Сценарій "Андріївські вечорниці"

Андріївські вечорниці

Українська світлиця святково прибрана: лавки, стіл, піч, горщики, макітри. На стінах вишиті рушники. На столі на вишитому рушнику – запашний хліб.

( Тихо лунає музика ).

Галя (прибирає і співає “При долині...”).

Мати (перебиває): Чого, доню, сумної заспівала? Всіх хлопців відженеш такою невеселою від нашої хати.

(Ставить на стіл макітри).

Галя: То так... І сама не знаю, мамо, сумно чомусь і неспокійно мені сьогодні. До всіх хлопців мені байдуже. Тільки б один... не обминув.

Мати: Не сумуй, Галинко, (підходить ближче) то просто вечір такий таємничий і місяць он як ясно світить (дивляться на небо).

(Чути спів дівчат).Все буде гаразд. Може, той один і не обмине. Петро дуже на тебе задивляється, такий поважний, багатий.

Галя: Ой, мамо, і не говоріть мені про нього. От і дівчата вже йдуть.

Дівчата (співають “І шумить, і гуде”).

Дівчина 1(сміх): Слава Богу в вашій хаті!

Дівчина 2: Добрий вечір, тітонько. Чи можна в вашу хату?

Мати: Слава навіки. Заходьте, дівчата, сідайте. Зараз вареників на всіх наліплю. Може, ще гості будуть? (порається).

Дівчина 3: А може, й хлопці? І Іван, га?(підштуркує дівчину 4).

Дівчина 4: Може. А може, й Роман?

Дівчина 3: Може!

Дівчина 1: А може, й Панько?(Всі сміються).

Дівчина 2: Він дуже подібний на того жидка (сміх).

Галя: Панько, як Панько. А на жида, здається, більше Петро подібний. Чи не так, дівчата?

Всі: Угу.

Мати: Та ну вас. Що ви ще розумієте?

Дівчина 2: От, дівчата, якби то знати, хто той суджений? Хоч би краєчком ока глянути.

Мати: А чом би і ні. І не тільки краєчком. Завтра ж Андрія. Знаєте, дівчата, всі гадання в цей вечір починалися з ночі, в яку народився учень, один із апостолів Ісуса Христа – Андрій Первозваний. Давайте попросимо Андрія.

Дівчата (хором): Андрію, Андрію,

                            На тебе ся надію,

                            Хочем долю свою знати,

                            Просим тя допомогти.

Мати: Ось скуштуйте цих вареників і взнаєте, ким буде вам суджений. А щоб взнати ім’я хлопця – судженого, потрібно підійти до першого незнайомого чоловіка і під будь-яким приводом запитати, як його звати. Таке й буде ім’я чоловіка.

Дівчина 1, 2: Давай спробуємо.

Дівчина 3: А я чула про ворожбу із свічкою.

Дівчина 4: Напишемо імена, покладемо на краї великої тарілки. Запалимо свічку. І до якої стрічки підпливе свічка, такий і буде суджений. (Дівчата ворожать).

Мати: А ще, дівчата, є одна ворожба така. Галю, дай дзеркала і дві свічки. Потрібно вимкнути світло і сказати:

(Галя приносить, мати запалює, потім Галя виключає світло)

                            Ворожу осібне,

                            На люстерко срібне,

                            Ворожу на саму себе

                            І ... на тебе (3).

Потім повернутись спиною:

                            Покажи, святий Андрію,

                            Яка моя доля?

                            Ворожу на свій вік,

                            Дай, Боже, шлюбу дочекати,

                            Смерти не знати

                            Він ...

                            Я ...

                            Покажи, Андрію, яка доля моя.

Потім різко повернутися

Ану, дівчата, хто сміливіший?

Дівчина 1: Я хочу.

Дівчина 2: І я спробую.

Дівчина 3: А я ще знаю ворожбу на тінях, також із свічкою.

Дівчина 4: Якою буде моя доля?

Дівчина 2: Ой, хто там?

Дівчина 3: Мамо, я боюсь.

Мати: Доню, засвіти світло.

Дівчина 1: Та це ж Панько. І дівчата з ним.

Дівчина 5, 6: Добрий вечір. Слава Богу.

Панько: Помагай вам Бог (дає квіти хазяйці).

Мати: Слава навіки. Добрий вечір. Дякую! Як же ви і полякали нас (прибирають свічки і дзеркало).

Панько: Справді? (усі сміються). А я і не хотів. Їй-Богу не хотів.

Мати: Проходьте, та сідайте, дівчата.

Дівчата: Дякуємо.

Мати: Ану, дівчата, кожна наберіть води в рот (смішать одна одну). Ось вам по мисці і наробіть пампушків. А ти іди, Панько, приведи собаку. Ось мука, олія (дівчата ліплять). Але й гарні квіти приніс Панько. І де він їх тільки віднайшов у таку пору. Зак ви пампушків наробите, я вінок сплету (плете).

Дівчина 5: Це йому, тітонько, напевне, хлопці дали. Мабуть, і вони сьогодні прийдуть.

Дівчина 2: А давайте заспіваємо.

(Співають “Мені ворожка ворожила”).

Мати: Ну все, господиноньки. Мийте руки, а пампушки сюди положу (забирає, ставить у піч). Так, хай смажаться. Ану всі в коло танцювати.

Дівчата: Ой Андрію, Андрієчку, даруй нам надієчку.

         Хто з нас, із дівчат, перша заміж вийде.

Мати: Хто перша, друга, третя.

Панько: (Входить і вводить собаку). Моя собака сьогодні така голодна, що тут тільки мене ледь не з’їла.

Дівчина 5: Ну от і наїсться твоя собака.

Дівчина 6: Ану – 1, 2, 3.

Мати: А тепер скинемо по чобітку, розкрутимо його із зав’язаними очима і кинемо. Де носик – там і милий.

Дівчина 5: Святий Андрію, святий Андрію,

                   На тебе єдиного маю надію,

                   Скажи мені н6ині, дорогий Андрію,

                   Звідки я маю чекати надію.

(Кидають чобітки – дівчата 4, 6, 3, 2).

(Хлопці жартома ворожать, сміються, імпровізуючи наречених).

Мати: А зараз простежимо доріжку чоботами.

Дівчина 6: Поставте, тітонько, наші чобітки до порога.

1 вийде заміж ... , 2 – ... , 3 – ... ,  ... в ... буде дружка,  ... дружка ... ,  ... – ... .

Мати: А ти що там, Паньку, робиш?

Панько: Хочу собі поворожити. Може, і я заміж вийду.

(Панько ворожить на квітці: любить – не любить.

Вся увага дівчат на Панька).

Мати: Давайте далі, дівчата.

Галя: Ой, дівчата, свого чобота не бачу. Панько, ти взяв? Кажи!

Панько: Ні, я не брав.

(Стук, грюк).

(Пісня за дверима “Ой чий то кінь стоїть...”).

Дівчина 4: Ой, Ромко!

Дівчина 3: І Іван там (причепурюються. Хлопці входять).

Іван: Добрий вечір, господине. Слава Богу в вашій хаті.

Петро: Добрий вечір, тітонько.

Мати: Слава навіки! Бачу, до моєї хати ще не заросла стежина. Вечір добрий, хлопці. Проходьте та сідайте!

Роман: Спасибі, тітонько.

Петро: Спасибі, господине, що пустила в хату,                                                               (дивиться спідлоба на Романа, поправляє кафтан).

Завернуся я в рядно та сховаюся на дно,

А там на дні три мішки брудні.

Сім мішків горіхів і коробка чоколяду.

Пішли, хлопці, на вечорниці,

Вкрадемо, хлопці, по три паляниці.

Четвертий – періг – дитині малій,

Щоб не казала мамі старій.

Стара мати здогадалася,

Взяла прута та й за мною погналася!

Як біг же я через бабин двір,

То там мене дідо кочергою попік.

Як біг же я через городи,

Наробив же я йой, як багато шкоди!

Потоптав я трохи озимини,

Та погубив я там золоті гудзи.

Озима весною посходить обов’язково,

А дівчата – вже познаходили гудзи.

Дівчина 3: Петро не встиг поріг переступити, а вже збитків наробив (всі сміються, найголосніше Галя).

Мати: Та годі вже на Петра воду лити. Ніби й самі ще нічого не витворили.

Іван: Ми – ні. А скажи, Петре, нащо ти одяг нині такі пишні шаровари і такий багатий кафтан оцей.

Роман: Та він, напевно, хоче на ньому зачепитись десь коло млина, чи що?

Іван: Або й на млині.

Панько: Що одяг – те й моє. А кому до того що.

Роман: Та нічого (до дівчат): Хлопці на вулиці,

                            Дівчата в світлиці.

                            Позбиралися дівчата – роблять вечорниці.

Іван: Не в’яжуть, не шиють,

         Не прядуть, не печуть,

         А говорять небилиці.

Петро: Про Микиту із села,

         Про Степана із млина.

Іван: Про Михайла і рудого женихайла.

         Мий самі не знаєм звідкіля. Ще й визуваються!

Панько: Вигадують різні небилиці (до Івана)

         Як ростуть грушки на вербиці.

Дівчина 5: (перешіптуються). Що правда, то правда, бо підсліпкувате не добачить, а глухувате не дочує.

Дівчина 6: От і ростуть на вербі грушки.

Хлопці: Так, так, буває, що корова літає. (Сміх).

Роман: (дивиться, хто без чобота).

         Стук, грюк у віконечко,

         Вийди, Галю, на хвилиночку,

         Дай коню водиці

         З сусідньої криниці.

Галя: Та як же я вийду, коли боса?

Роман: Ану, дівчата, хто бубликів хоче? Або те, що за пазухою?

Дівчина 3: Те, що за пазухою, ми не знаємо (невдоволено в Галин бік), а бубликів хочемо.

Роман: Для тебе, Мар’яно, тільки за поцілунок. Ану, чи дістанеш? (та намагається відкусити).

Галя: Те, що за пазухою, віддай, Ромку, чобіт, а то в ноги холодно. (Ромко передає бублик Іванові, той “пригощає” дівчат).

Ромко: Може, ще й взути?

Галя: Це я сама вмію. Бач, першою заміж збираюся (Ромко взуває Галю).

Мати: От і наречений з’явився (в зал). (До дівчат): І чекати не треба.

Ану, дівчата, принесіть хмизу, а то не буде на чому вареників зварити. А ми заспіваємо. (Пісня “Цвіте терен”).

(Ромко і Галя домовляються. Входять дівчата і тихо ворожать “Вдівець-молодець”. Мати ставить у піч вареники, порається в печі).

Мати: Ось і господар прийшов. (Входять батько, кум, кума, два хлопці з квачем і мішком).

Батько: О! В нас гості зібралися!

Кум: Добрий вечір гостям і тобі, господине.

Кума: Щось ви сумної співаєте (ставить, дає калиту).

Батько: А ми от з кумом були на ярмарку.

Кум: Та й купили яблуньку,

         А та яблунька садова,

         Не що інше, як дівчина молода.

         Дівчинонька молоденька біля хати стояла,

         Свою долю виглядала. Та й нам, козакам, наморгала.

Мати: Ой, та за що ви її купили?

Кум: Кобилу продали, дівчину взяли. Ану, хлопці, хто жениться хоче?

Хлопці: Панько, бери собі за жінку.

Панько: Зачекайте-но, хлопці. Це моя буде. І тільки моя (підступається до мішка, гладить, “дівка” брикається, лякається, відходить назад).

“Дівка”: Ой ти хлопче молодий,

         забери мене з собою.

Мати: Йой! Чоловіче, що ж ви викупили. Чи не кота рудого в мішку принесли?

Панько: Хай йому грець (неправильно хреститься). Я тієї нареченої не хочу.

“Дівка”: Ой не кидай мене, Паньку, моє серденько,

                   нехай тебе поцілує моє серденько.

(Хлопці розв’язують, Панько хоче подивитися, “Дівка” вискакує до Панька. Панько тікає за господиню, ховається).

“Дівка”: Ой вийду я в садок, вийду погуляти,

                   Кого люблю – тому дам личко цілувати.

Панько: А ти того... не брешеш? А чого так закриваєшся? Тебе, напевне, зуби болять?

“Дівка”: Угу.

Панько: Ну то давай поцілуємося, чи що? (Сміється, закриває очі). А цур тобі пек. (Сміх).

Дівчина 6: Дівчата, давайте заспіваємо.

Дівчина 5: А якої?

Дівчина 2: Напевно, про поцілунок.

(Пісня “Ой болить мя пальчик”).

Кума: Ну, господине, весело в тебе сьогодні, ану, дівчата, хто вкусить калиту?

(Парубок з квачем сторожить пиріг).

Дівчина 1: Добрий вечір.

Сторож: Добрий вечір. Звідки йдеш?

Дівчина 1: Зверха хати калиту кусати.

Сторож: Давай кусай, але не забувай, що я буду по губах писати.

(Ту, яка засміялася, вимазують сажею і виводять у сторону).

Співають: А наша калита нам набила живота,

                   А тепер ми її з’їли і за пером полетіли.

                   А наша калита та й з маком і медом.

                   Йди до неї, кусай її, сторожа не бійся!

                   Йди до неї, кусай її, назад не вертайся,

Як ся вдало відкусити – пари сподівайся.

Кум: Ану, фанти, давайте викуп. Громадо шановна, що цьому фантові присудити?

Петро: Хлопці, айда збитки робити.

Хлопці: Пішли. На добраніч, тітонько!

Мати: На добраніч.

(Хлопці виходять, співають “Стою я край віконечка”).

Мати: Ой, а вареники мої (виймає з печі). Зовсім забула. Пора й вас пригостити. Для дівчат оці. А тобі, батьку, куми – сідайте оцих скуштуйте. І ви, шановні гості, пригощайтеся (розносить вареники, пригощає).

Роман: Дякую, тітонько. Дуже смачні у вас пироги. Мабуть, Галя робила.

Мати: Та всі дівчата допомагали. Ну як, дівчата? (дівчата знаходять у варениках різні предмети).

Дівчина 1: О, мій суджений буде, мабуть...

Дівчина 2: А мій...

Дівчина 3: А мій... ...

(Мати ставить на стіл глечик з водою, порається біля печі).

Дівчина 1: Скоро, дівчата, Миколая. От цікаво, що він мені принесе? Бо вкотре сиру бараболю знайшла і часник.

Дівчина 2: А я цибулю.

Мати: Треба було б колядок розівчити.

Дівчата: Треба. Дякуємо, тітонько.

Дівчата і хлопці: Вже й час додому йти.

Дівчина 1, 2: Проведи нас, Галю.

Дівчата і хлопці (виходять): На добраніч.

Галя: Мамо, я зараз.

Ромко: На добраніч вам (виходить разом з Галею).

Мати: На добраніч.

         От поволі затихають наші вечорниці.

         Не забудьте ви дороги у наші світлиці.

Хай любов і щире слово  душу вам зігріє.

Пам’ятайте вечорниці у ніч на Андрія.

Дівчата і хлопці: Запам’ятаємо. (Виходять).