Розробка виховного заходу " Мова наша солов"їна"

 

Свято «Мова наша солов’їна»

Мета: розширити знання учнів про багатство і красу української мови; активізувати уявлення про фольклорні жанри усної народної творчості (загадки, пісні, народні ігри, скоромовки); розвивати мислення, мовлення школярів; виховувати інтерес та повагу до народних традицій.

Хід заходу

Святково прибрана зала. На стінах — вишиті рушники, серветки, в центрі — портрет Т. Г. Шевченка, плакати: «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема»; «Пісня — душа народу», «Кажуть, дитино, що мова наша — солов’їна».

Усі учні одягнені в українські національні костюми. Ведучі на святі — дід і баба. Діти сидять півколом. Дід сидить біля хлопчиків, а баба — з дівчатками. Звучить сопілка, на середину зали виходять хлопчик і дівчинка.

Хлопчик і дівчинка (по черзі)

1. На околиці села,

Як мовиться в казці,

Живе веселий дід Хома

І баба Параска.

2. Біля хати у садку

Діти гомоніли,

Розважалися малі,

А старші раділи.

1. Дід учив гончарувати,

На сопілці грати,

Баба вчила вишивати

І пісні співати.

2. Ой цікаві ж для малят

Ці часи дозвілля —

Скоромовки і казки,

Загадки й прислів’я.

Дідусь. Хлопці, а загадайте-но дівчаткам загадки!

1. У нашої бабусі

Сидить звір у кожусі.

Біля пічки гріється,

Без водички миється. (Котик)

2. На городі в нас росте

Сонце ясне, золоте,

Жовте око, жовті вії,

Та чомусь воно не гріє. (Соняшник)

3. Летів птах через дах,

Сів на воротах

У червоних чоботях. (Лелека)

4. У лісі родилася,

В майстерні родилася,

А в руках плаче. (Скрипка)

Учитель. Ви, напевно, знаєте, діти, багато українських народних пісень. Адже пісня — душа народу.

Народна пісня — голос невсипущий,

Душі людської вічне відкриття,

Вона ніколи, як і хліб насущний,

Не вийде з моди сущого життя.

Бабуся. Колись, як дорослі збиралися на свято, співали багато пісень. Давайте і ми, діти, заспіваємо українську народну пісню «Дощик».

Дідусь. Дівчатка, а тепер ми загадаємо загадки. Побачимо, хто швидше відгадує: хлопчики чи дівчатка.

1. Із неба диво золоте

І світить нам, і гріє,

Ніщо без нього не росте,

І всяк йому радіє.

Радієш ти, радію я,

Радіють луки, поле, гай,

Радіє з краю в край земля,

А що за диво? Відгадай! (Сонце)

2. По дорозі цуцик біг.

Скільки цуцик має ніг?

Почали усі лічити —

Десять вийшло у Микити.

Так, чи не так? (Не так)

3. Зелений кіт виліз на пліт,

Сидів, сидів аж порудів.

Хвіст унизу — миші гризуть,

Зліз би — та де! А як упаде?

Здригається світ: що то за кіт? (Гарбуз)

4. Маленький хлопчик

Виліз на стовпчик,

Одежі не носить,

Їсти не просить,

Личенько рябе,

Що воно таке? (Наперсток)

Бабуся. Діти, ваші мами, бабусі користуються наперстком, коли вишивають. Придивіться уважно, які чудові вишивки! Це робота рук ваших мам, бабусь. Немає в селі жодної оселі, де б не було вишиваного рушника. Це давня традиція: гостям на рушнику підносили хліб як символ гостинності нашого народу.

Із гурту дітей виходять на середину зали дівчинка і хлопчик і ставлять хліб на рушнику на стіл перед гостями.

Сійся, родися, жито-пшениця

І всяка пашниця.

Щоб був хліб на столі

І щоб цвіли, як квіти,

Гарні українські діти!

Дідусь. Ми живемо в Україні. У нашому краю багато народних танців, серед них — відомий вам український танець «Гопак». У ньому показана сила і спритність козацького народу.

На середину зали виходить учень в українському національному костюмі.

Ой заграйте, музики,

В мене нові черевики.

Танцювати я мастак

Український наш гопак.

Бабуся. Діти, а ви, мабуть, і прислів’я гарні знаєте?

1. Хто літом спеки боїться,

Той зимою не має чим грітися.

2. Рання пташка дзьобик чистить,

А пізня очиці жмурить.

3. Не родися багатий та вродливий,

А родися при долі та щасливий.

4. Хотів зробити спішно,

А вийшло смішно.

5. Пішла Настя в поле жати,

Та й забула серп узяти.

Серп узяла — хліб забула,

Так-то Настя й дома була.

6. — Смачна каша! — А ти їв? — Ні.

— А почім знаєш, що смачна?

— Та чув, як говорили,

Що бачили, як їли.

Бабуся. Жила собі маленька дівчинка, яка дуже сумувала, а коли прийшли до неї подруги, то розвеселили її. Дівчатка, як же ця дівчинка називається? (Дівчатка відповідають: «Подоляночка». Вони обирають Подоляночку, йдуть по колу і співають відому пісню, інсценізують її, потім сідають на свої місця.)

Дідусь. Діти, а які скоромовки ви вмієте швидко промовляти?

1. Два бобри брунатно-бурі

Бабралися у баюрі.

— Правда, брате бобре, добре?

— Пречудово, брате бобре.

2. Сорока сороченятам

Сорочки строчила,

Сорочки строчила,

Вишиванки шила.

Все білим та чорним

Сорочки строчила,

Стрекотати вчила.

3. За горою, біля броду

Обгороджений город.

Барабанять по городу

Бараболя і горох.

4. На печі, на печі

Дуже смачні калачі.

Хочеш їсти калачі —

Не сиди на печі.

5. Ти, малий, скажи малому,

Хай малий малому скаже,

Хай малий теля прив’яже.

6. От Кіндрат, так Кіндрат,

Зуб зламав об мармелад.

7. Євген горіхи роздає:

— Оце — моє, оце — твоє.

— А це чиє?

— Це теж моє.

Ти ж бач — горіхів нестає.

А в вас такий Євгенко є,

Що так горіхи роздає?

Бабуся. Молодці, діти. Вам, мабуть, знову хочеться заспівати? Заспіваймо українську пісню «Ой ходила дівчина бережком...».

Учні співають, а троє інсценізують пісню: дівчина поганяє селезня батіжком, потім проганяє його і продовжує танець із хлопчиком-дудариком.

Дідусь. Колись діти збирались і гралися в різні ігри. А для цього вони знали багато забавлянок. Можливо, і ви знаєте? (Учні по черзі розказують забавляночки.)

1. Ходить квочка коло кілочка,

Водить діток одноліток.

2. Печу, печу хлібчик

Дітям на обідчик.

Більшому — більший,

Меншому — менший.

Шур у піч!

3. Котилася торба

З високого горба,

А в тій торбі хліб, паляниця,

Кому доведеться, той буде жмуриться,

4. Пливе качка по воді,

Несе яйця золоті,

По одному золотому,

А ти, качко, йди додому.

Бабуся. Коли діти збиралися разом зі старшими, то ті люди їм розповідали цікаві смішні історії.

Діти (разом). Дідусю, розкажи нам хоч одну смішну історію.

Дідусь (виходить на середину зали). Ось послухайте смішну історію «Досадив». Їхав раз дядько поганою конячкою, а вона й зупинилася, так він сам запрягся, а її прив’язав до воза та й каже: «Не схотіла їхати, то йди пішки».

Дід просить, щоб діти розповіли теж щось цікаве.

Діти (навперебій). А ми також знаємо смішні історії.

Давно це було. Питає вчитель панського сина:

— Скільки буде два і два?

— Три, пане вчителю.

— Як-то три?

— Ну, три з половиною.

— Як я бачу, то ти цілком дурень.

— Ну, чотири.

— То чому ти відразу не сказав?

— А хіба можна відразу дати чотири, не поторгувавшись?

Двоє дівчаток

— Ой, кумо, зима люта буде.

— Невже?

— Страшенні морози будуть!

— Та ну!

— Так буде холодно, що аж ну...

— А ти звідки знаєш?

— Бо ж у мене кожуха нема!

Двоє хлопчиків

— Або ви, тату, йдіть по дрова, а я буду дома, або я буду дома, а ви йдіть по дрова. Усе ж кому-небудь та треба йти.

— А як тебе звуть?

— Михайло.

— А робити хоч?

— Нехай-но.

— А борщу?

— Не хочу.

— А пирога?

— Хоч би й два.

Дідусь. Хлопчики, дівчатка співали нам «Подоляночку». А що ви вмієте співати?

Хлопчики. А ми заспіваємо вам пісню-гру про Василя. (Хлопці утворюють коло, обирають Василя і йдуть по колу, співаючи й імітуючи рухами різні види праці.)

Ой, Василю, товаришу,

Ну ж бо, глянь ти на нас,

Чи вгадаєш, товаришу,

Яка праця у нас?

А як не вгадаєш —

Станемо карати:

Будеш тоді перед нами

Три дні танцювати.

(Імітують. Василь відгадує або танцює.)

Бабуся. Коли ви були ще маленькими, вам мами і бабусі співали колискові пісні, розповідали казки. Хто з вас їх знає?

1. А маленьким діточкам,

Що лягають спати,

Ми хорошу казочку

Будем повідати.

Щоб їм сни приснилися

Радісні й бадьорі,

Квіти та метелики,

І блискучі зорі.

2. Як я була ще маленька,

Колисала мене ненька,

Колисаночку гойдала

Й ніжну пісеньку співала.

Учитель. Народ створив безліч колискових пісень. Лагідний мамин наспів засівав у дитячі душі доброту, любов до природи, до всього живого.

Бабуся. Діти, а може, хтось із вас знає колискові пісні? (Учениця співає колискову «Котику біленький».)

Котику біленький, котику сіренький,

Котику волохатий, не ходи по хаті.

Не ходи по хаті, не буди дитяти.

А-а, лю-лі, лю-лі,

А-а, лю-лі, лю-лі,

Ой на кота воркота,

На дитину дрімота.

А-а, лю-лі, лю-лі,

А-а, лю-лі, лю-лі.

Виходить мама з дитиною і співає колискову.

Лю-лі, лю-лі, мій синочку,

Справлю тобі колисочку,

Справлю тобі колисочку,

Та й повішу на дубочку.

Сонце зійде — обігріє,

Роса впаде — та й укриє.

Птах прилетить, заспіває.

А-а-а-а-а, котки два,

Сірі були обидва.

Бабуся. Діти, погляньте на ці червоні плоди. (В руках у неї — вінок з калини.) Що ви про них знаєте?.. Калина і верба — улюблені символи-рослини. (Розповідає про калину.)

Дідусь. Колись було таке повір’я: якщо зробити з калини сопілку, то неодмінно в сім’ї з’явиться продовжувач роду — син.

Учитель. Калину оспівував у своїх віршах Т. Г. Шевченко. Він писав: «Найдеш у гаї тую калину, то й пригорнись, бо я любила, моя дитино, її колись...» А чи знаєте ви пісні чи вірші про калину? (Діти читають уривки з віршів про калину.)

1. Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

2. Тече вода з-під явора

Яром на долину,

Пишається над водою

Червона калина.

3. Чи я в лузі не калина була?

Чи я в лузі не червона була?

Взяли мене, поламали

І в пучки пов’язали.

Дівчатка, взявшись за руки, йдуть по колу і співають «Ой є в лісі калина».

Учитель. Чарівний наш край. Діти, любіть свій рідній край, де народились і живете. Любіть свою рідну мову!

Учні декламують вірші про мову.

1. Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько —

Тільки камінь має.

2. Її, незміряно багату,

Дзвінку, і ніжну, і завзяту,

Як день сьогоднішній чудовий,

Люблю, люблю вкраїнську мову.

3. Буду я навчатись мови золотої

У трави-веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

Бабуся

А за цим словом

Бувайте здорові,

Нехай буде весело

У вашій оселі.

Дідусь

Хай у вас ся родить

Жито, пшениця

І всяка пашниця.

Дідусь і бабуся. А тепер просимо до столу.

Присутніх у залі частують українськими варениками, короваєм, пампушками.