Проєкт "Атомна енергетика Україна"

Урок № ______

Тема. Навчальний проект «Атомна енергетика України»

Мета: - сформувати  в учнів уявлення про енергетичний ринок України, кількість електростанцій та енергоблоків України; проблеми розвитку атомної енергетики; основні ядерні катастрофи світу;

-         сформувати уявлення про біологічний захист живих організмів від радіації;

-         узагальнити знання учнів про принцип роботи атомних електростанцій, екологічні проблеми утилізації ядерних відходів.

Тип уроку: навчальний проект.

Хід уроку.

1. Організаційний момент.

2. Мотивація навчальної діяльності.

    Проблемні питання:

–        що таке радіація та її вплив на істот

–        чи завжди радіація чинить негативний   вплив на істот?

–        історія розвитку атомної енергетики

–        атомна енергетика – за та проти

–        ядерна зброя – надійний щит чи шлях до миру.

3. Перебіг проекту.

Група 1 «Принцип роботи атомної електростанції».

 Ми знаємо, що для виробництва електроенергії існують спеціальні підприємства – електростанції. Основні типи електростанцій – це гідростанції, теплові, атомні, вітрові, сонячні. Так вони називаються в залежності від джерела енергії, яке використовується для виробництва електричного струму.
На електростанціях електроенергію виробляє генератор електричного струму. Для цього треба, щоб в генераторі постійно обертався вал, який називається ротором. Щоб обертати ротор генератора, до нього прикріпляють турбіну. На лопаті турбіни спрямовують потік пари або води. Таким чином, під дією пари або води лопаті турбіни обертаються, а з ними разом обертається і ротор генератора. І саме так генератор виробляє електричний струм.

 Атомні електростанції (АЕС) мають такий самий принцип роботи, що й теплові.
Різниця лише в тому, що воду на АЕС нагрівають за допомогою тепла, яке виділяє ядерне паливо у ядерному реакторі.

 Чому і як ядерне паливо виділяє в реакторі атомної станції тепло?

Наш світ складається з атомів різних речовин. Самі ж атоми складаються з ядра і електронів, які обертаються навколо нього. Тобто атом дещо схожий на Сонячну систему в мініатюрі: навколо крихітного ядра рухаються по орбітах електрони, як навколо Сонця планети. Ядро атома складаєтьсвою чергу, з декількох дрібніших частинок – протонів і нейтронів. Протонами називають частинки, що мають позитивний електричний заряд (+). Нейтронами називають частинки, які є електрично нейтральними.

 А електрони , що обертаються навколо ядра, мають від’ємний заряд (–). Їх число дорівнює числу протонів, і тому в цілому атом є електрично нейтральним. Кожний хімічний елемент має свою кількість протонів та електронів, яка і робить його саме цим хімічним елементом.
Ядра атомів, що важче заліза, мають одну чудову властивість – вони можуть ділитися за певних умов. І коли вони здійснюють свій поділ, то виділяють велику кількість енергії, більша частина якої перетворюється на тепло.

 Однак лише деякі хімічні елементи,наприклад, уран, можуть ділитися інтенсивно і виділяти кількість тепла, яка достатня для нагрівання води в реакторі. І саме тому такі хімічні елементи, як уран, використовуються в якості ядерного палива.

 Атоми урану мають два основних різновиди: уран-238, у ядрі якого 146 нейтронів, і уран-235, у ядрі якого 143 нейтрони. І саме уран-235 має властивість інтенсивно ділитися. Ядра урану-235 часто діляться на дві частини і при цьому вони випускають два або три нейтрони, які розлітаються в різні боки. Коли ж ці нейтрони зіштовхуються з іншими ядрами урану-235, то ті ядра під дією нейтронів також діляться і так само випускають два-три нейтрони. Новоутворені нейтрони знов зіштовхуються з іншими ядрами урану-235, і знов здійснюється черговий поділ ядер. Такий процес може йти довго і називається він ланцюговою реакцією поділу ядер. Якщо у якійсь установці розміщено велику кількість урану-235, то за короткий інтервал часу в ній відбуваються мільярди ядерних поділів з виділенням величезної кількості енергії.

 Саме така енергія з ланцюгової реакції поділу атомів урану використовується для нагрівання води і отримання пари на атомних електростанціях – замість спалювання вугілля, природного газу або іншого органічного палива. І саме тому такі електростанції називаються атомними.

 Ядерний реактор атомної станції – це така установка, куди поміщають ядерне паливо (уран) і
здійснюють там ланцюгову реакцію поділу ядер цього ядерного палива з метою підігріву води.

 Переважна частина реакторів АЕС у світі та всі реактори діючих АЕС в Україні є корпусними, тобто такими, що мають корпус. Отже, якщо сказати по-простому, найбільш поширений реактор АЕС являє собою великий сосуд («котел») з товстими стінами, зроблений зі спеціальної сталі.
Цей сосуд («котел») має зверху кришку, яка знімається для завантаження ядерного палива. Також він має в середині саме ядерне паливо, а ще має отвори – для подачі води в реактор для виходу нагрітої води з реактора. Вода в даному випадку «по-науковому» називається теплоносієм, оскільки вона вбирає теплову енергію ядерного палива несе її до турбіни.

 А та частина реактора, яка безпосередньо вміщає ядерне паливо, разом із теплоносієм (тобто водою), що омиває ядерне паливо, називається активною зоною реактора.

 Щоб зручно завантажувати ядерне паливо (уран) в реактор і щоб вода (теплоносій) могла його ефективно омивати, ядерне паливо повинне мати відповідну форму. Яку ж саме?
Як правило, уранове ядерне паливо являє собою циліндричні пігулки діоксиду урану. Зовні вони чимось схожі на пігулки активованого вугілля з аптеки. Ці уранові пігулки поміщають у довгі металеві трубки, виготовлені з цирконієвого або сталевого сплаву. Такі герметичні трубки, заповнені урановими пігулками, називають тепловиділяючими елементами (твелами).

 Ефективність ядерного палива надзвичайна: кількість енергії, яка одержується з одного кілограму урану-235 в ядерному паливі дорівнює енергії, яку отримують при спалюванні 2800 тонн вугілля на тепловій електростанції!

 Також треба знати, що для роботи ядерного реактора потрібна не просто ланцюгова реакція поділу ядер урану, а контрольована ланцюгова реакція. Бо вона має протікати в реакторі рівномірно, а персонал АЕС повинен мати змогу керувати роботою реактора – вмикати і вимикати його, а також збільшувати і зменшувати його потужність у разі необхідності.
Регулюється (контролюється) ядерна реакція в реакторі за допомогою руху спеціальних регулюючих стрижнів. Регулюючі стрижні входять до складу ТВЗ, але на відміну від твелів їх можна пересувати – витягувати з ТВЗ і знов туди занурювати. Регулюючі стрижні мають одну властивість – гальмувати ядерну реакцію. Залежно від того, наскільки глибоко вони «занурені» в ТВЗ, ядерна реакція або йде уповільнено, або зовсім припиняється. Коли ж ці стрижні витягнені з ТВЗ, ядерна реакція йде з максимальною потужністю.

 Як же досягається утримання радіоактивних продуктів АЕС від виходу в довкілля?
Перш за все, за рахунок створення на АЕС низки послідовних фізичних бар’єрів, які надійно утримують продукти поділу ядерного палива – урану.
Перший бар’єр – це сама форма ядерного палива, яка являє собою спечену уранову пігулку. Ядерні осколки, що виникають під час поділу урану, спочатку прискорюють свій рух, але одразу ж стикаються з атомами уранової пігулки і втрачають свою енергію. Пробігши всього кілька мікронів у товщі пігулки, вони повністю зупиняються і міцно загрузають. Лише дуже не лика їх частка виходить у мікроскопічні порожнечі всередині твела.
Другий бар’єр – це стінки твела. Вони герметичні і повністю утримують продукти поділу урану, які вийшли з пігулки і знаходяться у порожнечах усередині твела.

Третій бар’єр – це стінки корпусу реактора, стінки труб та інших агрегатів першого контуру енергоблока АЕС. Усе устаткування першого контуру виготовляється зі спеціальних високоміцних сталей, які витримують високий тиск і температуру, а також добре стримують радіоактивне випромінювання.
Четвертим бар’єром є біологічний захист – конструкція з товстого шару бетону, яка оточує реактор.
П’ятим бар’єром є гермооболонка (контаймент), усередині якої знаходиться весь перший контур АЕС.

Гермооболонка атомної станції будується з товстого шару бетону з герметичним сталевим облицюванням зсередини і товстими сталевими тросами в товщі бетону. Її призначення – у разі аварії повністю затримати радіоактивні речовини, що вийшли з першого контуру, і не допустити їх
виходу в навколишнє середовище. Крім того, гермооболонка поглинає радіоактивне випромінювання, яке йде від реактора і від елементів першого контуру.

На українських АЕС гермооболонки розраховані:
– на захист від прямого падіння літака-винищувача типу МіГ-21 із швидкістю 200 м/сек;
– на землетрус магнітудою 7 балів;
– на дію ударної хвилі від вибуху вантажівки з тротилом масою 5 тонн.

 

 

Група 2 «Атомні електростанції України».

 За кількістю ядерних реакторів Україна посідає дев'яте місце у світі та п'яте в Європі. Всі реактори типу ВВЕР. В Україні діють 4 (Чорнобильська АЕС припинила свою роботу 15 грудня 2000 р.) атомних електростанцій з 15 енергоблоками, одна з яких, Запорізька АЕС з 6 енергоблоками загальною потужністю в 6000 МВт є найпотужнішою в Європі. У 2009 році відсоток ядерної енергетики сягнув 48 % від усього виробництва електроенергії в Україні. Загальна потужність АЕС становила 13 835 МВт.

 1977-й рік — рік народження української атомної енергетики. У промислову експлуатацію введено перший енергоблок Чорнобильської АЕС з реактором РБМК-1000 (1000 МВт). Зростаюча потреба в електроенергії, прагнення замінити теплові та гідроелектростанції на потужніші — атомні, сприяли їх швидкому будівництву. На час техногенної аварії на 4-му блоці Чорнобильської АЕС (квітень 1986) в Україні перебувало в експлуатації 10 енергоблоків, 8 з яких потужністю 1000 МВт.

У 1986 та в 1990 роках — Верховною Радою УРСР було впроваджено мораторії на будівництво нових АЕС (в 1990 на 5-ть років)^[4]. 21 жовтня 1993 року мораторій було знято Верховною Радою України^[5]. Мораторії не стосувалися енергоблоків, які були в процесі будівництва, тому з 1986 по 1990 було введено в експлуатацію 6 атомних блоків потужністю 1000 МВт кожний: три на Запорізькій АЕС і по одному на Південно-Українській, Рівненській та Хмельницькій АЕС. На час здобуття незалежності (серпень 1991 р.) в Україні працювало 15 енергоблоків на 5 атомних електростанціях, Після розпаду СРСР Чорнобильська АЕС поступово виведена з експлуатації. Замість закритих на ній енергоблоків, на інших електростанціях було введено в експлуатацію три нових енергоблоки. Таким чином, станом на 2012 рік, працює 4 АЕС на яких працює 15 реакторів, які виробляють близько 50 відсотків загальної електроенергії України^[6]

Енергогенеруючі українські АЕС:

• Запорізька АЕС (Енергодар) (6 енергоблоків)
• Південноукраїнська АЕС (Южноукраїнськ) (3 енергоблоки)
• Рівненська АЕС (Вараш) (4 енергоблоки)
• Хмельницька АЕС (Нетішин) (2 енергоблоки)

 

Чорнобильська АЕС (Прип'ять / Славутич) з 2000 року не генерує енергії, всі енергоблоки зупинені і ведуться роботи по повному виводу її з експлуатації та усунення всіх екологічних наслідків.

 Задоволення потреб сировини для атомної енергетики на 30 % забезпечується розробленням родовищ, введених в експлуатацію — Ватутінського, Центрального та Мічурінського. Планується введення в дію Новокостянтинівського родовища.

Загальний стан уранової мінерально-сировинної бази задовільний. Основу її становлять великі за запасами родовища урану в натрових метасоматитах. Однак уранові руди цього типу бідні за якістю. Добутий уран через відносно високу собівартість (40 — 80 доларів США за кілограм) не може конкурувати на світовому ринку.

 Питання про зняття російської монополії на постачання свіжого ядерного палива в Україну було порушено ще в 1998 році.

Наприкінці 2018 року на Південно-Українську АЕС має надійти тисячна за рахунком паливна збірка Westinghouse (США). З 2021 року на збірки від Westinghouse перейде й Рівненська АЕС.

 На 2018 рік ядерне паливо Westinghouse використовується на 6-ти енергоблоках українських АЕС. Після 2021 року воно буде використовуватися в 7-ми з 15-ти українських атомних енергоблоках. На американські збірки перейде енергоблок Рівненської АЕС. Також виробництво комплектуючих (головок і хвостовиків) для паливних касет Westinghouse буде розгорнуто на потужностях українського підприємства «Атоменергомаш».

 Відвантаження для української АЕС тисячної збірки палива Westinghouse є визначною подією в багаторічному співробітництві Енергоатома та Westinghouse, адже успішна реалізація нової енергетичної стратегії до 2035 року неможлива без диверсифікації постачання ядерного палива.

 

Група 3 «Проблеми розвитку атомної енергетики України».

 У світовому масштабі атомна енергетика є важливим доповненням енергії викопних видів палива. Протягом останніх років з’явилася велика кількість авторитетних досліджень, які показують ядерну економіку у вигідному світлі. Однак також очевидно, що генеруючі компанії утримуються від будівництва нових атомних електростанцій без гарантій щодо затрат і ринків. За останнє десятиліття загальне щорічне виробництво електроенергії в Україні збільшилось, зросла й частка енерговидобування на атомних електростанціях. Тобто, атомних потужностей в Україні достатньо, але в найближчій перспективі ситуація може змінитися з точністю до навпаки. Такій негативній ситуації сприяють заморожені вже другий рік поспіль практично всі розпочаті інвестиційні проекти, які реалізуються в НАЕК «Енергоатом» (загальною вартістю майже 60 млрд. грн.) у тому числі і найбільший з них — будівництво 3-го і 4-го енергоблоків Хмельницької АЕС вартістю близько 40 млрд. грн. Спостерігається і те, що сьогодні електроємність ВВП України в кілька разів перевищує аналогічний показник європейських країн. Однією з причин цього є структура української економіки, яка здебільшого складається з електроємних галузей, і надмірно високі витрати електроенергії на виробництво одиниці продукції. З економічної точки зору розвиток атомної енергетики на території України стає все більш невигідним:

 1. Вартість будівництва АЕС з кожним роком зростає у декілька разів. У той же час електроенергія, отримувана сонячними батареями, неухильно дешевшає і при ККД сонячних елементів 25 %, вже досягнутому в лабораторних умовах, стане порівнянною з енергією, що одержується на АЕС.

 2. Україні для користування ядерними реакторами не вистачає не тільки фінансових, а й природних ресурсів. Для роботи лише одного із 15-ти атомних блоків щогодини потрібно більше 120-ти залізничних цистерн прісної води. Регіони поблизу всіх українських АЕС постійно зазнають проблем із водою.

 3. Запаси урану вичерпаються навіть швидше, ніж нафти чи газу. Згідно з останніми даними Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), урану у світі залишилось лише на 40 років.

 4. Атомна енергетика може працювати лише за умов державної фінансової підтримки. Тариф на вироблену АЕС електроенергію не покриває цілу низку необхідних витрат, зокрема на видобуток урану, на закриття станцій, на поводження з відходами тощо. Усі ці витрати забезпечуються з державного бюджету і сплачуються платниками податків. Вартість будівництва лише одного атомного реактора перевищує річні витрати з бюджету України на освіту та медицину.

 5. Паливо для українських АЕС закуповують у Росії. Спроби купувати ядерне паливо в інших постачальників виявилися безуспішними, оскільки немає іншого налагодженого виробництва палива для реакторів радянського зразка, які працюють в Україні. А створення власного виробництва ядерного палива є неможливим через його надзвичайно високу вартість (0,3 г ядерного палива = 3 млн. т вугілля). Отже, можна сказати, що більшу частину розходжень між економікою існуючих станцій і прогнозами щодо майбутніх станцій можна пояснити лише детальним аналізом різних припущень щодо, наприклад, ефективності використання та поточних затрат, які не випливають з очевидністю з заявлених цифр. Подальший розвиток ядерної енергетики, передбачений Енергетичною стратегією України до 2030 року, вимагає створення власного потужного проектно-конструкторського і промислово-виробничого комплексу. Також необхідне додаткове будівництво енергоблоків АЕС з більшою потужністю, вартість яких оцінюється в 96 млрд. грн. та 160 млрд. грн. Тобто потрібні значні вкладення яких не має Україна. На нашу думку для того щоб покращити ситуацію з виробленням електроенергії і не підірвати економіку нашої країни варто вкладати кошти у більш економніші проекти, які б замінили невигідне будівництво енергоблоків. Наприклад будувати вітрові електростанції, адже за підрахунками вчених, загальний вітроенергетичний потенціал Землі в 30 разів перевищує річне споживання електроенергії в усьому світі. Навіть якщо сьогодні використовувати-меться лише мізерна частка цієї енергії — це не буде великою проблемою, оскільки коли потреба в електроенергії нижча, «зайва» потужність ВЕС може спрямовуватись на виробництво надзвичайно цінного енергетичного продукту — водню. Водень може використовуватися як пальне для автомобілів, а також замість природного газу у багатьох інших установках, причому внаслідок його згоряння не утворюються шкідливі речовини, а лише водяна пара. Тобто такими нововведеннями було б вирішено значну кількість поточних проблем на економічному та екологічному рівні, без підтримки іноземних інвестицій, а спираючись на ті ресурси, які є на території України.

 6. Проблеми захоронення ядерних відходів.

Важливою проблемою ядерної енергетики залишається заховання радіоактивних відходів — впродовж роботи ядерного реактора в ньому накопичується велика кількість радіоактивних ізотопів зі значним періодом напіврозпаду, які продовжуватимуть випромінювати ще тисячі років — це так зване відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП).

Українські АЕС з реакторами типу ВВЕР, як і інші АЕС у колишньому СРСР, створювалися виходячи з концепції тимчасового зберігання й подальшої переробки ВЯП у м. Желєзногорську Красноярського краю РФ (для реакторів ВВЕР-1000) й переробки в м. Озерську Челябінської області (для реакторів ВВЕР-440). До сьогодні Україна продовжує вивозити ВЯП до Росії. Щорічно на даний вивіз і зберігання в Росії, Україна витрачає 100—140 мільйонів доларів. Час від часу через нестабільні політичні відносини з Росією даний процес призупиняється, що призводить до накопичення ВЯП при АЕС. Крім того, перероблені відходи все одно повинні повертатися до України, оскільки за міжнародними угодами ядерні відходи мають бути захоронені на території країни, де утворилися. Через відмову Росії в 2001 році значна кількість палива була накопичена при Запорізькій АЕС на прийнятому в експлуатацію в 2001 році «сухому» сховищі відпрацьованого ядерного палива. Аналогічні сховища планується побудувати і при інших АЕС.

З 2001 року ведуться домовленості між Енергоатомом, українською владою, іноземними компаніями та інвесторами, щодо будівництва Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива у чорнобильській зоні відчуження.

9 лютого 2012 року було прийнято Верховною Радою України та підписано президентом Віктором Януковичем закон «Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом щодо розміщення, проєктування та будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР вітчизняних атомних електростанцій». Згідно з ним централізоване сховище розміщується на майданчику, розташованому між селами Стара Красниця,  Буряківка, Чистогалівка та Стечанка Київської області в зоні відчуження території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Загальна місткість централізованого сховища становить 16529 відпрацьованих тепловидільних збірок реакторів типу ВВЕР-440 та ВВЕР-1000.

6 липня 2017 року НАЕК «Енергоатом» отримав ліцензію Державної інспекції ядерного регулювання України на «будівництво та введення в експлуатацію ядерної установки» ЦСВЯП. Згідно проєкту ЦСВЯП затвердженого КМУ його вартість становить 37 млрд грн. Перша черга розрахована на зберігання трьох контейнерів для збірок ВВЕР 1000 і однієї одного контейнера для ВВЕР 440. Очікується, що на реалізацію першого етапу буде потрібно 2,5 року. Термін закінчення будівництва всіх пускових комплексів ЦСВЯП орієнтовно 2033—2034 р (16,5 років від початку реалізації проєкту).

В грудні 2018 року На Рівненській АЕС стартували випробування обладнання американської компанії Holtec International для проєкту Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива. Роботи починаються з перевірок і випробувань перевантажувального контейнера HI-TRAC 190, за допомогою якого перевантажується відпрацьоване ядерне паливо з приреакторного басейну витримки атомного енергоблока в транспортні контейнери HI-STAR для подальшого перевезення в сховище. Обладнання було поставлено на станцію з заводу HMD (Holtec Manufacturing Division) компанії Holtec International, за технологією якої ведеться будівництво сховища відпрацьованого палива.

У багатоцільовому контейнері може бути розміщена 31 відпрацьована паливна збірка з  паливом для реакторів типу ВВЕР-1000 або 85 збірок — для ВВЕР-440. Випробування пройшли під головуванням президента НАЕК «Енергоатом» Юрія Недашківського і за участю фахівців компанії-власника технології.

Введення в експлуатацію самого Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива заплановано на березень 2020 року. Контрактом на будівництво сховища передбачено постачання компанією Holtec спеціального обладнання для сухого зберігання ВЯП і його транспортування, а також надання Україні технології, які будуть застосовані, як на блоках АЕС, так і під час перевезення ВЯП з АЕС в сховище, а також у самому сховищі.

Будівництво буде здійснюватися на 18,2 га і розраховане на 458 контейнерів HI-STORM на 16529 відпрацьованих тепловиділяючих збірок, з яких 388 контейнерів на 1201  збірок — для реакторів типу ВВЕР -1000 і 70 контейнерів на 4519 збірок ВВЕР-440.^[26]

На початку грудня 2018 року на території Рівненської атомної електростанції було продемонстровано спеціальний потяг, яким перевозитимуть відходи до сховища. Було протестовано перевантажувальний контейнер HI-TRAC 190. Після завантаження контейнер вирушить з Рівненської АЕС у сховище в Чорнобильській зоні. Контейнер має 3 метри у довжину та важить 84 тонни. Зі станції до сховища контейнер транспортуватимуть на спеціальній залізничній платформі, побудованій спеціально для цих цілей. Від випадкових зіткнень її захистить «пом'якшувальний» вагон, а сам потяг буде під контролем воєнізованої охорони.

Перший контейнер з паливом за такою технологією буде відправлена у чорнобильське сховище орієнтовно навесні 2020 року. Наразі ще не ясно, з якої з трьох станцій. Зі слів атомників, контейнер для перевезення відпрацьованого палива коштує близько 2,2 млн дол.

 У липні 2019 року на промисловому майданчику ЧАЕС розпочав роботу завод з переробки рідких радіоактивних відходів, який протягом першого тижня роботи переробив майже 3 тонни відходів. Завод переробляє рідкі радіоактивні відходи, які у протягом технологічного процесу цементуються та перетворюються на більш безпечні для зберігання та захоронення.

На даний момент завод переробив 34 “упаковки”, які після витримки і проведення радіаційного контролю будуть спрямовані на захоронення в спеціальне приповерхневе сховище твердих радіоактивних відходів. Поступово завод має вийти на переробку 42 упаковок – бочок, ємністю 200 літрів – на добу. За умови безперебійного функціонування заводу впродовж усіх 250 робочих днів, це 10,5 тис. упаковок на рік.

Будівництво заводу з переробки рідких радіоактивних відходів було затверджено ще у 2001-му році, проте завершення будівництва та комплексні випробування відбулися лише у 2014-му році.

 

Група 4 «Ядерні катастрофи світу».

1. Випробування на Тоцькому полігоні.

Тоцькі військові навчання (кодова назва «Сніжок») — військові навчання Радянської армії, проведені 14 вересня 1954 року на Тоцькому полігоні в Оренбурзькій області (Росія) із використанням атомної зброї.

Атомна бомба була скинута з висоти 8 тис. метрів. Носій Ту-4 супроводжували два винищувачі МіГ-17 і бомбардувальник Іл-28, які повинні були вести розвідку погоди і кінозйомку, а також здійснювати охорону носія в польоті. Потужність бомби становила 38 кілотонн у тротиловому еквіваленті, за іншими даними 40 кт^[2]. Вибух відбувся о 9:33 на висоті 350 м над землею.

Через 5 хвилин після ядерного вибуху почалася артилерійська підготовка, потім був нанесений удар бомбардувальною авіацією та польовою артилерією. По завершенні артпідготовки у наступ були підняті війська

З 45 тисяч військових, які брали участь у Тоцьких навчаннях, нині (2013 рік) в живих залишилося трохи більше 2 тисяч. Половина з них офіційно визнані інвалідами першої та другої групи, у 74,5 % виявлено хвороби серцево-судинної системи, включаючи гіпертонічну хворобу і церебральний атеросклероз, ще у 20,5 % — хвороби органів травлення, у 4,5 % — злоякісні новоутворення і хвороби крові. Під час навчань також постраждало близько 10 тисяч цивільного населення з найближчих населених пунктів. Відомості про навчання засекречені.

https://www.youtube.com/watch?v=UGKvvGT3qzo&t=366s

 

 

2. Ядерні бомби на Хіросіму та Нагасакі.

6 серпня 1945 року у світі вперше використали атомну бомбу. 75 років по тому пам’ять загиблих уперше вшановують в умовах пандемії — а ті, хто пережив той вибух, нагадують про жахи Другої світової війни.

Японські Хіросіма та Наґасакі стали першими й останніми містами світу, де ядерну зброю було випробувано під час воєнних дій — Другої світової.

Німеччина капітулювала 8 травня 1945 року — але бойові дії Союзних військ на Далекому Сході проти Японії тривали: Токіо відмовилося капітулювати.

Тоді у США вирішили, що скидання атомної бомби може прискорити здачу японських військ. І 6 та 9 серпня завдали ядерних ударів по двох містах. Через п’ять днів Японія здалася. 2 вересня 1945-го вона підписала акт про капітуляцію, що й вважається кінцем Другої світової.

Чи справді десятки тисяч людських життів були варті такої перемоги? Це питання, на яке й досі не можуть дати однозначної відповіді.

https://www.youtube.com/watch?v=NWXUyOyME6o&t=1814s

 

3. Атомна підводна лодка «Курськ»

4 липня 1961 радянська підводний човен К-19 перебувала в північній частині Атлантичного океану, коли на ній помітили витік реактора. Системи охолодження реактора не було і, не маючи інших варіантів, члени команди заходили в відділення реактора і чинили витік власноруч, піддаючи себе дозам радіації не сумісним з життям. Всі вісім членів екіпажа, які чинили витік реактора, померли протягом 3 тижнів з моменту аварії. Радіаційного зараження також подверглісь- решта екіпажу, сам човен і балістичні ракети на ній. Коли К-19 зустрілася з човном, яка прийняла їх сигнал про лихо, її відбуксирували на базу. Потім, під час ремонту, який тривав 2 роки, була заражена навколишня місцевість, а також отримали опромінення робочі доку. У наступні кілька років ще 20 членів екіпажу померло від променевої хвороби.

https://www.youtube.com/watch?v=FLy93vWRepg

 

4. Аварії на атомних електростанціях.

     28 березня 1979 на АЕС Три-Майл-Айленд у Пенсільванії сталася найбільша в історії США аварія. Система охолодження не спрацювала, що викликало часткове розплавлення ядерних паливних елементів реактора, однак повного розплавлення вдалося уникнути, і катастрофа не сталася. Однак, незважаючи на успішний результат і той факт, що минуло вже більше трьох десятків років, інцидент все ще залишається в пам'яті тих, хто при н Текст взят с сайта Новости в фотографиях - BigPicture.ru ьому був присутній. Наслідки цієї події для американської атомної індустрії були колосальними. Аварія змусила багатьох американців переглянути свою думку щодо використання атомної енергії, а будівництво нових реакторів, яке постійно збільшувалася з 1960-х років, значно сповільнилося. Всього за 4 роки було скасовано понад 50 планів будівництва атомних станцій, а з 1980 по 1998 скасували безліч здійснюваних проектів.

https://www.youtube.com/watch?v=B_fZRKOgJgA

 

     10 жовтня 1957 Уіндскейлі став місцем найстрашнішої атомної аварії в історії Великобританії і найстрашнішою в світі до аварії на АЕС Три-Майл-Айленд 22 роки по тому. Комплекс в Уіндскейлі був побудований для виробництва плутонію, але коли США створили атомну бомбу на тритии, комплекс переобладнали для виробництва тритію для потреб Великобританії. Однак для цього потрібно, щоб реактор працював при більш високих температурах, ніж ті, на які він був розрахований спочатку. В результаті сталася пожежа. Спочатку оператори не хотіли гасити реактор водою через загрозу вибуху, але в підсумку здалися і затопили його. Пожежа була згашена, але величезна кількість зараженої радіацією води потрапило в навколишнє середовище. Дослідження в 2007 році показали, що цей викид призвів до більш ніж 200 випадків захворювання на рак у навколишніх жителів.

11 березня 2011 року о 14.46 Японію спіткало безпрецедентне природне лихо: землетрус із максимально можливою магнітудою в дев’ять балів та спричинене ним цунамі, яке завдало руйнівного удару по тихоокеанському узбережжю північно-східних районів Японії, несучи смерть десяткам тисяч людей та нищення житлової, промислової і транспортної інфраструктури.

Третім і за своїми наслідками найбільш довготривалим та болісним ударом по країні, став викид радіаційний.

На атомній станції Фукусіма, чотири енергоблоки якої розташовані на самому березі Тихого океану, була виведена з ладу система електропостачання і резервні дизельні генератори, що позбавило можливості охолодження реакторів, внаслідок чого в перші дні аварії сталося розплавлення активної зони реакторів 1, 2, 3.

Що це означає — розуміють не лише інженери-атомники, а й ті, хто пам’ятає Чорнобильську катастрофу. Аварія на АEС Фукусіма розгорталася за зловісними, непередбачуваними і парадоксальними законами «доміно», коли одні несподівані причини зумовлюють інші, ще більш катастрофічні наслідки. Якщо мати на увазі, що в енергоблоках станції містилося понад 2700 паливних зборок, а в центральному сховищі радіаційних відходів перебувало 6357 відпрацьованих, тепловиділяючих зборок — цілий ядерний арсенал, то легко уявити весь ступінь радіаційної небезпеки, що його несла аварія на Фукусімі. Недаремно цьому інциденту було присвоєно найвищий, сьомий (чорнобильський) рівень радіаційної аварії за шкалою INES.

https://www.youtube.com/watch?v=P4vFEYqL_vs

 

     26 квітня 1986 року вибухнув реактор Чорнобильської атомної станції в Україні, що призвело до найсильнішого радіаційного забруднення за всю історію. В атмосферу потрапило радіаційна хмара в 400 разів більше, ніж при бомбардуванні Хіросіми. Хмара пройшла над західною частиною Радянського Союзу, а також торкнулося Східну, Північну і Західну Європу. Під час вибуху реактора загинуло п'ятдесят чоловік, але кількість людей, які опинилися на шляху радіоактивної хмари залишається невідомим. У доповіді Всесвітньої атомної асоціації говориться про більш ніж мільйон людей, які могли зазнати впливу радіації. Однак навряд чи коли-небудь вдасться встановити весь масштаб катастрофи.

https://www.youtube.com/watch?v=UhgXiUf9vX8

https://www.youtube.com/watch?v=idvsnXu3-xo

https://www.youtube.com/watch?v=DaEcXY1qQrY&t=0s

 

4. Підсумки уроку.

5. Домашнє завдання.