисливські господарства Території, на яких створені умови для розмноження промислових тварин і дозволяється полювання за особливими ліцензіями Пам’ятки природи Окремі природні об’єкти із заповідним режимом, що мають наукове, культурне, історичне або естетичне значення
Сучасні методи збереження біорізноманіття створення Червоної книги; створення заповідних об’єктів; міжнародне співробітництво в питаннях збереження біорізноманіття; національні програми збереження біорізноманіття; розвиток природоохоронних технологій в промисловості, сільському господарстві та рибному промислі; боротьба з браконьєрством; розвиток екотуризму.
Висновки: - Наявна мережа заповідних об єктів україни охоплює близько 42% видів рослин і тварин України і незначну частку ландшафтного різноманіття. Тому ідея системного підходу до охорони природи, яка зазначена в концепції екомереж має стати провідною у ХХІ ст. - Україна володіє третім після Росії і Франції біорізноманіттям Європи. Тому реалізація загальнодержавної програми формування національної екомережі сприятиме своєчасному збереженню і відновленню видового, генетичного та ландшафтного різноманіть.