Природоохоронні території. Червона книга України

Тема: Природоохоронні території. Червона книга України.

Мета: ознайомити учнів з основними формами охорони природи; охарактеризувати природоохоронні території України та з’ясувати їх значення для збереження природного різноманіття; поглибити знання учнів про Червону книгу України; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, робити узагальнюючі висновки; удосконалювати вміння працювати в групах, творчо розв’язувати поставленні питання; виховувати бережливе ставлення та любов до природи.

Тип навчального заняття: комбінований.

Методи та методичні прийоми: індивідуальне та фронтальне опитування, розповідь з елементами бесіди, робота в групах.

Обладнання: підручники, зошити, інструктивні картки, комп’ютерна презентація.

Основні поняття і терміни: охорона природи, Червона книга України, заповідник, заказник, національний парк, пам’ятки природи.

Ключові компетентності, які формуються в учнів: уміння вчитися, спілкуватися державною мовою, ініціативність, екологічна грамотність і здорове життя, соціальність та громадянськість.

Наскрізні змістові лінії: «Екологічна безпека та сталий розвиток», «Громадянська відповідальність», «Здоров’я і безпека», «Підприємливість і фінансова грамотність».

Хід уроку

І. Організаційна частина.

Привітання учнів, перевірка їх готовності до уроку, виявлення відсутніх.

ІІ. Перевірка знань учнів.

Питання до учнів:

1.               Що таке антропічні чинники?
2.               Наведіть приклади впливу людини на організми.
3.               Що таке екологічна етика?
4.               Що таке етичне ставлення людини до природи?
5.               Які причини зникнення тварин з лиця Землі?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Обговорення питання

Сьогодні на уроці ми ознайомимося з основними формами охорони природи; охарактеризуємо природоохоронні території та їх роль в збереженні біорізноманіття.

•                   Чому потрібно оберігати організми та екосистеми?

ІV. Пояснення нового матеріалу.

1. Охорона природи, її основні форми (Розповідь вчителя з елементами бесіди)

Охорона природи – це система заходів, що здійснюється з метою збереження, розумного використання і відтворення природних ресурсів.

Основні форми охорони природи:

•                   Створення Червоної книги;
•                   Створення заповідних територій;
•                   Створення природоохоронного законодавства (закон «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Водний кодекс України», «Лісовий кодекс України»)

2. Червона книга України

Червона книга України – це список видів рослин і тварин, які перебувають під загрозою зникнення на території України.

Вчитель. В 1948 році вчені всього світу створили Міжнародний союз охорони природи. За його завданням зоологи, ботаніки, екологи вивчали рідкісні або зникаючі види рослин і тварин, які потребують негайної допомоги. Зібрану інформацію надрукували у вигляді списків під назвою „Червона книга фактів”. Це і була перша Червона книга.

Проблемне запитання: - Чому книгу назвали червоною?

Червоний колір – сигнал небезпеки. Червона книга попереджає людей про те, що рослини і тварини занесені на її сторінки в небезпеці, потребують їх допомоги.

В 1966 році була видана Міжнародна Червона книга.

В Україні перше видання Червоної книги вийшло в 1980 році.

У 2009 році до третього видання Червоної книги України занесено 542 види тварин, 826 видів рослин і грибів.

Види рослин, тварин та грибів Червоної книги України, залежно від стану та ступеня загрози зникнення, поділяють на сім категорій:

1.     Зниклі;
2.     Зникаючі;
3.     Вразливі;
4.     Рідкісні;
5.     Невизначені;
6.     Недостатньо відомі;
7.     Відновлені.

Робота в групах «Рідкісні види тварин Волині» (завдання із Червоною книгою України). Учні серед представників різних видів тварин обирають тих, які знаходяться на території Волинської області та характеризують їх.

3. Природоохоронні території (Робота в групах з підручником та додатковою літературою)

Природоохоронні території – це ділянки суходолу та водойм, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу цінність.

Завдання І групи. Охарактеризувати заказники та пам’ятки природи.

Завдання ІІ групи. Охарактеризувати природні заповідники.

Завдання ІІІ групи. Охарактеризувати національні природні парки.

Презентація І групи.

Заказники – природна територія, створена для збереження і відтворення природних комплексів або окремих видів організмів.

Пам’ятки природи – охоронні території окремих унікальних природних ділянок. 

Презентація ІІ групи.

Природні заповідники – територія, на якій зберігаються в природному стані весь її природний комплекс і заборонено будь-яку господарську діяльність людини.

Природні заповідники України (19): Кримський, Український степовий, Канівський, Луганський, Ялтинський, Подільський, Медобори.

Біосферні заповідники (4): Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський, Дунайський.

Презентація ІІІ групи.

Національний природний парк – територія, на якій зберігається в природному стані весь її природний комплекс і може використовуватися для спілкування людини з природою.

Національними природними парками в Україні є: Карпатський, Шацький, Синевир, Азово-Сиваський, Вижницький, Подільські Товтри, Святі гори, Яворівський та ін. (40).

На території Любешівського району знаходиться національний природний парк «Прип’ять-Стохід».

Розповідь учнів про національний природний парк «Прип’ять-Стохід».

1-й учень. Історія

У 1980-х роках на території Любешівського району була створена низка заказників. У 1995 році створений регіональний ландшафтний парк «Прип’ять-Стохід», який об’єднав частину даних територій. 13 серпня 2007 року створений національний природний парк «Прип’ять-Стохід», який об’єднав усі заповідні об’єкти Любешівського району.

До складу території національного природного парку «Прип’ять-Стохід» входять такі об’єкти природно-заповідного фонду України:

•    Лісовий заказник місцевого значення «Дольський»
•    Лісовий заказник місцевого значення «Білоозерський»
•    Гідрологічний заказник місцевого значення «Рогізненський»
•    Гідрологічний заказник місцевого значення «Цирський»
•    Гідрологічний заказникк місцевого значення «Великоглушанський»
•    Гідрологічний заказник місцевого значення «Ветлівський»
•    Гідрологічний заказник місцевого значення «Бірківський»
•    Гідрологічний заказник місцевого значення «Прип'ятський-1»
•    Гідрологічний заказник місцевого значення «Прип'ятський-2»
•    Гідрологічний заказник місцевого значення «Прип'ятський-3»
•    Гідрологічний заказник місцевого значення «Ямно»
•    Гідрологічний заказник місцевого значення «Гірківський»
•    Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Група дубів-1»
•    Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Група дубів-2»
•    Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Ділянка лісу-1»
•    Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Ділянка лісу-2»

2-й учень. Ресурси парку

Загальна площа парку становить 39315,5 га, в тому числі 5961,93 га земель, що надаються йому в постійне користування. Північна межа парку проходить по кордону із республікою Білорусь. У структурі земель парку найбільше становлять болота — 43%. Решта: ліси — 35%, чагарники — 16% і водний фонд — 6%.

На території парку протікають 4 річки, довжина яких у межах парку становить: Прип’ять – 77 км, Стохід – 28 км, Цир і Бистриця – по 8 км. Найголовнішими водними об’єктами парку є річки Прип’ять та Стохід.

Вагоме місце в природоохоронних водоймах парку займають озера: Біле, Люб’язь, Рогізне, Добре, Бережновільське із загальною площею водного дзеркала 1083 га.

3-й учень. Флора парку

На території району серед боліт, лук та лісів зростає 21 вид рослин, що занесені до Червоної книги України: щитолисник звичайний, який ще донедавна вважався взагалі зниклим з території України, альдрованда пухирчаста, сальвінія плаваюча, пальчатокорінники м'ясочервоний, травневий та плямистий, плаун річний, баранець звичайний, лілія лісова, булатка довголиста, зозулині черевички справжні, коручки темно-червона та чемерникоподібна, гніздівка звичайна, любка зеленоквіткова, любка дволиста, осока затінкова та береза низька, а також близько 20-ти регіонально рідкісних видів рослин.

4-й учень. Фауна парку

На цій території водиться 28 видів фауни, занесених до Червоної книги України: ропуха очеретяна, лелека чорний, казарка червоновола, гоголь, скопа, лунь польовий, шуліка рудий, змієїд, орел-карлик, підорлик малий, беркут, орлан-білохвіст, глушець, журавель сірий, кулик-сорока, коловодник ставковий, кульон великий, крячок каспійський, пугач, дятел білоспинний, сорокопуд сірий, очеретянка прудка, горностай, норка європейська, борсук, видра річкова, вусач мускусний, махаон, контурниця пишна, а також 8 видів, занесених до Європейського Червоного списку тварин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі: казарка червоновола, шуліка рудий, орлан-білохвіст, деркач, очеретянка прудка, вовк, соня горішникова та видра річкова і 2 види, занесені до Червоної книги Міжнародного Союзу Охорони Природи (МСОП): ропуха очеретяна та орлан-білохвіст. Територія парку є єдиним місцем гніздування синиці білої.

V. Діагностика правильності засвоєння учнями знань

Вправа «Правда чи ні».

1. На території заповідників дозволена господарська діяльність людини. (ні)
2. На території національних природних парків дозволена туристична діяльність. (правда)
3. Червона книга України містить перелік всіх відомих видів рослин і тварин в Україні.(ні)
4. На території Любешівського району знаходиться природний заповідник «Прип’ять-Стохід». (ні)
5. В Україні відомо 4 біосферні заповідники. (правда)
6. Пам’ятки природи – це охоронні території окремих унікальних природних ділянок. (правда)

VІ. Закріплення нового матеріалу.

Фронтальна бесіда

Що таке охорона природи?

Які завдання охорони природи?

Що таке Червона книга України?

Наведіть приклади рідкісних рослин і тварин Червоної книги.

Що таке природоохоронні території?

Наведіть приклади природоохоронних територій України.

VIІ. Підбиття підсумків уроку.

Сьогодні на уроці ми вивчили форми охорони природи, охарактеризувати природоохоронні території України та Червону книгу України. Аналіз роботи учнів на уроці, виставлення оцінок.

VІІІ. Повідомлення домашнього завдання.

Вивчити параграф підручника, розглянути питання після параграфа.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Матеріали до роботи учнів в групах «Рідкісні види тварин Волині» (завдання із Червоною книгою України).

Лелека чорний Ciconia nigra (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Лелекопо-дібні (Ciconiiformes), родина — Лелекові (Ciconiidae). Один з 5-ти видів роду; один з 2 -х видів роду у фауні України.

 

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

 

Ареал виду та його поширення в україні: Лісова смуга Центральної, Сх. і частково Пд. Європи, а також Азія і Пд. Африка; зимівля пд. Сахари і у Пд. Азії. В Україні гніздиться на Поліссі, в Карпатському р-ні, подекуди на пн. Лісостепу: на початку ХХІ ст. ареал значною мірою відновився.

 

Чисельність і причини її зміни: По Україні чисельність досягає 400–450 пар. У Волинській обл. 50–60 пар, Рівненській — 60–70, Львівській — 30–40, Закарпатській — 30–40, Івано-Франківській — 30–40, Чернівецькій — 8–10, Київській — 25–30, Чернігівській — 40–50, Сумській — 10–12. Чисельність у Європі сягає 7,8–12 тис. пар з тенденцію до зростання. При-чини зміни чисельності: деградація місць гніз-дування через вирубування лісів, меліорація лісових угідь у смузі Лісостепу, фактор непокою.

 

Особливості біології та наукове значення: Оселяється в старих лісах поблизу водойм і боліт, у період міграцій трапляється на луках, пасовищах, полях поряд з водоймами. Прилі-тає наприкінці березня — у квітні. Гніздиться окремими парами. Гнізда на деревах у розга-луженні головного стовбура або на великих бічних гілках на висоті 3–20 м. Відкладання яєць у травні. У повній кладці 2–6 яєць, найчас-тіше — 4. Насиджують кладку самка і самець, протягом 32–34 днів. У виводку 1–5 пташенят. Пташенята починають літати у віці біля 2-х мі-сяців. Статева зрілість наступає у віці 3 років. Відліт у серпні–жовтні. Мігрує вдень, широким фронтом. Навесні мігрує переважно поодин-ці, восени — також групами по 4–20 ос., на пд. країни зграями до 40 ос. Живиться рибою, земноводними, водяними комахами; інколи здобуває плазунів і мишоподібних гризунів.

 

Морфологічні ознаки: Маса тіла — близько 3 кг, довжина тіла — 95–100 см, розмах крил — 185–205 см. У дорос-лого птаха груди, черево і підхвістя білі, реш-та оперення чорна з металічним полиском; гола шкіра навколо очей, вуздечка, дзьоб і ноги червоні. У молодого птаха чорний ко-лір з бурим відтінком; гола шкіра навколо очей, вуздечка, дзьоб і ноги оливково-бурі.

 

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений у Додаток ІІ Бернськоїконвенції, Додаток ІІ Боннської конвенції, Додаток угоди AEWA, до категорії ІІІ Переліку видів фауни Європи, що підлягають особливій охороні (SPEC), у Додаток ІІ Конвенції CITES. Охороняється на заповідних територіях Полісся та Карпатсько-го р-ну. У місцях гніздування виду та регуляр-ного перебування під час міграцій необхідно створити природоохоронні об'єкти.

 

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Розмножується у зоопарках.

 

Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

 

Джерело: Смогоржевський, 1979; Головач, Грищенко, Серебря- ков, 1990; Гузий, 1990; Грищенко, Головач, Серебряков, Скільський, Савчук, 1992; Грищенко, 1994, 2002; Жила, 1994; Савчук, Новак, 1994; Фесенко, 1996; Беркіч, 1998; Борзаковский, 1998; Полюшкевич, 1998;

Їжак вухатий Hemiechinus auritus (Gmelin, 1770)

 

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Комахоїдні (Insectivora), родина — Їжакові (Erinaceidae). Один з 2-х видів роду, єдиний вид роду в фауні України.

 

Природоохоронний статус виду: Зникаючий.

 

Ареал виду та його поширення в Україні: Степи і напівпустелі Євразії (сх. Передкавказзя, Закавказзя, Середня, Центральна і Передня Азія, Казахстан та Індія) і Пн. Африки. Знахідки в Україні відомі з Луганщини і Донеччини.

 

Чисельність і причини її зміни: Ймовірно, чисельність виду в Україні не перевищує кілька десятків особин, проте ніколи не була високою. За останні 20 років відомо лише одна достовірна знахідка в окол. Луганська та по одній неперевіреній знахідці на Луганщині і Донеччині. Серед причини зміни чисельності — деградація степових екосистем, засадження ділянок псамофітного степу монокультурами сосни, поширення їжака білочеревого, тиск хижаків (лисиці, бродячі пси).

 

Особливості біології та наукове значення: Степові місцини, особливо ділянки псамофітного степу, деградовані пасовища, схили ярів, крейдяні відслонення. Веде сутінковонічний спосіб життя. В якості житла використовує нори, купи хмизу і бур’яну. Для тимчасових схованок використовує ямки в землі, щілини серед каміння. Характерна сплячка, яка триває з кінця жовтня до середини березня. Парування у квітні, у виводку 3–8 малят. Статева зрілість після року життя.

 

Морфологічні ознаки: На відміну від їжака білочеревого, розміри малі: довжина тіла 13–23 см, довжина задньої ступні не перевищує 4 см (29–39 мм), позаяк вушниця не коротша від 3 см (29–48 мм) і, прикладена до щоки, сягає за око; голки на спині до 22 мм; хутро м’яке і світле, знизу біляве, з боків і на голові сіро-рудувате.

 

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид був занесений до 1-2 видань ЧКУ, за останнім зведенням МСОП має категорію LC. Охорона в Луганському та Українському степовому ПЗ не дозволила зберегти вид на їх теренах. Відновлення популяцій можливе через розведення в неволі та випуск у мало порушені місця колишнього і сучасного мешкання.

 

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Зловлені вагітні самиці народжували та вигодовували малят в неволі. У зоопарках (зокрема, у Київському зоопарку) вухаті їжаки добре розмножуються і щорічно народжують малят.

 

Господарське та комерційне значення: Не має.

 

Джерело: Абелєнцев, Підоплічко, 1956; Крижанівський, 1994; Сиренко, Мартынов, 1998; Загороднюк та ін., 1999; Кондратенко, Джос, 2004; Загороднюк, Ко- робченко, 2008; Тараненко та ін., 2008; Шевченко, 2008. Автори: О.В. Кондратенко, І.В. Загороднюк Фото: М.М.Бал

Гоголь Bucephala clangula (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Гусеподібні (Anseriformes), родина — Качкові (Anatidae). Один з 3-х видів роду; єдиний вид роду у фауні України.

 

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

 

Ареал виду та його поширення в Україні: Репродуктивна частина ареалу у лісотундрі і тайзі Євразії та Пн. Америки. В Україні гніздиться групами на пн. Рівненської обл. і, можливо, на Шацьких оз., а також на Дніпрі. Зимує на Дніпрі (сотні птахів) і АзовоЧорноморському узбережжі, переважно на Утлюцькому лимані та у пн. частині Сивашу.

 

Чисельність і причини її зміни: У Європі складає 395–400 тис. ос. В Україні був численним на гніздуванні у плавнях Дніпра між Запоріжжям і Нікополем, але після затоплення Кінських і Базавлуцьких плавнів в останнє десятиріччя не трапляється. Кілька десятків пар гніздиться у Волинській та Рівненській обл., окремі пари — у заплаві середнього і нижнього Дніпра. На зимівлі звичайний (за рахунок прилітних птахів з Росії та Білорусі) переважно на Чорноморському узбережжі, але чисельність не перевищує 5 тис. ос. і продовжує зменшуватись, вірогідно у зв`язку з підвищенням рівня Каспію і покращанням там умов зимівлі. Вирубування старих дуплистих дерев у заплавах річок і на берегах озер, затоплення заплав внаслідок будівництва ГЕС.

 

Особливості біології та наукове значення: Прилітає у кінці лютого — на початку березня. Займає прісні водойми (озера, заплави великих рік), оточені лісом з дуплистими деревами; на зимівлі — морські затоки та ополонки на великих ріках і водосховищах. Пари утворює наприкінці зимівлі. Гнізда влаштовує виключно у дуплах дерев листяних порід; охоче заселяє штучні гніздівлі. Гніздо використовує кілька років. Кладку з 7–12 яєць відкладає з другої половини травня; насиджує самка (28 діб). Пташенята починають літати у кінці липня. Статевозрілим стає у 2 роки. Окремі особини влітку можуть знаходитись за межами репродуктивної частини ареалу (на Молочному лимані, Сиваші), де проходить їхнє линяння. На місця зимівлі прилітає пізно (зазвичай у 2-й половині грудня), утворює мішані зграї з іншими качками, які кочують уздовж узбережжя. Живиться личинками комах, молюсками, ракоподібними, а також дрібною рибою.

 

Морфологічні ознаки: Маса: 570–895 г, довжина тіла: 325–360 мм, розмах крил: 620–690 мм. У самця тулуб білий, голова чорна з зеленим полиском та білою плямою біля дзьоба, дзьоб чорний. Самка, самець улітку і молодий птах темно-сірі, голова коричнева.

 

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Включено до ЧКУ (1994), Резолюції № 6 Бернської конвенції зі статусом 3, Бернської (Додаток ІІІ) та Боннської (Додаток ІІ) конвенцій. У місцях, зручних для гніздування виду, необхідно влаштовувати штучні гніздівлі, а також зберігати у заплавах річок старі дуплисті дерева. У місцях гніздування в Рівненській та Волинській обл. необхідно створити заказники загальнодержавного значення.

 

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Розмножується у зоопарках.

 

Господарське та комерційне значення: Випадково здобувається.

 

Джерело: Орлов, 1941, 1959; Кістяківський, 1957; Лысенко, 1967, 1972, 1991; Булахов, Мясоедова, 1968; Брагин, 1974; Степанян, 1975; Андрющенко, Горлов, Лысенко и др. 1998; Пилюга, Тилле, 1998; Бюллетень РОМ, 2004. Автор: В.І. Лисенко Малюнок: І.І. Землянських

Пугач Bubo bubo (Linnaeus, 1758)

 

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Совоподібні (Strigiformes), родина — Совові (Strigidae). Один з 13-ти видів роду, єдиний вид роду у фауні України.

 

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

 

Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює майже всю Євразію та Пн. Африку. На території України номінативний підвид B. b. bubo заселяє пн. і зх. р-ни, а пд.-руський B. b. interpositus — сх. (переважно Луганську обл.).

 

Чисельність і причини її зміни: В Україні налічують близько 200 пар, з них не менше 110 пар на сх. Європейська популяція виду складає не більше 38 тис. пар. Приблизно на половині постійних гніздових ділянок розмноження не спостерігається, можливо, через те, що один з птахів пари гине. На чисельність негативно впливають переслідування людиною, розлякування самок на ранніх стадіях насиджування (кидають кладку), загибель на ЛЕП.

 

Особливості біології та наукове значення: Осілий. Активний у сутінках і вночі. Токування відбувається наприкінці зими. Гніздиться по глухих ярах, берегових урвищах, скельних виходах, рідше в лісах і на болотах. Яйця відкладає в кінці лютого — на початку березня. Гнізда влаштовує на глухих ділянках лісів, байраків чи скельних виходів на землі в нішах, на виступах або під коріннями дерев і чагарників. У кладці 2–5 (частіше 3) яйця. Насиджує самка 33–35 діб. Пташенята виходять з гнізд вже у травні, літати починають лише у другій половині червня. Спектр живлення дуже різноманітний, переважають птахи, дрібні гризуни та їжаки.

 

Морфологічні ознаки: Маса тіла — 1,5–4,2 кг, довжина тіла — 600–750 мм, розмах крил — 1600–1880 мм. У дорослого верх темно-бурий з жовтуватими і білуватими плямами, низ вохристий з темно-бурими широкими поздовжніми рисками. Є великі «вушка». Молодий птах має подібне забарвлення.

 

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:CІTES, Додаток ІІ, Бернської конвенції, Додаток ІІ. ЧКУ (1994). Охороняється на гніздуванні в Карпатському та Поліському заповідниках. Для збереження виду необхідно посилити контроль за незаконним відстрілом у мисливський сезон.

 

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Розмножується у Київському і Одеському зоо парках.

 

Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

 

Джерело: Бучко,1994; Гузий, 1994; Скильский, Годова- нець,1994; Ветров, Кондратенко, 2002; Ветров, 2003; Birds in Europe…, 2004; Ремизов, Ветров, 2008. Автор: В.В. Вєтров Малюнок: І.І. Землянських

Видра річкова Lutra lutra Linnaeus, 1758

 

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд –Хижі (Carnivora), родина — Куницеві (Mustelidae). Один з 12-ти видів роду, один вид в фауні України.

 

Природоохоронний статус виду: Неоцінений.

 

Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює Європу, більшу частину Азії, Пн. та Зх. Африку. Зараз в Україні вид поширений скрізь, окрім Криму. Наприкінці 1980-х рр. відбулося розширення ареалу, пд. межа якого перемістилась у степову зону.

 

Чисельність і причини її зміни: У 1961 році було обліковано ~1,6 тис., зараз ~ понад 10 тис. видр. Причини змiни чисельностi: спостерігається зростання чисельності, причиною чого є зменшення мисливського тиску та потепління клімату, яке дало змогу зимовим мігрантам освоїти нові місця. Стабільна чисельність, з тенденцією до збільшення спостерігається на Пд. України. На сьогодні в межиріччі Дністра та Дунаю мешкає щонайменше 70 особин цього виду.

 

Особливості біології та наукове значення: Видра веде сутінково-нічний спосіб життя. Живе в норі з 1–2 входами, що розташовані під водою і над нею; часто займає старі ондатрові та боброві житла. Харчується рибами, амфібіями та річковими раками. Весною її раціон доповнюють комахи, п`явки та мушлі. Не гребує вона рептиліями, водоплавними птахами, гризунами та землерійками. Іноді робить схованки корму під нависами берегів. Молоді тварини також їдять рослинні корми (плоди культурних та безхлорофільні частини водних рослин). Статева зрілість наступає у віці 16–17 місяців. Вагітність (з ембріональною діапаузою) — 240–365 діб. Період розмноження у видри розтягнутий у часі, тому пологи можуть відбуватися упродовж всього року, але найчастіше — у квітні–червні. У виплоді буває 2–3 (1–5) малюків, які народ жуються 1 раз на рік переважно у норі, хоча відомі випадки їх знахідок у відкритому лігві. У 1,5-місячному віці щенята починають вилазити з нори, у 2,5 місяці здатні до самостійного полювання, хоча ще тривалий час потребують піклування з боку матері. Різні водойми, але віддає перевагу озерам, старицям, річкам з захаращеними берегами та заростями очерету. У деяких місцях живе на узбережжі морів.

 

Морфологічні ознаки: Порівняно великий звір: довжина тіла самців — 46–90 см, самок — 54–68 см, маса: 6–10 та 3–6 кг. Має довгий хвіст (21–46 см), щільне та коротке хутро коричневого відтінку; пальці на задніх ногах з`єднані шкірястими перетинками.

 

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Виднесений до ІІ видання ЧКУ. Як вид, стан якого близький до загрозливого, занесено до Червоного списку МСОП, до I додатку CITES, а як вид, що підлягає особливій охороні, до Бернської конвенції. Охороняється на території більшості державних заповідників та багатьох об’єктів ПЗФ.

 

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Добре розмножується в неволі, але в Україні не розводять.

 

Господарське та комерційне значення: Мисливський вид.

 

Джерело: Корнєєв,1959; Гептнер и др., 1961; Абелєнцев, 1968, 1977; Терновский, 1977; Берестенников, 1977; Роман, 1994; Кондратенко, Боровик, 2001; Панов, 2002; Селю- ніна, 2002; Колесников, Кондратенко, 2004; Ружилен- ко, 2004; Волох, 2004; Роженко, 2006, 2007.

Заєць білий Lepus timidus Linnaeus, 1758

 

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Зайцеподібні (Lagomorpha), родина — Зайцеві (Leporidae). Один з видів роду; один з 2-х видів роду у фауні України.

 

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

 

Ареал виду та його поширення в Україні: Бореальні та арктичні обл. Євразії і Пн. Америки. В Україні до останнього часу вважався зниклим, або спорадично проникаючим з території Росії та Білорусі. Зараз достовірно відмічений в пн. р-нах Сумщини (СерединаБудський, Ямпільський р-ни), Чернігівщини (Семенівський, Новгород-Сіверський р-ни) та Житомирщини (Олевський р-н). Передбачається мешкання в сусідніх р-нах Рівненської обл.

 

Чисельність і причини її зміни: В Україні мешкає кілька сотень біляків. У Поліському ПЗ і прилеглих регіонах до 50 екз. На Чернігівщині — до 20 ос. В ДеснянськоСтарогутському НПП (обліки 2001–06 рр.) 50–70 екз., загалом по Сумській обл. — до 150 ос. У кінці ХІХ — на початку ХХ ст. відомі випадки зустрічі виду в Харківській, Полтавській, Черкаській, Київській, Хмельницькій обл.

 

Причини зміни чисельності: вирубування лісових масивів, браконьєрство, посилення хижацтва лисиці у зв’язку з зростом її чисельності.

 

Особливості біології та наукове значення: Зустрічається у всіх типах лісових насаджень. Веде присмерковий спосіб життя. Гін з середини лютого, з перервами вагітності, до кінця липня. Буває від 2 до 4 виводків. Вагітність 48–51 днів. На 8–9 день після народження молоді можуть самостійно їсти. Живиться рослинною їжею: злаками, різною травою та лісовими ягодами. Зимою їсть пагони та кору дерев, сіно.

 

Морфологічні ознаки: Тварина середнього розміру, за складом тіла нагадує кроля. Довжина тіла — 44–74 см, вага — 2,5–5,5 кг. Забарвлення літом буро-сіре, зимою — чисто біле. Хвіст чисто сірий без чорного волосся, кінчики вух чорні протягом всього року.

 

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений до Червоної книги України (1994), а також Червоного списку МСОП і як вид, що підлягає охороні, включено до Бернськоїконвенції. Охороняється у ДеснянськоСтарогутському НПП, Поліському ПЗ, Рівненському ПЗ.

 

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Існує досвід розведення виду в умовах Московського зоопарку.

 

Господарське та комерційне значення: В Росії є об’єктом промислу. В Україні значення не має.

 

Джерело: Мигулин, 1928; Мигулін, 1938; Огнев, 1940; ЧКУ, 1994; Громов, Ербаева, 1995; Редкие и исчезаю- щие растения и животные Украины, 1988; Гаврись, 1999; Косенко, Лозов, 1999; Жила, Зеніна, 1999; Карпенко та ін., 2002; Жила, 2008. Усні повідомлен- ня: Книш,

Журавель сірий Grus grus (Linnaeus, 1758)

 

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Журавлеподібні (Gruiformes), родина — Журавлеві (Gruidae). Один з 2-х видів роду у фауні України; один з 10-ти видів роду у світовій фауні.

 

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

 

Ареал виду та його поширення в Україні: Гніздиться у Пн., Центральній і Сх. Європі, Пн. Азії; птахи європейської популяції зимують на Піренейському п-ві, у Пн. і Сх. Африці, Малій Азії, азійські птахи проводять зиму у Пд. Азії. В Україні гніздиться на Поліссі, у Лівобережному лісостепу і частково у Лівобережному степу, а також, можливо, на Сиваші; мігрує по усій країні.

 

Чисельність і причини її зміни: Зараз у країні від 500–600 до 700–850 пар. У Сумській обл. 60–70 пар, Чернігівській — 7–11, Київській — 16–23, Полтавській — 40–45, Харківській — 100–110, Донецькій — 15–20, Луганській — 40, Дніпропетровській — 10–15. На Лівобережжі — 410–460 пар, з яких 80–100 — на Поліссі, 180–200 — у Лісостепу, 160–175 — у Степу. У долині Сули біля 25–30 пар, Удаю — 15–20, Псла — 30–35, Хорола — 3–5, Ворскли — 65–70, Мерли — 12–15, Орельки — 12–15. У поліських р-нах Правобережжя — 80–100 пар. Міграційні скупчення на Житомирщині, Полтавщині, Київщині, у БЗ «Асканія-Нова» — 8–16 тис. ос. На Центральному Сиваші восени тримається до 8–10 тис. ос. У м’які зими небагато птахів зимує у р-ні БЗ «Асканія-Нова» і на Сиваші. Чисельність європейської популяції — 74–100 тис. пар. Зміна чисельності: фактор непокою на гніздуванні, зниження рівня води у гніздових біотопах, що робить доступними гнізда для хижаків, браконьєрство, зіткнення з електролініями, використання пестицидів.

 

Особливості біології та наукове значення: Весняна міграція у березні — на початку травня. Моногам, пари постійні. У р-ни гніздування повертається з кінця березня — до початку травня. Оселяється по заболочених лісах, на великих відкритих болотах та у заплавах з заростями очерету. Гніздиться окремими парами, гнізда з рослинних решток на купинах або сухих місцинах. Кладка з 1–3 яєць у кінці квітня — на початку травня, насиджують обидва птахи. Інкубація близько 30 діб. Молодь починає літати у віці 2-х місяців. Статева зрілість у віці 4–6 років. Осіння міграція з середини вересня до кінця жовтня. Живиться переважно рослинною їжею: вегетативними частинами рослин, насінням, ягодами, а також комахами, ящірками, зміями, яйцями птахів, гризунами, молюсками тощо.

 

Морфологічні ознаки: Маса тіла: 4–7 кг, довжина тіла: 114–130 см, розмах крил: 200–230 см. Шия, дзьоб і ноги довгі. Дорослий птах сірий, на тім’ї гола червона шкіра; потилиця, горло і верх шиї чорні, по боках голови білі смуги, дзьоб буруватий, ноги чорні. Молодий птах рудувато-бурий.

 

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Під охороною CITES (Додаток ІІ), Бернської(Додаток ІІ), Боннської конвенцій (Додаток ІІ), угоди AEWA, внесений до ЧКУ (1994) Необхідно надати охоронний статус місцям гніздування і перебування виду під час міграцій та зимівлі, обмежити застосування пестицидів у місцях гніздування.

 

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

 

Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

 

Джерело: Кістяківський, 1957; Вінтер, 1994; Prange, 1994, 1997; Belik, Vetrov, 1995; Гаврись, Слюсар, 1996; Горлов, 1998; Gavris, 1999; Andryuschenko, Gorlov, 2001; Книш, Гаврись, 2001; Гавриленко, Думенко, Лопушанский, 2002; Birds in Europe, 2004. Автор: Г.В.

Махаон Papilio machaon (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Лускокрилі (Lepidoptera), родина — Косатцеві (Papilionidae). Один з близько 200 видів роду; у фауні України представлений номінативним підвидом.

 

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

 

Ареал виду та його поширення в Україні: Пн.-Зх. Африка, Євразія (окрім тропічних регіонів), Пн. Америка. В Україні зустрічається повсюдно.

 

Чисельність і причини її зміни: На окремих ділянках у декілька га може досягати у пік льоту імаго до 10–20 особин на 1 ділянку, в основному ж не перевищує 0,1– 1 особин на 1 га. Причини зменьшення чисельності: погіршення стану біотопів унаслідок господарської діяльності (застосування пестицидів, надмірне випасання худоби, викошування та випалювання трав тощо).

 

Особливості біології та наукове значення: Дає 2 (на пд. іноді 3) генерації на рік. Літ метеликів — з кінця квітня до вересня. Самка відкладає по 1–2 яйця на кормові рослини. Розвиток яєць триває 5–12 днів. Гусінь живиться на рослинах родини зонтичних. Зимує лялечка.

 

Морфологічні ознаки: Розмах крил — 69–92 мм. Візерунок крилсамця та самки ідентичний: загальний фон забарвлення жовтий. Передні крила з темними плямами та жилками, з широкою чорною облямівкою та жовтими плямами на ній. Задні крила мають чорні хвостики, чорну облямівку з синіми та жовтими плямами та червонувате очко в задньому куті крила.

 

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється у всіх заповідниках України. У місцях з високою чисельністю особин виду доцільним є створення ентомологічних заказників, лімітування випасу худоби та сінокосіння, заборона випалювання трав.

 

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

 

Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

 

Джерело: Образцов, Шелюжко, 1939; Некрутенко, 1985; Плющ, 1989 а; Плющ, Шешурак, Зеленько, 1993; Tolman, Lewington, 1997; Плющ, Пак, 2001, 2002; Хлус, Череда- рик, Скільський, Череватов, 2002; Некрутенко, Чико- ловець, 2005; Плющ та ін., 2005, 2006; Львовский, М

Пелікан рожевий Pelecanus onocrotalus Linnaeus, 1758

 

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Пеліканоподібні (Pelecaniformes), родина — Пеліканові (Pelecanidae). Один з 9-ти видів роду; один з 2-х видів у фауні України.

 

Природоохоронний статус виду: Зникаючий.

 

Ареал виду та його поширення в Україні: Пд.-сх. Європа, Пд.-Зх. та Центральна Азія, Екваторіальна Африка. Зимує у Пд.-Сх. Азії та Екваторіальній Африці. Гніздиться у румунській частині дельти Дунаю поряд з Україною, у Чорноморському заповіднику та на Лебединих о-вах в Криму. У 2002 р. була спроба (невдала) розмноження на Сиваші. До 1990-х рр. регулярно траплявся майже виключно у дельті Дунаю. Зараз є досить звичайним в усіх великих угіддях АзовоЧорноморського узбережжя. У найближчі роки можливі регулярні зальоти у центральні обл. країни.

 

Чисельність і причини її зміни: На початку 1990-х рр. чисельність у світі оцінювали у 6,66–11,55 тис. пар. У дельті Дунаю в 2002 р. гніздилося 4160 пар. У Чорноморському біосферному заповіднику та на Лебединих о-вах розмножуються відносно невеликі групи. Літуючі птахи звичайні, місцями численні у дельті Дунаю, р-ні Кінбурнської коси, на Сиваші та у деяких інших приморських угіддях. У серпні 2004 р. на пд. країни нараховано більше 15 тис. птахів. У найближчі роки ймовірне гніздування у нових місцях АзовоЧорноморського узбережжя. Збільшення чисельності дунайської популяції та її інтенсивне просування на сх. зумовлено належною охороною у заповідниках дельти Дунаю покращенням стану водного середовища.

 

Особливості біології та наукове значення: Перелітний. Тримається щільними зграями, іноді до 2–3 тис. ос. Заселяє виключно багаті на рибу, переважно великі прісні та солонуваті водно-болотні угіддя з великими мілководдями та мозаїчними заростями надводної рослинності. Гніздиться колоніями на великих прісних та солонуватих водоймах. У кладці 1–3 яйця. Насиджують обидва партнери, 29–36 днів. На крила молоді піднімаються у 2,5-місячному віці. Статевої зрілості досягають на 3–4-му році життя. Живиться майже виключно рибою малих та середніх розмірів.

 

Морфологічні ознаки: Маса тіла — до 11,5 кг, довжина — 140–175 см, розмах крил — 245–295 см. Дорослий птах білий з рожевим відтінком та темно-бурими маховими перами. Молодий птах темно-бурий.

 

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Занесено до Додаток II Бернської конвенції, Додатків I та II Боннської конвенції, AEWA. Охороняється у Дунайському та Чорноморському БЗ, філії «Лебедині о-ви» Кримського ПЗ, Нижньодністровському НПП та РЛП «Кінбурська коса».

 

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Розмножується у багатьох зоопарках світу, зокрема, в Україні.

 

Господарське та комерційне значення: В Азово-Чорномор’ї в окремих випадках може завдавати шкоди рибним господарствам та суттєво впливати на іхтіоценози водойм. Один з основних об’єктів екотуризму на пд. України.

 

Джерело: Lysenko, 1994; The EBCC atlas..., 1997; Munteanu, 1998; Жмуд, 2000, 2004; Яремченко, 2000; Костин, Тарина, 2002; Киш, Жмуд, Платтэу, 2003. Автор: М.Є. Жмуд Малюнок: І.І. Землянських