Раби нацистської Нівмеччини

РАБИ НАЦИСТСЬКОЇ НІМЕЧЧИНИ Робота групи “Пошук” Військова СЗОШ(керівник Пшенічнікова В. С.)

Ця презентація – результат роботи групи “ПОШУК”, яку вона вела протягом декількох років. … Роки йшли один за одним, змінювались прізвища членів групи. Кожний пошуківець по краплині збирав те, що розповість про страшну сторінку історії України. Але все не встигли, а тих, хто пережив все це, на жаль, не повернеш… Пам'ятай про них…

Скільки ж українців вивезено до нацистської німеччини ?

Їх примусово вивезли до Німеччини із Військового. Бойко Віра Семенівна. Бойко Григорій Якович. Гуржій Ольга. Гуржій Віра Василівна. Говоруха Віра Максимовна. Горбаченко Віра Іванівна померла 1943р. Нюрнберг. Зайцева ( Омельянова) Ольга Артемовна. Кривоспицький Андрій Ісакович. Кривоспицький Олексій Ісакович. Кривоспицький Петро Семенович. Куценко Микола. Кравченко Таісія Семенівна. Коновалов Петро Гаврилович. Коновалов Михайло Сергійович. Коновалов Петро Сергійович розстріляний 1943 Миргородський Микола Михайлович розситріляний1943 Овчаренко Микола Володимирович. Очеретяна Марія Миколаївна. Оптовець Андрій Якимович. Омельченко Олександр Хомич розстріляний 1943 Соколик ( Омельченко) Наталія Григорівна. Прийма Ніна Кузьмівна. Пісоцький Василь. Павлович. Пісоцька Любов Гордіївна. Рибалко Марія Микитівна. Тополь Іван Сергійович. Черевченко Олександр Сергійович розстріляний 1943 Черненко Іван Омельянович розстріляний 1943 Черевченко Марія Герасимівна. Черевченко Іван Климович. Черевченко Наталія Олексіївна. Швець Катерина Філімонівна. Щербина Василь Йосипович. Ялошинська Олександра Пантелеймонівна. Філіповська Ольга Костянтинівна Всього – 72 чоловіка.

Ми пропонуємо Вам історії життя деяких із них.

Народилася 25 листопада 1926 рокуу с. Військове Солонянського району Дніпропетровської області. Прожила життя у рідному селі. Народила трьох дітей. Працювала у колгоспі. Уміла гарно вишивати, виготовляти вінки із штучних квітів для поминальних заходів. Запам'яталася її робота “Тарас Шевченко». Померла у 2012році БОЙКО ВІРА СЕМЕНІВНА

БОЙКО ВІРА СЕМЕНІВНАЗабрали Віру Семенівну за другим набором. Коли її батько запитав: ”Чому її, вона ж ще мала?”, поліцай відповів: “Відправляємо тих, хто тут не потрібний”. Згадує Віра Семенівна: ”Тільки закінчила 7 класів, мала 15 років, а мене відправили поїздом у м. Нюрнберг. По дорозі, на ходу, вистрибнула з вагону і давай тікати до лісу. Та німці, зупинивши весь поїзд, з собаками, наздогнали її. Далі їхали із закритими вагонами. Приїхавши до Німеччини, повели всіх у баню. Після бані дівчата хотіли поїсти харчів, які їм дали з дому, та німці заборонили це робити. Склали у корзинку з рідного дому пиріжки, печений хліб, сало та й повісили на дереві. Скільки разів згадували ту корзинку, пиріжки… Бо давали їсти дуже мало. Вранці 50 грам хліба та чай, який був несолодкий, та гарно пахнув. На обід – суп з брукви ( у нас дома свині такого не їли). На вечерю якусь баланду. Жили в палатках. На завод возили поїздом, а щоб дійти допоїзда, треба було йти лісом. Так нас фашисти із собаками вели через ліс. Працювали важко, по 12 годин.

Такою була Віра Семенівна у нацистській Німеччині. З далекої Німеччини везла свій щоденник, де записувала події кожного дня у неволі: яку робили роботу, як жили, як хотілось їсти. Скільки сліз пролила над ним, коли, роблячи записи, згадувала рідну домівку, маму і серце розривалося від болю за своїх рідних, за Батьківщину. Віра Семенівна описувала, хто став працювати на німців, хто яку робив їм шкоду. А хто і там приносив користь. Білоконь Галина, яка працювала секретарем у німецького коменданта , добре знала німецьку мову, була розстріляна за зв’язок із підпіллям табору. Сама Вірі подружилася із німецькими дівчатами, їздила до них і бачила, як вони живуть. Вражав порядок і чистота. Розповіла, що був випадок, як наш хлопець украв там велосипед. Комендант, вишикувавши всіх, повісив хлопця на дереві. Хлопець почав задихатися, смикатися. Коли тіло його майже обм'якло, хлопця зняли, відкачали. І той сказав, що більше ніколи не буде красти. Коли американці звільнили радянських остарбайтерів, то пішки пішли дівчата та хлопці до кордону з Україною,Додому. А на кордоні у Віри Семенівни її щоденник, яким вона дорожила, забрали радянські солдати. І вже після війни, коли випадала вільна хвилинка, вона пригадувала події свого рабства і записувала їх уже без дат і чисел, що пам'яталось. Зошит зберігся.

ФІЛІПОВСЬКА ОЛЬГА КОСТЯНТИНІВНА Бабу Олю в селі знали, як велику оптимістку. Ті, хто знав, яке вона прожила життя, цього розуміти не могли. Такою залишалася до самої смерті. Відбувши два роки на примусових роботах у Німеччині, вона поверталася додому, у Військове до мами. Та на кордоні з СРСР її з подругами направили на роботи у Донецьку область, потім на лісоповал у Брянську область. Там стояла бочка із оселедцями і бочка із водою. Оце і вся їжа. Щоб не втекли. Ольга три дні не їла, щоб потрапити додому. Діставшись пішки до рідної домівки, впала в обійми до мами. А ввечері Рибалко Марія Микитівна попередила:” Оля, тікай. Вранці по тебе прийдуть.” І Ольга вийшла вночі, дісталася Дніпропетровська і пішла працювати провідницею на залізну дорогу. Так пройшло все життя. Ні сім'ї, ні власної хати. Тільки після розвалу СРСР повернулася у село , купила хатку. Жила тихо, рахуючи кожну копійку. Завжди весела, радісна, а очі сумні, сумні. До неї горнулися котики. І вона віддавала їм свою нерозтрачену любов.

Разом із подругою Швець Марією Іванівною у Німеччині На прощання Ольга Костянтинівна сказала: “ Кращі роки життя я провела у Німеччині”Разом з висволителями.

Кривоспицький Олексій Ісакович Фото з аусвайс (пропуск). 1942 рік.

Автобіографія

Син загиблого Гожого ( Микільське) проніс це фото через всю війну, розповідаючи про звірства фашистів на рідній землі. Підтвердженням цьому є ось це фото.

Народилася у Військовому у 1924 році. Закінчивши школу, навчалася у коксохімічному технікумі. З початком війни, повернулася у село. 17 листопада її забрали на примусові роботи до фашистської Німеччини. Привезли на станцію Мехтель, де будувалася електростанція. Остарбайтерки у незвичних біли х хустинках з кайлами і лопатами були прикметною ознакою німецького суспільства воєнного часу. Як тяжко працювали! Організувала втечу. Піймали. Через деякий час – ще одну. На городах копали картоплю і пекли, просились на роботу до господарів. Піймали їх з подругами коли хотіли на товарному поїзді добратись до кордону. Кинули до концтабору Равенсбрук. Страхіття. Та ще й крематорій поряд не переставав диміти. Коли концтабір бомбили, втекли. Потрапили на нашу медчастину. І тільки у жовтні 1945 року потрапила у Дніпропетровськ. Мама, дізнавшись, що я йду додому, вийшла за село і стояла на колінах до тих пір, поки Марія не підняла її з колін: “Мамочко, вставай, я дома…” Сльози, сльози… Чи не з них зіткане їх життя . Рибалка Марія Микитівна

Омельченко Наталія Григорівна Народилася 26 лютого 1922 року у селі Військове. Після закінчення школи навчалася у медичному училищі, але змушена була перервати навчання, бо почалася війна. З першим набором (16 червня 1942 року) була вивезена на примусові роботи у Нюрнберг. Працювала на заводі, виготовляючи патрони. У цей період їй зробили операцію (апендиицит.) У квітні 1945 року втекла із подругою. І до перемоги працювала на бауера. Бауери – німці пожаліли дівчат і не видали фашистам. Звільнили американці і дівчата повернулися дорому. Працювала все життя продацем.

Омельченко Олексій Тимофійович У 16 років був насильно відправлений до Німеччини. Маленький, худенький він легко пролазив у вікно їдальні. Брав тільки хліб для себе і товаришів. Одружився на дівчині, яка також була на робота у Німеччині. Виростили двох дітей.

ЧЕРЕВЧЕНКО ІВАН КЛИМОВИЧНародився 1 травня 1923 рокув селі Військове. Все молоде життя тут і прожив: закінчив школу, працював у колгоспі. Під час війни був примусово вивезений у Німеччину. Працював у таборі Нюрнберга на скотобойні. Скільки мав можливості, стільки й допомагав своїм односельчанам, підгодовуючи їх. Був звільнений американцями, але додому не попав, направили до Сибіру. Працював все життя на шахті. Повернувся у рідне село у 1979 році із всією родиною. Помер у 2004 році у віці 81 рік.

Пісоцька Наталія Олексіївна Трагічна доля у Наталії Олексіївни. І з слізьми на очах згадувала своє життя на чужині. Завжди голодні. Ті 50 грамів хліба на добу не могли задовольнити молодий організм. Працювали у цеху, перевозили метал. Було дуже тяжко. Після звільнення повернулась додому, вийшла заміж. Єдиний син трагічно загинув у 20 років. - Проживши довге життя, не зазнала В ньому щастя, - говорила Наталія Олексіївна.

За спробу втечі розстріляні у концтаборі Коновалов Петро Сергійович. Миргородський Микола Михайлович. Омельченко Олександр Хомич. Черевченко Олександр Сергійович. Черненко Іван Омельянович. Перша спроба втечі – наздогнали на другий день. Слідуюча – наздогнали через кілька днів. Побили так, що третя спроба відбулася через півроку. Наздогнали у Польщі. Після цього відправили до концтабору, де і розстріляли у 1943 році.

Черненко Іван, бачачи сльози свої матері та інших матерів при відправленні до Німеччини, співав: “Вернусь хоть с бородой, Зато с немкой молодой!” НЕ СУДИЛОСЬ…

Рядки самі лягли на папір Яка ж та доленька нещасна загинуть в рабстві, у неволі. І на чужій землі ніколи Ніхто не знайде ні сліда... А ні хреста, а ні могили… А пам’ять вітер розвіва… Керівник групи “Пошук” Пшенічнікова В. С.