Розробка сценарію "Свято вишиванки"

     Ведуча 1

               Доброго дня всім, хто тут зібрався нині!

Ведуча 2

               Доброго дня всім, хто в гості завітав!

Ведуча 1

              Доброго дня, великій цій родині!

               Шановні гості, ми вітаємо вас!

Ведуча 2

               Ми раді Вас вітати у нашій світлиці

        І дарувати хліб із золота – пшениці,

Ведуча 1

        Щоб хліб святий і пісня  були завжди ,

        Й щасливі були всі на українській цій землі.

Вручення хліба на вишитому рушнику.

ПІСНЯ “Зеленеє жито, зелене...”

Ведуча 1

 Україна – край смутку і краси, радості і печалі.

 В глибину століть сягає історія нашого народу. І чим більше минає часу, тим яскравішою стає вона. Пізнати історію рідного краю, рідної мови нам допомагає самобутня творчість нашого народу: барвисті коломийки, запальні танці, чарівний світ дум та казок, святкові обряди, творіння рук нашого народу, які  передаємо з покоління в покоління.

Ведуча 2  Шлях до державної незалежності був довгим і тернистим. Минали роки, століття, кати намагались стерти українську пісню, у мову, традиції.. У всі часи знаходились люди, що були ворогами української волі. Та не можна стерти людську пам’ять.

 1-й юнак:  Тебе не вигадав Тарас,

Бо ти можлива і без нього

Та й Котляревський в перший раз

 Не споряджав тебе в дорогу.

 

 1-й юнак:  Тебе не вигадав ніхто.

 З’явилась ти у День Творіння!

Благословив тебе Христос

 На вічне щастя і гоніння!

 

1-а дівчина: 

Щодня благаю я Христа,

 Аби не знала ти руїни..

Тебе не вигадав Тарас –

Завжди була Ти, Україно!...

 

1-й юнак:  Яскравим світлом віра нам палала

 І десять заповідей в душу нам дала

Та чорна сила храми зруйнувала

Так перша свічка, мов сльоза стекла.

 

Юнак загашує свічку і стає спиною до глядача.

1-а дівчина:  Жорстокий меч кривавого терору,

Вбивав, ганьбив і голодом морив,

Колючим дротом оповив довкола

І другу свічку в морок опустив.

 

Дівчина загашує свічку і стає спиною до глядача.

 

2-й юнак:  Зневірився народ в своїй духовній силі,

 Покірній тільки лезові меча,

Що стер з очей стрілецькії могили,

І третя згасла пам’яті свіча.

 

Юнак загашує свічку і стає спиною до глядача.

 

2-а дівчина:  За правду й волю свічечка тремтіла

 Слабенько жевріла,

боровшись за життя

Душа у неї і кричала, і боліла,

І знов вона пішла у небуття.

 

Свічка загашується як і попередні. Звучить фонограмний запис мелодії з урочистими, життєстверджуючими акордами. На сцені з’являється жінка-Пам’ять у білому довгому одязі з символічним «вогнем відродження».

 

Жінка-Пам’ять:

 Неправда! Пам’ять знову відродилась,

Прийшла із остогидлого життя,

Щоб свічкою новою запалала

Душа, зірвавши пута забуття.

В молитвах всіх її героїв пригадаю,

Живим у Бога буду щедрості просить.

Воскреснув дух, я всіх вас закликаю,

Людської пам’яті знов свічку запалить.

 

Жінка-Пам’ять:  

Коли життя знов набирає сили

У всі свята нехай свіча палає

Наш український рід і вся родина

героїв України пам’ятає!

 Запалюють свічки

Ведуча 2

Зараз – особливий час. Ми звертаємося до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, тим життя наше буде радіснішим, духовно багатшим.

    У невичерпній спадщині духовної культури нашого народу є особлива, винятково важлива її частина – вишивка.
Вишивка – це духовний символ українського народу, рідного краю,
батьківської оселі, тепла материнських рук.

 

Ведуча 1. Сьогодні тут зібралися ті, кому не байдуже, як далі будуть зберігатися і примножуватися наші прадавні звичаї, зокрема один з них – у радості і в біді не залишатись байдужими, черствими, виливати свою душу, свій настрій  на білому полотні – на рушнику, вишиванці, скатертині, серветці – розмаїттям кольорів та візерунків. Все зробити для того, щоб  ми, підростаюче покоління, виховувалось духовно багатим, щирим, працьовитим.

 

 

Ведуча: Хліб  на  рушнику  — одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові — то висо­ка ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходить із чистими помислами, підносили цю давню слов'янську святиню.

 

Від сивої давнини і до наших днів у радості і в горі руш­ники — невід'ємна частина побуту українців.

 

1 Рушники – це одвічні обереги неба, ними треба дорожити

 І все про них знати треба! Рушник і хату прикрашає,

Рушник в дорогу споряджає, рушник з народом був віки,

 Тож тчімо й вишиваймо для роду рушники!

2.   Скільки вас і які, України рушники?

Рушничок для дитини. Рушники на всі дні.

Рушничок для хатини,ще й весільні рушники.

 Рушники для недолі. Рушнички для малят.

 Рушнички барвінкові,для веселих всіх свят.

 

3. Рушнички всі в узорах  і рушник на щодень,

Різнобарвні в кольорах,  ще й рядочки з пісень.

 Рушники України – для обличчя і рук,

З ними діти зростали, брали в світ в дні розлук.

 

4.Дивлюся мовчки на рушник, що мати вишивала
І чую: гуси зняли крик, зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли, запахла рута-м’ята.
Десь тихо бджоли загули, всміхнулась люба мати.
І біль із серця раптом зник, так тепло-тепло стало…
Цілую мовчки той рушник, що мати вишивала…

 

ПІСНЯ  “Рідна мати моя....”

 

 

 

 

 

Ведуча 2.

Нам треба вишити рушник,
Рушник любові та єднання.
Вплетімо пісню, а не крик
У це народне вишивання.
Ведуча 1.
Нам треба вишити рушник,
Де кожна ниточка квітчаста,
Щоб кожен з нас до правди звик,
Повірив, що зустріне щастя.
Ведуча 2.
Щоб розбрат вже навіки зник,
Загоїлись минулі рани —
Нехай простелиться рушник
На вулиці і всі майдани.
Ведуча 1.
Хай кожен ниточку вплете,
Не поспішаючи, поволі,
В це вишивання золоте,
Як в день новий своєї долі.

ТАНЕЦЬ З РУШНИКАМИ

 

Народне прислів’я каже «Без верби і калини нема України». До цього прислів’я ми  додаємо  «Без вишивки, верби і калини нема України». Тому що вишитий  рушник і вишита сорочка давно стали українськими народними символами-оберегами.

На полотно лягли  малюнки:

І рожі, й квіти і листки.

У хрестик шиті візерунки

Із кольорів сімох нитки.

 

Як дивишся на вишиванку –

В ній бачиш гори, поле, ліс,

І промінь сонця  рано-вранці,

І  гай розплетених доріг.

 

 

Високих полонин простори

І золоті хлібні лани,

І голубе хвилясте море,

А в ньому ген пливуть човни…

 

Я низько кланяюся жінці

За візерунки чарівні,

За те, що вигойдала в думці

Вітчизни молодість мені.

Ведуча 1. Чи не єдиним національним атрибутом України, що з роками не втрачає актуальності, є вишита сорочка. Вишиванку одягають і на найбільші свята, і під джинси у будень. Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, а й від ворожих сил.

Тому і запропонувала чернівецька студентка  Лесі Воронюк  в 2006 році своїм одногрупникам  одягнути вишиванки. ЇЇ підтримали . І сьогодні    з  легкої руки цієї   дівчини   маємо Всеукраїнський день вишиванки, який святкуємо .....

Учень

Цю сорочку мені вишивала

Материнська ласкава рука,

Щиро квіти на ній розсипала

Мов по лузі весна гомінка.

Від’їздив я. в останній хвилині

Мати шепче крізь сльози :„ Прощай!

Пам’ятай, ти родивсь на Вкраїні,

Де б не був ти, про це пам’ятай.

Не соромся хоч мови своєї,

Ти повинен гордитися цим.

А сорочки простої тієї

Не заміниш і шовком тонким,

Бо це мати тобі вишивала. ”

І, здається, тепло її рук

Все в дорозі мене зігріває

І я чую коліс перестук.

Де б не був я: на півночі  дальній,

І на землях цілинних орав,

А в сорочці оцій полотняній

Я тепло рідних рук відчував.

ПІСНЯ  „ Мамина сорочка ”.

 

 

Ведуча 1. Про вишиту сорочку можна говорити багато. Зараз у нас відроджується традиція одягати на свято вишивану сорочку, і не лише на свято. Що це – мода? Сподіваюсь, що це не мода , адже мода змінюється. А вишивана сорочка була, є і буде оберегом для кожного з вас, адже в ній – тепло рук рідної вам людини, в її орнаменті не просто хрестики, а символи, що оберігають вас, в ній – сила, тепло, життя. Пам'ятайте про це.

Ведуча 2

Невже ми носим лиш для ретро-моди

Крисані, жупани і кожушки?

У них жива історія народу,

Його талан, прекрасний і важкий.

Ведуча 1.

       І їх ні час, ні простір не порушать,

Нехай на порох зітруться роки,

Бо в них живуть людські безсмертні душі

І добрі чари з легкої руки.

 Ведуча 2. Відлітають роки, минають віки, змінюється мода, але ніщо не затьмарить краси вишитих речей. Вони вічні.

 

 

Ведуча 1.

Одягнімо, друже, вишиванки —
Наш чарівний український стрій.
Не для когось, не для забаганки,
А для себе, вірний друже мій.
Ведуча 2.
Одягнімо вишиванки, друже,
Як одвічний предків талісман.
Хай не буде серед нас байдужих
І один в нас буде отаман.
Ведуча 1
Одягнімо в свята і неділі,
В будень, за потреби, одягнім
І відчуєм — вороги безсилі
Зруйнувати український дім.
Ведуча 2
Одягнімо вишиванки, друже,
Хай побачить українців світ —
Молодих, відважних, дужих,
Разом
У єднанні на сто тисяч літ

 

 

   Учень

Українці, пам’ятаймо:

Якою би не була в кожного з нас доля,

Як би не складалися обставини життя,

 Яким би не було становище в Україні та у світі,

 Яка пора року не була би за вікнами наших осель,–

Нас поважатимуть доти,

Доки ми поважатимемо самих себе,

 Доки ми пам’ятатимемо про своє коріння

І шануватимемо наші традиції!

Ведуча 1.

            Людське безсмертя з роду і до роду
                Увись росте з коріння родоводу.
               І тільки той, у кого серце чуле,
               Хто знає, береже минуле
       Ведуча 2.

            І вміє шанувать сучасне, лиш той майбутнє вивершить прекрасне!

Ведуча 1 Хай у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми з вами усі - українці, яких об'єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.

Ведуча 2:

                       Нехай слова і пісні милозвучні

   Для вас лунають знов і знов,

   Хай будуть в серці нерозлучні

   Добро, надія, віра і любов!

  Ведуча 1:

   Хай вам сміється доля журавлина,

   Поля розлогі колосом цвітуть,

   Нехай червоні ягоди калини

   На  вишиванках осявають путь.

  Ведуча 1:Україно, одінь вишиванку, пригадай, як колись було.

                  Ії гордо носило місто, і пишалося кожне село.

  Ведуча 2:Україно, носи вишиванку, в будні і свята носи.

                  Бо ніде не знайдеш більше в світі неповторної диво краси.

 

 ПІСНЯ “Побажальна”

Ведучий: Народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

 

Вічна пісня барв і кольорів.

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Посплітались, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте  і піснею і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська  вишивка цвіте!