РадіоЛІНІЙКА ДО ДНЯ ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ ДЕРЖАВ

 

                   Сценарій радіолінійки-реквієм "Одвічна біль…"

Мета: ознайомити дітей з однією із трагічних сторінок історії , через поезію, пісні, спогади учасників тих подій, донести до юних сердець, що будь-яка війна – це безумство, катастрофа для людства; виховувати у дітей почуття патріотизму, поваги та шани до тих, хто став свідком і учасником військових подій в Афганістані.

Наочне оформлення: плакат «Ти – вічний біль, Афганістан», політична карта Євразії, фотографії земляків, які виконували інтернаціональний обов’язок, вирізки з газет про воїнів-афганців.

Хід лінійки

Ведучий 1. Дорогі діти, шановні вчителіі. Сьогодні ми зібралися, щоб пригадати одну з трагічних сторінок історії нашого народу, пригадати події, які донедавна були маловідомі. Наша лінійка-реквієм присвячується вшануванню подвигу воїнів, які в далекому Афганістані виконували свій інтернаціональний обов'язок.

Ведучий 2. 15 лютого 1989 року радянські війська були повністю виведені з Афганістану. Тепер цей день відзначається в Україні як День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Ведучий 1- Лінійка до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав вважається відкритоює.

(Звучить гімн)

 

Ведучий 1. Ніхто не забутий, ніщо не забуто. Та щоб не забути, треба пам'ятати, а щоб пам'ятати, треба знати. Так сталося, що 36 років тому, 25 грудня 1979 року, частини обмеженого контингенту радянських військ ступили на землю багатостраждального Афганістану. Україна тоді входила до складу Радянського Союзу, і тому наші солдати теж стали учасниками воєнних дій.

Ведучий 2. «Нема більшої любові, ніж та, коли поклав душу свою за друзів своїх», - сказано в Євангелії. Тож наші хлопці віддавали своє життя, вважаючи, що захищають інтереси дружнього афганського народу.

 Читець. Минають дні, і йдуть роки,

Життя листки перегортає,                                                                                                            біль Афгану —навіки,                                                                                                                Вдуші чомусь не замовкає.

Ведучий 1. 15 лютого 2016 року виповнюється 27 років як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти — своїх чоловіків і батьків.

Ведучий 2. Що ми знаємо про афганську війну? Можна розказати про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років, мовою цифр. Будь-яка війна у цифрах — це страшно й моторошно.

Ведучий 1. Для кожного з більш ніж 600 тисяч тих, хто служив в Афгані, вона була і залишається своєю. Для тих, хто не повернувся: 9511 убитих у боях, 2386 померлих від ран. 817 — від хвороб, 1739 — чиї життя забрали аварії і катастрофи.

Ведучий 2. І для живих. Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч. У цій війні загинуло більше 15 тисяч наших солдатів, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон.

Ведучий 1. Що ж це за країна, яка завдала так багато болю? Афганістан — держава, розташована в Південно-Західній Азії. За площею вона майже така, як наша Україна. Але кількість населення утричі менша. Це тому, що Афганістан – це 70 % гірської місцевості з бідною рослинністю, це хребет Гіндукуш з найвищими у світі вершинами. Понад 80 % населення проживають в аулах у злиднях.

3 млн. людей (20 %) ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність належної медичної допомоги, масова неписьменність та висока сме­ртність. Але не тільки це...

Ведучий 2. У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися й руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони «маджахетів» («борців за віру»). У країні спалахнула громадянська війна.

Ведучий 1. У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов'язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з Л.І. Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичному режиму НДПА Бабрака Кармаля реальну воєнну підтримку.

Ведучий 2. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-й —85 –й роки.

Ведучий 1. Нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов'язок, тобто захищають братній народ.

Ведучий 2. І вони, сліпо обдурені, «наводили лад» у тій країні «вогнем і мечем».

Ведучий 1. Вони вірили і думали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів, які виконували такі ж обов'язки в Іспанії, Угорщині, Чехії...

Ведучий 2. Афган плював їм кулями в обличчя. Брудна підступна війна... За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в ім'я якої мети загинули десятки тисяч юнаків?

 

Учень.

Їх немає вини —                         

Цих ошуканих юних Іванів,                                                                                                    

 Що орошують кров'ю                                                                                                           

 Сипучі і згірклі піски.                                                                                                              

їм нема щоробить                                                                                                                    В цім далекім, чужому Афгані.                                                                                   І за що побратими кладуть українські кістки?

Учень.

Будь же проклята доба,
Коли в ранах конають солдати,
А комусь на погони
Кидають криваві зірки.
Як від суму сивіє
Згорьована мати,
Що і досі не вірить
В гіркі похоронні рядки...

Учениця.
Чекала мати,
Так чекала сина!

Цвіла і одцвіла калина,                                                                                                     

 Додолу стиглі ягоди ронила...                                                                                                            

Та де ж у неї бралась тая сила —-                                                                                      

Вже й після похоронки ждати сина!                                                                                      

 Все бачила у снах чи маренні:                                                                                                

 Десь на чужому полі він поранений,                                                                      І кличе маму дать води напитися..                                                                                       

     Довіку сон той буде мамі снитися.                                                                                            

   І ніч, і день, із жалем і печалями                         

  Він знов безсонням в шибку стукає                                                                                          

І серце материнське повнить мукою.                                                                    

Ведучий 1. В Україну з Афганістану не повернулося 72 військовополонених та зниклих безвісти.

Ведучий 2. І не тільки синів у матерів забирала війна, а й забирала батьків у дітей. Діти чекали батьків, бо мами їм обіцяли, що вони повернуться додому. А поки не було тата, вони розмовляли з портретами.

Учениця.

Літо проминуло, і пройшла зима,                                                                      

 А тебе, наш любий, все нема й нема.                                                                                   

Може заблукав ти, чи поліг в бою,                                                                 Ставши враз зорею у чужім краю?                                                                                  

Пролетіли роки, весни відцвіли,                                                                                      

Ми тебе, наш татку, так і не знайшли.                                                                               

Лиш про тебе згадка — фронтові листи,                                                                                    

У яких і досі ще воюєш ти.

Ведучий 1. Не повернувся чийсь батько,

 не повернувся чийсь син,

але рідні продовжують чекати звістки.

Особливо чекає мама. І пише сину листи.

Посміхнувся поштар винувато,                                                                                             

Що сказати мені — він не знає.

Не приніс знов листа від солдата,

Адже знає, що так я чекаю.

Ти пиши мені, синку, частіше

Хай дорослий, – мені ти дитина.

Повертайся додому скоріше,                                                                      Дорогенький, хороший мій сину.                                                                                         

 Мені часто ти снишся ночами,                                                                                                   

 А прокинусь — тебе вже не бачу.                                                                            Подивлюсь на портрет твій і часто,                                                                                        

Щоб ніхто не помітив, я плачу.                                                                                         

Знаєш, сину, мені 38,                                                                                                                  

Я бадьора, зовсім не хворію.                                                                                                    

Все гаразд у нас дома, та тільки                                                                                                 

Я чомусь, мій хороший, сивію.                                                                                                  

Я думками, синочку, з тобою,                                                                                                  

 Ти пиши, щоб душа не боліла.                                                                                                  

Щоб діждалась тебе молодою                                                                                                       

І чорнява була, а не біла.

Ведучий 2. Пам'ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував, скільки років довелося б нам мовчати, коти б так пом'янули кожного вбитого. Помовчимо хоча б хвилину. За всіх. Страшна смерть будь-якої людини.

Ведучий 1. Встаньмо, постіймо хвилину, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого нема серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес, а може, із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганської гори.

Ведучий 2. Нехай наша лінійка не закінчиться із дзвінком. Прийдіть додому, розкажіть про почуте своїм батькам, сусідам, одноліткам. Бо про це повинен знати кожен, бо про це повинні пам’ятати всі.