Розробка свята рідної мови

                                 Свято рідної мови

       Звучить запис пісні «Рідна мова(Спитай себе,дитино,хто ти є?)»(1ст)

Ведучий І. Доброго дня вам, шановні друзі! Вітає­мо вас на святі рідної мови! Віримо, що у цій залі зібралися щирі українці, котрим не байдужа доля рідного слова.

 Ведучий ІІ. Спробуємо переконати своїх ровесників, що мова — це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину.

Ведучий І. Ми — українці. Живемо у вільній не­залежній державі — Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу.

1 учень. О слово рідне! України слово!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духи моноліт.

2 учень.  О слово рідне! Мудре і прадавнє,

  Ти виросло з могутньої землі!

Тебе валуєви жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось – ні!

3 учень.  О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада нам!

        всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам.

Ведуча 1. Рідне слово... Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню!

В-2. Скільки в тобі материнської лагідності і доброти, мудрості земної, закладеної ще славними предками вільнолюбивими!

В-1.  Що може бути дорожчим для людини як рідне слово.

Пісня “Рідна мова(Мова барвінкова)»

В- 2. Мова – то не просто слова, звуки. Це – голос народу. Втрата мови веде до зникнення самої нації.  Тому наш народ протягом віків вів боротьбу за її збереження.

Ведуча 1.

Вбивали її, терзали її, шматували рідну мову, та не знищили – звучить, гримить знову і знову. Вона чиста, як криниця, милозвучна, як пташиний спів, свята, як Божий дар.

Читець: Мово моя, непокірна і мила, 
Ти все живеш і дзвениш. 
Скільки рубали у тебе крила, 
Думали не полетиш! 
Скільки тебе заставляли мовчати, 
Скільки палала в вогні! 
Мово моя, ти народом почата, 
Ти у народі живеш і в мені. 
Рідна моя, непокірна і мила, 
Наче гірське джерело, 
Звідки у тебе береться сила, 
Щоб побороти зло?

(Посеред сцени Мова з матір’ю – Україною. З’являється Погана Вість (у чорному одязі) із подругами).
Погана Вість.  Яка в мене радість – вам не уявити:
Нарешті я зможу всім насолити.
Усе єство запалюється гнівом,
Як чую щось про мову України.
А морок повиває мені душу,
Коли сміх її я слухать мушу;
Туман снує у голові,
Та я ще не вмираю, ні!
Я оживаю і радію знову,
Коли катують Українську мову!
Скоро укази скрізь рознесуть:
Вони – мого серця істинна путь.
(Зловіще снують поміж Мовою та Україною)
Подруга Поганої Вісті (до мови) На серці так легко, як ніколи,
Нарешті видано нові закони:
Валуєвський циркуляр зрозуміє і школяр,
А Ємський указ тебе знищить нараз.
Друга подруга Поганої Вісті (радісно)
Книг українських із-за кордону – не ввозити!
Давати дітям українські імена – заборонити!
Тепер спробуємо, сестри, пожити…
(Погана Вість зі своїми подругами танцюють навколо Мови та її Матері, що схилилися одна до одної у відчаї. Танцюючи, співають коломийку)
Коломийка. Ось тепер тобі кінець, українська Мово,
    Вже не станеш під вінець, згине  твоє слово.
    Не читатимуть книжок, не напишуть віршів.
    Є укази від царя, а йому видніше,
   Чи помилувать тебе, чи одразу вбити.
   На колінця, Мово, стань, спробуй попросити.
Погана Вість.   Собі милості в царя! Ха – ха – ха… Тра – ля – ля…
(Погані вісті вибігають із ритмом геть)
Мова. О, ні! Не ждіть! Цього повік не буде!
Я – не рабиня, не слуга! Я вільна, люде!
Поки в лузі на калині соловей співає,
Поки милая синичка в гості прилітає,
До тих пір я не скорюся, доки буду жити!
Не дозволю своїй неньці плакати, тужити.
       (звертається до України)
Рідна моя, матусенько, не хвилюйся дуже,
Є у мене сестри, брати, і їм не байдуже,
Яка доля їх чекає…
Україна. Ти говориш, доню,  добре,
     Слово в тебе теж хоробре.
     І я бачу, що народ наш
    Щиро відданий тобі.
    Він не дасть, я вірю, мові згинути в біді.
Пісня «Молюсь за Україну»
Україна. Боже! Всевишній! Тебе я молю!
Згляньтеся на мою єдину доньку,
Пошли їй визнання, слави й привіту
В кожнім куточку цілого світу.
Я вже нічого тобі не бороню.
Ти щаслива, кохана доню!
Мова.  Я така щаслива, матінко – Вкраїно!
Бо квітучим садом стала ця руїна.
Мене всі просять в хату завітати,
Маленьким колискову заспівати,
А юним – пісню про кохання,
Школярикам – натхнення до навчання,
А літнім людям – і потіху й спокій,
Сімейну згоду й сто щасливих років.
Я їм дарую своє слово й доброту
І до життя нового поведу!

Ведучий І.   – Хтось із мудрих сказав:

            ,,Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна”.

В.2: Не грайся словом!

Є святі слова,

Що матері з доріг вертають сина.

                                 Спіши до неї, доки ще жива,

Допоки розум і допоки сила.

В.1: Знайди ж слова – вічне і земне.

За часом час на світ перестилає.

                                Минуле все. Лиш слово не мине,

                                І та любов, що смертю смерть долає!

В.2. На жаль, усе більше стали відлучати дітей від рідної культури, рідної мови, і це боляче відгукувалося згодом у тих, хто мав світлу душу і вдячну пам’ять до землі своїх батьків.

 

1.Яка ж багата рідна мова!

Ти містиш просто безліч знань!

Тож мову вчи і прислухайся

До того, як вона звучить.

І розмовляти так старайся,

Щоб всім її хотілось вчить!

Вона ж у нас така багата,

Така чарівна, як весна!

І нею можна все сказати.

І найрідніша нам вона!

А мову знаючи, здобути

Увесь чарівний світ у ній!

Вона барвиста і чудова,

І кривдити її не смій!

Вона про все тобі розкаже,

Чарівних слів тебе навчить,

Усе розкриє і покаже,

Як правильно у світі жить.

 

2.Моя найкраща в світі мова!

Тож в цьому світі гомінкому

І рідна, й мила над усе,

Я рідну мову пронесу,

Чарівну, ніжну, світанкову,                                                          

 Як скарб великий і безцінний.

Бо ж поки є вона у нас

 

3. Не говори: в нас мова солов'їна,
Бо мова вище, ніж пташиний спів.
В її скарбниці - доля України,
Глибинна таємниця правіків.
Вона нуртує джерелом криничним,
Із попелища феніксом встає,
Для нації вона гарант на вічність,
Тому її так люто ворог б'є.
Все заберуть, а залишилось слово.
Знов до життя повернемося ми,
Лише тому, що не пропала мова,
То й ми ще наче люди між людьми.
Без мови - не створити нам держави,
Доріг тернистих не перебрести!
Хай вороги жорстокі і лукаві -
Стіною стань і мову захисти!
Річ не про те, що мова солов'їна,
Бо мова глибше, ніж пташиний спів.
В її скарбниці - доля України,
Космічна нерозгаданість віків.

 
4. Скажу я в котре,
             хоч уже й обридло:
На мову не бува престижних мод.
Допоки є в нас мова,
             Ми – не бидло,
Не покручі  й безбатченко –
             Народ!                   (Валентина Сторожук)
  В.1:  Дорогі друзі! До вас наше слово. Саме до вас!  Це від вас залежить зараз, чи перерветься золота нитка тисячоліть, а чи оживе і заграє на сонці! Тільки від порога рідної мови ви можете виходити на широкі магістралі світу. Слово довірилося вам і повірило у вас. Не сполохайте рідного слова, захистіть його, притуліть його до  серця, поповніть ним своє життя.
 

Ще жива ти, Україно,
Ще не вмерло слово,
Встань, прокинься, пробудися,
Рідна наша мово!
Не одне лихе століття
Тиранів терпіла,
Та жила серед народу
І людям світила.
Квітла, мов лілея ніжна
Лютою зимою,
Знала певно, що народ твій
Завжди із тобою.
Збереглася в вишиванках,
В золотому житі,
У простій бідненькій хаті
Та в мужицькій свиті.
Тож давайте, українці,
Мову поважати,
Що пройшла через тортури
Та залізні грати!
Що створила, наче долю,
Пісню колискову…
Встань, прокинься, пробудися,
Рідна наша мово

В.2:. Нині українська мова утверджується не лише як державний атрибут, а повертається в річище плекання рідної культури. (читає вірш О. Забужко «Клятва»):
Мова кожного народу
неповторна і — своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші — трелі солов’я.
На своїй природній мові
і потоки гомонять;
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.
Солов’їну, барвінкову,
колосисту — на віки —
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас, —
бо ж єдина — так, як мати, —
мова в кожного із нас!

Звучить пісня про мову «Мово рідна,слово рідне,хто вас забуває»

Інсценізація вірша «Як би тобі, доню…»

Мати:

Як би тобі, доню, в світі не було,
Не скупись ніколи людям на добро.
Бо і так доволі хтось насіяв зла,
І холонуть душі наші без тепла.

Донька:  Забувають діти мову матерів.
Глянь, від того болю світ аж посірів.
Стогне від розпуки зранена земля,
І сивіти стала матінка моя.

Мати:                                   

Доню моя, доню, синьоока зірко,
У житті буває солодко і гірко.
Як би твої очі не манили зваби,
Не посмій вчинити Батьківщині зради.
Не посмій зламати гілку калинову –
Сиротою станеш, як забудеш мову.
Можеш призабути запах рути –м’яти,
Але рідну мову мусиш пам’ятати.
Можеш не впізнати голосу діброви,
Та не смій зректися маминої мови!

 

Вірш «Аж поки рідна мова є» Н.Красотка

               Пісня «Гімн укр..мові»

З прапором виходять діти.Дають обіцянку любити українську мову. Вірш «Буду я навчатись мови золотої».
Буду я навчатись мови золотої
У трави-веснянки, у гори крутої,
В потічка веселого, що постане річкою,
В пагінця зеленого, що зросте смерічкою,
Буду я навчатись мови-блискавиці
В клекоті гарячім кованої криці,
В кореневищі пружному ниви колискової;
В леготі шовковому пісні колискової;
Щоб людському щастю дбанок свій надбати,
Щоб раділа з нами Україна-мати…
                      Пісня «Вивчайте, любіть свою мову»

В.1:. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

                        Звучить пісня  «Гей,шуми,великий луже»

Ведучий ІІ. Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов - твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

На сцену виходять учні
ДІВЧИНА   Мова твоя, Україно, 
                      з мови твоїх солов'їв.

                      Мова твоя солов'їна

                      з присмерком Соловків.

Хлопець. Всіх не злічити, всіх не розстріляти! 
                 Але за що?! Не можу зрозуміть. 
                  За те, що Україну звали "мати", 
                  Що не цуралися її рясних суцвіть!

Дівчина .      Любили слово рідне до загину,
                       Не йшли в мовчальники, в юрбу глухоніму
                       І боронили рідну Україну,
                       немов Мадонну - Матінку Святу.

ХЛОПЕЦЬ:     У неї є все: Діброви й верболози,
                            Дніпра і Ворскли витканий атлас,
                            Козацька доблесть і кріпацькі сльози,
                            Ще й дума та, що вистраждав Тарас.

ДІВЧИНА   Розмай Карпат, 
                      Де гониться на скелі 
                      Смерічка недоторкано-струнка, 
                      Незгасне сяйво вбогої оселі, 
                      Що дала нам у спадщину Франка.

ХЛОПЕЦЬ.       Діброви праслов'янської Волині, 
                             З журбою Мавки й болем Лукаша, 
                             Де гордою Касандрою і нині 
                              Вита бентежна Лесина душа.

 ДІВЧИНА      О, рідна мово!
                          Є ще люди ниці: 
                          Зрікаються, бува, і матерів! 
                           А я твої троянди й чорнобривці 
                          Любов'ю до пелюстки обігрів.

ХЛОПЕЦЬ      Ти - крона й корінь рідного народу: 
                           Батьків, дідів, і прадідів, і пра...
                            І час твою не вичовгає вроду,
                           Не висотає Ворскли і Дніпра.

ДІВЧИНА    В тобі - мої лани широкополі, 
                         Благословення мамине і хліб. 
                       Без тебе я страждав би, як без долі, 
                      І вже давно б, приречений, осліп

ХЛОПЕЦЬ    Бо ти - моя подвижниця і слава, 
                         Мечі і струни, правда і терни. 
                          Від київського князя Ярослава 
                          До нашої стрімкої бистрини.

ДІВЧИНА   Життя мого майбутнього основа, 
                      Нехай же родить щедро твій город! 
                      Коли щеза чиясь у світі мова, 
                      Щезає разом з нею і народ.

(Звучить пісня про Україну) «Розцвітай,Україно»

Вчитель. Що є найцінніше в житті кожної людини? Рідна мати, рідна земля, рідна мова. У рідному слові початок усіх початків людського буття. Пам'ятаймо завжди про це, бережімо, плекаймо, збагачуймо, примножуймо красу рідної мови. Людина, яка забула свою мову, не живе, а існує.

 Тож побажаємо всім українцям, що свято бережуть українське слово - щастя, натхнення, добра, миру , світлого майбутнього, живіть повноцінним життям, досягайте вершин, адже у ваших руках доля нашої країни.

    На цій оптимістичній ноті дозвольте завершити наше свято.

Всього вам найкращого! Дякуємо всім, хто брав участь у його підготовці.

Хай вам щастить!

 

                       Пісня «Л.Горова.Укр.мова»