Сценарій «Ціна чужої війни».

Ціна чужої війни

(присвячено воїнам-афганцям )

 

 

Ведучий 1.        Добігав кінця 1979 рік. Молоді юнаки ходили до школи, відвідували дискотеки, залицялися до дівчат. Коли прийшов час, вони були призвані до лав Радянської армії.

        Україна входила тоді до складу СРСР, тому наші хлопці поповнювали ряди Радянської армії і стали, фактично, заручниками тодішніх політичних відносин.

 

Проводжали хлопця в армію служити,

                                        А в очах юначих іскорка жива.

                   Пахнуть стиглими садами, пахнуть спілим житом

                                       Вишиті любов’ю батьківські слова.

                                       Проводжають хлопця… друзів повна хата.

                                        За столом розмова весело тече,

                                       Лиш притихла мати, лиш схилилась мати

                                       На уже доросле синове плече.  

 

Ведучий 2.               27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Л. Брєжнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії Афганістану. Спочатку радянські війська розташувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом  втягнулися у бойові дії по всій території Афганістану.

 

Ролик про вхід радянських військ

 

Ведучий 1.            А війна тривала майже 10 років. І що б не говорили про цю війну, наші солдати вчинили так, як їм підказувала совість, а значить правильно, тому що іншого шляху у них не було.

            Генерал-полковник Борис Громов, який командував в Афганістані 40 –ю армією, стверджував: « А війна – це страхітливий військово-політичний порахунок колишніх господарів « Кремля». Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там – у афганському пеклі.»

Ведучий 2.     Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачдовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло поетапне виведення радянських військ з Афганістану. Однак військові  дії не припинялися. Восени 1988 року за наказом Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська.

             15 лютого , тобто 30 років тому , останній радянський солдат залишив афганську землю.

 

                                    Ролик про вихід військ з Афганістану

 

Болить Афган, в душі туман…

 Ніхто не знає, ніхто не скаже,

                                                 Коли і де, хто за ким

                                                 В чужім краю на землю ляже…

 

                                         Мелодія     Дзвони (тихо)

 

• Що це? Ти чуєш?
• Це дзвін. Дзвін пам’яті…
• Пам’яті? А хіба такий буває?
• Буває. Слухай. ( дзвін сильнішає).  Це  говорить сама пам’ять. Пам’ять за загиблих наших земляків.
• А хіба пам’ять буває живою?
• А ти не віриш? Людина може двічі вмерти:

              Вперше там, на полі бою, коли його наздогнала куля.

 Другий – в пам’яті народній. Другий раз вмирати страшніше.

                         У другому разі людина повинна жити!

                                           Звучить дзвін

 

Хто ж відповість за юні долі, у крові викупаний стяг?

    Коли і як приспати болі в людських зневічених серцях?

 А може, скажуть кладовища устами жадібних троянд,

   Чом 9 літ там юність нищив для нас чужий Афганістан??!

 

Пісня

 

Ведучий 1.      Третина учасників афганської війни була родом з України. На їхню долю випало випробування вогнем і кров’ю. скільки їх – голубооких, русявих і чорнявих синів України загинуло на тій землі…

      Молоде життя обірвалося. Солдати гинули і кожна смерть страшна. А як страшно, коли не  хочеться помирати, коли ще тільки починаєш жити.

      Падали хлопці на чужій землі. Разом із ними пішло в небуття чиєсь життя. Але вони живуть у пам’яті бойових друзів, усміхаються із сторінок солдатських альбомів.

 

Ведучий 2.     Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов. Навчив знати ціну життя. Адже воно обривалося іноді у неповних 19 років. І терпли юні душі від втрат друзів, тих, хто хто ще вчора дарував їм своє тепло.

        Все це потрібно було пережити. Але вони – 18-20 річні  вірили, що виконують свій військовий обов’язок.

Афганістан

Афганістан, ти край війни і крові тих молодих, завзятих юнаків,

   В котрих у грудях полум’я любові горить, допоки дух їх не дотлів.

       Афганістан – проклятий ти батьками отих синів, котрих ти вербував,

Бо їх серця скривавлені ножами у кожну мить, як воїн помирав…

        За що ж боролись? Що там здобували? Добробут? Волю? Боже! Це ж вуаль!

        Прокляті битви, що життя ламали, несли в собі лиш сльози та печаль.

          Афганістан, твоя війна  - це сльози братів, сестер і ледь живих батиків,

     Жахлива спека і страшні морози навіки в пам’яті відважних юнаків.

               Пройшли роки, війну ж ту не забути, бо кожен воїн, що вернувсь живим,

      Згадає тих, кого не повернути, бо вірний друг там згинув молодим.

Ведучий 1.      Не одним сивим пасмом закосичена ця дата – 15. 02. – день, коли нарешті, у далекому 1989 році закінчилася кривавиця чужої трагічної війни.

 

Монолог матері

Посміхнувся поштар винувато ,що сказати мені – він не знає,

Не приніс знов листа від солдата, адже знає, що я так чекаю.

Ти пиши мені, синку, частіше, хоч дорослий, мені ти дитина.

Повертайся додому скоріше, дорогенький, хороший мій сину.

Мені часто ти снишся ночами, а прокинусь – тебе вже не бачу,

Подивлюсь на портрет твій, і часто, щоб ніхто не помітив, я плачу.

Знаєш, сину, мені лише 40, я бадьора, зовсім не хвора,

Все гаразд у нас вдома, та тільки я чомусь, мій хороший, сивію.

Я думками, синочку, з тобою. Ти пиши, щоб душа не боліла,

Щоб діждалась тебе молодою і чорнява була, а не біла.

 

Ведучий 2.     Час і досі не загоїв рани. Назавжди залишається болем у серцях нашого народу сумна статистика.

 

Ти – вічний біль, Афганістан, ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран в борні жорстокій.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

 

Вчитель зачитує статистику свого краю і загалом України про учасників боїв в Афганістані

Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 тис українців.

Поранення отримали 8 тис наших побратимів, з них 4 687 повернулися додому інвалідами. 

Звання Герой РС отримали 11 українців. Серед загиблих 12 дрогобичан. 31 мешканець Дрогобиччини отримав поранення.

Богонос Олександр Миколайович –полковник медичної служби. Народився у м. Дрогобичі. Нагороджений орденом «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР»  III ступеня, і орденом «Червоної Зірки» ( посмертно).похований у Москві.

       У Дрогобичі встановлено пам'ятник воїнам-афганцям  « Смуток».

 

                            Діти засвічують 12 свічок . Хвилино мовчання.

 

Ведучий 1.     Війна – це не тільки бої, героїзм, подвиги. Це і великі людські страждання. Вона закінчилася. І найвищою нагородою для тих, хто був її учасником, є життя. 

Вчитель.  Я, діти, маю честь повідомити вас про те, що ваш учитель Микитич Левко Михайлович є учасником бойових дій у Афганістані. Ніхто не може творити пам’яті так, як роблять це самі учасники бойових дій.

              Тож запрошуємо до слова нашого пана Левка.

 

Виступ афганця.

Пісня під гітару для колишнього бійця.

 

Хлопці-афганці ( два хлопці у військових формах)

 

Спасибі всім, хто нас шанує!

Спасибі, люди, що в вас пам’ять є

Про тих людей, які життя цінують,

В грудях яких гаряче серце б’є.   

 

Спасибі вам за ту турботу,

Що проявляєте відносно нас,

Всіх тих, кому прийшлось в ті роки

Пройти крізь пекло й повернутися до вас.

 

Ми вірили, що та війна скінчиться,

Що їй не буде більше вороття.

Але на віки-вічні в нас лишиться

Пекучий біль за втрачені життя.

 

Життя тих юнаків, що відійшли у вічність,

Що не вернулися додому, до своїх сімей…

Вони залишаться в серцях наших навічно!

Не посилайте в пекло молодих людей!!!

 

 

  Стільки років щасливої тиші,

Та вривається голос в ефір,

Що благає, нагадує, кличе:

           Захистіть, збережіть, люди, мир!

                Кожен день, кожен час пам’ятайте!

               Скільки жертв нам війна принесла.

               Все, що можна, для миру віддайте,

       Збережіть для нащадків життя!

 

Звучить пісня «Офіцери»

 

Дякуємо

 

 

 

Підготувала

Вихователь КЗЛОР

‘‘ПСШІ МП I-III ''МАМ ім. Е. Миська''

Стецяк Лідія Степанівна

2018