«Робота з учнями, схильними до девіантної поведінки»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 «Робота з учнями,

схильними до девіантної поведінки»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготував

соціальний педагог

Хлібодарівського НВК

Панасюк Г.В.

 

Не буває поганих дітей,

бувають діти, яким погано

(Автор невідомий)

 

Визначення поняття «Девіантна поведінка»

 

Досить часто в педагогічній практиці та соціально-психологічній роботі закладів освіти виникає проблема девіантної поведінки. І хоча ця проблема не нова, способи її подолання різноманітні та мають тривалу історію, все ж універсального рецепту немає. Адже, як кожна життєва складність, чи навіть трагедія, – унікальна, так і підхід до людини, яка переживає цей стан – повинен бути індивідуальним.

Слайд 2

Девіантною називають таку поведінку, що відхиляється від норми поведінкових проявів особистості в тому чи іншому віковому періоді. Однак, говорити про наявність саме девіантної поведінки  можна тоді, коли ми маємо справу зі сформованою особистістю або з особистістю яка знаходиться в процесі свого становлення. Таким чином, говорити про девіантну поведінку можливо з настанням підліткового віку.       Девіантна поведінка – це система вчинків особи або групи, які суперечать прийнятим у суспільстві правовим і моральним нормам.

Основними формами девіантної поведінки вважають:

• адиктивну поведінку (вживання наркотичних речовин, алкоголю, інші залежності),
• делінквентність (протиправна поведінка),
• надмірну агресивність.

Підліткові девіації завжди мають певну причину виникнення і визначаються високою особистісною включеністю, заниженою критикою до скоєного проступку та можливістю рецидиву. При цьому, найчастіше скоєний проступок самим підлітком оцінюється як вираз самостійності, кроком до самоствердження.

 

Слайд 3

Фактори та передумови формування девіантної поведінки

 

Об’єктивні (особливості соціальної ситуації учня):

• Несприятливий психологічний клімат в сім’ї (особистість дитини формується через наслідування способів поведінки батьків; через закріплення негативних поведінкових реакцій, які спостерігаються дитиною; через неусвідомлене підкріплення оточуючими людьми психопатичних реакцій підлітка (спалахи агресії, що спричиняються втратою контролю над власною поведінкою, коли людиною оволодівають негативні емоції). Дисгармонійними сім’ями вважаються сім'ї, в яких:

• відсутній один з батьків;
• відсутня взаємність в емоційних контактах;
• між її членами відбуваються зіткнення, що супроводжуються негативними емоційними реакціями та станами;
• наявні конфліктні ситуації, де подружжя займає непримиренні позиції по відношенню один до одного, але продовжують жити разом;
• один з батьків зберігає контакти з сім’єю, але живе окремо від неї;
• наявні розбіжності та довготривалі протистояння між подружжям.

Такі сім’ї самі по собі не формують девіантних підлітків, але створюють неблагополучний фон, який може сприяти виникненню різних девіацій.

• Несприятливий психологічний мікроклімат в учнівському колективі:

• порушення взаємин учня з класом чи ізоляція його в колективі – це спонукає дитину шукати іншої спільноти (неформальні угрупування) однолітків, чи старших за віком осіб, в якій зникало би емоційне напруження, знову би з’явилась можливість самоствердитись та самореалізуватись як особистість. В результаті неформальні угрупування можуть виступати ланкою в ланцюгу неблагополуччя, яка є наступною після несприятливої сімейної ситуації та шкільної дезадаптації;
• невстигання в навчальній діяльності – передусім, це можуть бути діти зі зниженим інтелектуальним розвитком (а також розумово відсталі діти). В таких учнів спостерігається низький рівень пізнавальних потреб, а також певне відставання у формуванні емоційно-вольової сфери (тобто вони вчаться погано тому, що не хочуть учитись, а не хочуть учитись тому, що їм не цікаво). Коли такого учня примушують учитися – це породжує у нього протестні реакції, викликає конфлікт зі школою і прискорює входження до девіантних угрупувань;
• вороже ставлення педагога до учня – складність взаємодії між вчителем і учнем виявляється в тому, що їх цілі споконвічно розходяться: учитель – навчає, учень – навчається, тобто сприймає, слухає, запам’ятовує. Через це стосунки між педагогом та школярем завжди вертикальні, а потребою учнів, особливо підліткового та юнацького віку, є взаємини на рівних, бажання, щоб їх сприймали і ставилися до них як до дорослих. З цього випливає загострене відчуття власної гідності підлітків, тому будь-які дрібниці: навіть невеликі зауваження з боку педагога, а тим більше нетактовність, ставлення до них як до маленьких можуть боляче поранити самолюбство підлітка. Звідси й виникає багато конфліктних ситуацій, різних форм протесту з боку учнів (неслухняність, упертість, негативізм, опір виховному впливу). Тому педагог повинен вчасно визначати і попереджати ситуації, які провокують дезадаптативну поведінку підлітків і, безумовно, не створювати їх самому.

 

Суб’єктивні (індивідуальні психологічні особливості особистості учня):

• порушення адаптаційного потенціалу: несформованість комунікативних навичок; неприйняття моральних норм і правил, прийнятих в суспільстві, дефектність ціннісної системи; невміння регулювати власну поведінку. Такі порушення можуть виявлятися в наступних поведінкових проявах: залежність від чужої думки, від ситуації, нездатність активно впливати на неї, схильність до уникання складних ситуацій, слабкість реакції на критику, невираженість власних вольових установок, слабкість самоконтролю та саморегуляції. В поведінці учнів, як правило, проявляється імпульсивність, дратівливість, агресивність, конфліктність. Це утруднює їх спілкування з навколишніми та створює значні складності у їх вихованні;

- несформованість самооцінки (занижена чи завищена самооцінка), підвищена тривожність: шкільна тривожність (пов’язана з учбовою діяльністю), міжособистісна тривожність (що виявляється у стосунках з однолітками та значущими дорослими) та самооціночна тривожність (пов’язана з уявленнями про самого себе);

- нервово-психічна нестійкість – виникнення в учнів межових нервово-психічних розладів в безпосередньо пов’язаних зі школою ситуаціях, які спричиняються переживаннями підлітків у зв’язку з неспроможністю упоратися з навчальним навантаженням (часто причиною невротичних розладів служить ярлик невстигаючого), ворожим ставленням педагога, зміною шкільного колективу, неприйняттям в учнівському колективі;

• акцентуації характеру – особливий розвиток деякої властивості або ознаки на фоні інших, її підкреслення. В психології – дещо перебільшений (але в рамках психологічної норми) розвиток деяких психологічних рис або особливостей людини. Відомий психіатр А.Є.Лічко стверджував, що «спираючись на знання типу акцентуації підлітка, можна з великою вірогідністю прогнозувати поведінку в певних ситуаціях, а саме ті психогенні фактори, які можуть спричинити саморуйнівну поведінку, а також ті форми, які вона може прийняти».

Слайд 4

Ознаки девіантної поведінки

 

До ознак девіантної поведінки, можна віднести наступні поведінкові прояви та психологічні особливості особистості:

• порушення взаємин з однолітками;
• конфліктні стосунки з педагогами;
• порушення норм і правил, встановлених в навчальному закладі;
• неуспішність в навчанні;
• надмірно виражені акцентуації характеру;
• високий рівень особистісної тривожності;
• відсутність професійного інтересу;
• недостатність навичок саморегуляції;
• незайнятість корисними видами діяльності, відсутність позитивних хобі;
• несприятлива сімейна ситуація (конфлікти в сім’ї, низький матеріальний рівень або, навпаки, занадто «легке» ставлення до грошей, сімейний спосіб життя);
• несформованість зовнішньої культури поведінки (неохайність, грубість, ворожість, схильність до брехливості);
• нездатність критично оцінювати свої вчинки та вчинки оточуючих (друзів, однокласників) у співвідношенні з нормами моралі та права.

Дані ознаки можуть відігравати роль орієнтиру або критеріїв у здійснені диференціації підлітків, схильних до девіантної поведінки.

Важливо також пам’ятати про неприпустимість розмежування учнів на «хороших» і «поганих» за результатами оцінок. В таких випадках слабші учні отримують менше позитивних емоцій в школі. Вони не задоволені своїми успіхами в навчанні, статусом в класному колективі і часто намагаються знайти визнання за межами школи, потрапляючи в молодіжні вуличні групи, в складі яких нерідко здійснюють правопорушення. Тому необхідно зміцнювати контакти цих учнів зі школою, залучати їх до таких видів діяльності, де вони могли б позитивно проявити себе і отримати схвалення. Слід давати їм досить відповідальні доручення, але обов’язково такі, які вони зможуть виконати. Що стосується навчання, то не обов’язково оцінювати тільки кінцевий результат, доцільно заохочувати слабих учнів навіть за незначні досягнення в начальній діяльності.

Основний результат усіх вищезгаданих тверджень полягає у виокремленні деяких важливих принципів модифікації поведінки, а саме:

• для того, щоб досягти позитивних проявів поведінки учнів, схильних до девіацій, необхідно здійснювати чіткі, продумані, структуровані педагогічні дії; закріпленню позитивних способів поведінки сприяє схвалення, заохочення; відсутність реакції на вчинки може зумовити зниження активної діяльності (як негативної, так і позитивної);
• для того, щоб схвалення діяльності учня було дійсно ефективним, воно повинно слідувати безпосередньо після вчинку тощо.

Позитивно впливає на поведінку учнів залучення школою батьків до шкільних справ, активізація їх ролі в отриманні дитиною освіти. Виправдовує себе досвід запрошення батьків у школу для участі в різних заходах, організація їх виступів перед дітьми з інформацією про їх професії, екскурсії дітей на виробництво, де працюють батьки тощо.

Отже, освітні заклади, які можуть допомогти учням здобути певні досягнення, незважаючи на їх здібності, намагаються інтегрувати їх в шкільне середовище, зменшують таким чином рівень девіантності.

 

Слайд 5

Зміст та види психолого-педагогічної роботи

з учнями, схильними до девіантної поведінки

 

Важливим та найефективнішим напрямком психолого-педагогічної діяльності з попередження формування девіантної поведінки в учнів є превентивна робота: проведення профілактичної роботи з неблагополучними сім'ями, розроблення механізму екстреного реагування на факти прогулювання уроків та бездоглядності дітей з метою недопущення їх втягування у злочинну діяльність тощо. Для попередження та корекції девіацій педагогам необхідно використовувати наступні прийоми:

Прийоми, що сприяють формуванню у підлітка соціально-схвалюваної поведінки:

• Переконання та особистий приклад. Переконання - це і роз'яснення, і доказ необхідності або недопустимості визначеної поведінки, вчинку. Особистий приклад - повновагий аргумент правоти дорослої людини.
• Моральна підтримка та зміцнення віри підлітка в свої сили і можливості.
• Залучення до цікавої діяльності.
• Пробудження гуманних відчуттів.

Прийоми, засновані на розумінні динаміки формування відчуттів і інтересів підлітка:

• Опосередкування. Дорослий досягає бажаних змін у поведінці дитини не прямою вказівкою, як слід поступати, а за допомогою якого-небудь проміжного компонента.
• "Фланговий підхід". Дорослий, виявивши якийсь проступок підлітка, не засуджує його, а душевно зачіпає такі відчуття дитини, які спонукали його до прояву своїх кращих рис. Бесіда не зосереджується на досконалому порушенні дитини, але впливає на його осмислення здійсненого. У цьому принцип "флангового підходу".
• Активізація відчуттів дитини полягає у пошуку дорослими умов, які здатні зачепити та активізувати глибоко приховані благородні прагнення підлітка.

Слайд 6

Прямі і непрямі гальмівні прийоми:

• Констатація вчинку. Прямий вислів, сконцентрований на засуджені даного вчинку або непрямий вислів (дії), що вказують підліткові на те, що його вчинок для дорослого не таємниця.
• Незвичайний дарунок, без слів докору що вручається підліткові, як натяк на невиконану, згідно попередньої домовленості, роботу.
• Засудження, як відкрите негативне відношення дорослого до порушення яких-небудь норм поведінки.
• Покарання може бути результативним лише тоді, коли небажана поведінка ще не перетворилася на звичку і є для дитини несподіванкою.
• Наказ, як прийом, буде мати позитивний ефект лише при правильному виборі дорослим інтонації та сформульований з повагою до учня.
• Попередження.
• Обурення недопустимістю вчинку.

Якнайтоншим інструментом впливу на формування особистості дитини є слово дорослого. У жодному випадку не можна в процесі спілкування з дитиною, підлітком переходити на крик, який є ознакою педагогічного неуцтва. Він однозначно сприймається дитиною як несправедливість.

Опора на кращі якості особистості підлітка, щирий інтерес до його розвитку, віра в його сили і можливості обов'язково приведуть до позитивного результату. Важливо пам'ятати: який би вчинок не зробив підліток, в першу чергу він потребує співчуття, яке не пошкодить йому, але розтопить лід відчуження і недовір'я, будучи першим кроком дорослих до розуміння, прийняття і своєчасної допомоги.