Профілактика жорстокості та насильства: добірка притч, історій, оповідань для дітей та дорослих

профілактика жорстокості та насильства

 

Притчі та історії

для дітей та дорослих

 

 

Притча про мудрого батька і паркан із цвяхами

 

Жив собі хлопець із жахливим характером. Якось батько дав йому мішок із цвяхами і сказав по одному забивати їх у паркан щоразу, коли хлопець втратить терпіння і посвариться з кимось. Першого дня хлопець забив 37 цвяхів. Згодом він навчився володіти собою, і кількість забитих цвяхів щодня зменшувалася. Хлопець зрозумів, що легше навчитися володіти своїми емоціями, ніж забивати цвяхи.

Нарешті настав день, коли він не забив жодного цвяха. Тоді батько наказав синові витягати з паркана по одному цвяху в той день, коли він не втратить самоконтролю і ні з ким не посвариться. Минали дні і згодом  син міг сказати батькові, що в паркані не залишилося жодного цвяха. Батько підвів сина до огорожі та сказав: «Ти добре поводишся, синку, але подивися, скільки дірок залишилося… Огорожа вже ніколи не буде такою, як колись…»

Коли ви з кимось  сваритеся й кажете йому щось неприємне,  ви залишаєте в ньому такі рани, як ці діри. І рани залишаються,  незважаючи на те, скільки разів потім ви попросите вибачення. Словесні рани заподіюють такий самий біль, як і фізичні.

 

Не забиваймо цвяхи ворожості, нерозуміння й жорстокості в душі людей.  Будьмо  толерантними,  розуміймо один одного!

 

 

Притча про жорстокість

 

В одному з монастирів Шаоліня майстер навчав своїх учнів. І якось учень поставив майстрові запитання :

– Учителю, а як дізнатися, наскільки я жорстокий?

– Щоразу, коли ти завдаватимеш удару своєму ворогові, уяви себе на його місці і відчуй його біль. І якщо один раз не відчуєш болю – знай, жорстокість захлиснула тебе.

 

 

Притча «Про двох вовків»

 

Колись один мудрець відкрив своєму онукові життєву істину.

У кожній людині відбувається боротьба, дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк символізує зло: заздрість, егоїзм, амбіційність, брехливість, жадібність. Другий вовк символізує добро: миролюбність, любов, доброту, відданість.

Онук, який перейнявся словами дідуся до глибини душі, замислився й запитав:

– А який же вовк усе ж перемагає?

Старий усміхнувся й відповів:

– Завжди перемагає той вовк , якого ти годуєш!

 

 

Притча «Все в твоїх руках»

 

Колись давно на півдні Африки жив розумний. Але дуже пихатий вождь. Увесь день його складався з приміряння вишуканого вбрання та розмов із підданими про свій розум. Так минали дні за днями, роки за роками… Аж ось прокотилася країною чутка, що в пустелі з’явився мудрець. Дуже розлютився вождь: «Як можна називати якогось там старця найрозумнішою людиною у світі!?», але нікому свого обурення не показав, а запросив мудреця до себе…

І ось настав день зустрічі. Зібралося усе плем’я, щоб послухати найрозумніших людей світу. Вождь сидів на високому троні й тримав у руках за спиною метелика. До нього підійшов невеличкий худорлявий чоловік, привітався й сказав, що готовий відповісти на будь-яке запитання. І тоді, недобре посміхаючись, вождь сказав: «Скажи-но мені, що я тримаю в руках, живе чи мертве?».

Мудрець трохи подумав, усміхнувся й відповів: «Усе в твоїх руках»...

 

 

Притча «Рай і Пекло»

 

Одного разу мудрець попрохав Господа показати йому Рай і Пекло. Господь відвів мудреця у приміщення, де билися, плакали і страждали голодні люди. Посеред кімнати стояв великий казан із смачною їжею, у людей були ложки, але вони були довші за руку, тому люди не могли потрапити ложкою до рота. «Так, це справжнє Пекло!» - сказав мудрець.

Далі вони зайшли до іншого приміщення. Всі люди там були ситі і веселі. Але коли мудрець придивився, то побачив там такий самий казан і такі ж ложки! Що ж робило їхнє життя райським?.. Вони вміли годувати один одного! Люди вміли взаємодіяти між собою, і в цьому їм допомогло вміння спілкуватися. Все залежить від вас, все у ваших руках!

 

 

Притча «Старий мудрий самурай»

 

У Японії, в одному селищі недалеко від столиці жив старий мудрий самурай.

Одного разу, коли він вів заняття зі своїми учнями, до нього підійшов молодий боєць, відомий своєю брутальністю і жорстокістю. Його улюбленим прийомом була провокація: він виводив супротивника з себе і, засліплений люттю, той приймав його виклик, робив помилку за помилкою і в результаті програвав бій.

Молодий боєць почав ображати старого: він кидав в нього каміння, плювався і лаявся останніми словами.

Але старий залишався незворушним і продовжував заняття. Наприкінці дня роздратований і втомлений молодий боєць забрався геть.

Учні, здивовані тим, що старий виніс стільки образ, запитали його:

•       Чому ви не викликали його на бій? Невже злякалися поразки?

Старий самурай відповів:

•       Якщо хтось підійде до вас з подарунком і ви не приймете його, кому належатиме подарунок?
•       Своєму колишньому хазяїну, - відповів один з учнів.
•       Теж саме стосується заздрості, ненависті і лайки. До тих пір, поки ви не приймете їх, вони належать тому, хто їх приніс.

 

 

Казка для дітей «Йорж»

 

От усміхнулося сонечко землі, і усмішка ця теплим вітром принесла благословення водам – прийшла весна. Усі мчали до джерел річок. У наймолодші, у найчистіші, у найпрудкіші води – метати ікру. Поспішають великі риби, малі, золотаво-червоні осетри й окуні, сріблясто-білі нельми і сиги, сірі сталеві щуки, темні лини і соми...

Пливе маленький, колючий йорж. На всіх сердиться, усіх боїться, усім заважає, усіх сусідів штрикає голками – найшкідливіша рибка-йорж... Порядні риби кричать йому:

– Куди ти лізеш, йоржику?.. Куди квапишся?

Йорж наїжачився:

– А вам що з цього?  Іду, куди й усі йдуть.

Тоді риби почали глузувати з нього:

– Невже і ти думаєш дійти до гірських рік? Невже і ти думаєш пустити свою ікру по чистих струменях в усі моря? Кому потрібне твоє колюче і неохайне потомство?

А йорж як напружинив свої голки – уразив одну сусідку, уразив іншу, забруднив своїм слизом святкове вбрання красивих риб, ну ті й розступилися перед ним. Не битися ж із йоржем... Подалі від його слизу.

Шуснув йорж уперед, і раптом побачили порядні риби, як промінь сонечка семибарвною веселкою заграв на слизуватій спині... От тобі й зась! Це значить сонечко послало йоржеві свій знак благословення, а опісля й усім іншим порядним рибам...

Ну, що тут удієш? Як довідалися всі риби, що і для йоржа є в джерелах чистих річок містечко для нового потомства, так і заволали в один голос:

– Радуйся, йорже! І тебе сонечко любить... І пустилися з ним у веселий риб’ячий танок. Ой, що там було!.. Як танцювали і вигравали риби!.. Як блищала їхня багатобарвна луска, якими смарагдами переливалася глибина води, коли сонечко наскрізь, до дна, устромляло в неї світлі промені свої...

Запитання для обговорення:

• Чому риби не хотіли, щоб йорж плив разом із ними?
• Чому сонечко не відвернулося від йоржа, а послало йому першому знак благословення?
• Чи повинні люди міркувати на тему: хто гідний або не гідний любові?
• Як ви думаєте, йорж уже більше не сердився, після того як сонечко його приголубило?
• Чи є в любові сонечка щось незвичайне?
• Хотіли б ви навчитися такої любові?
• Чи знаєте ви людей, любов яких схожа на сонечко? Із ким ви можете порівняти сонечко з казки?
• Чи були у вашому житті моменти, коли ваша любов до когось була схожою на сонечко?

 

 

 

Оповідання «Друг дитинства» (В. Драгунський )

 

Денис, подивившись по телевізору змагання з боксу, теж вирішив стати «Найсильнішою людиною у дворі, щоб усіх побивати у разі чого». А от далі буде розповідати сам Дениско.

«Я сказав татові:

- Папа, купи мені грушу!

Він сказав :

- Зараз січень, груш немає. З'їж поки морквину.

Я розсміявся :

- Ні, тато, не таку! Не їстівну грушу! Ти, будь ласка, купи мені звичайну шкіряну боксерську грушу!

- А тобі навіщо? - запитав тато.

- Тренуватися - сказав я. - Тому що я буду боксером і буду всіх побивати у разі чого. Купи, а? ..

- Може переб’єшся як-небудь без груші? Нічого з тобою не станеться.

І він пішов на роботу. А я на нього образився за те, що він мені так зі сміхом сказав. І мама відразу ж помітила, що я образився, і негайно сказала:

- Стій-но, я, здається, щось придумала. Ану-ану, постривай-но одну хвилиночку.

І вона нахилилася і витягла з-під дивана великий плетений кошик, в якому були складені старі іграшки, в які я вже не грав. Тому що я вже виріс, і восени мені повинні були купити шкільну форму... Мама стала копатися в цьому кошику... І раптом мама дістала зі дна кошика великого плюшевого ведмедика. Вона кинула його мені на диван і сказала:

- Ось. Це той самий, що тобі тітка Міла подарувала. Тобі тоді два роки виповнилося. Хороший Мішка, відмінний. Подивись, який тугий. Живіт такий товстий. Чим не груша? Давай тренуйся, скільки душі завгодно, - і тут її покликали до телефону і вона вийшла в коридор.

А я дуже зрадів, що мама так здорово придумала. І я влаштував Мішку зручніше на дивані, щоб мені зручніше було тренуватися і розвивати в собі силу удару.

Він сидів переді мною такий шоколадний, але здорово облізлий, і у нього очі були різні: один його власний - жовтий, скляний, а інший великий білий - з ґудзика від наволочки, я навіть не пам’ятав, коли він з’явився. Але це було неважливо, тому що Мішка досить весело дивився на мене своїми різними очима, і він розставив ноги і випнув живіт, а обидві руки підняв догори, наче жартував, що ось він уже заздалегідь здається ...

І ось я так подивився на нього і раптом згадав, як я давним-давно з цим Мішкою ні на хвилину не розлучався... Його спати з собою укладав, і заколисував його, як маленького братика, і шепотів йому різні казки прямо в його тверденькі оксамитові вуха, і як я любив його тоді, любив всією душею, я за нього тоді б життя віддав. І ось він сидить зараз на дивані, мій колишній найкращий друг, справжній друг дитинства. Ось він сидить, сміється різними очима, а я хочу тренувати об нього силу удару ...

- Ти що? - сказала мама. Вона вже повернулася з коридору. - Що з тобою?

А я не знав що зі мною, я довго мовчав і відвернувся від мами, щоб вона по голосу або по губах не здогадалася, що зі мною, і я задер голову до стелі, щоб сльози вкотилися в мене назад, і тому, коли я стримався трохи, я сказав: - Ти про що, мамо? Зі мною нічого... Просто я передумав. Просто я ніколи не буду боксером».

 

 

Притча про людину і море

 

Один чоловік побачив на березі моря красивий округлий камінь і вирішив навчитися у води створювати красу.

Він взяв у руки молот та став бити ним по осколку скали, намагаючись округлити й відшліфувати його. Але камінь лише коловся, у середині нього з’явилося павутиння тріщин.

Тоді чоловік пішов до моря і спитав: «Чому у тебе виходять красиві, округлі, гладенькі камені, а у мене - ні?»

І море відповіло: «Тому що ти б’єш, а я - пещу…»

 

Висновок для дорослих: такі тріщини виникають в душі у дитини, яку б’ють… Якщо ми хочемо, щоб наші діти виросли гарними людьми, щоб у них все було добре, їх треба пестити, виховувати в атмосфері любові, поваги, взаєморозуміння…

 

 

Історія про камінь на кухонній поличці (для батьків)

 

Жила собі одна жінка. Коли вона була молодою мамою, люди вірили, що без різки гарної людини не виховаєш, - тобто сама вона в це не вірила, але одного разу її маленький син провинився, і їй здалося, що він уперше в житті заслуговує того,  щоб його добряче відшмагали. Вона наказала йому піти і самому зірвати різку. Хлопчик пішов і довго не повертався. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш в мене кинути». Тут мати теж розплакалась, тому що раптом побачила все очима дитини. Дитина мабуть розмірковувала: «Мама хоче зробити мені боляче, для цього і камінь підійде…».      

Потім вона поклала камінь на кухонну поличку, де він і залишився лежати як вічне нагадування про обіцянку, яку вона дала собі у той момент, - жодного насилля!...

     Непогано було б нам усім покласти на кухонну полицю невеличкий камінець як нагадування дітям і самим собі – «жодного насилля!...»

 

 

Оповідання «Один день з життя Маші» (для батьків)

 

Оповідач, розказуючи історію, тримає у руках плакат (або аркуш паперу). У певних місцях оповідання від плакату відривається смужка (шматочок), що символізує втрату довіри та сподівань, розчарування дитини у відносинах з батьками.

 

Сьогодні Маша прокинулася від дзвінка будильника. Спочатку так кортіло ще трохи поспати, але потім вона пригадала вчорашній день: і вдалий малюнок на занятті, і похвалу виховательки, і Оленчині червоні чобітки, і нове домашнє завдання в зошиті після заняття з логопедом, а також нового віршика, якого вчила весь вечір... І головне - те, що вона так і не дочекалася маму з роботи, адже мама так багато працює... (А вчора мамі видали зарплату і вона зі своєю шкільною подругою, з якою до речі й так зустрічається дуже рідко, відзначила це не лише чашечкою кави.)

Зранку мама була не в настрої, дуже хотілося спати та й зачіска чомусь не виходила.

Ляп, ляп, ляп - пропонували легкі дитячі кроки у коридорі. "Зараз я все-все розповім мамі! І про похвалу вихователя, Оленчині червоні чобітки, нове домашнє завдання в зошиті після заняття з логопедом, а також нового віршика, якого вчила весь вечір... Нехай мама послухає, ото вона зрадіє!" - з сяючою посмішкою бігла Маша до кухні, де мама робила вже сніданок.

- Машо! Скільки разів казати, не ходи босоніж по квартирі! Невже не можна взути капці?! суворо пролунав мамин голос. (Відірвати смужку плакату знизу)

Маша слухняно повернулася до кімнати і взула капці. "Ось і добре, зараз все розповім", - подумала вона і швиденько побігла до кухні.

- Мамо, мамо, ти знаєш, вчора...- почала Маша.

- Машо, ти вже вмилася? - знову суворо спитала мама. (Відірвати ще смужку плакату) Маша мовчки попрямувала до ванної кімнати. "Ну, нічого, швиденько вмиюся і одразу ж розповім мамі про всі свої новини", - подумала дівчинка, не втрачаючи надії.

- Мамо, вчора на занятті в дитсадочку, - не дуже радісно почала свою розповідь Маша, - коли Лариса Миколаївна роздивлялась мій малюнок...

- Машо, ну що там знову, невже у тебе можуть бути проблеми з малюванням! Ти ж удома малюєш увесь час! (Відірвати ще смужку плакату)

- Я... Я... намалювала, - чомусь ще сумніше сказала Маша.

 Вже ніхто не згадував про Оленчині нові червоні чобітки, про віршика, що загадала вивчити логопед.

- Машо! Ти вже готова? Чого ти завжди копаєшся? Скільки можна чекати?!! Вже час виходити з дому!    (Відірвати наступну смужку плакату)

-  Так, мамочко, я вже йду, - сказала тремтячим голосом Маша й зовсім сумно попленталася за мамою.

Вночі пройшов дощ і на асфальті порозтікалися калюжі - і круглі, і овальні, і такі, що схожі на чарівні хмарки... "Мамо, дивись, яка гарна калюжа!" - погукала Маша мамі в спину. Мама неохоче оглянулася і промовила: "Он вже видно дитячий садок. Біжи сама, а то я на роботу запізнюся з твоїми калюжами" (Відірвати наступну смужку плакату)

Біля воріт дитсадка Маша зустрілася з Оленкою, яка перестрибувала через невеличкі калюжі, тримаючись за руку своєї мами. Оленчині червоні чобітки так гарно виблискували на сонці! "Може, увечері розкажу про них мамі?" - подумала Маша. Оленка, радісно посміхаючись, підбігла до Маші й почала розповідати, як вона вчора разом з татом і мамою ходили до парку пригощати білочок горішками. Маша ж відразу пригадала свій учорашній вечір. Як вона чекала маму, як тато мовчки сидів біля вікна, а вона з бабусею Ніною, що прийшла у гості, вчила віршика...

Увечері, коли Маша готувалася до сну, мама прийшла з роботи. Вона була у гарному настрої, адже начальник похвалив її за хорошу роботу. Маша чула, як мама на кухні розповідала про це татові. Вона хотіла вибігти до мами, але потім подумала, що мамі знову буде ніколи.

Мама сама зайшла до Маші в кімнату:

- Машуню! Я так скучила за тобою! Ну, розповідай про свій малюнок, про свого нового віршика. Що нового сьогодні?

Та Маші вже не хотілося на про що розповідати, вона лежала в ліжку, згорнувшись у клубочок, і тихенько плакала. Чому? Вона сама цього не розуміла.