Реферат на тему: «НАРОДНИЙ ЖІНОЧИЙ ОДЯГ»

Про матеріал

Український національний жіночий одяг. XIX - початку XX століття.Локальні особливості народного одягу жінок.

Перегляд файлу

МІНІСТЕРСТВО оСВІТИ І НАУКИ УкраЇнИ

Реферат на тему:

«НАРОДНИЙ ЖІНОЧИЙ ОДЯГ»

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ I. Український національний жіночий одяг. XIX - початку XX століття………………………………………………………………………….....4

РОЗДІЛ II. Локальні особливості народного одягу жінок……………………..5

2.1 Різноманіття одягу…………………………………………………………….5

2.2 Регіональні відмінності ………………………………………………………9

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...14

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….16

ДОДАТОК……………………………………………………………………..…17

ВСТУП

Формування традиційного одягу українців. Український народний одяг — яскраве й самобутнє культурне явище, котре розвивалося й удосконалювалося протягом століть. Зберігаючи ознаки різних епох, особливості костюма являють собою важливе джерело вивчення етнічної історії населення, його соціальної структури, естетичних поглядів та уявлень.

Історія українського народного костюма генетично пов'язана з традиціями Київської Русі. Археологічні розкопки засвідчують широкий розвиток ткацтва та різноманітних ремесел того часу, дають певне уявлення про давньоруське вбрання. Відомості про одяг є і в давньоруських писемних пам'ятках. Так, в Іпатіївському літописі згадується кожух, у «Слове о полку Ігореве» — кожух і опанча, в інших джерелах — сорочка, ногавиці, плащ (корзно), свита, клобук, вінець тощо. Чимало знахідок говорять і про побутування в Київській Русі шкіряного та плетеного взуття, великої кількості прикрас. Ці матеріали суттєво доповнюються іконографією XI—XIV ст.: фрески, ікони, книжкові мініатюри дають уявлення про одяг пануючих верств населення — князів, бояр, дружинників тощо. На фресках Софійського собору в Києві збереглися зображення одягу не тільки князівської сім'ї, а й музикантів, мисливців.

Таким чином можна сказати, що підвалини розвитку українського народного вбрання були закладені ще в добу Київської Русі, згодом доповнювались і вдосконалювались, піддавались впливу моди Європи. Все це сприяло тому, що в українців, корінних і справжніх українців, склався самобутній, неповторний стиль в одязі.

РОЗДІЛ I. Український національний жіночий одяг XIX - початку XX століття.

Український одяг XVI—XIX ст. рельєфно розкриває складність соціальної структури суспільства. Представники різних соціальних груп (ремісники, феодали, козацька старшина, рядове козацтво, бідні селяни, поміщики, міщани, торгівці, згодом робітники і буржуа) відрізнялись своєрідністю вбрання. Костюм того часу був своєрідною позначкою, за якою визначалась належність людини до певної соціальної верстви.

Розкішний одяг заможних феодалок стверджував їхнє панівне становище, підкреслював державні привілеї. Виділялося своїм вбранням і старшинські жінки. Особливості в одязі мало духовенство — не лише у специфіці церковного одягу, а і в його незрівнянному багатстві, використанні золототканих привозних тканин, прикрас, дорогоцінної культової атрибутики.

Для виготовлення святкового одягу заможних верств населення використовувались високоякісні тканини — парча, оксамит, штоф — із чергуванням блискучих і матових елементів орнаменту в стилі ренесансу та барокко. Тканини прикрашались елементами стилізованого рослинного орнаменту, вписаного у різні медальйони. У XVII ст. розвивається золототкацьке виробництво у Бродах та інших містах Галичини. Використання орнаментованих тканин було продовженням культурних традицій Давньої Русі, які підкріплювались постійними торговельними контактами з європейськими країнами та Сходом. Українська знать наслідувала польській шляхті у побуті та костюмі, намагалася підкреслити класову з нею спільність, протиставляючи себе простому людові.

Найстійкішим щодо збереження давньоруських традицій був одяг сільського населення України, хоча й він вбирав характерні риси попередніх епох і трансформував, пристосовуючи до конкретних умов, досвід інших народів.

РОЗДІЛ II. Локальні особливості народного одягу жінок

2.1 Різноманіття одягу

Форма і деталі українського жіночого одягу дуже різноманітні. На таке різноманіття вплинули і регіональні особливості, і багаті традиції українського повсякденного та святкового життя. Своєрідність жіночого костюма виявляється і в крої предметів одягу, і в загальному силуеті вбрання, і в складі частин костюма. Відзначається також різноманітність кольорових поєднань, декоративних обробок та прикрас.

Різниця костюмів по регіонах пояснюється близьким спілкуванням з сусідніми народами, тому в північно-західних областях жіночий український костюм має схожі риси з польським національним одягом, для Поділля характерні деякі елементи та орнаменти, що нагадують молдавські мотиви. Можна сказати, що Поліссі та Середнє Придніпров'я зберегли більше свій історичний етнічний стиль. Їх одяг і прийнято вважати традиційно українським.

Вишиванка

Основою українського жіночого одягу є сорочка з лляної або іншої натуральної тканини, оздоблена вишивкою, тому її називають вишиванкою чи кошуля. Раніше це була довга сорочка, яка на більшій частині території України шилася цілісною. На Закарпатті сорочку шили з двох частин: нижня частина була з більш щільної і практичною тканини, а верхня частина з тонкої і нарядною.

Жіночі вишиванки західних районів шилися з коміром, зазвичай відкладним. У східній частині України шиють більш давній варіант вишитих сорочок - без коміра.

Вишивка - основна прикраса вишиванки. Нею прикрашають, за традицією, комір, рукава і нижній край (поділ) сорочки. Найбільше вишивки на рукавах: у верхній їх частині або в нижній. Іноді розшивається і весь рукав. Поверх вишитої сорочки часто надягали не менш гарні жилети (корсетки) або теплі жупани.

По тому, як носила молода жінка вишиванку, можна було бачити, заміжня вона чи ні. Незаміжні дівчата носили вишиванки з барвисто вишитим подолом поверх спідниці, підперезуючись сорочку красивим поясом. Після сватання низ вишиванки забирався в поневу - спідницю особливого крою з шматків вовняної тканини. Існував навіть спеціальний обряд при сватання, коли на дівчину надягали поневу поверх вишиванки.

Види традиційних спідниць

Можна виділити три основні види спідниць, які характерні для українського етнічного костюма: дерга, запаска, плахта.

В якості повсякденного одягу використовувалася запаска. Її рідко прикрашали вишивкою або якимось іншим декором. Запаску шили з недорогої вовняної тканини різних відтінків синього, червоного, зеленого кольорів. Запаска являла собою шматок тканини, до верхніх кутів якого пришивали тасьми або тонкі пояски, щоб закріплювати запаску на талії. Одночасно надягали дві запаски різного кольору: одна ззаду, інша спереду. У такій спідниці було зручно рухатися і управлятися по господарству.

Для повсякденного носіння використовувалася і дерга. Складалася дерга з трьох шматків чорної щільної тканини. Довжина спідниці-дерги 60 - 70 сантиметрів, а ширина до трьох метрів. Три шматка тканини щільно облягали фігуру жінки, а зверху, на талії, зв'язувалися широким м'яким поясом.

У святкові дні українки надягали плахту, як частина ошатного костюма. Для плахти використовували вовняну картату тканину довжиною до чотирьох метрів. Жінки з найзаможніших родин могли дозволити собі купити для плахти клац або навіть парчу. Прикрашали такі святкові спідниці вишивкою і тасьмою з вовняних і шовкових ниток.

Весь одяг українок шився й оздоблювався вручну. За красою одягу можна було судити не тільки про багатство родини, але й про майстерність і працьовитість господині чи молодої дівчини - майбутньої нареченої. Тому над своїм одягом і одягом своєї сім'ї жінки працювали майже весь час, вільний від господарських турбот.

Пояси

Дуже поширені в українському етнічному костюмі пояса. Їх використовували для обв'язування одягу на талії і жінки, і чоловіки. Крім практичного значення, вони мали і функцію оберега від злих сил і недобрих людей. Для святкових костюмів шили довгі, до 4 метрів, пояси, які треба було обмотати навколо талії кілька разів. Тканини для поясів брали барвисті, а обидва кінці пояса прикрашалися красивими довгими китицями. На весіллі було прийнято оперізувати наречену спеціально вишитим для весілля рушником.

Жіночі головні убори

Жінки покривали голову хусткою незалежно від погоди. Правила поведінки заміжньої жінки наказували ретельно прибирати волосся під головний убір. Раніше не можна було зустріти заміжню жінку без хустки на вулиці, а тим більше в церкві.

Хустка була найпопулярнішим головним убором в українок. Часто жінки використовували кибалку - щільний обруч, на який накручувалися волосся, так як українські заміжні жінки не повинні були заплітати коси. Поверх такої зачіски надягався очіпок, який щільно облягав голову і утримував волосся. Очіпок обов'язково носили всі заміжні українки, знімаючи тільки на ніч або для миття волосся. Поверх очіпка надягали гарну різнобарвну хустку, яку вже й бачили всі оточуючі. Його кінці зазвичай зав'язувалися над чолом. Українські жінки любили надягати в свята яскраві кольорові хустки, які чудово поєднувалися з багато вишитої одягом.

Для молодих дівчат в якості святкового головного убору характерний барвистий вінок, сплетений з яскравих великих квітів, взятих з української природи, а ззаду прикрашений різнокольоровими ошатними стрічками. Зараз такі віночки часто роблять і зі штучних квітів, дотримуючись народні традиції. Крім віночків, для дівчат існувало багато інших головних уборів, таких як хустки, стрічки, обручі з металевого дроту з красивими підвісками і квітами та інші прикраси для голови і волосся, які дівчата робили самі. Волосся дівчат закривати було не потрібно, тому вони могли показувати красу своїх кіс - однієї або двох, в які вплітали різнокольорові стрічки.

Жіночі чоботи

У літню пору жінки і дівчата воліли ходити босоніж, але в холодну пору або у свята вони надягали шкіряні чоботи, які, в основному, шили місцеві майстри. Красиві чоботи мали високі халяви, замість каблуків використовувалися металеві підкови. Таке взуття було зручним і високо цінувалося. Прекрасним традиційним подарунком зятя своєї майбутньої тещі були червоні шкіряні чоботи.

Особливості прикрас

У звичайні будні дні українські жінки прикрас майже не носили, але в кожної їх було чимала кількість для свят і відвідувань церкви. Якість і вартість прикрас характеризували достаток сімейства, до якого належала дівчина чи жінка. Дорогі чи не дуже, але традиційно це були намиста у кілька ниток і дукачі. Дівчата одягали в урочистих випадках квіткові вінки і численні намиста. Серед прикрас дуже популярні коралові намиста, але люблять українки і різнокольорові намиста з різних матеріалів.

2.2 Регіональні відмінності

У різних областях України є відмінності в обробці та елементах одягу, але загальний ансамбль українського костюма добре проглядається на всій її території. У цьому можна переконатися, розглянувши традиційний український костюм різних областей, що сформувався до XIX - початку XX століття.

Буковина

Дівочий наряд складався з білої вишиванки з довгими широкими рукавами, прикрашеної багатобарвною вишивкою, на яку надягалася хутряна безрукавка з яскравими кольоровими візерунками, вишитими вовняними нитками. На стегна пов'язувалася опинка з вовняної тканини, теж прикрашена вишивкою. На голову дівчини надягали «коду» - оригінальний головний убір, основа якого робилася з картону, потім обшивалася тканиною і прикрашалася штучними квітами, тасьмою, бісером. Прикрасами для дівчат служили намисто з кольорового скла. Взувалися дівчата в шкіряні черевики. Черевики були жовтого, червоного або коричневого кольору з декоративним орнаментом.

Західне Закарпаття

Основу жіночого костюма становила довга вишиванка - «Довгань». Характерною особливістю Довгань є «пазуха» - прикраса у вигляді зітканого квадрата з червоних ниток, пришита у горловини. Рукава вишивалися геометричним візерунком. Коротку безрукавку - «Плічко» прикрашали тасьмою і вишивкою. «Плат» - довгий фартух, який теж прикрашали вишивкою, стрічками, тасьмою і мережкою. Дівчата носили головний убір, схожий на віночок, обшитий бісером та квітами. В якості прикраси одягали на шию «силянки» - плетені з бісеру кольорові стрічки.

Східне Закарпаття

Жіноча сорочка з домашнього полотна в цьому регіоні називалася «ромованка». Шилася вона зі вставками, у вишивках використовувалася техніка «гладь». В якості спідниці використовували «запаску» з вовняної тканини, яка кріпилася поясом - «багром». Безрукавки барвисто вишивали, прикрашали китицями, бісером, аплікаціями з шкіри. На голову найчастіше одягали красиву яскраву кольоровий хустку. «Зморщування» - постоли зі шкіри, надягали на довгі в'язані шкарпетки з орнаментом.

Львівська область

Львівським жіночим вишиванкам властиво багатство вишивки на рукавах. Безрукавка з сукна обшивається кольоровими шнурами з вовняних ниток та мереживом. Жінки носили легкий Кабат, який теж прикрашався шнурами. Поверх спідниці з вовняної тканини в смужку надягався фартух, вишитий українськими рослинними орнаментами. На голову надягав барвистий головний убір - «барвниці», а зверху він прикривався вишитою хусткою з тонкого світлого полотна. Шию і груди прикрашали різнокольоровими намистами або ґерданами. Постоли надягали на полотняні онучі.

Чернігівська область

Нарядні жіночі вишиванки мали широкі рукави, зібрані знизу в тонку манжету. Вишивці цього регіону властива червоно-чорна колірна гама. Безрукавка-корсетка мала відносно складний крій з підрізами і фалдами. Спідниця «андарак» шилася в складку з вовняного полотна, найчастіше червоного кольору. По низу спідниці проходив тканий різнокольоровий візерунок. Спереду андарак прикривався білим вишитим фартухом. Волосся заміжніх жінок ховалися в очіпок, поверх якого пов'язували одину або дві яскраві кольорові хустки. На ноги одягали плетені личаки поверх світлих онучею.

Полтавська область

Жіночі вишиванки часто вишивалися білим по білому, хоч і непоодинокими були червоно-чорні візерунки та мережка. Рукава збиралися в збірку і зверху, і знизу. Корсетки різної довжини мали знизу м'які фалди і прикрашалися вишивкою, тасьмою, гудзиками. Спідниці шили з напіввовняної фабричної або домотканої тканини, прикрашали стрічками, вовняними смужками або цікавим видом аплікації - «перцями». Ошатний білий фартух декорували вишивкою і мережками. На голову дівчини надягали вінки з барвистими стрічками, жінки - «намітку» або хустку поверх очіпка. Прикраси яскраві - намиста, намиста, дукачі. На ногах - шкіряні черевички або чобітки.

Київська область

Білі жіночі вишиванки шили з вузьким коміром - стійкою, який теж обшивався візерунком. Для вишивок, виконаних хрестиком, характерні червоно-чорні і червоно-сині колірні поєднання, а також мережка. В якості спідниці використовувалися дві запаски - передня і задня різних забарвлень. На талію пов'язували гарний широкий довгий пояс з китицями. Верхнім одягом служила «юпка» - суконна або байкова куртка. Для її прикраси, крім звичайних матеріалів, використовували аплікацію червоними «перчиками». На голову одягали яскраві вишиті хустки. Численні різнокольорові намиста - основна традиційна жіноча прикраса. Святкова взуття - червоні сап'янові чобітки.

Волинська область

Жінки носили білі вишиті сорочки з домашнього полотна. Зверху надягали «кусан» - кофту, зшиту з щільної вовняної домашньої тканини, відрізну по талії і зі складками ззаду. Спідницю «літник» ткали різнокольоровими смугами. Спереду на спідницю одягали щільний домотканий фартух, витканий барвистими геометричними орнаментами. Волосся заміжніх жінок накручувалися на «кибалку» у вигляді джгута пряжі або обідка, а потім накривалися красивою вишитию хусткою.

Поділля

Для жіночих вишиванок цього регіону властиві широкі суцільні рукава, що нагадують сучасний реглан. Коміри широкі - відкладні або стійка. Іноді на грудях вишивали геометричним візерунком характерні вертикальні смужки. Сорочки носили з напуском над поясом. Для вишивки вибирали червоно-синю або червоно-блакитну гаму. Спідниці шилися з домотканого вовняного полотна - «літник» або «горбатка», прикрашалися внизу стрічками або тканими візерунками. Пояси довгі, яскраві, широкі, з китицями, пов'язували з двох сторін. На голові дівчата носили подільський вінок, який відрізняється тим, що ззаду вплітали квіти більшого розміру, ніж спереду. Жінки надягали невисокий циліндричний головний убір, до якого підв'язували ззаду «нафраму» з білої тонкої тканини. Прикраси традиційні для українок цього регіону: намиста, дукачі, намисто. Взуття: шкіряні постоли з ремінцями або чоботи.

Харківська область

Вишиванки для жінок шилися з прямокутними вставками, які багато вишивалися поряд з рукавами і вузьким комірцем-стійкою. Рукава знизу збиралися в збірку «на нитку». На Подолі сорочки нерідко виконувалася мережка. Корсетки шили з фабричної тонкої вовни, а на свята з шовку або парчі. Спідниці плахти ткали складним квадратним візерунком. Спереду вона закривалася «завісою» - ошатним порадникомфартухом, який прикрашали широкою тасьмою. Голову жінки покривали барвистими хустками, надітими поверх очіпка. Взувалися в свята в сап'янові чобітки.

Дніпропетровська область

Відмінною рисою юпок і корсеток цього регіону були прямокутні вирізи горловини, які зараз називаються «каре». Шили юпки з фабричного сукна, оксамиту та інших негрубих тканин. Прикрашали орнаментами з кольорових ниток і стрічками. Плахти носили цілісні, невідкладні. Полотно для них ткали з багатобарвним красивим орнаментом. Спереду на плахту надягали фартух з білого полотна, прикрашений багатою вишивкою. Використовувалися численні прикраси - намиста, дукачі, сережки. Заможні жінки могли дозволити собі чобітки «чорнобривці» на каблучку, з мідними підківками.

Донецька область

Сорочка-вишиванка шилася на кокетці, багато декорувалася червоно-чорними орнаментами з використанням мережки. Кофти - «юпки» прикрашали різнобарвною тасьмою і мереживами. Спідниці шили широкі, з красивою фабричної вовняної тканини. Для обробки використовувалися стрічки, а нижній край підшивали «щіточкою», яка захищала край від протирання. Ошатний фартух прикрашали вишивкою, мережкою, мереживом і рюшами. Волосся жінки туго скручували в «Гугл», на неї надягалася «сіточка», і зверху надягали красиву хустку з вишивкою. На ногах жінки носили високі черевики зі шнурками.

Вінницька та Хмельницька області

У цьому регіоні популярні жіночі блузки з білої тонкої тканини на кокетці. Вони вишиваються красивими кольоровими рослинними орнаментами, виконаними гладдю. Особливу увагу у вишивці приділяють багатьм яскравим кольорам. Поверх барвистою широкої спідниці одягається ситцевий фартух, прикрашений оборкою - «шляркой» і різнобарвною тасьмою.

Чернігівська та Закарпатська області

Біла блузка без вишивки з бавовняної фабричної тканини підходить немолодий жінці. Прикрашають скромну блузку поздовжні дрібні складки «зашивання». Спідниця вільного крою з однотонної тканини. Фартух прикрашається традиційною червоно-чорною вишивкою і тонким білим мереживом. Прикраси для цього костюма використовуються непомітні - ажурна бісерна плетінка і кольоровой бант у коміра блузи.

Дівчата носять красиво і яскраво гаптовані вишиванки, поверх яких за традицією надягають безрукавки з зубцями по краях. Темна безрукавка прикрашена яскравими квітами, нанесеними на тканині або вишитими. Фартух «плат» прикрашається барвистим мереживом в тон з таким же яскравим поясом з китицями. Прикраси - традиційні бісерні «силянки».

Не тільки в сільських регіонах, а й у найбільших містах український костюм був прикладом для створення модного одягу з використанням народних мотивів. Дуже популярні завжди були українські безрукавки, обшиті хутром. Їх обов'язково прикрашали барвистою вишивкою і кольоровою тасьмою. Національні мотиви використовувалися для створення моделей спідниць і їх декорування. Навіть модний жіночий брючний костюм, жакет якого розшитий красивою подільської вишивкою, набуває неповторний ошатний вигляд.

У нашому столітті український костюм переживає черговий підйом популярності. Все більше людей прагнуть одягатися згідно своїх рідних традицій. Для цього не обов'язково надягати класичний костюм минулих століть. Використовуючи знання про український одяг свого регіону, будь-яка людина може збагатити свій одяг рідними автентичними мотивами.

(див.ДОДАТОК)

ВИСНОВКИ

Такими були різновиди традиційного народного вбрання, що побутували в Україні аж до початку XX ст.

Характерною рисою традиційного українського вбрання є його декоративна мальовничість, яка відбиває розвиток ремесел, високу культуру виробництва матеріалів для одягу, створення різноманітних його форм, володіння багатьма видами і техніками опорядження та декорування одягу. В цьому розумінні український народний одяг вирізняється значною варіативністю. Найбільш помітні відмінності у народному костюмі, що побутував на Лівобережжі та Правобережжі, на Слобожанщині та частково на Поділлі. Це ж стосується традиційного одягу населення Карпат, Полісся, Волині….

Традиційний жіночий одяг і раніше був популярний і в наші дні не втратив своєї актуальності. Він може трохи відрізнятися від старовинного одягу новими матеріалами і невеликим змішанням регіональних особливостей, але основні українські риси добре збереглися і успішно використовуються сучасними модницями. Часто можна бачити на вулицях в свята на дівчатах не лише красиві квіткові вінки, а й ошатні, прекрасно розшиті вишиванки популярні серед жінок будь-якого віку.