Проект "Регіональні особливості вишивки села Грем'яч" для 8 класу

Про матеріал

До Вашої уваги матеріали учнівського проекту "Регіональні особливості вишивки села Грем'яч", який було презентовано на районних краєзнавчих читаннях на етнографічному відділенні.

Перегляд файлу

Відділ освіти Новгород-Сіверської районної державної адміністрації

Районний методичний кабінет

Матеріали краєзнавчих читань на тему:

«Регіональні особливості вишивки села Грем’яч»

Підготувала:

учениця 8 класу

Грем’яцької загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів

Cуседько Анастасія

Керівник:

педагог-організатор

Гусарь Олена Артурівна

2018

Дивимось мовчки на рушник,

Що мама вишиває.

І чуєм: гуси здійняли крик,

Зозуля закувала,

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута — м'ята

Всміхнулась рідна мама.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало.

Цілуєм мовчки той рушник,

Що мама вишиває...

У невичерпній спадщині духовної культури нашого народу є особлива, винятково важлива її частина – вишивка. Вона є духовним символом українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.

Вишивка – один з давніх і найбільш розповсюджених видів народного декоративно-ужиткового мистецтва. За її допомогою можна створити надзвичайно красиві речі: від серветок до одягу й аксесуарів. Різноманітні скатерки, штори, диванні подушки та інші предмети побуту, вишиті народними орнаментами, доповнюють і прикрашають інтер’єр сучасної оселі. Особлива цінність цих виробів полягає в тому, що вони виготовлені руками людини, поєднавши в єдине ціле щирість своєї душі, талант, розум, майстерність рук, любов до праці.

На Україні так повелося, що здавна жінки дуже любили вишивання і ним прикрашали і одяг, і житло. Склались традиції, що без вишитої речі не було жодної хати, а без вишитого одягу – жодної дівчини, жінки.

Вважається, що основне призначення вишивки – прикрашання одягу та інтер'єрно-обрядових тканин, та насправді вишивка несла і несе більш глибокий характер – вона має велике значення для язичницького світу наших предків. Вишивки – це, в першу чергу, обереги від усього поганого.

Дослідження обраної теми дуже важливе для розуміння культурного розвитку України і вивчення історії культури та побуту, інтерес до якої характерний для сучасності.

Для української народної вишивки найхарактернішими є геометричні, рослинні, зооморфні (зображення тварин) та антропоморфні (зображення людини) мотиви. Окремі мотиви поєднуються в орнаменті. Геометричні орнаменти притаманні всій слов’янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні). З усіх геометричних форм найчастіше застосовують ромб. Створено безліч його варіантів.

Часто використовують також зображення круга, розетки. У традиційному орнаменті поширені зубці, хрестики, трикутники, півкруги тощо. Масового поширення зазнав мотив хвилястого бігунця.

Рослинні орнаменти з'явилися в українській вишивці значно пізніше геометричних. Вони тісно пов'язані з природою рідного краю. В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи.

На Чернігівщині характерні геометричні візерунки, в яких переважають червоний та синій на білому тлі виробу. Але також можна зустріти вишивку «білим по білому». Особливими декоративними якостями вирізняються чернігівські рушники з геометризовано-рослинними мотивами (квітами, вазонами) та фігурними зображеннями (птахами, людьми) тощо.

У різних регіонах України найхарактернішими були такі рослинні мотиви: виноград (символ сімейної радості), калина (символ невмирущості роду) та інші. На Чернігівщині виноград в’ється на родинних рушниках. Весільні рушники, дівочі і навіть парубочі сорочки тяжіють могутніми калиновими гронами.

Майстрині села Грем’яч вишивають здебільшого хрестиком та вільною гладдю. Серед кольорів віддають перевагу червоному та чорному. Але на сучасних вишитих виробах присутні безліч кольорів та відтінків.

Із розповіді Тюпич Тетяни Григорівни:

«Схем для вишивання раніше було не так багато, як сьогодні. Якщо десь побачила гарний рушник, то просила господиню дати його, щоб по ньому вишити собі. Схеми вишивок передавали одна одній як дорогоцінний скарб.

Нитки були поганої якості, після прання ставали світлішими. Деякі майстрині навіть самі намагалися фарбувати нитки. Вишивали здебільшого нитками червоного та чорного кольору. Але оскільки наша місцевість багата рослинністю, лісами, на вишиванні багато зеленого кольору.

Зараз є спеціальна тканина для вишивання. Такої раніше було складно роздобути (лише у великих містах). Тому брали біле полотно, нашивали на нього канву. Після того, як вишитий виріб був готовий, канву по ниточці витягували».

Крім вишивання рушників, серветок, скатертин характерним є вишивання килимів, накидок для крісел, покривал для диванів, ліжок..

Із розповіді Гусарь Людмили Олександрівни:

«На вишивання килиму, в залежності від його розмірів, іноді витрачалися місяці і роки. Щоб вишити килим, розпорювали мішки та зшивали їх. Потім на них пришивали канву і вишивали по ній».

Зараз у Грем’ячі у багатьох оселях можна побачити настінні килими. Деякі господині вішають їх на знак пам’яті про тих, хто вишивав (чи то мамина робота, чи бабуся вишила).

Під час пошукової дослідницької роботи ми познайомилися з історією життя майстринь з вишивки – Тюпич Тетяни Григорівни та Гусарь Людмили Олександівни. Частина їхніх робіт сьогодні представлена до вашої уваги.

Тюпич Тетяна Григоріна – берегиня народних традицій.

Тюпич Тетяна Григорівна народилася 12 грудня 1948 року на Харківщині. Після здобуття вищої освіти за направленням приїхала працювати у Грем’яч, де й залишилася жити. Майстриня займається вишиванням з дитинства. Змалку любила дивитися, як вишивала мама.

Найбільше полюбляє вишивати гладдю та хрестиком. На її роботах переважають геометричні та рослинні орнаменти. За роки життя безліч гарних витворів вийшло з-під чарівної голки невтомної трудівниці.

Як розказувала майстриня, в усі роботи вона вкладає всю душу. Беручи до рук тканину для вишивки, вона вже образно малює картину а потім рахує ниточки з яких з’являються неймовірні візерунки. Вишиває рушники, серветки, скатертини, картини, а її килими – справжній витвір мистецтва. Майстриня також вяже – плете тонке, як павутина, мереживо серветок.

Закохана в улюблене заняття — вишивання. Хоча і зір уже слабкий, але лягають рівненько на полотно хрестик за хрестиком, а в результаті — чудовий візерунок.

Тетяна Григорівна постійно працює над удосконаленням своєї майстерності. Останні два роки захоплюється вишиванням бісером. Вишиває ікони із зображенням Святої Богородиці. Майстриня жартує, що бісером вишивати навіть легше та швидше, ніж хрестиком.

Роботи Тетяни Григорівни завжди представлені на різноманітних сільських виставках. Вона є учасником творчого об’єднання за інтересами при сільському будинку культури «Сузір’я майстринь». Користується заслуженим авторитетом та повагою серед жителів села. Тетяна Григорівна зробила вагомий внесок у відродження народних ремесел.

Гусарь Людмила Олександрівна – талановита вишивальниця.

Гусарь Людмила Олександрівна народилася 29 листопада 1958 року в селі Грем’яч в сім’ї Олександра та Віри. Мати любила вишивати, тому й навчила свою дочку цьому тонкому та вражаючому хисту. Невеличкий клаптик ситцю , голка та ниточка – ось і було перше знаряддя праці нашої майстрині.

Працювала бухгалтером на місцевому аграрному підприємстві, а в у вільний час займалася улюбленим хобі. Як розповідала вишивальниця, в усі роботи вона вкладає всю душу. Людмила Олександрівна жартує, що навіть не знає, скільки рушників вона вже вишила.

Вишиває майстриня здебільшого рушники та наволочки на подушки. Є у її творчому доробку і вишиванки. На її рушниках оживають як традиційні візерунки, так і сучасні мотиви. Постійно шукає нові схеми, візерунки для вишивання.

Зараз вона чаклує над весільним рушником для свого онука. Людмила Олександрівна вірить в те, що вишивка додає оселі якогось особливого шарму, народного колориту.

Роботи Гусарь Людмили Олександрівни завжди представлені на різноманітних сільських виставках. Вишивальниця користується заслуженим авторитетом та повагою серед мешканців села.

Кожен регіон має свою чарівність в мистецтві художньої вишивки. Для Чернігівщини більш притамані геометричні візерунки, в яких переважають червоний та синій на білому тлі виробу. Особливістю вишивки села Грем’яч є поєднання багатьох кольорів та відтінків.

Матеріали даної дослідницької роботи може бути використана на уроках української літератури, трудового навчання та в позаурочний час (виховні години, літературно-мистецькі заходи).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антонович Є.А. Декоративно-прикладне мистецтво / Є.А.Антонович, Р.В.Захарчук-Чугай, М.Є. Станкевич – Львів: Світ, 1999. – 272 с.

2. Гасюк О.О., Художнє вишивання: альбом / О.О. Гасюк, Н.Г. Степан – К.: Вища школа, 1989. – 287 с.

3. Кара-Васильєва Т.В. Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках «великого стилю» / Т. В.Кара-Васильєва, З.Чегусова. – К.: Либідь, 2005. – 274 с.

4. Українське народознавство: навч. посібник / за ред. С.П. Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. – Львів: Фенікс, 1994. – 608 с.

5. Українська вишивка – етнічний бренд, перевірений історією [Електронний ресурс]/Наталя Святокум.р–оРежим доступу:

http://www.uamodna.com/articles/ukrayinsjka-avtentychna-vyshyvka-brend-tysyacholitj

ДОДАТКИ

Додаток А

$C:\Users\Елена\Desktop\fullsize.jpg$