Реферування Монографія «Цар Вавилону Хаммурапі: біографія» Розділ: «Хаммурапі, Законодавець» Марк Ван Де М’єроп

Про матеріал

У монографії Марка Ван Де М’єропа «Цар Вавилону Хаммурапі: біографія» детально розглянуто питання походження стели Хаммурапі, її структури та змісту, а також соціальних аспектів законодавства. Автор аналізує значення кодексу, наголошуючи на його непослідовності та обмеженості як юридичного документа

Перегляд файлу

Реферування

Монографія «Цар Вавилону Хаммурапі: біографія»

Розділ: «Хаммурапі, Законодавець»

Марк Ван Де М’єроп

ЗМІСТ

Загальна характеристика монографії.
Особа автора.
Виклад основного змісту
Аналіз структури.
Критична оцінка опрацьованої позиції.
Висновки.
Посилання на джерела

У монографії «Цар Вавилону Хаммурапі: біографія» (розділ: «Хаммурапі, Законодавець») Марка Ван Де М’єропа розглядаються питання: походження стели Хаммурапі, версія щодо її датування, зі скількох частин складається, їхній детальний опис, формулювання законів, проблема змісту кодексу, непослідовність його елементів, час написання кодексу і звідки черпали натхнення його автори, призначення стели, чи були ще зразки цього кодексу законів? Крім цього автор ставить запитання: «Чи використовувався кодекс взагалі?». На мій погляд, вибрана мною монографія, а особливо розділ, є надзвичайно цікавим і важливим, тому що сучасне суспільство знає про одного з найвідоміших царів Вавилону лише те, що він був законодавцем, а ця монографія розкриває очі на більш детальний опис його діянь у цій сфері.

Щодо автора реферованої мною монографії: професор Марк Ван Де М'єроп є фахівцем з історії стародавнього Близького Схoду від початку писемності до епохи Oлександра Македонського. Oкрім викладання в Кoлумбійському університеті, він викладав в Oксфордському університеті та Єльському університеті. Він є директором Колумбійського центру стародавнього Середземномор'я та редактoром-заснoвником журналу «Журнал старoдавньої історії Близькoго Схoду». Він є автором понад 100 статей та рецензій, а також опублікував численні книги з різних аспектів стародавньої історії Близького Сходу, історії Єгипту та всесвітньої історії.

Аналізуючи структуру викладеної монографії, варто зазначити, що автор спершу розглядає (у вступі) загальну характеристику пам’ятки, її викрадення Шутрук- Наххунте І та загалом читачу подається інформація про можливий час вирізьблення законів Хаммурапі, його структуру, та ті факти, що там описуються. Далі він безпосередньо наводить приклади з кодексу, де чітко простежується той факт, що соціальний статус впливає на вирок, який може бути в тій чи іншій мірі суворішим, або м’якшим, тому принцип «око за око» не був абсолютним. Береться до уваги й те, що напис Хаммурапі не є кодексом права, оскільки в ньому відсутні політичні обов’язки людей, організація правосуддя, податкові зобов’язання перед державою. Крім цього, уточнюється інформація про те, що кодекси були й до законів Хаммурапі, він не є першовідкривачем. Розглядається призначення стели.

У вибраному мною розділі детально розповідається про найвідомішу пам’ятку пов’язану з Хаммурапі, яка експонується в музеї в Луврі, є стела з чорного діориту, на якій викарбувано кодекс законів, найдовший напис ранньої месопотамської історії, всі клинописні знаки було детально вирізано. Під час вторгнення в Месопотамію, у ХІІ ст. до н. е., Шутрук- Наххунте І вступив до Вавилону «на бойових колісницях, запряжених кіньми, з гір», «ворожий еламіт пограбував всі храми, привласнив собі їхнє майно, відвіз все в Елам». Всіх правителів Вавилону було вбито, а стела Хаммурапі була вивезена до Сеппари, де за наказом правителя еламітів було стерто кілька стовпців.

Стосовно чіткого датування, то його немає, є лише припущення, що текст написаний після 38-го року правління царя, тому що регіони, які там згадані вже були підкорені повністю, інакше кажучи стела була створена в останні роки правління царя. Складається напис з трьох частин: довгого переліку законів, який розміщений між прологом і епілогом. В пролозі він розповідає про зв’язок з богами, про міста і храми, яким приносить жертви. А епілог зображує справедливого царя, який захищає своїх людей від насильства, а тих хто не буде коритися Хаммурапі бажає їм смерті, руйнування та скасування всіх благ, які дають боги.

З приводу законів, то вини пронизані твердженнями про те, що Мардук наказав встановити істину і справедливість, і вони були виконані. Створювалися вони за однаковою схемою: у першій частині розповідається про потенційну дію, а у другій- про наслідки.

До прикладу:

«Якщо людина недбало ставитиметься до укріплення валу свого володіння і не укріплюватиме його стіни, і в його стіні з'явиться пролом, і вода понесе землю, то людина, в чиїй стіні з'явився пролом, повинна відшкодувати втрачене зерно».

«А якщо він не зможе відшкодувати збіжжя, то виставлять його та дім його на продаж, і господарі господарства, чиє збіжжя вода віднесла, виторг поділять».

Перейдемо до найвідомішого правила «око за око, зуб за зуб» та інших. Скажімо :

«Якщо будівничий збудує дім для людини і не зробить своєї роботи міцною, і якщо будинок, який він збудував, завалиться і вб'є господаря, то того будівничого треба вбити. А якщо вб'є сина господаря, то вб'ють і сина будівничого, а якщо не вб'ють сина господаря, то вб'ють і сина будівничого».

Або

«Якщо він (представник еліти) засліпить око простолюдина або зламає кістку простолюдина, він повинен заплатити один фунт срібла. Якщо він засліпить око раба члена еліти або зламає кістку раба члена еліти, він заплатить половину його ціни».

Однак ці правила відповідають змісту лише в тому випадку, якщо соціальний статус злочинця і жертви рівний, але до прикладу, що буде з покаранням, якщо людина іншого статусу:

«Якщо представник еліти вдарить по щоці представника еліти, який має вищий соціальний статус, ніж він, його прилюдно відшмагають 60 ударами бичачого батога».

Тому люди високого соціального статусу могли розраховувати на менш суворе покарання, якщо задавали шкоди представнику нищого рангу. Загалом, покарання Хаммурапі, були дуже жорстокими, смертна кара передбачена близько 30 разів за: крадіжку храмового і палацового майна, надання притулку рабу-втікачу, фізичні ушкодження, такі як відрізання язика, очей, або грудей. Але соціальний статус в кодексі не до кінця зрозумілий для нас. Аккадською мовою розрізняють три категорії: авілум, мушкенум і вардум. Вардум «раб», людина із заборгованістю, що не могла її повернути, ставала на певний час рабом, власністю іншого, якщо його було поранено, його власник отримував компенсацію. Повноправна вільна людина, яка могла бути впливовою особою, або з високим статусом у суспільстві, називалася авілум. Мушкенум, «той, що падає долілиць», з одного боку він вказує на те, що мав певну залежність від іншої особи, але з іншого боку від відрізнявся від вардума, але чим саме невідомо.

Звісно, що часто виникають питання про зміст кодексу, тому що закони не охоплюють всі сфери діяльності. Як-от: про худобу і сільськогосподарські поля згадується, а от робота пастуха повністю ігнорується, у свою чергу вказані різні можливості ненавмисного вбивства, або помилкового звинувачення у вбивстві, але нічого не зазначено про вбивство однієї людини іншою. Крім цього, відсутні політичні обов’язки людей, організація правосуддя, податкові зобов’язання перед державою, саме ці аспекти вказують на те, що напис Хаммурапі не є кодексом права, який мав регулювати правову ситуацію в країні та судові процеси.

В документації судових справ, розглянутих Хаммурапі і пізніше, немає жодних посилань на збірник законів, який слугував основою для прийняття рішень. Він використовувався як орієнтир у тогочасній юридичній практиці, а у деяких випадках зазначені там заяви слугували точкою відліку. Розглядали справи групи чоловіків з відповідних громад, або безпосередньо сам цар, як найвища судова інстанція. Якщо ж потрібно було оскаржити рішення, то звернення подавали до одного з суддів, або напряму до правителя, який передавав справу чиновникам, або групі суддів, які на основі реєстрів і документів, інколи свідків проводили розслідування. Яким би не був вирок, суддям не потрібно було його пояснювати, посилаючись на звіт законів.

Збірник не був першим у вавилонській історії, тому що за 300 років до того царі вже видавали подібні списки, як-от кодекс Ешнунни. Той хто відчував себе скривдженим, міг знайти розраду в пам’ятці, бо вона показувала, що справедливість врешті-решт восторжествує, а Хаммурапі гарантував, що його країна була керованою, він захищав слабких від зловживань сильних, давав притулок вдовам і сиротам, його стела сповіщала про це всім. Саме тому, найімовірніше, в різних містах було встановлено кілька копій стели. Зразки кодексу були знайдені сере багатьох пам’яток, присвячених Хаммурапі, які були встановлені за часів його правління, у містах Ур, Кіш, Сіппар, але до нас дійшли не всі.

Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок, ця праця Марка Ван Де М'єропа є надзвичайно цікавою, та доступною для непідготовлених кіл для сприймання. Праця чітко відповідає назві розділу, немає нічого зайвого, того, що можна забути, або упустити. Особисто для мене, було важливо почерпнути нові знання, які знадобляться у майбутньому. Доробок цього автора є, і буде актуальним у галузі сходознавства, оскільки читач, зазвичай крім слів «закони Хаммурапі» та «око за око, зуб за зуб», не знає, що в його законів є попередники, які є старші на 300 років, про те, що не всі судилися справедливо, хоча відомий цар Вавилону заповідав усім коритися законам, як простому люду так і майбутнім царям. Не менш важливо зазначити, що соціальний статус мав значення, і найголовніше стела Хаммурапі – не є кодексом права, та й безліч джерел стверджують, що він не використовувався, як орієнтир. Тому в наслідок прочитання, цієї праці, в багатьох впаде пелена з очей і вони побачать, що не такий вже цей так званий кодекс Хаммурапі ідеальний, та він не є першим у своєму роді.