Родинне свято "Роде наш красний"

 

                Сценарій родинного свята «Роде наш красний»

 

• Добрий день Вам, люди добрі!

           Раді з святом Вас вітати,

      Щастя і добра бажати.

 

 

•      Красиво і ніжно  у нашій світлиці-

Квіти на вікнах горять чарівні.

Сьогодні у класі родиннеє свято

І хочеться всіх привітати мені.

 

 

•    На щиру розмову зібрались ми з вами

Її ми сьогодні присвятимо мамам,

          А ще – татусям, дідусям і бабусям,

          Братам і сестричкам,

          Я всім вам вклонюся,

          Бо ви того варті.

 

 

Усі разом:   Ми любимо вас.

                     Це свято – сюрприз вам

                     Кохані, від нас.

 

Учителька:  - Шановні гості. Ще давній китайський мислитель Конфуцій говорив: «Держава – це велика сім»я, а сім»я – це маленька держава». Усі ми з вами -український народ, який складається з родин – великих і малих, дружніх і працьовитих. Як могутня ріка черпає сили з маленьких джерел, так і наша українська культура збагачується родинами, сім»ями. Потрібно вивчати, шанувати народ, його мову, рідний край, бо ми – його частина. Згадаймо, що ж таке родина, родичі, родовідне дерево.

 

 

• Родина – це група людей, що складається з дружини, чоловіка, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом. Родовід – це історія поколінь певного роду. Діти – листочки й квіти на дереві, батьки – гілки, бабусі й дідусі – стовбур, товсті гілки, а прародичі – то коріння.

 

 

• В день, коли народжується  сім»я, виростає листочок від родини татової до родини маминої. І родичається рід разом. Кожен з нас повинен знати свій рід до сьомого коліна.

 

 

• Перше коліно – ми; друге – тато і мама; в третьому – 2 дідусі і 2 бабусі; в четвертому – 4 прадіди і 4 прабабусі; в п»ятому – 8 прадідів і 8 прабабусь. До сьомого коліна на дереві роду 32 гілки материнських і 32 батьківських. Разом – 64. Це число знаменує Всесвіт.

 

 

• У народі кажуть: «Козацькому роду  нема переводу».Щоб так було, треба берегти його коріння. Як співає Ніна Матвієнко «З роду в рід кладе життя мости, без коріння саду не цвісти, без стремління човен не пливе, без коріння сохне все живе». Хто ж є берегинею роду?

 

 

• У давнину говорили, що то хата, оселя і все, що в ній є, що збагачує, освячує сім»ю і піснею, і вишивкою, і добрим словом, і спогадом.

 

 

• Дім, домівка, рідна хата. Такі давні і завжди сучасні поняття. Близькі, зрозумілі кожному. Але житло лише тоді ставало домом, коли в ньому поселився Дух, спалахувало родинне вогнище.

 

            Пісня «Рідна хата» (слова і музика Н.Май)

 

• Берегиня – це богиня сімейного затишку. Головною берегинею родини була мати. Її називали святою. Т. Г.Шевченко писав:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

 

 

•      Мама народжувала дитину, співала їй колискових, вчила добра і    любові.

 

 

•      Заспівай мені, мамо моя,

Як бувало колись над колискою.

Буду слухати, слухати я

І стояти в задумі берізкою.

 

Колискова « Ой візьму я колисочку»

 

(чути плач немовляти)

Вчителька:

• Кажуть, коли народжується дитина, Бог запалює зірку на небі і посилає до неї ангела - хоронителя. Уві сні ангел цілує немовлятко тричі: в чоло – аби воно зростало розумним, в личко, щоб було красивим, та в груди, аби здоров»я, любов та доброта вселилися в його тіло, серце та душу.

 

Звучить композиція Джеймса Ласта «Самотній вівчар». На тлі мелодії відбувається розмова дочки з матір»ю.

 

Дочка:  Матусю рідна, я лише ступаю

               На цей важкий, тернистий шлях життя,

               В усьому тільки добре помічаю,

               А, кажуть, вистачає в світі й зла?

 

Мати:   А світ розпочинається з любові,

             Як день зі світанкової зорі.

  Коли пречисті, рідні колискові

 Співають невсипущі матері.

                    І долю вам хрещато вишивають

 Піснями, що тепліших не знайти.

                    І денно й нощно в Господа благають

                    Вас від страждань і горя берегти.

 

 

Дочка:       А світ мережаний то цвітом, то снігами,

                    А в світонька такі шляхи круті!

 

 

Мати:         І між його вітрами й віражами

                    Ви осягнете істини святі.

                    Не нарікай на труднощі даремно,

                    Не підкоряйся млявості імлі.

 

 

Дочка:        Коли ж навколо раптом стане темно?

 

 

Мати:         (запалюють свічку)

                    Візьми свічу і просто запали.

                    Для себе, для родини й України,

                    Пильнуй вогонь від зла і марноти.

                    Бо ти на світі білому – Людина,

                    Бо в світі трудному світильник Божий – ти.

                    У цій шаленій чорно – білій січі,

                    Крізь круговерті зими і літа

                    Несім в серцях любові теплі свічі –

                    Хай торжествують світло й доброта!

 

 

• Слово «мама» росте з нами тихо, як ростуть дерева, як сходить сонце, як тихо світить вечорова зоря, розквітають чорнобривці.

 

 

• Найкращі дні для наших матерів – це дні , коли щасливі їхні діти. Від нас залежить,скільки днів таких ми зможемо для матінки зробити. Даруймо ж радість нашим матерям. Бо їм турбот і горя вистачає.

 

 

 

Звучить пісня «Чорнобривці»

 

•      Що дитині треба?

Дім красивий білий

І як світлий образ

Мамин погляд милий

Й батька дорогого

Чути добре слово

А ще було б добре

Мати сестру й брата.

І щоб завжди з нами

Був наш рідний тато.

 

 

• Батько, тато, рідненький татусик…Суворий, вимогливий, а його любов до дітей стримана і врівноважена. Недарма кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона цього не знала. Саме такою і є батьківська любов.

 

 

• Батько має в сім»ї  незаперечний авторитет. Він-захисник годувальник.батьків приклад, батькове слово завжди були законом. Стриманість батьківської любові відбилася в прислів»ях: «Батькова лайка дужча за материну бійку», «З батьком суд коротенький». А ще є приказка: «Яка хата, такий тин, який батько, такий син.»

 

 

 

 

•      Ми мужики – тато і я.

І робота в нас своя:

Ремонтуємо замки,

Забиваємо гвіздки,

Помагаєм мамі ми.

Посуд миємо самі.

От які ми з татом

Вдвох помічники.

 

 

•      Захищає нас від воєн,

Від нещастя й зла

Тато нас оберігає,

Як птах пташеня.

Знає татко мій усе

Про весну, про літо.

І про те, як льон цвіте,

Як зростає жито.

Звідкіля береться сніг,

Звідки блискавиця.

Пояснити б тато зміг

Завжди, як годиться.

 

 

Учителька:   І це істинна правда. Зараз ви самі в цьому переконаєтеся.

 

 

Конкурс для татусів «Знайди зошит дитини».

 

 

•      Дорогі татусі!

Хай життєві дороги нелегкі

І тривоги чекають

На всіх перехрестях й стежках

Та курличуть весною

Так радісно рідні лелеки

Бо надії і мрії ступають

На пройдений шлях.

 

•      Хай же ваші думки

Полетять безупинно у роки,

І хай будуть легкі,

Наче цвіту п»янкий аромат.

В добрі звершення слід

Хай вплетуть ваші впевнені кроки,

А удачі й здобутки –

До дітей повертають назад.

 

Діти запрошують своїх татусів на вальс.

 

•      На світі білому єдине

Як і Дніпрова  течія,

Домашнє вогнище родинне

Оселя наша і сім»я.

В щасливі  і тяжкі години

Куди б наш не стелився шлях

Не гасне вогнище родинне,

В людських запалених серцях.

 

 

Вчителька:  А не гасне воно ще й тому, що добрий дух родинного

                       вогнища  підтримують наші бабусі й дідусі.

 

•       Спасибі вам за те, що змалку,

      Коли зустріли ви внучат,

      Ви правди нас усіх навчали

      І хлопців наших, і дівчат.

 

 

•      За те, що нам читали книжку,

За вашу лагідну усмішку,

За те, що з нами в ліс ходили,

На поле і зелений гай,

За те спасибі, що навчили

Любити палко рідний край.

 

 

•      Руки ласкаві цілуєм !

Скільки з них випито сили:

Жали вони і косили,

Прали і тісто місили…

Скільки з них випито сили!

Руки красиві цілуєм

Літ до ста жити віншуєм.

 

•      Милі наші бабусі

Ми вам шану складаєм

І признатися мусим,

Що без вас нас немає

Ви завжди у роботі,

На вас кинуті діти,

Повсякденні турботи

Нема часу й хворіти.

Ми вас любимо, щиро,

Ваші внучки й онуки.

Всім здоров»я вам, миру

І цілуєм вам руки.

 

•      У бабусі вчись – їй сад зігріть неважко,

А щоб спочити, місце не зігріє.

Не всидить сидьма бабця, рання пташка –

Сорочку вишила для тебе з мрії.

 

•      А як багато в бабці України –

Пісень, казок і приказок народу!

Учись у бабці – вчися в України,

І хай не буде роду переводу!

 

 

Вчителька:   Доки житимуть на світі наші бабусі, доти  повною буде й бабусина скриня. А давайте заглянемо, що там у ній.

 

 

Посередині класу – старовинна скриня (з музею). Діти по черзі виймають із неї предмети – обереги.

 

 

• Ось рушник. Це символ українського народу .Дім без рушників, як сім»я без дітей. Вони – старовинні обереги дому. Ним зустрічають дорогих гостей, на нього стають молодята на весіллі, з ним проводжають у останню путь. Він з нами і  у радості, і в горі.

 

• А це – сорочка. Їх вишивають матері й бабусі своїм дітям та онукам. Сорочки вишивали червоними та чорними нитками. Червоне – то радість, а чорне – печаль.

 

• Ой, погляньте, що у мене! Це віночок – одвічний символ добра і надії. Він за формою нагадує сонце і захищає голову дівчини від усього злого, навіть може визначати долю.

 

 

• А ще в нашій скрині є вербові прутики. Їх освячують у церкві у Вербну Неділю і зберігають у хаті як оберіг від грому.

 

• А цей пучок колосків називають дідух. На святий вечір його виймали зі скрині і ставили на стіл, за яким вечеряють.

 

 

• А ще кожна бабуся зберігала у скрині ось цю книгу.(Біблія). Біблія – священна книга християн і складається вона з 2-ох частин – старого і нового завіту й передається з покоління в покоління.

 

Вчителька:  Дорогі наші бабусі!  Прийміть в дарунок від наших онучат веселий бойківський танок.

 

 

•    Постійним  помічником бабусі є дідусь – господар родини . Нам        пощастило на мудрих і добрих дідусів.

 

 

•      Мій сивий, лагідний дідусю,

Я до землі тобі вклонюся

За теплоту твою і ласку,

За мудре слово, гарну казку.

 

•      Ти вчив нас, як на світі жить

Як один одного любить.

І твій розумний заповіт

Я пам′ятатиму повік.

 

•      Мій любий дідусь –

Він найкращий у світі

І щиро признаюсь, хай знають всі діти,

Що я його дуже люблю

Мій рідний дідусь, не спочине й хвилини.

Планує  невпинно.

Майструє щось, клеїть,

          Працює щоднини

     Невтомно і пильно.

     Мій сильний дідусь –

     Він і слюсар і столяр,

     І найкращий спортсмен.

    Любить бабусю, комп′ютер, газети.

    Та найбільше він любить мене.

    І тому в цю хвилину

    Хай лунає для нього

    Що найкраща із наших пісень.

    Всім дідусям достатку

    Й здоров»я міцного!

 

ВСІ: Зичимо щиро в цей радісний день.

 

 

Сценка «Ой на горі два дубочки»

 

Вчителька:  Любі наші братики й сестрички! Наші маленькі дитячі сердечка дуже люблять вас!

 

 

•       Я вітаю свого брата.

      Біля тебе зараз сяду.

      І таке тобі скажу –

      Із тобою я дружу!

      Ти хороший, ти ласкавий,

      Ти привітний, гарний, славний.

      Будь здоровим, не хворій,

      Братику мій дорогий!

 

 

•      Моя рідна сестричко,

Ти неначе квіточка!

Я тебе тут привітаю,

 І добра тобі бажаю.

Хай всього буде багато

І на будень, і на свято.

 

•      Спасибі вам за те, що ви

Веселі і привітні.

Спасибі вам за те, що ви…

Ви просто є на світі.

 

 

•      Ми готували вам сюрприз

Старанно і завзято

Спасибі вам за те, що ви прийшли

На це родинне свято.

 

 

Конкурс братиків і сестричок «Склади прислів′я»

 

Вчителька:  Від самого початку свята ми говорили слова любові до рідних. А чи  замислювалися ви, діти, шановні дорослі, що таке любов? Зараз ми розповімо вам дуже давню легенду.

 

                         Було це дуже-дуже давно — коли  Бог створив світ і навчив усіх живих істот  

продовжувати свій рід — відтворювати собі подібних. Поселив Бог чоловіка і жінку у полі, навчив їх будувати курінь, дав чоловікові лопату, а жінці — жменю зерна: живіть і продовжуйте рід свій, а я прийду через рік, подивлюся, як тут у вас.

Приходить Бог з архангелом Гавриїлом через рік рано-вранці на сході сонця. Бачить: сидять чоловік і жінка коло куреня і перед ними дозріває хліб на ниві, поряд з ними колиска, а в колисці дитина спить. А чоловік і жінка дивляться то на червоне небо, то в очі одне одному. І в ту мить, коли очі їхні зустрілися, Бог побачив у них якусь невідому силу, незбагненну кра­су. Ця краса була прекрасніша від неба і сонця, землі і пшеничного поля — прекрасніша за все.

— Звідки ж взялася ця краса і що воно таке? — запитав Бог.

— Це любов, — відповів архангел Гавриїл. Бог подивився на людей і сказав:

— З цієї миті ви почнете старіти. А я прийду че­рез 60 років і подивлюся, що зміниться у ваших очах.

Прийшов Бог з архангелом Гавриїлом через 60 років. Бачить: замість куреня стоїть хата, на пустирі виріс сад, сини орють поле, дочки пшеницю жнуть, а онуки на лузі граються. Під хатою старий і ста­ренька дивляться то на червону ранкову зорю, то одне одному у вічі. І побачив Бог в очах чоловіка і жінки красу ще могутнішу — вічну. Побачив не тільки Любов, а й Вірність.

І подумав Бог: «А на що ж перетвориться любов, коли люди почнуть помирати?» Прийшов він через три роки. Бачить, сидить чоловік над маленьким надгробним горбочком, очі в нього сумні, але в них — ще могутніша, незбагненна людська краса. Уже не тільки Любов, не тільки Вірність, а й Пам'ять серця.

• Людино, я всесильний, — промовив Бог. — Я можу виконати будь-яке твоє бажання. Що ти у мене попросиш?
• Залиш мені ці почуття назавжди! — промови­ла людина.
• Добре! Хоч ви і перетворюєтесь після смерті у жменьку праху, я залишу безсмертною вашу душу, а з нею це святе почуття. Бережіть його і передавайте дітям, онукам, правнукам. А я оберігатиму справж­ню людську любов.

 

 

•      Були ви гожі, як в травні рожі

Були уста, як маків цвіт.

Було кохання, було зітхання.

Коли було вам ще 17 літ.

 

Літа минають, літа минають

І їх ніяк не зупинить

А думка тає, вам серце крає,

Вам серце крає, серце крає в кожну мить.

 

Життя вам в радість, і навіть в старість,

Бо кожен з нас живе з надій.

І в 20 років, і в 40 років

І в 60 ви завжди серцем молоді.

 

І треба жити кожним днем,

Не відкладаючи на потім,

Що має буть – не обминеш

В своїх стараннях і турботах.

 

Шануймо кожну мить життя –

Вона безцінна.

Уміймо нею дорожити.

Даруймо один одному: любов, повагу, розуміння.

 

Роде наш красний, роде наш прекрасний,

Не цураймося, признаваймося,

Небагацько ж нас є.

 

Хай тішаться онуками бабуся й дід,

Хай татко та мама радіють дитині,

1. Хай буде, як дуб, могутній наш  рід,

Хай згода і мир запанують в кожній родині!

 

 

Учні та батьки виконують пісню « І в нас, і в вас хай буде гаразд!»