Сценарій "Цей одвічний біль Афганістан"

Сценарій виховного заходу

«Цей одвічний біль – Афганістан»

( Для учнів  5-11 класів)

Мета заходу: розширити знання учнів про історичні події афганської війни; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії; розповісти про односельчан, що служили в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям.

Оформлення:на сцені  напис: «Цей одвічний біль – Афганістан»,  політична карта світу;  запалена свічка.

Музичне оформлення:відеоролики на пісні про афганську війну.

Обладнання:ноутбук, екран, мікрофони

Цей одвічний біль–Афганістан

 

Читець 1  Будь-яка війна - це катастрофа для людства. Вона нехтує найбільшою цінністю на землі - людським життям. Афганістан… Уже більше 20 років у нашій свідомості прописалося це слово не як географічна назва далекої мусульманської країни, а як синонім людського лиха, справжнього людського пекла. 

                                             (Відеоролик  №1 Олена Білоконь)

Читець 2 В народну пам’ять глибоко врізалася неоголошена афганська війна, відгомін якої ми відчуваємо й досі. Вона чорним смерчем пронеслася над просторами України, зачепила переважно прості родини робітників і селян, які віддали своїх, часто єдиних, синів до армії, не відаючи, через яке пекло їм доведеться пройти.

Читець 3.   За кожним воїном-афганцем – своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. У страхітливому полум’ї війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки і взаємопідтримки, склали екзамен на зрілість, мужність і гідність.  На цвинтарях України з’явилося понад три тисячі свіжих могил з юними обличчями на фотографіях.

Читець 4  А  на могильних плитах ще  довго забороняли писати справжню причину загибелі, байдуже посилаючись на інтернаціональний обов’язок, від чого, вмить посивілим батькам, було вдвічі важче. Війна безжально перекреслила тисячі  молодих життів, переінакшила надії, плани, понівечила тіла і долі. Але разом з тим, серед страшних небезпек, вогню, крові, нелюдського напруження – ви мужніли і загартовувались.

Читець 5 Багато наших воїнів,які виконували  свій  інтернаціональний  обов’язок,були нагороджені орденами і медалями. Але найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять.

 

Читець 6 Сьогодні виповнюється 30 років з дня виводу радянських військ з Афганістану. І ми всі зібралися в цій залі, щоб вшанувати тих, хто поліг у афганських ущелинах і вшанувати тих наших односельців, яким пощастило повернутися до рідного дому.

 

Читець 1 Тому що допоки на Землі існують гарячі точки, допоки порушується біблійна заповідь «Не убий», ми не повинні заспокоюватися. Там, де пролилася кров, виростає ненависть. Де виростає ненависть – сіється смерть.

 

Читець 2 Коли закінчилася  Велика  Вітчизняна  війна, прадіди наші думали, що та війна  - остання. Вони не  знали, що їхніх онуків також називатимуть ветеранами.

 

Читець 3 Афганська війна тривала майже 10 років. І щоб зараз не говорили про ту війну, наші солдати  вчинили так, як велів їм обов'язок, як підказувала совість, а значить правильно, тому що іншого шляху у них не було.

 Генерал-полковник Борис Громов, який командував в Афганістані 40-ю армією, стверджує: "Афганська війна - це страхітливий військово-політичний прорахунок колишніх господарів "Кремля". Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі".

 

Читець 4 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом  Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії  Афганістану. Спочатку радянські війська розташовувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану.

 

 Вся вулиця на службу проводжала

Улюбленця свойого –Василя,

А парубчак потрапив до Афгану.

А там уже не служба. Там війна !

А там стріляють, звісно ж, із-за рогу.

Атам –ані фронтів, ані тилів.

А там уже покладено, їй-богу,

Багато наших  Василів !

 

Вкраїні досить виплавлено цинку–

Всім Василям убитим по труні.

Хто зможе дати правильну оцінку

Отій такій неправильній війні?

Чи той, хто із найближчої трибуни

Одягнутий в кольчугу орденів

Пославна смерть довірливих і юних

В патріотизмі зрощених синів?

 

Чи той, хто у районнім виконкомі

Від імені народу засіда

І відмовляє батькові в прийомі,

А в серці ж в батька цинкова біда?

І не прикрити рани орденами ,                                                                                                                                      А квітами жахливої труни,

Гріхом найтяжчим нависа над нами

Свинцева тайна«хитрої»війни.

 

Читець 5 Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися. Восени1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній  радянський солдат залишив афганську землю.

 

На гори смутком тінь лягає.
Заходить сонце в далині.
Сльозами землю дощ вмиває,
В чужій, далекій стороні.
Не лише дощ, афганські траси,
Политі кров'ю і свинцем.
Розбиті, зранені фугасом,
Немов покарані Творцем.
 

Обіч доріг металу груди.
Помічені страшним вогнем.
До неба скалять чорні зуби: -
"Ми не помремо, не помрем!"
Події звискують, мов кулі.
У снах приходять, мов кіно.
Тривожні дні, давно минулі,
Я вас згадаю все одно! Як захлинався бій останній
І ущухав вогонь атак,
Упав юнак в Афганістані –
Двадцятирічний мій земляк.
Упав, з очей спадали зорі,
Темніла неба пелена…
 

О, Боже мій, що тільки творить
Людьми придумана війна!
Війна в наш дім проникла тихо,
Згасивши тисячі життів
І залишили біль і лихо
Печалі вдів і матерів.
Хто ж відповість за юні долі
У крові викупаний стяг?
Коли і як приспати болі
В людських зневірених серцях…
А, може, скажуть кладовища
Устами жадібних троянд,
Чом дев’ять літ там юність нищив
Для нас чужий Афганістан.

 

Читець 6  Скільки безглуздих смертей, скільки горя ... У декого з воїнів-афганців жінки-вдови посивіли молодими, діти повиростали сиротами, а вони навічно залишилися 20-річними.

 

 Посміхнувся поштар винувато,

Що сказати мені – він не знає.

Не приніс знов листа від солдата,

Адже знає, що я так чекаю.

Ти пиши мені, синку, частіше,

Хай дорослий – мені ти дитина,

Повертайся додому скоріше,

Дорогенький, хороший мій сину.

Мені часто ти снишся ночами,

А прокинусь – тебе вже не бачу.

Подивлюсь на портрет твій і часто,

Щоб ніхто не помітив, я плачу.

Знаєш сину, мені 38,

Я бадьора, зовсім не хворію,

Все гаразд у нас дома, та тільки

Я чомусь, мій хороший, сивію.

Я думками, синочку, з тобою,

Ти  пиши, щоб душа не боліла.

Щоб діждалась тебе молодою

І чорнява була, а не біла…

 

                                             (Відеоролик  № «Я ухожу»)

 

 

 Очі туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома.
Палить їй душу афганська гроза -
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так усміхався,
Ще й 20 не було йому літ ...
Юним на вік і зостався.
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулось з війни?
Скільки гибіє ще у неволі?

Ховали інтернаціоналіста,
 

Блищала глухо цинкова труна,
Нестерпно пахло тополиним листом,
І плач дівочий танув, як струна.
Руда земля розверзлась чорнорото.
Чекає хижо мовчки на своє,
А мати на колінах у болоті
Обмацує труну: "Чи ж там він є ?!!"
Стоять, відводять очі вбік солдати
І шепотить сержантик, ледве чуть:
"Не велено ... Не можна відкривати ...
Не велено ..."
 

Уже струмки течуть,
Уже весна така глибока, рання.
Учора вже летіли журавлі.
Таке врочисте вийшло поховання:
Школярики стоять, учителі.
А голосок дівочий квилить, квилить,
Соромиться кричати на весь світ ...
Кого клясти, кого назвати винним?
І що той світ? Хіба він дасть одвіт?
На хрест сусідній похилився тато,
Похнюпилися братики малі -
В селі ховали воїна-солдата,
У мирному вкраїнському селі.

                                             (Відеоролик  №3 Н Яремчук)

 

Читець 1 Через  безглузду  афганську війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні.

 

Читець 2 Вона лишила страшні наслідки для України. Не повернулися додому з війни 3360 воїнів; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон.

 

Читець 3      

 Поставте скибку хліба на стакан
І голову схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі зранив і скалічив.
 

Читець 4 На знак вшанування світлою пам'яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.

( Хвилина мовчання)                                  

Читець 5

Нині в Україні живе 150 тис. колишніх воїнів-афганців. Те покоління знає ціну життя, дружби, єдності, воно зберегло військову відданість і братерство. Ще досі тим, хто пройшов крізь афганське пекло, сниться, як горіли небо і земля. Нестача води і гарячий пісок навкруги, або гори, в яких не пройти. Ковток води цінувався, як золото.

 

Читець 6 Солдатам афганцям з нашого села випав щасливий квиток – їм випало  жити. Вони повернулись до рідного дому, впорядковують рідну українську землю. Кожен із них нагороджений орденами і медалями. Кожен із них найкраще розуміє цінність людського життя і сутність мирного існування, кожен знає як боляче оплакувати втрати, кожен із них чесний перед власною совістю і світлою пам’яттю. Для кожного з них нагороди Батьківщини є  незабутньою пам’яттю про суворі дні війни, про безкорисливу дружбу і  вірність військовому обов’язку.

 

Читець 1 Афганська війна  потребує  глибокого  осмислення.  Немає такого комп’ютера, щоб водночас здобути всі її уроки, політичні й військові, які необхідно для долі суспільства. Тому нехай пам’ять пророкує:   що було?  як було?  і чи правильно було? А для тих, хто воював в Афганістані, вона назавжди залишиться обпаленою юністю і спогадом про справжню чоловічу дружбу.

(Відеоролик № 4  «Уходим» )

Читець 2 Бажаємо всім присутнім у цьому залі здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі,який зветься –Україною.