Сценарій до Дня народження Марусі Чурай

Сценарій

до Дня народження Марусі Чурай

Святково прикрашена зала.

Портрет Марусі Чурай.

                                      Звучить пісня Р. Кириченко «Чураївна»

 

Ведучий. Українська жінка… Українка.

Відео з фотографіями  українських жінок

Учениця.    Найкраща в світі жінка – українка
У ній сплелись і розум, і краса,
Вона тендітна й ніжна, ніби квітка,
А глибина очей – мов небеса…

Вона уміє бути чарівною,
Та в той же час – і скромна, і проста.

Не зіпсувати косу сивиною,
І зморшкам не затьмарити уста…
Вона і щира, й добра, і мрійлива,
А її голос – чисте джерело.

Вона посеред інших – особлива,
Бо завжди випромінює тепло.
Про чуйне її серце пишуть вірші,
Кричать журнали з перших сторінок.

Бо ж українка – це найкрасивіша
На всій планеті жінка із жінок!… О.Сапріянчук-Маротчак

Ведучий. І не тільки найкрасивіша, а й сильна, коли захищає свою сім’ю, горда, коли посміхається крізь сльози, грішна і свята, слабка і сильна,  працьовита, творча,  талановита.

Сьогодні ми будемо говорити про таку жінку. Жінку-легенду - Марусю Чурай, якій у січні виповнилося 400 років. Ми зазирнемо крізь століття і більше дізнаємося про народну співачку, поетесу і просто талановиту українську жінку. Що ж правда, а що ні?

Для цього в нас будуть працювати три групи : «Експерти», «Уважні», «Творчі».

Учні об’єднуються в групи

Завдання для групи «Експерти»: довести чи спростувати думку «Маруся Чурай  - реальна постать чи вигадана?»

Завдання для групи «Уважні»: порахувати скільки пісень на слова Марусі Чурай прозвучало на святі?

Завдання для групи «Творчі»: скласти вірш або сенкан про Марусю Чурай.

У кінці заходу ви ознайомите всіх присутніх зі  своїми думками.

 

Виходять три учні.

 

Учень. Колись в 600 р. до н.е. в Давній Греції  жила поетеса, на ім'я Сапфо. Вона писала вірші про кохання для жіночого виконання. Українська Сапфо – саме так називають Марусю історики, літератори і знавці її творчості – за створення фактично першої української жіночої романтичної лірики.

Учень. А ще іменують її дівчиною-легендою.. Навіть дата й народження не є точною – близько 1625 р. у часи Хмельниччини у  Полтаві. Кожне нове покоління, читаючи про народну співачку,  лише може здогадуватися про її існування.

Учень. Після загибелі Гордія, батька дівчини полкового осавули , який був знаменитий своїми виступами проти польських загарбників,  і якого вважали народним героєм, а до вдови та доньки ставилися з великою шаною, Горпина Чураїха залишилися вдвох з маленькою Марусею. Вони жили бідно, у невеличкій хатині, проте ніколи не нарікали на свою долю. Горпина виховувала не лише свою донечку, а й сусідського хлопчика Грицька Бобренка. Грицькова мати, вічно заклопотана господарством, майже не звертала уваги на дитину, отож Чураїха стала турбуватися про нього як про рідного сина. Діти росли, як брат і сестра: разом гралися, мандрували околицями міста, щедрували, каталися з гори на санчатах… Саме для Гриця маленька Маруся склала свої перші дитячі пісні.

Вибігає дівчинка, яка говорить: « Грицю, Грицю, до роботи!».

Виходить хлопчик, який каже: «В мене порвані чоботи!»

Дівчинка «Грицю, Грицю, до телят!»

Хлопчик : «В мене ніженьки болять!»

 

Звучить пісня «Грицю, Грицю, до роботи»

Ведучий. Минали роки. Маруся виросла справжньою красунею, з веселою вдачею та добрим серцем. Крім того, вона мала чудовий голос і майстерно співала пісні, які сама складала. Слава про дівчину з кришталевим голосом летіла далеко за межі Полтави. Хто до неї лише не залицявся! Навіть наказний гетьман Іван Іскра, який врятує згодом життя Марусі. Але серцю не накажеш…

Гриць став теж красенем, хоробрим козаком. Дитяча дружба переросла у велике й палке кохання.

 

Виходить Маруся: Ну от я й виросла.

Ловлю себе на слові,

То як , Марусю? Полюбив? Такий?

Я – навіжена. Я – дитя любові

Мені без неї білий світ глевкий.

Моя любов чолом сягала неба,

А Гриць ходив ногами по землі.

 

Ведучий. Проте закохані часто й надовго розлучалися: почалася війна. Близько чотирьох років вони провели у розлуці. Біль, невідомість, кохання розривали груди Марусі.

Учениця. Плаче Маруся, тужить, та свої сльози в пісні переливає.

Пісня «Віють вітри, віють буйні»

 

Танець з хустками під пісню «Віють вітри…» у виконанні NAVKA.

 

Ведучий. Навесні 1648 року Богдан Хмельницький знову підняв український народ на боротьбу з польськими панами. Виступив на битву й Полтавський полк, в якому був Грицько Бобренко. Маруся тяжко переживала розлуку з коханим.

 

Пісня «В кінці греблі шумлять верби»

Учень. А ще пекли Марусю слова старої Бобренчихи, матері Гриця , сказані , коли він ішов у похід. Гриць просив матір:     

 

Ой, Бог знає, коли вернуся,

В якую годину;

Прийми ж мою Марусень ку

За свою дитину!

 

Прийми її, матусенько,

Всі ми в Божій волі.

Бо хто знає, чи жив вернуся,

Чи ляжу на полі?

 

Ой рада б я Марусеньку

За рідну прийняти,

Та чи буде ж вона мене,

Сину, шанувати?

 

Учениця: Ці слова труїли душу Марусі аж поки знову не вилилися у пісню. ЇЇ підхватили козаки і стала вона народною.

Ведучий. Що ж це за пісня ? Здогадалися? Пропоную всім заспівати пісню «Засвіт встали козаченьки» ( караоке)

 

 Сценка. Маруся веде діалог з Грицем.

Гриць. Затям, любов любов’ю, а життя життям.

Маруся. Що воно за диво?

Під Берестечком бився ти сміливо,

Під Зборовом також і над Пилявою

Своє ім’я тим не покрив неславою.

І тільки у домашньому бою

Сміливість раптом втратив ти свою.

Гриць . Не смійся. Так воно і є.

Не так ті кулі козаку страшні,

Як це щоденне пекло метушні.

Коли я йшов, Марусю, у повстання,

Я твердо знав, що ти уже моя,

Що це любов і перша, і остання,

Що не знесе ніяка течія

Мене убік. Що я уже нікому,

Нікому в світі так не поклянусь.

Я поки міг, то якось відгризався.

А в матері, знаєш, не язик – жало.

Що я намучився, що натерзався!

А потім здався, ради не було.

Отак і сталось.

Дядьків своїх узяв у старости

І сам не знаю, - щоб одну кохати ,

А другу в церкву до вінця вести!

 

Виходить.

 

Маруся. А найстрашніше, що пече, як жога,

Перевертає душу від жалю:

Невірного, брехливого, чужого, огидного, - а я ж його люблю!

Руками закриває очі і виходить.

 

 Відеоролик «Сидить голуб на березі»

 

Ведучий. І одружився Гриць на багатій Галі Вишняківні. Чи забув він Марусю? Судіть самі.

Маруся входить з кухлем і ставить  на стіл.

Дівчата потягли на вечорниці,

То я й пішла, щоб дома не сидіть.

Вони собі жартують з парубками,

 а я сиджу , самотня, при стіні.

Не зберусь думками.

В мені умерли всі мої пісні.

Я остовпіла: Гриць прийшов із нею.

Мене побачив – очі опустив.

Враз поповзли по вилицях рум’янці.

Очима більше не стрічались ми.

Він танцював із Галею, і в танці

Мов щось топтав і нищив чобітьми.

Воно було на танець і не схоже,

Ті корчі мук у синім кунтуші.

Аж хтось тоді сказав:

•          А не дай боже

Так танцювать навиворіт душі.

Сідає, бере до рук кухля.

Заходить Гриць.

Марусю! Я ж прийшов навіки.

Я на коліна стану, ти простиш?

Маруся. Я найдорожчі сплакала літа.

Чого вернувся до моєї хати?

Ми ж розлучились…Матінко свята!

Чи я ж тебе примушую кохати?!

Коли своїм коханням поступився

Заради грошей і багацьких нив.

Гриць. Відступник я. Нікчемний я і ниций,

Але ти любиш і тому прости.

Ти ж ніч моя і світло моє денне!

Прости за все, воно таке буденне.

А я ж не можу без твоїх пісень!

Маруся. Тоді я двері відчинила  в ніч.

•          Іди собі, іди!

Гриць. Мені  ж нема куди.

Маруся. Іди до неї. Будеш між панами.

А я за тебе, Грицю, не піду.

Це ж цілий вік стоятиме між нами.

А з чого ж, Грицю, пісню я складу?

 

Гриць підходить до столу , випиває з кухля.

Маруся кричить: «Ні!» і підбігає до чоловіка.

Маруся починає співати пісню «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

 

Ведуча. Справа щодо смерті Грицька набула неабиякого розголосу і її 1652 року розглядали в полтавському суді. Там Марусю засудили до страти, але амністували з огляду на заслуги батька та її напрочуд талановиті пісні.

Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це - голос наш. Це –пісня. Це – душа.

 Учень. Суд їй дарував життя, але хіба то було життя? Тяжка спокута планованої чи випадкової провини, яка забрала життя коханої людини. Всього на рік пережила Маруся свого Гриця, і у віці 28 років пішла за ним слідом у засвіти. Половина пісень Марусі Чурай дійшла до наших днів завдяки невідомому бухгалтеру на прізвище Селегень. Він записав їх у рукописний альбом ще у 1853 році з припискою, що пісні ці створенi “Марусею, дочкою бравого полтавського урядника Гордія Чурая». Серед них були: “Засвистали козаченьки”, “Віють вітри, віють буйні…”, “Сидить голуб на березі”, “Зелененький барвіночку”, “На городі верба рясна”, “Котилися вози з гори”, «Шумить-гуде дібровонька». Близько  40 пісень.

Авторству Чурай приписують також відому пісню “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці” саме після трагічної події і вбивства коханого.

 Запис про смерть Марусі був у повітових книгах, але всі вони згоріли після пожеж різних часів.

 

Презентація про твори, присвячені Марусі Чурай

 

Учень. Любовна історія Марусі Чурай лягла в основу багатьох творів та досліджень. Велику кількість матеріалів про неї зібрав Григорій Квітка-Основ’яненко. Але на жаль, вони загублені разом з архівом письменника.

Перший художній твір про співачку написав Григорій Бораковський середини ХІХ сторіччя зі слів старого козака з Полтавщини. Через кілька років Володимир Самійленко присвятив їй віршовану драму «Маруся Чураївна», Ольга Кобилянська – повість «У неділю рано зілля копала». Левко Боровиковський склав свою «Чарівницю», а Степан Руданський – «Розмай». Борис Олійник – поему «До тієї Чураївни (Парубоцька балада)», Михайло Старицький написав драму «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», а Ліна Костенко – історичний роман у віршах, відзначений Шевченківською премією.

Дівчині  встановлено пам’ятник у Полтаві , випущено поштову марку.

 Але, найголовніше,- що  пісні Марусі Чурай і досі популярні!

 

 

 Підбиття підсумків. Група «Експерти», «Уважні», «Творчі»

 Ведучий. Українська жінка…

Вона списала до крові історії цю сторінку,
Світ, захоплений нею, питає: «Як ти?»
А як їй бути,
Як не українкою.

(Виходить Маруся у військовому одязі)

Він змінився за місяць, змужнів до самих інтонацій,
Він дізнався про себе — сильного, впертого,
Він дізнався, як любить її, рано-вранці
У четвер двадцять четвертого.

(Виходить Гриць у військовому одязі)

Вони двоє страшенно, страшенно красиві у гніві,
Світ захоплений ними, стурбований ними по вінця.
І лиш світло у темряві вказує їм Україну,
І любов серед страху вказує на українців.             Антоніна Корнута

Ведучий. Сучасні Марусі та Грицьки, закохані, віддані і, не зважаючи на війну, щасливі. Ми хочемо подякувати кожному захиснику й захисниці за можливість прокидатися кожного ранку й бути у сильній та вільній країні. Слава Україні!

Звучить пісня Ольги Монастирської «Слава Україні»