Розробка виховної години "Великий Кобзар"

Великий Кобзар(6 клас)

Епіграф:

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом. (Слайд 1)

Мета. Познайомити дітей з життям і творчістю Т. Г. Шевченка. Ввести дітей у світ поезії відомого українського поета. Вчити учнів сприймати зміст поезію на слух. Розвивати в учнів пам’ять, спостережливість, бажання вивчати твори поета. Виховувати любов до рідного слова, до рідної мови, свого краю, природи.

Хід свята

Вчитель(Слайд 2)

Щовесни,коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка

Повні сил і життєвої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Не на шовкових пелюшках,

Не у великому палаці,

В хатині бідній він родивсь,

Серед неволі,тьми і праці.

Ведучий

Тарас Шевченко-провісник нового життя,народний пророк,титан духу,перший,хто відверто закликав український народ:

Вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

 

 

Голос(Слайд 3)

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами земля,

Яку сходив Тарас малими,босими ногами,

Земля,яку скропив Тарас дрібними росами-сльозами.

Ведуча

 9 березня 1814 року.

В похилій хаті край села,

Над ставом,чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати,вбита горем.

Нещасна мати сповила

Його,малого,й зажурилась,

І цілу ніченьку вона

За сина-кріпака молилась

У тій старій,похиленій хатині.

Виходить молода мати з немовлям(Слайд 4)

Мати.

 Сину мій,прости,що доля твоя буде тяжкою,бо народжений ти невольником-кріпаком.Сину мій,моя дитино!Яким воно буде,твоє майбутнє?Чи матимеш кусень хліба,свою господу,стріху над головою?

Голос(Слайд 5)

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

Батько(Слайд 6)

Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба:він буде неабияким чоловіком:з його буде або щось дуже добре,або велике ледащо,для його моє наслідство нічого не буде значить,або нічого не поможе.

Голос(Слайд 7)

Там батько,плачучи з дітьми

(а ми малі були і голі)

Не витерпів лихої долі-

Умер на панщині.А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи –

Носити воду школярам.

Брати на панщину ходили,

Поки лоби їм поголили!

А сестри! Сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!

Ведучий(Слайд 8)

А пізніше Тарас буде згадувати: «Наша бідна старенька біла хата з потемнілою солом’яною покрівлею і чорним димарем,а біля хати на причілку яблуня,а далі квітник.Біля воріт стоїть стара гілляста верба,а потім клуня,а далі по косогору йде вже сад-наш улюблений садок вишневий коло хати»

 

1-й учень

І досі сниться: під горою

Між вербами понад водою

Біленька хаточка. Колись

Мене там мати сповивала

Та, сповиваючи, співала…

Звучить пісня «Тече вода з-під явора»

Ведуча

Тарас був четвертою дитиною в сім’ї Григорія Івановича та Катерини Якимівни. (Ім’я  Тарас перекладається так: здатний на непокору, бунтар, безстрашний.)

Маленькому Тарасові ледь виповнилося два роки, коли пан Енгельгардт перевів родину Шевченків у сусіднє своє село Кирилівку. (Тепер Шевченкове на Черкащині). Тут у Кирилівці, в убогій хатині минуло безрадісне дитинство майбутнього поета. Допитливий і цікавий до всього Тарас не вдовольнявся звичайними забавами своїх ровесників. Його вражало все – люди з їхньою безпросвітною нуждою і ввесь навколишній світ. Він ніколи не тримався хати, а все тинявся по бур’янах, за що його прозвали в сім’ї «малим приблудою».

Відео «Дитячі роки Тараса»(Слайд 9)

Ведучий(Слайд 10)

Швидко промайнув час, підріс наш Тарасик.

(Звучить запис «Колискової» у виконанні Ніни Матвієнко.Заходить жінка,одягнена в селянський одяг,несе запалену свічку,ставить її на столик,біля портрета Т.Шевченка.До неї підходить хлопчик.)

 Сценка 2               

 Хлопчик         Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?            

Мати               Так, синочку, правда.            

Хлопчик         А чому так багато зірок на небі?            

 Мати             Це, людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка,     поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?            

 Хлопчик         Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?            

 Мати               Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.            

 Хлопчик         Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила ясно-ясно.            

Мати               Старайся, мій хлопчику…

 

 

Ведуча(Слайд 11)

Життя Тараса від народження було сповнене то горя,то поезії.Життєву біду він знав не з чуток,а насправді:злидні переслідували його і все,що йому було близьке.

Хлопчик.Тарасе,сонце заходить.Женімо отару в село.

Тарас.Я заночую тут.Мене й так ніхто не чекає.Мачуха ненавидить,щовечора битий.

Хлопчик.А вівці?

Тарас.Жени й моїх овець,а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть.

Хлопчик.А вечеряти?Ти ж голодний.

Тарас.Вечеря.Була вечеря,коли мати жила.Тепер мене годують штовханцями.А тоді кожен вечір був святом.А ще як навесні вишні зацвітуть,сядемо вечеряти надворі,як соловейко защебече.Катерина вечерю подає,а мама на нас дивиться і посміхається.А спали ми під відкритим небом,на подвір’ї,а над ним роїлися зорі,і тато казав,що десь там сяє і моя зірка.(Плаче)

Хлопчик.Не плач,Тарасе.Женімо отару.Поночіє.

Тарас.Не пожену.Заночую отут під зорями в полі.Може,хоч мама присниться або козаки.Козаки мені часто сняться,особливо один,старезний і сивоусий.

Хлопчик.Тоді добраніч,Тарасику.Я тобі вранці хліба принесу.(Тарас засинає)

Читці стають обабіч від Тараса.

Учень 3

Блаженна мріє,думонько-дитино,

Колисана ще з молодості літ,

Це ти йому курличеш журавлинно

І зболеного кличеш в переліт.

Учень 4

На теплі води,на вишневі зорі,

Де над тополями-Чумацький Шлях,

Несеш його змордованого в зморі,

З Дніпра лелієш хатою в полях.

Учень 5

Вже й час йому спочити на порозі,

Схиливши в тиші вдумливе чоло,

Бо ж доста був затриманий в дорозі

І довго дуже дома не було.

Учень 6

Давно вже визрів терен з того болю,

Що упокоїв матір молоду.

Та й наче вже спокутав гріх за волю,

Муштрований в солдатському ряду.

Учень 7

І він летить на отчу Україну,

За крила взявши пензель і перо.

Пора ж йому поставити хатину,

Щоб вікнами дивилась на Дніпро.

Учень 8

І щоб у тій маленькій благодаті,

В благословенному отім раю

Брати і сестри,на рідню багаті,

На долю не огнівались свою

Учень 9

Бо прийде час-усіх покличе Мати

І запитає кожного колись:

Чи не забув,з якої вийшов хати,

Звідкіль дороги в світ розпочались?

Пісня дівчат

Ведучий(Слайд 12)

Треба відчувати твердий грунт під ногами й мати виняткову внутрішню силу,щоб прокладати мільйонам знедолених новий шлях проти течії.

Ведуча

Справді,на 47 років його життя судилося 24 кріпатські роки під рабовласницьким доглядом,10 каторжних років солдатчини-під доглядом фельдфебеля,4 останні роки-на поруках і під опікою жандармів.Тільки 9 років волі-учнем Академії мистецтв у Петербурзі і три літа пекучих дум на рідній землі.

Ведучий

Тепер просто неможливо уявити,щоб сталося з Тарасом,з його геніальним поетичним талантом,художнім хистом,якби не було в його житті 22 квітня 1838 року.Цей щасливий день-день викупу його з кріпацтва.

Ведуча

«Живу,учусь,нікому не кланяюсь і нікого не боюсь-велике щастя бути вольним чоловіком,робити що хочеш,ніхто тебе не спинить».

Ведучий

Та недовго була та воля.Бачив молодий поет,як тяжко стогнуть у панському ярмі кріпаки.Навесні 1847 року за участь у Кирло-Мефодіївському товаристві Тараса Шевченка заарештовують і відправляють до Петербурга.Під час арешту в нього вилучили поему «Сон»,за яку Кобзаря було звинувачено в політичному злочинстві і жорстоко покарано: 10-річне заслання у далекі оренбурзькі степи.Цар власноруч дописав: «Під найсуворіший вигляд із забороною писати і малювати.»

Виходить Шевченко у вишитій сорочці.Довкола нього збирається гурт селян.

Дід.Тяжка наша доля в кріпацькому ярмі,Тарасе!

Селянин

Пани-кати…

Латану свитину з каліки знімають,

З шкурою знімають,бо нічим обуть

Княжат недорослих!

Дівчина

…А он розпинають

Вдову за подушнє…А сина кують,

Єдиного сина,єдину дитину,

Єдину надію!В військо оддають!

Жінка

…А онде під тином

Опухла дитина-голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне…

Дід

Чи Бог бачить із-за хмари

Наші сльози,горе?

Дівчина

Чи довго на сім світі

Катам панувати?

Шевченко(задумливо)

Пани,пани!

Схаменіться!

Будьте люде!

Бо лихо вам буде!

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд,заговорять

І Дніпро,і гори!

І потече сторіками кров у синєє море

Дітей ваших.

З’являються жандарми.

Жандарм.Розійдіться!Ану,кому кажу,розійдіться!

Селяни бідкаються,сумно хитають головами і розходяться.

Жандарм.Це ти бунтуєш народ?Ану,пішли у відділок,там розберемося!

З’являється слідчий,жандарми приводять Шевченка.

Слідчий.У вірші під назвою «Сон» зухвало описано Його імператорську величність і государиню імператрицю.Ви своєю просторічною мовою зневажаєте Її величність,у своїх крамольних віршах виливаєте всє свою жовч.Як це там?Смеркалося…Огонь…чи огнем?..

Шевченко

Смеркалося…Огонь огнем

Кругом запалало,-

Аж злякався я…

Слідчий.Припинити!(Чути барабанний дріб.Читає вирок). «Государ імператор височайше велів:призначити Тараса Шевченка в окремий Оренбурзький корпус під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати».

Ведуча.(Слайд 13)

Та поет не скорився долі.У тяжких умовах заслання він продовжує таємно творити.Попри вкрай несприятливі умови для творчості,поет написав понад 100 творів,серед яких і поезія «Мені однаково.»

Читання поезії «Мені однаково».

Мені  однаково,чи буду

Я жить в Україні,чи ні.

Чи то згадає,чи забуде

Мене в снігу на чужині-

Однаковісінько мені.

В неволі виріс між чужими,

І,не оплаканий своїми,

В неволі,плачучи,умру,

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій-не своїй землі.

І не пом’яне батько з сином,

Не скаже синові: «Молись,

Молися,сину:за Вкраїну

Його замучили колись».

Мені однаково,чи буде

Той син молитися,чи ні…

Та неоднаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять,лукаві,і в огні

Її,окраденую,збудять…

Однаковісінько мені.

Відео Тарас Шевченко,презентація,слайд(Слайд 14)

Ведучий(Слайд 15)

Доля не дала Шевченкові сімейного щастя,родинного тепла,взаємної любові.Не було в поета навіть хатинки-останньої мрії.Він мріяв про люблячу дружину,діток ,про садочок біля власної хати над Дніпром,та не судилося.За своє життя Кобзар закохувався багато разів.Любили й Шевченка,але кожного разу щось ставало на перешкоді одруженню.Оксанку Коваленко розлучили з Тарасиком-кріпаком обставини.Вирвавшись на волю,Тарас нескоро повернувся у рідне село,а коли приїхав,Оксана вже була одруженою жінкою.Побратися з Феодосією Кошицівною не дозволяв батько дівчини.Варвара Рєпіна кохала Тараса,та він мав княжну лише за друга.

Ведуча

На засланні зустрілася Шевченкові вродлива Забаржада,дитя іншої нації,інших законів,і знову про шлюб не могло бути й мови.Обдарована Катерина Піунова була ще надто молода,щоб оцінити велич того,хто сватався до неї,а Ликера Полусмак через убозтво духу не збагнула,кого втрачає.Були ще й інші розумні,освічені жінки-дворянки:Закревська,Ускова,але їх зв’язував шлюб із законними чоловіками.Була ще Харатина Довгополенківна,та любила вона не Шевченка.Так і не вдалося Тарасові стояти під вінцем у церкві з подругою на все життя.

Учень

Я тебе чекала роки й роки,райдугу снувала з рукава

На твої задумані мороки,на твої огрознені слова.

Я тебе в Закревській поманила,я душею билась в Рєпіній.

Я в засланні крила розкрилила в Забаржаді,смілій і тонкій.

Ні мотиль-актриса Піунова,ні Ликери голуба мана

Цвітом не зронилася в грозову душу вільну,

Збурену до дна.

Я б тобі схилилася на груди,замість терну розсівала мак,

Та мені зв’язали руки люди.Хай страждає,

Кажуть,треба так.

Хай у ньому сльози доспівають в ненависть,

В покару,у вогні

І мене,знеславлену,пускають,щоб ридали вірші

По мені.

Я-Оксана,вічна твоя рана,журна вишня

В золотих роях.

Я твоя надія і омана,іскра не роздмухана твоя.

Відео «Жінки в житті Тараса Шевченка»(Слайд 16)

Ведуча(Слайд 17)

Останні роки життя поета були менш плідними-далися взнаки семирічне вимушене мовчання,поліцейський нагляд,кволе здоров’я,особисті негаразди.1857 року було написано лише дві поеми- «Неофіти» та «Юродивий»;1858 року-п’ять невеликих віршів;1859 року-одинадцять віршів і одну поему;1860-го-35 поезій.

Ведучий

14-15 лютого 1861 року поет написав свій останній вірш «Доля».Написав його на звороті автопортрета 1860 року.У вірші звучить передчуття близької смерті.

На екрані з’являється автопортрет Т.Шевченка зі свічкою.Звучить пісня на слова Т.Шевченка  «Думи мої».

Чи не покинуть нам,небого,

Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувати,

Та заходиться риштувать

Воли в далекую доогу

На той світ,друже мій до бога.

Пісня про Кобзаря

Ведуча(Слайд 18)

У день народження 9 березня 1861 року Тараса Григоровича провідали друзі.Прийшло багато листів,вітальних телеграм з України.Прочитавши їх,хворий поет проказав: «От якби додому,там би я,може,одужав».Але не судилося.Вранці 10 березня згасла бунтарська свічка його життя,але залишився величезний спадок творчості,який не має обмежень,бо він злітає все вище і вище,до вершин духу генія,де немає розбитих мрій,надій,розчарувань.

Ведучий

Як весна оновлює природу,так само поезія Великого Тараса оновлює наші душі,закликає бути чесними і милосердними,щиро любити свій народ,свою Україну.

 На сцену виходять усі учасники свята.Звучить вірш.(Слайд 19)

Я-Шевченко.Я вмер.

Я лежу на порозі майстерні,

І у мене в очах застигають блакитні вогні.

Я замовкнув сьогодні навік-академік із черні,-

І уперше в житті стало дуже спокійно мені.

Не заб’є мене цар,на фельдфебеля рисами схожий.

Не скарає фельдфебель,подібний лицем до царів.

В каземати ,у карцер ніхто заточити не зможе.

У реєстрах солдатських закреслять ім’я писарі.

В потаємних архівах убік відкладуть мою справу,

І мене відспівають серйозні кудлаті попи.

На могилі моїй проростуть ще не бачені трави

Та предивні квітки,де нектар солоніший ропи.

Я-поет.Я-Шевченко.

Є пісня у серці моєму.Недоспівана пісня,

Що ляже у інші серця,що на гімни обернеться,

Стане рядками в поеми,що ніколи не згине,

Ніколи не дійде кінця.

Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»