Сценарій "Бережи українське - носи вишиванку"

         «Бережи українське – носи вишиванку»

Мета: розширити знання учнів про українські традиції, а саме українську вишивку;

виховувати любов та повагу до українських традицій, збагачувати духовну спадщину українського народу.

формувати національно-патріотичні компетентності учнів, гордість за Батьківщину.

Обладнання: святково прикрашена сцена рушниками, виробами, на столі    застелена скатертина, на якій лежать вишиті серветки.

Ведуча(Звучить легка музика)

Й вишиванка, що в спадок дісталась мені.

Я до серця горну оберіг полотняний,

Бо у ньому минуле і доля моя.

Наша давнина поєднала у собі красу рідної природи, звичаї і обряди наших предків, запах жнивного поля, дух батьківської домівки, від порога якої починається той незвіданий шлях у життя. Наука наших предків спонукає наш розум і серце сповідати закони, вироблені віками: доброта, милосердя, щирість і відкритість, велика відданість і працьовитість.

Всеукраїнську акцію «День вишиванки» було започатковано студенткою факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Лесею Воронюк у 2007 році. Вона зауважила, що студенти досить часто одягають вишиванки на пари, і одного разу спілкуючись на перерві з колегою Ігорем Житарюком, який також був у вишиванці, запропонувала одногрупникам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. У перший рік свята у 2007 році вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України.

З 2008 року День вишиванки почали відзначати на всеукраїнському рівні. Щорічно до цієї акції залучається все більше і більше людей.

Автор

 Одного  чудового сонячного дня бабуся заходилася просушувати все, що було в скрині. Ганнуся й собі стала допомагати. А невдовзі все подвір’я було обвішане бабусиним добром. Спідниці, сорочки, килимки, скатертинки, серветки, а серед них – найяскравіші рушники. Багато рушників.

– Бабусю, де ви придбали так багато рушників? – запитала внучка.

– Не придбала, Ганнусю, а наткала i навишивала, – відповіла старенька.

– Бабусю, а розкажіть мені про рушничок, – попросила Ганна.

Бабуся лагідними очима дивиться на онуку i підходить до рушника. І ось вони вже сидять за столом, а бабуся розгортає складочки рушника. А на ньому розчервонілися маки, випнулося вгору золоте колосся, віддає теплом чорна матiнка-земля. 

– Бабусю, а що означають всі ці квіти, візерунки?

– Це, дитино, моя радість, – показала бабуся на маки, – а ось – мій смуток, і бабуся вказала на чорні візерунки. Кожна господиня, вишиваючи рушник, виливала на ньому свою радість i свій смуток. Червоний колір – то радість, а чорний – то печаль. Але в моєму рушникові, як бачиш, більше маків.

Потім онука просить бабусю розповісти, для чого людям рушники.

– Від сивої давнини i до наших днів у радості i в горі рушник був незамінною часткою нашого побуту. Ознакою охайності i працьовитості кожної жінки. Без рушника не обходилася жодна подія у людському житті. По всій Україні поширений звичай перев’язувати рушниками сватів у разі згоди дівчини на одруження. Кожна дівчина готувала собі заздалегідь весільні рушники. Під час шлюбу молоді ставали на весільний рушник. На Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі i підносити його дорогому гостеві також на рушнику.

  Коли син вирушав з дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник як оберіг від лиха i бажала, щоб рушничком йому слалася дорога в житті.

Сценка про магічну силу вишитої сорочки

 Автор:

В простій сільській родині

Мати сльози утирала

Бо двох своїх синів

На війну проводжала

На війну ...Не могла й слова сказати .

Бо вони мали Батьківщину захищати

Єдину надію віддати мати мала

Вона сиділа і сльози утирала.

(Сидить мати і плаче, а коло неї два сини)

Мати:

Сини мої , моя надія ,

Моя опора у житті,

На що лишаєте мене

Що тепер робить мені .

Бо хто тепер мені поможе?

Хто поле з оре? Хто  принесе води?

Я ж без вас мої любі не зможу

Без вас мої соколи не так вже буде .

Автор:

Ще довго плакала старенька

І гладила своїх синів

Та в дорогу вже пора

І вона сказала пару слів

Син:(послушний)

Матусю рідна ти у нас одна

Ти з малечку нас сповивала

Та є ще мати , матінка земля

По якій ми бігали , яка нас колихала

То Україна мамо ,друга мати

І ми йдемо її всі захищати.

Мати :

В дорогу вас благословляю

Моя надію і любов

І в цю сорочку вас вдягаю

Вона зігріє вас теплом

Коли вам сумно, ви згадайте

Що вас чекає стара мати

І мої рідні повертайтесь

Я вас благаю , повертайтесь.

(Сини йдуть . Звучить пісня «Сину ангел мій»)

УКРАЇНСЬКА ВИШИВАНКА

Зроби: вдягнись з самого ранку,
Як небо пахне ще зірками,
Ти в українську вишиванку,
Живими шитими шовками.

Люби свою сорочку шиту,
В ній України вся родина.
Легенду бережи нажиту,
Вона, – як життєдайна днина!

Тобі всміхнуться хмари сині,
В прийдешнім дні – найкращим
Скажи ще – Слава Україні!
Понад усе її, як любиш.

Вдягни сорочку-полотнянку,
Де ниток барви рукотворні
Іскряться сонцем спозаранку,
Як Україна, неповторні. 

Ведучий: Хай у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми з вами усі – українці, яких об’єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.

Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати – то до сьомого поту, якщо спiвати – то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось – то неповторно, захоплююче.

Пісня «Єднаймося, люба родина»

Ведуча. Про вишивку згадується у Біблії і Ілліаді Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни.  У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна Янка організувала в Києві в Андріївському монастирі школу, де молоді  дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.

Ведучий: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов’язали з ім’ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Ще “Домострой”радив жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.

Пісня  «Мамина сорочка».

Сценка

-Розкажу тобі онучко я одну легенду.Був час, як на землі почав люд вимирати. Від якої хвороби, того ніхто не знав. Ото іде чоловік і враз впаде, зчорніє, запіниться і вмре. Втікали люди з сіл в ліси. Та слідом за ними гнала і хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. А жила в селі над Дніпром бідна вдова Марія. Забрала пошесть чоловіка і п’ятеро дітей. Тільки наймолодша Іванка ще здорова. Але не вберегла. Почала сохнути і вона. А ще просить матінку:

• Врятуй, мамо, я не хочу вмирати! Порятуй!

Одного разу до хати прийшла якась бабця старенька. Як і коли прийшла, Марія не чула.

– Слава Богові! – привіталася. – Що, помирає остання? А могла б і жити. Аж кинулася Марія.

– Як? Бабусю сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшеньку! Взяла, напевно, старенька до серця той плач і мовила:

– Повідаю тобі тайну тої страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!

– Присягаю донечкою!

– Знай, що послав чорну смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвляти всіх, на кому нема хреста. Ти тяжко перенесла смерть родини, дам тобі раду. Виший на рукаві, на пазусі і всюди хрести. Та лиш чорні або червоні, щоб здалека чорти виділи.

Мати так і зробила. А донечка здоровшала щодень і просила маму:

• Виший ще терен… А калину…

А Маріїне серце стискалося від болю, що людські діти мруть. Не витримала. Від хати до хати бігала і кричала:

– Шийте, шийте хрести… Вишивайте, будете жити. Рятуйтеся! А люди не вірили Марії. Тоді вона взяла на руки Іванку і забила в дзвін на сполох. За хвилю всі збіглися.

– Не вірите! Дітей мені ваших шкода!

І зірвала з Іванки вишиту сорочку. Дитина на очах зчорніла і померла

• Вишивайте сорочки дітям і собі!

Та й впала мертвою коло донечки.

З того часу відійшла хвороба за ліси і моря. А люди ходять у вишиванках. Матері навчають дочок, а дочки своїх дочок. І вже ніхто не обходиться без вишиванок. Радощі і болі життя вишивають жіночі руки у своїх вишиванках.

                         Пісня  «Два кольори».

  Ведучий: До вашої уваги дефіле - «Вишиванка – це стильно!» Зустрічайте!

На фоні музики проходить дефіле вишиванок

Про вишиту сорочку можна говорити багато. Зараз у нас відроджується традиція одягати на свято вишивану сорочку, і не лише на свято. Що це – мода? Сподіваюсь, що це не мода , адже мода змінюється. А вишивана сорочка була, є і буде оберегом для кожного з вас, адже в ній – тепло рук рідної вам людини, в її орнаменті не просто хрестики, а символи, що оберігають вас, в ній – сила, тепло, життя.

Ми впевнені, що в невичерпній скарбниці духовної культури нашого народу буде і надалі розвиватися винятково важлива її частина – вишиванка, адже з нею пов'язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє, адже вишиванка - це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук. Це – оберіг.

Пісня «Україна – це я»

Ведучий:  Хоч би яке убоге життя не судилося господарям, а все ж усюди рушники палахкотіли багатством кольорів, були своєрідною візиткою оселі вишитих речей. Вони вічні. Свідченням цього є наша шкільна виставка «Бабусина світлиця», у якій зібрані роботи наших мам, бабусь і прабабусь.  

       Ведуча: Ми могли б ще дуже багато і довго розповідати про цей прекрасний вид мистецтва, але наше свято наближається до завершення.

Ми повинні пам’ятати, що народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.
Звучить пісня «На щастя, на долю»