Проект на тему: "«Голодомор 1932-1933 рр. Україна пам”ятає »

 Учнівський проект «Голодомор 1932-1933рр. Україна пам”ятає »

Обґрунтування вибору проблеми:

У 2012-2013 рр відзначалася трагічна дата 80-річчя Голодомору в Україні.  Ця тема вивчається на уроках історії України та на уроках історії рідного краю, тому було вирішено провести пошукову роботу з учнями 10 класу і для більш широкого її висвітлення провести відкритий урок

Мета проекту:

• розширити вивчення даної теми в гімназії, зберегти пам’ять про національну трагедію; дослідити історичні матеріали, пов’язані з подіями, що відбувалися в Україні, зокрема в Народицькому районі в 1932-1933 рр;
• формувати національну свідомість школярів, виховувати почуття любові до рідної землі, українського народу,  викликати бажання пізнавати історію рідного краю, бути гідними громадянами своєї держави;
• познайомити учнів з людьми, які пережили історичну подію; показати, що історія жива і розгортається навколо нас;
• навчити підсумовувати зібрані факти і практикувати історичний підхід у пошуку інформації

 

Завдання проекту:

• опрацювати різні джерела інформації, підготувати інформаційні повідомлення по даній темі, підібрати фотоматеріали про трагедію, виступ та підготувати захист-презентацію проекту.

Характеристика проекту:

вид проекту - груповий

тип проекту: дослідницько-пошуковий

керівник проекту: Ніконенко Ванда Романівна, вчитель історії та правознавства Народицької гімназії Житомирської області

учасники проекту: учні 10 класу

Термін реалізації проекту: 1 місяць

Методи досягнення мети: пошук інформації в мережі Інтернет, в друкованих виданнях, історичних документах, групування її за розділами та оформлення у вигляді виступу та електронної презентації.

Прогнозований результати роботи над проектом: навчитись організовувати свою діяльність, працювати в малих групах, здійснювати пошук інформації, узагальнювати її та створювати власні інформаційні продукти, оцінювати і представляти роботу.

План роботи над проектом:

1. Визначення актуальності даної теми.

2. Обговорення та розподіл завдань між учасниками проекту

3. Пошук матеріалів: документів, фотографій, спогадів, статистичних даних.

4. Узагальнення матеріалів

5. Захист проекту. Ресурси і матеріали: мережа Інтернет, навчальна та енциклопедична література. Форма захисту:

Група «Мовознавці»

• Як Ви гадаєте, чому майже до початку 90 – х років ХХ ст. поняття «голодомор» було відсутнє у словниках та довідковій літературі?
• Тлумачення слова «голодомор»

 

Група «Історики»

• Причини голодомору.
• Чому голод називають штучним, якщо в 1933 р. дійсно були несприятливі кліматичні умови?

 

Група «Дослідники»

1. Розгортання голодомору.
2. Чи можна голод 1933р.вважати геноцидом проти українського народу?

 

Група «Краєзнавці»

1. Хто був ініціатором голодомору на Україні?
2. Народиччина в роки Голодомору

Група «Журналісти»

1. Опрацювати свідчення очевидців в Народичах

Група «Художники»

1. Підібрати відповідні символи для відтворення Голодомору в Україні
2. Збір малюнків

 

 

 

Індивідуальна робота «Бібліографи»- дослідити документи з «Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Житомирська область» та збірки документів і матеріалів "Голодомор 1932-1933 років на Житомирщині".

Групова робота «Журналісти» - написати інтерв”ю  про голодомор 1932-1933рр

Реалізація проекту:

Тема уроку: Голодомор 1932-1933рр.в Україні: причини, масштаби, наслідки.

Мета уроку:

• визначити суть, причини та наслідки голодомору 1932-1933рр.;
• удосконалювати уміння аналізувати, співставляти факти, події, узагальнювати, вивчати додаткову літературу, формулювати та задавати питання, доповідати чи виступати в ролі опонента;
• узагальнити та систематизувати вивчене з теми на фактичному матеріалі про Голодомор 1932-1933 рр на Народиччині;
• розвивати логічне мислення, уміння виділяти головне;
• залучити учнів до пошукової роботи;
• виховувати почуття патріотизму, поваги до людей, які пережили складні періоди української історії, громадянську свідомість.

 

                                      Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Дівчинка у чорному вбранні

   У той рік заніміли зозулі, накувавши знедолений вік,

      Наші ноги розпухлі узули в козаки-різаки у той рік.

  У той рік мати рідну дитину клала в яму , копнувши під бік,

      Без труни, загорнувши в ряднину….

   А на ранок – помер чоловік.

       У той рік і гілля, і коріння-

   Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна, як скорботна німа край могил    

                                                                                                  Д.Головко

     Від Голодомору, який нищив українське село у 1932-1933рр.,нас відділяє 82 роки. Ця подія назавжди залишиться в пам’яті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого. Воно назавжди вкарбувалися у генетичну пам’ять українського народу, хоч немало людей про неї воліють не згадувати через її за політизованість. Але в той же час Голодомор – це історичне явище, яке відбулося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб.

  Житницею називали Україну впродовж багатьох століть. Але по хижацьки грабуючи її, не давали жити. 1933 рік став найчорніший у літописі багатостраждальної української землі. У світовій історії не зафіксовано голоду подібного до того, що випав на долю України – однієї з найродючіших країн світу.

    ЧИ МОЖЕ БУТИ БЕЗКАРНОЮ НАСИЛЬНИЦЬКА СМЕРТЬ?

І сьогодні ми запалюємо свічки пам’яті безневинних жертв і говоримо про найважливіше. Ми просто повинні навчати, пам’ятати, досліджувати.

(звучить «Реквієм» Моцарта)

Учениця.

«Неврожай від Бога, а голод від людей» Народна приказка

Учень.

На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз нього ідуть люди:  « О, цей вже помер». У відповідь ледь чутний дитячий голосок: «Ні , я ще не помер».

 Хлопчик в обідраному одязі декларує

                     Я ще не вмер…Ще промінь в оці грає.

                     В четвер мені пішов десятий рік.

                     Хіба в такому віці помирають?!

                      Ви тільки поверніть мене на бік.

                    До вишеньки. В колиску ясночолу…

                    Я чую запах квітів. Я не вмер…

                   А небо стрімко падає додолу

                   Тримайте хтось! Хоча б за коси верб…

                   Куди ж ви , люди, людоньки, куди?

                   Окраєць ласки чи хоч з печі диму!

                   Я ще не вмер…Усі проходять мимо

                   … А житечко моє таке густе.

                  …А мамина рука іще гаряча.

                   Вам стане соромно колись за те.

                   Та я вже цього не побачу.

                                      М.Замига

Мати-Україна - Хто ти, дівчино?

 Українка - Я українка. Я народилася тут, на цій чудовій землі, серед розмаїтого світу природи, буяння квітів і трав, солов'їних пісень. Але… (кладе квіти на стіл біля виставки) в українське село навесні 1932 року прийшов голод. Смерть косила людей аж до літа 1933 р.

Мати-Україна « Літа 7441 від Створення світу (літо 1933) від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моравиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — старих, молодих, і дітей, і ще не народ- жених — у лонах матерів».

ІІІ .Вивчення нового матеріалу

Група «Мовознавці»

Завдання

• Тлумачення слова «голодомор»
• Як Ви гадаєте, чому майже до початку 90 – х років ХХ ст. поняття «голодомор» було відсутнє у словниках та довідковій літературі?

 

Виступ

   Працюючи з довідниками та словниками радянських часів, ми так і не знайшли тлумачення слова «голодомор».

   Є лексика «голод», яка трактується як відсутність продуктів харчування у зв’язку з неврожаєм або іншим стихійним лихом.

  Є слово «голодування»- випробування голодом упродовж довгого часу або вкрай погане харчування.

  Отже, «голодомор»- поняття зі всіх боків складне за суттю, і за змістом, і як словниковий термін. З погляду граматики воно складається із двох слів: «голод» і  «морити», буквально означає  «морити голодом людей».

Як Ви гадаєте, чому майже до початку 90 – х років ХХ ст. поняття «голодомор» було відсутнє у словниках та довідковій літературі?

     Людиноненависницький більшовицький режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати «комунізм»- квітуче життя для можновладців - на кістках мільйонів. Щоб не затьмарити «успіхів соціалістичного будівництва», сталінське керівництво наклало табу на цю тему.  Про голод в СРСР можна було говорити тільки пошепки. Навіть у післявоєнні роки такі розмови кваліфікувалися як антирадянська пропаганда, Влада реагувала на них дуже гостро, запроторюючи сміливців да таборів ГУЛАГу.

  Від самого початку, тобто від зими 1932-1933рр.,Й Сталін опустив над голодом завісу мовчання. Про нього не можна було згадувати навіть у документах, хоч ті, незалежно від змісту, мали гриф «цілком таємно». Тема голоду заборонялася з однієї причини, бо будь – яке обговорення неминуче ставило питання: чому голод виник? Вважався він неіснуючим тому, що був застосований державою як каральний захід.

  Про голодомор не дозволялося згадувати 55 років поспіль. Навіть у сім’ї неохоче розповідали про пережите, щоб дитина не повторила почутого при чужих.

  М.Хрущов наважився заговорити про державний терор , однак Великий голод 1933 року замовчувався. Було зрозуміло, що відповідальність за голодомор ляже на державну партію.

   Перша публічна згадка про голодомор грудень 1987 року, доповідь Щербицького «викликаний нібито неврожаєм 1933 року…»

  Його наступник В.Івашко зробив ще один крок до істини про те, що голод спричинений надмірним хлібозаготівлями. Він навіть дозволив публікацію у вересні 1990 р. книги «Голод 1932-1933 рр. на Україні: очима істориків, мовою документів». Документи з партійних архівів, опубліковані в цій книзі, давали можливість підійти до розуміння істинної причини голодомору

Метод «Вільний мікрофон»:

•  Як Ви гадаєте, чому майже до початку 90 – х років ХХ ст. поняття «голодомор» було відсутнє у словниках та довідковій літературі?

          Отже, ми розглянемо наступне запитання:

Причини голодомору. Чому голод називають штучним, якщо в 1933 р. дійсно були несприятливі кліматичні умови?

Група істориків. Підґрунтя голодомору було закладено 1927 році. Саме тоді радянське керівництво знову повернулося до практики примусових заготівель сільськогосподарської продукції. Справа в тому , що п’ятирічка  ще у формі директив ХV з’їзду  ВКП(б) мала фундаментальний недолік: «ножиці цін». Селяни не давали на це згоди і взимку 1927-1928 років практично припинили підвезення хліба на ринки. У країні спалахнула хлібозаготівельна криза. Виїхавши у січні 1928 році на хлібозаготівлі до Сибіру, Сталін у серії виступів перед партійними працівниками розгорнув програму з трьох пунктів:

    - зажадати від куркулів негайної здачі  всіх надлишків хліба за державними цінами, а на випадок відмови-застосувати надзвичайні заходи і конфіскувати надлишки;

   - у найближчі 3-4 роки провести часткову колективізацію сільського господарства;

   - услід за частковою  провести суцільну колективізацію.

   Колгоспи були потрібні Сталіну, щоб подолати хлібозаготівельну кризу і одержати від села додаткові кошти на індустріалізацію. Так,   хлібозаготівельна криза переборювалась    екстраординарними засобами: з допомогою обшуків, величезних штрафів, розпродажу майна неплатників податків, депортації. Влада в червні 1929 р. фактично відновила продрозкладку, а з липня РНК УССР прийняли постанову «Про поширення прав місцевих Рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів». За цією постановою сільські ради одержали право накладати штрафи до 5-кратного розміру від вартості незданого хліба, продавати господарства боржників, порушувати проти них кримінальні справи.

 Цілеспрямована політика хлібозаготівель стала основною  причиною голоду в Україні. У 1930 р. було заготовлено 400 млн. пудів хліба, у 1931-380 млн. Це було досягнуто за рахунок виймання значної частини посівного фонду. Тому  в 1932 р. засіяли лише трохи більше половини запланованих площ. План же заготівель було підвищено на 44%.Для контролю за заготівлями в Україні прибула комісія на чолі з В.Молотовим. Хлібозаготівлі  вилились в конфіскації не тільки всіх зернових запасів у колгоспах, а й продуктів харчування в селянських дворах. Щоб запобігти розкраданню колгоспної власності зголоднілими селянами, у серпні 1932 р. було прийнято постанову «Про охорону соціалістичної власності», згідно з якою за «присвоєння» навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. Отже, колективізація розглядалася не тільки як джерело вкрай потрібних коштів , а вона відкривала шлях до знищення багатоукладності сільського господарства.

   Листопадовий пленум ЦК ВКП 1929 р. прийняв резолюцію про початок колективізації рішучими методами. На пленумі було підкреслено : «Україна повинна протягом дуже короткого періоду показати приклад організації великомасштабного колективного сільського господарства». Особисте стало колективним.  Колективізація викликала опір. На селі з січня до червня 1930 р. було зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників влади.

  Однією з форм селянського опору був масовий забій худоби, щоб вона не потрапила до колгоспу. Усього у 1928-1932 рр. в Україні поголів’я  худоби зменшилося на половину. 

  Із спогадів колишнього учасника кампанії за колективізацію: «Всілякий тиск застосовували до середняків-тиск, погрози, наклепи, примус. Листоношам наказано не доставляти  пошту, в окружному медичному центрі не приймати як пацієнтів. Часто їх дітей з ганьбою виключали зі школи. Тавро «одноосібник», застосоване владою, дозволяло розглядати таку людину як злочинця».

  Більшовицька влада шукала різні способи поставити  на коліна українського селянина. Одним з них було розкуркулення. У постанові ЦК ВКП(б) від 30.01.1930р.  «Про  заходи щодо ліквідації …» йшлося вже не про вибіркове «розкуркулення», а про ліквідацію «куркульства» як класу.  Постанова визначала три категорії: перша – активні  «вороги радянської влади»( міра покарання – розстріл або ізоляція в таборах); друга -  ті , хто виявив менш активний опір «розкуркуленню» (міра покарання-заслання сімей у північні райони країни); третя -  «куркульські  сім’ї », які не чинили опору (розселялись у спецпоселеннях за місцем проживання).

  Перша хвиля репресій прокотилася Україною з січня до березня 1930 р. Вона охопила райони , де нараховувалося 2 млн.524 тис. селянських господарств. З них було розкуркулено   2,5%, депортовано 100 тис. Під час другої хвилі ( весна-літо 1931 р.) депортовано ще 150 тис. чол..

  Отже, форсована колективізація, про яку ми говорили трохи раніше ,супроводжувалася насильством .

   Давайте розглянемо «Щорічне виробництво зерна в СРСР»(1928-1945 рр.)

   Голодні 1932-1933 рр. не назвеш геть неврожайними. Продаж і вивезення зерна за кордон протягом голодних років становили 3 млн. т . Таким чином,  це  не могло принципово змінити продовольчий баланс країни.  Голод закінчився в 1934 р. Не  було його й у 1936 р .,коли врожай був значно менший ( на 15-20%) ніж у 1932 чи 1933 рр.

   Отже , голодомор був заздалегідь спланований державою в особі Й.Сталіна та його вірних «однодумців». Це був акт геноциду проти українського народу і пройшов ряд етапів:

  Впровадження продовольчої розкладки;

  Примусова суцільна колективізація;

  Штучне створення умов для голодомору як засобу упокорення селянства.

 

3. Розгортання голодомору.

Чи можна голод 1933р.вважати геноцидом проти українського народу?

Група дослідників

Узимку 1931-1932 рр. голод вже стукав до селянських хат України. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну 1932 р. Ускладнювали ситуацію  і безгосподарність у колгоспах, повна незацікавленість у ефективній , продуктивній роботі у них. На 20 травня 1932 р. у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. Внаслідок неякісного обробітку просапних культур частина посівів загинула. Врожай 1932 р. лише на 12% був менший середнього врожаю за 1926-1930 рр. і міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства.

  Рішенням уряду УРСР від 20.10.1932 р. за невиконання плану заготівель накладалися натуральні штрафи. На початку грудня того ж року влада запроваджує у містах систему внутрішніх паспортів; селянам вони не видавалися, що робило їх безвиїзними, прикутими до землі.

  Тоді ж , у грудні 1932 р., починає широко практикуватися ганебний захід пропагандистського терору – занесення на чорну дошку «сіл, що саботували хлібозаготівлю»(наслідком для них була повна ізоляція від контактів із зовнішнім світом).

  У 1932 р. в Україні повністю вичерпалися запаси хліба, голод підкошував цілі райони й області. Частина партійно-державних керівників на власні очі бачила трагізм ситуації і закликала зменшити розміри хлібозаготівель . У відповідь, як кваліфікувалося – «за опір», було знято до кінця року з посад 20% голів колгоспів.

  У листопаді 1932 р. в Україну приїхала надзвичайна комісія, очолювана В.Молотовим, яка до лютого 1933 р. додатково викачала з України 104,6 млн. пудів хліба, з республіки було вивезено майже все зерно.

 Із слухання на комісії Конгресу США  щодо голоду в Україні 1932-1933 рр.

   СВІДЧЕННЯ  ГАЛИНИ Б.  № 34.

  Український хліб споживали російські загарбники, які виривали його з рота бідного українського селянина . У такій спосіб Москва готувала смертельний голод 1933 року…Люди вмирали …родина , що ще залишалася живою, сама копала могили, обгортала тіло простирадлами і кидала його до ями. Тих, хто ще був здоровий, московські посіпаки гнали на роботу   і верещали, що ми повинні виконувати план: «Здохніть, але врятуйте Росію!»

   Українське село гинуло мовчки, навіть спонтанного протесту спостерігалося дуже мало. Люди їли мишей, щурів , горобців , земляних хробаків та слимаків, мололи кістки  на борошно, варили шкіру із взуття. Вживали в їжу кульбабу, реп’яхи ,проліски , липу, акацію, щавель, кропиву. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили і скидали у ями й закопували. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, селяни везли їх у міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Голод охопив усю Україну, але небачених розмірів набув на півдні, сході та центрі України.

  Отже, ми можемо стверджувати, що масове голодування селян розпочалося в грудні 1931 року і тривало впродовж 22 місяців. Про жахливий стан українського села свідчать   факти масового людоїдства.  Люди гинули від фізичного виснаження, отруєнь, вбивств, самогубств. Усі ці жахливі картини голодомору, яких досить багато, зайвий раз підтверджують акт геноциду проти власного народу.

  Уряд свідомо маскував голод, переселяючи у спустошені села України селян з інших регіонів СРСР. Тільки з листопада по грудень 1933 р., в Україну з Білорусії було відправлено 40 ешелонів з колгоспниками, з центральної чорноземної області-43 ешелони, з Іванівської-24.

  І в це неможливо повірити, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня помирало голодною смертю 25 тис. ч., щогодини – 1 тис.                     

    Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не маємо права забувати її чорних сторінок. Адже довгі десятиліття люди говорили між собою пошепки про ті страшні роки і сьогодні, коли ми маємо власну державу, яку вибороли у нерівній боротьбі  з тоталітарним режимом та за існування якої заплатили  своїм життям кращі сини й дочки України, настав час з’ясувати  міру провини тодішнього  керівництва країни, керівників республіки, а також кожного зокрема. Цього вимагає історія. Цього вимагають мільйони.

   Усі, хто загинув у 1933 році голодною смертю, не могли безслідно зникнути. Про них пам’ятають ті, хто вижив, їх діти та онуки.

  ОСЬ ЩО ВОНИ РОЗПОВІЛИ.

 КУЛИК  ПЕТРО ІВАНОВИЧ.

Колективізація була страшним ділом. Якщо людина не йшла до колгоспу, її виганяли  з хати, або в хаті розпалювали комин, виривали дверці та вікна, збирали геть усе чисто. Особливо непокірних забирали в Сибір…..А коли настала весна, то стало зовсім страшно. В мене від голоду помер батько, сам не знаю, як я залишився живим.

 БЛОЩИЦЬКА МАРІЯ ІЛЛІВНА, 1907р.н.

• Де Ви  перебували під час голоду?
• В селі Скопище Коростенського району.
• Ваша освіта?
• Закінчила 4 класи. Нас дітей в сімї  було четверо.
• Як Ви перебули голод?
• На осінь 1932 врожай був, пам’ятаю  хороший. Зі станції батько приніс звістку, що будуть забирати в нас хліб. У вночі поробив одразу хованки. Встиг викопати кілька - в саду і на подвір ї .Хліб сховав туди. Коли прийшли забирати хліб, вони мали щупи і перші дві ями знайшли одразу. Як почали шперинати і по цій схованці, то я побігла в хату і почала молитися. На весну 33-го року стало дуже погано і те зерно, що батько приховав , вже закінчилося. Я почала працювати з сестрою на станції, бо годували обідом. М и робили так: суп, як всі їли, а кашу несли додому. Якось верталась додому несла кашу батькам. Платон підходить і каже: «Дружина і діти помирають» Дала йому хустку з кашею, самій же стало соромно, так що я додому не верталася ночувати. Платон все-таки помер, а от сім’я  його вижила. Сестра моя Надія та її родина померли з голоду.

  СТРЕТОВИЧ КАТЕРИНА УСТИМІВНА

 Мені тоді було 21 рік, і жили ми в с .Мелені  Малинського району .У сім’ї  було 10 душ: 8 дітей та батьки. В 1932 р. двоє дітей померло.

    В 1932 році  вдався  непоганий врожай. Але постійно потрібно було здавати податок, тому весь хліб, що залишився у людей забирали . Їх називали «Червоною мітлою».Діти плакали, коли приходили забирати останні крихти.  Після жнив 1932 р. батько закопав зерно у лісі, а жили ми неподалік від лісу. Ліс нас і врятував. Рвали різну траву, збирали жолуді, додавали жменьку проса та варили юшку.

  Звичайно ми ходили худі як тінь, часто втрачали свідомість, дехто з дітей почали пухнути від голоду. У сусідів десь пропали діти. Коли люди стали про це говорити, то прийшли з сільському і знайшли в одній хаті в печі. А їх було п’ятеро .

  Інколи заходили й питали: «Ти ще не здохла?» ( бо я була дуже квола). Страшні то були часи….

28 листопада 2006 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», який визначає, що Голодомор

1932—1933 рр. в Україні є геноцидом українського народу. Публічне заперечення Голодомору 1932—1933 рр. в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу та є протиправним.

Прийняття цього закону стало завершенням тривалої боротьби за відновлення історичної справедливості до тих, хто став жертвою цього діяння сталінського режиму. Проте в Україні так і не сформувався консенсус у суспільстві щодо цього питання. ООН та Рада Європи визнали Голодомор як злочин тоталітарного

режиму, а 14 країн світу вважають його геноцидом проти українського народу.

 

Група «Краєзнавці»

1. Хто був ініціатором голодомору на Україні?
2. Народиччина в роки Голодомору

 

Звичайно, відповідальність за це повинен нести весь тоталітарний сталінський режим з його розгалуженою каральною машиною. Але було кілька головних дійових осіб, які спровокували голодомор, або ж не відвернули його, хоча повинні були це зробити. їх слід назвати поіменно:
Йосип Сталін – Генеральний секретар ВКП(б), перша особа у комуністичній ієрархії.
В’ячеслав Молотов – голова Раднаркому СРСР, тодішнього радянського Уряду. Безпосередньо відповідав за хлібозаготівлі в Україні.
Лазар Каганович – у 1925-28 рр. – секретар ЦК КП(б)У, 1928-39 рр. – секретар ЦК ВКП(б), вірний соратник Сталіна, спеціальний посланець, який керував хлібозаготівлями на Північному Кавказі та здійснював ревізії в Україні, зокрема, на Одещині
Павло Постишев – у 1930-1933 рр. керував відділом агітації і пропаганди та оргвідділом ЦК ВКП (б). У січні 1933 р. направлений в Україну як 2-й секретар ЦК КП(б)У з особливими повноваженнями. Головним завданням, яке поклав на нього Сталін, було „безумовне виконання плану хлібозаготівель”. Після виконання цього „плану” Постишев став головним ініціатором і безпосереднім керівником репресій проти української інтелігенції.
Станіслав Косіор – у 1928-38 рр. – перший секретар ЦК КП (б)У, фактичний керівник Української РСР.
Влас Чубар – у 1923-34 рр. – Голова Раднаркому УРСР, тодішнього радянського уряду. Друга особа серед керівників України.
Мендель Хатаєвич – у 1932-33 рр. – 2-й секретар ЦК КП(б)У. Також мав "особливі повноваження" стосовно хлібозаготівель.
Станіслав Реденс – керівник ГПУ УРСР. Саме він "відпрацьовував" перші справи, пов’язані з голодомором.
Всеволод Балщький – повноважний представник ОГПУ в Україні, який потім очолював ПГУ УРСР. Фактично, саме він ініціював більшість наказів, за якими голодних селян або осіб, які намагалися допомогти їм, засуджували до смертної кари через вигадані звинувачення. Також зіграв першочергову роль у винищенні української інтелігенції.

Роль цих осіб в організації голодомору в Україні була різною. Якщо Сталін був головним ідеологом розправи, Каганович, Балицький і Постишев проявляли найбільшу активність, то українські керівники Косіор та, особливо, Чубар, намагалися інколи подавати голос на захист голодуючих селян. Однак, їх дії не були послідовними і навряд чи могли бути успішними. Бо за голодомором стояла СИСТЕМА. Тих, хто намагався їй хоч якось заважати у проведенні терору, як, наприклад, народний комісар освіти Микола Скрипник, самі ставали жертвами цього терору.
Звичайно, наведені особи нічого не змогли б зробити самотужки. їм активно або пасивно допомагали мільйони соратників, значна частина яких вірила, що вчиняє правильно.
Дехто й досі намагається представити голодомор 1932-33 рр. як "співпадіння об’єктивних та суб’єктивних обставин": посухи та "перегинів на місцях". Але факти свідчать зовсім про інше. Це не було співпадіння, це була свідома політика сталінського режиму.
Насамперед, посухи, дуже рідко призводять до голоду, особливо – у таких масштабах. Вони є лише додатковим чинником, який ускладнює ситуацію, проте не робить її катастрофічною. До того ж, посуха в Україні не призвела до повного знищення врожаю, через посуху з селянських господарств не зникли худоба та птиця. Все це зникло завдяки „зусиллям” активістів, які відбирали в людей останнє. Якщо б влада була людською і переймалася б інтересами людей, вона б докладала зусиль для того, щоб подолати наслідки цієї посухи. А ми бачимо зовсім іншу політику, яка й призвела до трагедії.

Тобто мова йде про організацію штучної катастрофи, коли сталінський режим використав погіршення ситуації на селі для винищення мільйонів українців.
Про те, що урожай в Україні був, переконує, хоча б, той факт, що радянський уряд масово продавав збіжжя та інші сільськогосподарські культури за кордон. Наприклад, є свідчення, що в 1932-33 рр. у Польщі українськими буряками годували свиней, бо цих буряків було багато і вони були дуже дешеві.
Факти переконують, що "випадково", через "перегини на місцях" не вивезеш за кордон сотні тисяч тон продовольчих товарів. Ті, хто стверджує подібне, вочевидь, грішать проти істини, бо для вивезення продовольства у таких обсягах потрібне ПОЛІТИЧНЕ РІШЕННЯ...

 

НАРОДИЧІ  В РОКИ ГОЛОДОМОРУ.

 За даними перепису 1925 року в НАРОДИЧАХ проживало 6659 осіб, переважно української та єврейської національності. (ДАЖО, ф.27, оп.12, спр.522, арк..15. ). Політична ситуація різко загострилася в результаті проголошення лозунга суцільної колективізації. У  1929 році в Народичах організували перший колгосп «Червона зірка». До нього увійшло 19 сімей. Першим головою було обрано М.Л.Орла. У 1930 році в колгоспі було 300 сімей.  А за період –осінь-весна 1931 р.- існувало 8 колективних господарств.  Щоб  зробити колективізацію здійсненою, було вирішено знищити  прошарок  селянства.

  Так, в Народичах партійний осередок лише в січні 1931 року на своїх зборах з залученням «безпартійного активу» сільської бідноти чотири рази ставив питання про боротьбу з  «куркульством». Було « розкуркулено» Берковича , який мав  землю, худобу, садки, але, який не хотів вступати в колгосп. Також було віддано репресіям земельних власників Рожківського Мойсея Йосиповича в 1930 році, вислано до Сибіру за те , що відмовився вступити до колгоспу і віддати частину свого господарства, конфісковано будівлі, майно.;Іванченка Матвія Антоновича в 1933 році за антирадянську агітацію; Лисаківського Панаса Тимофійовича в 1930 році за відмову вступати до колгоспу ; Знаєвського Бориса Мартиновича в 1932 році за те ,що мав багато землі ; Романовського Трохима Миколайовича в 1932 році за проведення антирадянської агітації, висланий до Сибіру.     ( ДАЖО.ф.3479, оп.1.спр.2.арк.37)

  Такі ж питання піднімались і на зборах весною.(ДАЖО, ф.129, оп.1,спр.156, арк..7-9.)

  В меншому масштабі цей голод торкнувся Народиччини. Документів майже зовсім не збереглося, заборонялося писати про це, тим паче, згадувати у офіційних джерелах. Розповіді передавалися від старших поколінь до молодших.  За спогадами старожилів м. Народичі людей рятували ліси, але все-таки вижити було тяжко. Ось , що говорять документи «5 п’ятирічка  дала деякі зниження у виконанні планів хлібозаготівель у порівняні з четвертою . Дев’ять   районів закінчили виконання річного плану.  Самий низький % в Народичах.(32%) В результаті відбулася чистка, зняття секретарів.

Підсумок.

У 1933 р. в Україні було штучно спровоковано тотальний голод, у результаті якого загинуло близько 7 млн осіб (тобто кожний четвертий її житель).

Україна вимирала від голоду, а більшовицьке керівництво продавало зерно за кордон, в основному до Німеччини. Факт голоду всіляко приховувався.

Після Голодомору знелюднені регіони України (особливо її південні й південно-східні області) почали масово заселятися представниками з Росії. Загалом в Україну було переселено 117 149 осіб.

          Ти кажеш, не було Голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели до тла?
Як навіть марево виймали з печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
І з торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш не було Голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору.-
Греби, нічого людям не лишай!..
А кажеш – не було Голодомору?                       

Історія має властивість повторюватися. Тому уникнути в майбутньому таких трагедій – наше завдання. Ми зможемо не допустити жахливих повторень тільки тоді, коли усвідомимо, що було з нами. Не може бути справедливості та щастя на муках і смерті.