Розробка заняття з української літератури на тему "Поетична збірка І.Я.Франка "Зів'яле листя".

Тема: Поетична збірка І.Франка «Зів’яле листя»

Мета:

ознайомити учнів зі збіркою інтимної лірики І.Франка «Зів’яле листя»; дослідити образ ліричного героя та образ жінки в поезіях збірки; розвивати уміння і навички виразно читати ,аналізувати поетичні твори,формувати особисту думку;виховувати любов до Франкового поетичного слова,красу почуттів,взаємин,кращі моральні якості.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань з елементами дослідницької роботи учнів, з використанням  комп’ютерних технологій

Міжпредметні зв’язки: історія, світова література, музичне мистецтво.

Теорія літератури: декадентство ліричний герой, лірична драма, аналіз ліричного твору

 

Обладнання: портрет І. Франка, повість-есе Р. Горака «Тричі мені являлася любов, листи І. Франка, збірка «Зів’яле листя», портрети Ольги Рошкевич, Ольги Хоружинської, Целіни Журовської, презентації»                              

 

Епіграф

Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі,

Розвійтесь, як тихе зітхання!

Незгоєні рани, невтишні жалі,

Завмерлеє в серці кохання

Іван Франко

Хід заняття

І. Організаційна частина

ІІ. Актуалізація опорних знань.

1. Інтерактивна вправа «Мікрофон»

«Який довершений витвір - людина», - проголошує В. Шекспір словами свого героя Гамлета. Ми, люди, багатогранні й різноманітні. А що б ви відповіли на питання: «Хто такий І. Франко?»

(Франко – поет – філософ – публіцист – громадський діяч – великий лірик – літературний критик – перекладач – мовознавець – етнограф – драматург – літературознавець – економіст – політичний діяч).

Сьогодні на заннятті, ми продовжуємо вивчати творчість І. Франка. Ми вже вивчили його біографію, познайомилися з поетом – вічним революціонером, Великим Каменярем, українським  Мойсеєм. Відкрити світ його людських почуттів і страждань, прагнення особистого щастя допоможе нам перлина світової лірики – його збірка «Зів’яле листя».

ІІІ.Оголошення теми уроку мети заняття.Мотивація навчання.

1. Робота в зошитах (запис теми,епіграфу уроку) Ваше завдання сьогодні – визначити основний мотив збірки.

IV. Сприймання нового матеріалу, його усвідомлення.

1.Повідомлення викладача.Загальна характеристика поетичної збірки.

а)Історія створення збірки

Яка ж історія написання збірки, яка вже 117 років бентежить людські серця?

• Коли читаєш її, майже фізично відчуваєш, через які страждання й випробування пройшов великий каменяр. Під тягарем життєвих обставин 40-річний поет втомився, знесилився, почувався зраненим звіром, що тікає у нетрі. Особиста любовна драма невзаємної любові, що тричі з’являлася йому, надломила його морально, надірвала душу. Були ще невдачі і в громадському житті – переслідування письменника польською й українською реакцією, його третє ув’язнення, недопущення викладання у Львівському університеті. Всі ці обставини зумовили написання збірки.

Збірка «Зів’яле листя» вийшла у світ в 1896 р. і пройнята захопленням красою жінки, високим трагічним почуттям кохання.

Протягом 10 років Франка пише цілий ряд інтимних поезій (Перші поезії були надруковані ще до виходу збірки, у збірці «З вершин і низин»

В другому виданні світ побачив збірку у 1911.

Щоб читач не сприйняв «Зів’яле листя» за поетичну сповідь самого автора з приводу пережитої ним особистої драми, І.Франко у передмові пішов на своєрідну літературну містифікацію.

У передмові до цього видання Франко писав, що вміщені в збірці вірші належать молодому чоловікові, який через любовну трагедію покінчив життя самогубством. Орієнтуючись на таку версію, Франко визначив жанр „Зів’яле листя” як ліричну драму і передмову закінчив словами Гетевого Вертера „Будь мужньою людиною і не йди моїм слідом”.

Але в дійсності ніякого самогубства не було, вірші належали перу Франка, багато з них мали автобіографічний характер.

Відгуки критики на збірку.

На жаль, відгуки критики і на окремий розділ, і на повну збірку були негативними. Навіть друг поета Василь Щурат неправильно зрозумів потребу Франка писати задушевні вірші й назвав автора „Зів’ялого листя” декадентом, тобто митцем, якому притаманні песимістичні, занепадницькі настрої в той час, коли нація потребує актуальних творів громадянського звучання. На цей закид, Франко, як  ми знаємо, відповів віршем „Декадент

Сучасники І.Франка належно не поцінували книги його інтимних поезій, але вже М.Коцюбинський про цю збірку писав: „Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв”.

Літературознавчий словник:

Декадентство – ( занепад ) загальна назва кризових, занепадницьких явищ у мистецтві к. 19 – п. 20 с. Для декадансу характерні індивідуалістичний песимізм, аморалізм, естетизація падіння і небуття.

Поет сприйняв це як найтяжчу образу і дав гідну відповідь у відомому вірші «Декадент»:

  Я декадент? Се новина для мене!

  Ти взяв один з мого життя момент,

  І слово темне підшукав та вчене,

  І Русі возвістив: «Ось декадент!»

 Що в моїй пісні біль,і жаль,і туга  -

 Се лиш тому,що склалось так життя.

 Та є в ній , брате мій , ще нута друга:

 Надія , воля , радісне чуття.

  Який я декадент? Я син народа,

  Що вгору йде , хоч був запертий в льох.

  Мій поклик: праця , щастя і свобода,

  Я є мужик , пролог , не епілог.

Жанр, за визначенням самого автора, - «лірична драма». А Основний мотив поетичної збірки „Зів’яле листя”.

2. Назвав Іван Франко  свій твір досить вдало, оскільки основним мотивом віршів був смуток, жаль за навіки втраченим коханням.

Т/л: Лірична драма.(запис у зошит)

3. Композиція. Збірка складається з трьох частин-«жмутків», у кожен входить двадцять поезій. Три «жмутки» розкривають три душевні стани героя. Вірші в них – зів’ялі листочки – завмерлеє в серці кохання.А в основі сюжету покладені болісні переживання юнака, викликані нерозділеним коханням.
4. Виконання випереджального завдання – аналіз віршів із кожного жмутку.

Орієнтовний план аналізу поезій.

1. Ім’я автора,назва твору, час та умови написання.

2. Основні мотиви вірша.

3. Провідна ідея твору.

4. Образи. Символи, їхнє значення.

5. Художні засоби.

6. Віршовий розмір, рима, римування.

7. Враження від поезії.

 

Студент 1. Перший жмуток (1886 – 1893). Поезії циклу передають трагедію нерозділеного кохання.

Прикладом вірша першого жмутку є  вірш «Безмежнеє поле…» І. Франко змальовує алегоричну картину життя — «безмежного поля», досить суворого — «в сніжному завою» (уборі). Ліричного героя мучать «болі» — життєві негаразди. Єдиний товариш — це, можливо, поетичний талант, який може дати розраду, допомогти подолати відчай і жаль. Тому поет устами ліричного героя просить дати йому «обширу й волі» — свободи для творчості. Як і кожна алегорична картина, ця може бути прочитана й по-іншому. Аналіз вірша «Безмежнеє поле…» дасть змогу краще зрозуміти думки героя.

 

Безмежнеє поле в сніжному завою. Безмежнеє поле в сніжному завою. Ох, дай мені обширу й волі! Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною І в серці нестерпнії болі. Неси ж мене, коню, по чистому полю. Як вихор, що тутка гуляє, А чень утечу я від лютого болю, Що серце моє розриває.

Отже можна зробити висновок, що мотивом першого жмутку є палке кохання без надії на взаємність. Героя мучить самотність і сум. Та крізь хмари відчаю пробивається промінчик сподівання на щастя.

Студент 2. Другий жмуток (1895). Поезії другого жмутку -  елегія.

Т.л. Елегія(журлива пісня) – ліричний вірш, у якому переважають особисті переживання передусім самотності, розчарування, страждання.
Для поезій цього циклу характерна народнопісенна манера викладу. Багато поезій циклу покладено на музику.Зокрема:«Ой ти, дівчино, з горіха зерня.

Слово вчителя.

• Хто з композиторів створював до них мелодії? (М. Лисенко, П. Майборода, К. Анатольський)

 «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» - це цілком оригінальний твір, що сяє коштовним діамантом у скарбниці української класичної інтимної лірики)

Поезія має народнопісенну основу і звучить як справді народна пісня.(читати вірш)

Орієнтовний аналіз:

У вірші йдеться про красиву дівчину, яка полонила серце ліричного героя. Це зразок інтимної лірики. Вірш побудований на антитезі ( „Чом твої устонька –тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва?”, „ І чом твій усміх - для мене скрута, Серце бентежить, як буря люта?”, „Ти мої радощі, ти моє горе!” та ін.). Цей художній засіб показує суперечливість почуттів ліричного героя. Образ закритої для спілкування дівчини допомагає створити метафора „ з горіха зерня”, „Ох, тії очі темніші ночі, Хто в них задивиться, й сонця не хоче!”. Яскраво доповнюють характеристику метафоричні епітети „Чом твоє серденько – колюче терня?”, „Чом твої устонька – тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва?”, порівняння „твоє слово остре, як бритва?”. Завершує характеристику  протиставлення „Тебе видаючи, любити мушу, Тебе кохаючи, загублю душу”.

Головний мотив поезії – печаль.

Настрій вірша песимістичний.

Головна думка – кохання – це радість і страждання, це почуття не залежить від розуму й не підкоряється здоровому глузду. У вірші суміжне римування. Віршовий розмір – 4-стопний дактиль

Мене цей вірш схвилював тим, що в ньому автор зумів розкрити ще одну грань такого таємничого і незбагненного почуття – кохання.

Отже, Другий «жмуток» - носить оптимістичний характер: кохання в душі героя спалахує з новою силою, дарує віру, радість життя, але … ненадовго.

5. Дослідницько-пошукове завдання.

Визначити фольклорні риси в поезії «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»

Вигук (ой), поетичне звертання (дівчино), риторичні питальні та окличні речення (назвати), зменшено-пестливі слова (устонька, серденько); постійні епітети (ясная зоре, буря люта); анафора (чом); фразеологізми (загублю душу)

Б) Чого являєшся мені у сні?...”( пісня)

Аналіз може бути таким:

У вірші йдеться про кохання, яке не відпускає ліричного героя, нагадуючи про себе уві сні. Це зразок інтимної лірики.

У поезії переважають два основні мотиви: сум за втраченим коханням і надія на те, що хоч уві сні воно врятує ліричного героя від самотності і дасть відчуття щастя.

Тому твір можна поділити на дві частини: перша – від початку до слів „...у серці здавлюю на дні”, а друга – від слів „О ні!” до кінця.

-Перша сповнена питаннями ліричного героя до своєї коханої: „Чого являєшся мені у сні? Чого звертаєш ти до мене чудові очі ті ясні...” Образ дівчини поет малює за допомогою епітетів („очі ті ясні, сумні”, порівнянь (очі „немов криниці дно студене”, бажання на вустах „мов зарево червоне”)

Страждання ліричного героя передає метафорами ( „Моє ти серце надірвала, Із нього визвала одні Оті ридання голосні – Пісні.”), повторами („Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні”).

-У другій частині ліричний герой закликає свою „зіроньку” являтися йому хоч у сні . Його почуття передаються тут протиставленнями: „тужити – не жити”, метафоричними порівняннями: „Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в”яне, засиха”, протиставленням „...оживає,...грає,...віддиха...”, епітетами: „дива золотого”, „щастя молодого”, „бажаного, страшного того гріха!”.

Отже, у вірші присутній образ ліричного героя та його коханої.

Настрій твору печальний.

Головна його думка – кохання надає смислу нашому існуванню, навіть якщо воно не взаємне. Римування в основному суміжне. Віршовий розмір – 5-стопний ямб. Мені вірш сподобався глибиною виражених у ньому переживань.

Сенкан  за поезією «Чого являєшся мені у сні…»

1 рядок – 1-2 слова(тема) 1. Кохання

2 рядок – 2 прикметника 2. Вічне, красиве, ніжне

3 рядок – 3 дієслова 3. Заворожує, мучить, п’янить

4 рядок – речення 4. Кохання – найвеличніше із людських почуттів

5 рядок – 1 слово(висновок) 5. Кохання необхідно берегти і цінувати

 

в) «Червона калино, чого в лузі гнешся?...»

Орієнтовний аналіз:

У творі ведеться діалог між червоною калиною та могутнім дубом. Перші дві строфи – питання дуба до калини. Повтори „чого в лузі гнешся?”, „на радощі світу?”, „чи грому з блакиту?” надають цим питанням характеру народної пісні. Наступні дві строфи – це відповідь калини дубові. Вони також насичені повторами „не страшно і грому”, „купаюся в ньому”, „сили не маю”, „додолу схиляю”, „я дубам не пара”, „отінив, як хмара”. Метафора „І світло люблю я, купаюся в ньому” додає образові калини світла, внутрішньої краси.  Порівняння „отінив, як хмара” завершує цілісність сприйняття образів калини та дуба. Ці персоніфіковані образи постають в уяві читача як закохані хлопець та дівчина. Хлопець – стрункий високий красень,  дівчина – теж красуня, але її краса в плодючості та жіночності. Калина говорить „сили не маю”, і цим спонукає могутнього дуба захищати та оберігати  її. Настрій вірша сумний, адже дуб не розуміє калини. Головна думка – в кожної людини, як і в рослини, є своє життєве призначення. Римування в творі суміжне. Віршовий розмір – 4-стопний амфібрахій. Найбільше мене вразило у вірші те, які яскраві образи підібрав автор для вираження головної думки твору .

 Студент 3. Третій жмуток (1896). Поезії циклу набувають філософського звучання. Ліричний герой намагається знайти вихід із становища,відповісти на питання,як йому далі жити. ( Виразне читання поезії «Тричі мені являлася любов»). Третій «жмуток» - розв’язка драми: кохана стає дружиною іншого, надії на щастя остаточно втрачені.

Основою ліричної драми стали власні переживання поета. Але не слід ототожнювати ліричного героя і автора збірки І. Я. Франка.

Т/л: Ліричний герой – особа, думки й почуття якої виражаються в ліриці, це друге ліричне «Я» поета.

Запишіть в зошити:  Ліричний герой - особа, думки, почуття, якої виражаються в ліриці, це 2-я поета

Ліричний герой не ототожнюється з поетом, живе своїм життям у новій художній дійсності.

Викладач? Хто ж вони, жінки, що змусили серце Франка палати любов’ю і страждати?

6. Пошуково-дослідницька робота учнів. (Повідомлення учнів)

Виразне читання учнем  уривка з вірша  «Тричі мені являлася мені любов...»:

Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея, біла,

З зітхання й мрій уткана, із обснов

 

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарі вранці сіла

 

І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

 

Явилась друга — гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня.

 

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

“Мені не жить, тож най умру одна!”

 

І мовчки щезла там, де вічно темно.

Явилась третя — женщина чи звір?

Глядиш на неї — і очам приємно,

 

Впивається її красою зір.

То разом страх бере, душа холоне,

І сила розпливається в простір.

 

Спершу я думав, що бокує, тоне

Десь в тіні, що на мене й не зирне, —

Та враз мов бухло полум'я червоне.

 

За саме серце вхопила мене,

Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась,

І смокче кров, і геть спокій жене.

 

Минали дні, я думав: наситилась,

Ослабне, щезне... Та дарма! Дарма!

Вона й мене на хвилю не пустилась,

 

Часом на груді моїй задріма,

Та кігтями не покида стискати;

То знов прокинесь, звільна підійми,

 

Півсонні вії, мов боїться втрати,

І око в око зазира мені.

І дивні іскри починають грати

 

В її очах — такі яркі, страшні,

Жагою повні, що аж серце стисне.

І разом щось таке в них там на дні

 

Ворушиться солодке, мелодійне,

Що забуваю рани, біль і страх,

В марі тій бачу рай, добро єдине.

 

І дармо дух мій, мов у сіті птах,

Тріпочеться! Я чую, ясно чую,

Як стелиться мені в безодню шлях

 

І як я ним у пітьму помандрую.

 

. Повідомлення учня про Ольгу Рошкевич, Юзефу Дзвонковську і Целіну Журавську   

"Тричі мені являлася любов, - зізнається поет. Улисті до Агатангела Кримського від 8 серпня 1898 року Франко писав:

“Майже всі писання пливуть з особистих імпульсів... усі вони напоєні, так сказати, кров'ю мого серця, моїми особистими враженнями і інтересами, усі вони... є частками моєї біографії... Значний вплив на моє життя, а, значить, також  на мою літературу мали зносити мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був удочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич"...

Це була найбільша і взаємна любов у Івановому та Ольжиному  житті.

Ольга Рошкевич була освіченою. Вона перекладала Золя і  Гонкурів, роман Ланської "Обрусителі", оповідання шведської письменниці Марії-Софії Шварц "Сімнадцяті і двадцять перші уродини". Збирала весільні пісні (збірка "Наша любов тривала 10 літ"), працювала у виданнях Франка, стежила за розвитком жіночого руху, були причетною до відкриття у Станіславі (тепер Івано-Франківську) жіночої гімназії. Франко присвятив їй свою першу збірку "Баляди і розкази".

Згадка Франка:

“Скінчивши 7-й клас гімназії, я перший раз пустився під час вакації в дальню мандрівку. Перший раз не поїхав додому пасти худобу та допомагати при зборі сіна і збіжжя. Я поїхав залізницею до Стрия... зайшов до Лолина. Ця маленька мандрівка дала мені пізнати трохи більше світу і людей, ніж я знав досі..."

 

То був 1874 рік. Від цього часу Франко залишить своє серце в Лолині... Сюди, в Лолин, незабаром полинуть його листи Ользі.

 

1."Певне, покажусь Вам, може, нудним, нетовариським, потайним, але судіть самі: я не отримав майже жодного виховання, не зазнав жодної повної любові та дбайливого відношення батьків, - чужий і самітній між чужими людьми, так і виріс. Я не мав жодного товариства, окрім книг. Світ був мені незнайомий, велика школа товариства зачинена. Коли я познайомився з Вашим братом, відкрився широкий світ перед моїми очима, стало ясніше переді мною... Ось я побачив Вас..."

Він ділиться з нею кожною новиною, кожним своїм успіхом і розчаруванням, кожним літературним задумом.

Вони мріяли одружитися. Для себе готували подарунок: збірку весільних пісень з Лолина, які збирала Ольга. Збірці судилося вийти тоді, коли Іван та Ольга вже були не разом.

Перешкодою до щастя став арешт Франка та його захоплення соціалізмом. Священик Рошкевич, батько нареченої, Іванові цього простити не міг, хоч дуже поважав його, пророчив хлопцеві велике майбутнє.

Ні, Франко здався не відразу. Що з того, що вигнав батько Ольги, що проти їхнього зв'язку весь світ? Ольга ж його кохає!

Франко знаходить найрізноманітніші способи, щоб листуватися з Ольгою. То він передає через Ярослава книжку, в якій наколоті букви. Ольга ховається від батьків і ночами виписує букви і складає слова від коханого. А то друзі привозять чистий аркуш паперу, який потрібно було потерти цибулиною, щоб проявився текст.

Ухату щодня сварки. Мама нарікає на свою долю, що нагородила її такою впертою донькою. Батько сердиться. Він розуміє, що тепер не так легко буде віддати Ольгу заміж.

Ольга, начитавшись роману Чернишевського "Що робити?", надумала фіктивно одружитися, щоб вийти з-під опіки батька. Але церковний шлюб з Володимиром Озаркевичем, теж священиком, ніжним, делікатним братом майбутньої української письменниці Наталі Кобринської, був довічним.

Перед одруженням Ольга пише до Франка: "Не кажи, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш, - що буду робити, про що буду думати, все то буде тісно пов'язане з твоєю роботою, з твоїми думками. Мене не буде ніхто примушувати; буду працювати, оскільки лиш зможу, і буду з того рада".

Франко знав, що так станеться. Знав…але не витримав. Лист Ольги про те, що вона виходить заміж, звалив його з ніг. У нього - крововилив.

У відповідь на Ольжин лист Франко написав слова, котрі вже стали класичними, хрестоматійними, їх наводить кожний біограф, коментуючи Франкову першу любов.

"Наші шанси не рівні. Ти щаслива вже тим, що можеш вибрати межи мужчинами чесними і розумними... Але мені нема вибору аніякого: втративши Тебе, я втратив надію на любов чесної і розумної жінки, а притім такої, котра б могла зв'язати свою долю з моєю..."

Ольга отримує ще один лист від Франка.

Чи не тоді з'явилася 4-та і 5-та пісні "Картки любові", хоч датовані вони 1880 роком?

Драма любові Ольги Рошкевич та Івана Франка - типова для минулого. Суспільство відкинуло його від себе, а її посадило біля домашнього вогнища. Він перелив свій біль у найкращі поезії - вона ж на сім замків закрила своє горе.

Шлюб з Володимиром Озаркевичем Ольга Рошкевич узяла в Лолині 14 вересня 1879року. Ні Ольга, ні Франко не знали, чому Озаркевич, син посла, громадського діяча, згодився одружитись на "підупалій в громадській опінії" бідній дочці провінційного священика. Тільки потім усе стало ясно. Володимир свідомо, нехтуючи своєю кар'єрою, переносячи глузування близьких, протягнув руку колишній Франковій нареченій. Протягнув з пошани і поваги до Франка. Він дав можливість Ользі працювати, займатися корисною роботою, перекладати, писати. Його дім завжди був відкритий для друзів Франка в найскрутніші хвилини.

Для Франка протягом усього життя було священним ім'я Ольги, а колишня наречена до самої смерті зберігала Іванові листи, сестрі ж Михайлині заповіла покласти їй у труну листи, з якими не хотіла розлучатися й після смерті і які тепер, звісно, втрачені для читачів. Але осуджувати Ольгу за цей вчинок не можемо: кожна людина має право на своє, особисте, на свою таємницю.

Коли чуття в ньому брали гору над холодними роздумами, всі його жіночі образи в чомусь ставали схожими на Ольгу. Франко буде писати про жіночу недолю в галицьких народних піснях, а єством відчуватиме присутність Ольги - то дівчиною, то заміжньою, такою, що запропастила свою долю. Для нього вона буде Анною в "Украденому щасті", еталоном, до якого рівнятиме всіх інших жінок.

Розповідь 2 студента.Станіславські друзі Франка постійно згадують одне ім'я - Юзефа Дзвонковська. З їхніх розмов постає образ надзвичайно вродливої, розумної дівчини з досить-таки передовими й оригінальними поглядами. Хлопці не приховують перед Франком, що Юзефа була окрасою їхнього гуртка і що всі вони були закохані в неї. Однак Юзефа нікому не відповідала взаємністю, хоч з усіма була однаково привітна, добра... Може, це від того, гадали вони, що Юзефа "високого походження". А може, вона присвятила себе чомусь високому, їм не зрозумілому. Вона таки справжня загадка.

Розмови про Юзефу інтригують Франка. Інтригують настільки, що він прагне побачити її.

Фелікс Дашинський, друг Івана, пише йому, що такої красуні, як Юзефа, він не бачив. "Перед цією красою потрібно впасти на коліна і молитись, молитись. Гляньте, вона ж Дантова Беатріче! О, як би хотілось вічно гладити її шовкове волосся, щоки... обняти тільки раз - і вмерти. Подивіться на її стан, на її голубі очі. О, тут, крім всього, можна стати мрійником. Такій королеві можна віддатись душею і тілом, піти за нею край світу, кинутись в огонь або в воду... Це якийсь диявол, а не жінка! А чи знаєте, чим притягує? Величезним тактом - тримає людей на поводку - нічим не ділиться і нічого не говорить, і тим доводить людину до шалу. Вона - суцільне мовчання. Вона, як та стіна, на котрій люди малюють ідеали, - найрізноманітніші взори дівочих чеснот, оскільки зовнішній вигляд не дозволяє закрадатися жодному сумніву, жодній критиці. Прекрасна мовчанка. Ангел доброти, розсудку, невинності".

 

На Франка Юзефа справила сильне враження. Він оцінив її критичний розум, зрозумів, що ця її позлітка "польськості" швидко злетить, опаде, а наверх зрине людина, одне слово, Франко покохав її. Мало того, він вирішує, що після Ольги Рошкевич Юзефа саме та жінка, яка може йти поруч, тобто може бути його дружиною. Між Ольгою та Юзефою було багато спільного - витонченість натури, шляхетність, делікатність, краса, самопожертва наче дублювала одну жінку в іншій.

 

Ольга сама просить, щоб він не мучився, щоб покохав якусь достойну його любові дівчину. Нехай він оглянеться по світу. Світ такий широкий... Вона наперед благословляє його на любов.

 

Франко сприймає ці слова Ольги як глум. Про яке щастя, про яку любов можна говорити, коли, втративши її, він утратив усяку надію на любов будь-якої жінки?

 

Він знає, що в "теперішніх часах" в питаннях любові потрібно бути практичним. А як із серцем, з почуттям? Як бути з ними?

 

І ось Станіслав, будинок за письменницькою рампою. Юзефа... Десь у вересні-жовтні 1883 року Франко написав, як цього вимагав етикет, листа до матері Юзефи з просьбою "о руку і серце" її дочки. , Антоніна Дзвонковська відповіла Франку: "Прикро відповідати мені на Ваш лист негативно. Відомо пану, що вже саме положення моєї дочки противиться тому... Така коротка знайомість не могла у пана закріпити почуття, а те, що Вам здається щастям, при ближчому розгляді не є ним". Відмова Юзефи вразила його. Спочатку він думав, що аристократичне походження заважає їй поріднитися з ним, тому звинувачує її в цьому...

 

1886 року Франко пише образок "Не спитавши броду" з сучасного галицького життя. Дослідники творчості письменника запевняють, що в основу твору покладено події, пов'язані зі станіславським колом знайомих Франка, і що за образом Густі Трацької криється не хто-небудь, як сама Юзефа Дзвонковська... "Бліде ніжне личко з буйними золото-жовтими косами, з синіми глибокими очима, з калиновими губами", "струнка, скромно, навіть дуже просто скроєний одяг". Це приблизний портрет Юзефи.

 

Вона не відповіла взаємністю... Він страждав. Лиш потім довідався про справжню причину, чому так зробила, - і в його поезії зринуть квіти непроминальної любові.

 

Юзефа була хвора на сухоти. Скоріше чи пізніше хвороба мала звести її в могилу. Тому не могла стати його дружиною. Відмовила, як і всім іншим, хто старався "о її руку". Інші не знали нічого, а Франкові вона сказала. Чесно і відверто. Кохання не для неї. Але ж так не можна! Нехай вона не могла його любити, але вбивати любов у собі взагалі - не можна. Вона, Юзефа, не має права відмовитися від любові, бо лише той, хто збагнув силу кохання, здатний глибше зрозуміти і велич любові до людей. Він бажає їй всього-на-всього... полюбити...

 

І знову ніби повіяв вітер із майбутнього "Зів'ялого листя". І знову ніби хтось шепнув: "Не надійся нічого..."

 

Саме їй, Юзефі Дзвонковській, присвячено ще один вірш із збірки "Зів'яле листя" - "Вона умерла!", в якому автор передає біль утрати і розпач:

 

Її могилу віднайшли зовсім недавно на кладовищі в Івано-Франківську. Звичайнісінька плита з пісковику, котру не пошкодував час. Вона понадтріскувалась і поросла мохом. На ній написані дати народження і смерті Юзефи Дзвонковської -1862-1892. Усього 30 років життя...

 

Коли він сам, Іван Франко, відчув, що дні його лічені, зібрав колись написані про неї поезії і захотів видати їх окремою збіркою. Чому? Може, саме тоді до болю зрозумів її, Юзефу. Вона жила серед здорових людей, котрі любились, раділи життю. Вона мусила чекати смерті й тому не могла стати на його дорозі. Вона зреклася його заради нього. Він учинив би так само...

 

Студент 3. З листа Франка до Агатангела Кримського: "Фатальне для мсьє було те, що, вже листуючись з моєю теперішнього жінкою, я здалеку пізнав одну панночку-польку і закохався в неї. От ся любов перемучила мене дальших 10 літ" .

 

Ім'я та прізвище цієї панночки Целіна Журовська, пізніше за чоловіком Зигмунтовська. Народилася в Трускавці, мешкала в Дрогобичі та Львові, де працювала поштовим службовцем, - там і побачив її Франко. Ім'я Целіна знаходимо в повісті "Маніпулянтка". Пізніше  жіночий образ у "Перехресних стежках", теж навіянний    постаттю Целіни, має ім'я Регіна (цариця). Цариця, ко ролева сонця, мрій і дум поета..  Цей момент тонко відчув Микола Вороний. Він написав два вірші "Пам'яті Івана Франка", перший з яких має назву "Ave, Regina!” ("Радуйся, царице!" - це початок релігійного гімну):

 

Журовська була єдиною з коханих Франка, яка не любила поета, не розуміла його поривань, холодно реагувала на освідчення й вірші і тільки на схилі віку втямила, хто любив і обезсмертив її своєю любов'ю.

 

Байдужість Целіни до Франка була  вражаюча. Вона навіть не читала й не мала наміру читати "Зів'яле листя". Для чого?Їй прочитали, запитали, що її найбільше вразило в тій збірці, і вона преспокійно відповіла, що з усього їй найбільш сподобався опис квартири в одному вірші, бо подібну квартиру вона малапо вул. Вронських у Львові. І більше нічого.

 

Целіна Зигмунтовська твердила, що Франко буквально її переслідував. Вона йде з роботи, а він - слідом. Вона зупиниться - зупиниться й він. То тривало місяцями. Він, як школяр, боявся промовити до неї й слово, підступити ближче, годинами вистоював перед її вікнами. Панну це смішило і злило водночас.

 

Коли потім Целіну запитають, чому вона не відповіла взаємністю Франкові, вона відверто, спокійно, не видумуючи різних причин, відповіла: він їй просто не подобався. Був рудий, а їй імпонували брюнети, особливо брюнети з синіми очима. І прізвище не подобалося, не мав солідного становища, грошей і надій на них.

 

Тим часом Франко страждав.

 

Целіна Зигмунтовська була звичайна приземлена жінка, яка мала свої плани і свої розрахунки. Чи винна була в тому, що її обрав за об'єкт свого "невиплаканого серця" Франко? Ні. Але чому він говорив про свою любов до Ольги Рошкевич усім? Гордився цією своєю першою світлою любов'ю. Не приховував ні перед ким, чим він зобов'язаний цій жінці... Чому мовчав про Юзефу Дзвонковську і чому так боявся вимовити ім'я Целіни?

 

Гадаю, що знайти відповідь можна в "Зів'ялому листі". Розгорнімо попіл зотлілого листя, там знайдемо тиху скаргу:

 

Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Зигмунтовська принесли поетовому серцю щастя і горе, радість і муку. Бо той, хто раз у житті пізнав силу кохання, знає, як міцно переплетені в ньому ці почуття.

Вчитель, Проаналізувавши всі три «жмутки» Зів’ялого листя» скажіть будьласка який мотив звучить у цій збірці?

Основним мотивом віршів був смуток, жаль за навіки втраченим коханням

VІ. Рефлексійно-оцінювальний етап.

Інтерактивна вправа«Мікрофон»

•          Який настрій об’єднує вірші ліричної драми «Зів’яле листя»?

•          Який мотив об’єднує вірші?
• Основним мотивом віршів був смуток, жаль за навіки втраченим коханням

1. Повернімося до епіграфа. Поясніть алегоричні образи строфи:

Зів’яле листя – «завмерлеє в серці кохання»;

Листочки зів’ялі – вірші;

Краса вся зеленого гаю – краса,щирість і сила кохання;

Чуття скарб багатий – сила почуття;

Вбогі вірші – бракує слів для висловлення почуттів.

Чи може зів’ялий листок стати знову зеленим?...

Хай у вашому житті буде велике кохання, що осяє душу й серце, що окрилить і піднесе у височінь, що навчить дивитися на світ щасливими очима й дякувати за кожну хвилину під цим небом. Хай не лякає вас те, що за велике кохання платять дорого. Воно того варте. А ці поетичні Франкові рядки візьміть із собою в дорогу життя:

VІІ. Оцінювання навчальних досягнень учнів

VІІІ. Домашнє завдання

Напам’ять вірш «Чого являєшся мені у сні?.»Підготуватися до семінару.