Сценарій до річниці Революції Гідності "Зима, що нас змінила"

Зима, що нас змінила 

Ведуча. Шановні вчителі та учні! Сьогодні ми зібрались на цій лінійці, щоб відзначити четверту річницю Революції гідності та в глибокій скорботі низько схилити голови перед пам’яттю Героїв Небесної Сотні, які боролися за честь, правду і гідність та віддали своє життя за Україну.

 

Ведуча. А як все починалось?
 

Ведуча. 21 листопада 2013 року студенти Києва вийшли на Майдан Незалежності на підтримку євроінтеграції  України!
 

Ведуча. Спочатку - це була виключно мирна акція молоді з гаслами: «Україна - це Європа», «Ми –вільні» « Ми хочемо в ЄС». Кількість активістів зростала з дня в день.
 

Ведуча. А що ж було далі… А далі - не підписання угоди про асоціацію. 
 

Ведуча. А далі - жорстоке побиття студентів  у ніч  проти 30 листопада.
Ця подія стала переломним моментом, змістивши акцент протестів із проєвропейського на антиурядовий.

 

Ведуча. А далі… А далі - покалічені людські тіла та серця, Михайлівський Собор, Майдан залитий кров’ю, барикади, шини. Революція гідності.

 

І читець. Палає Київ у вогні,

горять сталеві БТРи

там на межі-передовій,

народ боронять волонтери.

Палають шини і серця,

ніхто не хоче помирати.

Перед екраном матері

і там, і там їхні солдати…

 

ІІ читець. Там у шоломі зі щитом

стоїть хлопчина із Волині.

З червоним на грудях хрестом

поранених несе дівчина.

Стоїть із Харкова Андрій,

Сашко тримає оборону,

він тут вже 48 днів,

як сам приїхав з Краснодону.

Ось знову хвиля йде атак,

усе змітають водомети,

морозно трішки: «-2»,

горять позаду вже намети…

ІІІ читець. Всіх щільно взяли у кільце,

здається ось наш дух зламають,

та хтось із права затягнув

Вкраїни Гімн… усі співають.

Тримати сильно  треба щит,

бо там позаду наші діти,

батьки стоять і матері,

нема куди нам відступити.

Лунає вибух поруч десь,

то світло-шумова граната,

це «Беркут» мило передав,

нам подарунок від Гаранта.

І ще учора ти і я

були звичайні активісти,

А вже сьогодні всі ми тут

бандформування, терористи.

 

Ведучий. Серце столиці — Євромайдан — б’ється ритмічно.  Гасла змінюють пісні.  Промови вінчаються із закликами. Ейфорія тисяч облич.  Тривога і надія в різних очах.  Простір Євромайдану — невдовзі стане  щоденною творчістю народу.  Адже народ на Майдані створить не тільки історію, а й фольклор нового часу.  Буде і радість, і смуток, і сміх, і сльози, і пролита кров…Але зараз ці люди про це навіть не здогадуються. Це буде потім. А зараз-лишень початок…

 

Ведучий. Непомітно минали хвилини, за ними години, а там і пролітали дні…Уже вся Україна знала-люди налаштовані серйозно.  Спостерігаючи щодня за кількістю людей та за їх бойовим настроєм,усі визнали — це таки революція!  

 

Ведучий. З усіх міст люди почали з’їжджатись в уже легендарне місце  в столиці України-Майдан. От тепер справді було складно знайти кінець цьому натовпу.

 

Ведучий 2: Влада намагається зупинити  цей масовий збір активістів, але вони….такі наївні…… ще не розуміють, що наш народ не зламати!!!

 

Читець.

Боротьба не за щастя вже навіть іде — за життя! Бо його забирають.

Нас  Надія веде, нас Ідея веде за свободу для рідного краю.

Українцю, поглянь, там побили жінок! Глянь, вже люди ховаються в храмі!

Де таке ще траплялось, коли це було Аж в такому нестерпному стані?..

Так чинили лиш варвари, злісні хани, лиш від них люди в церкві ховались.

А сьогодні це власні провладні пани вже над нами так само знущались!”

 

Читець. Кує землю морозець холодний,

І навкруг скрізь беркутівський капкан

Витанцьовує чорним воронням

Свій провладний, продажний канкан.

В стальних касках, як ті пілігрими

Все махають кийками-крильми,

Від страху заховавшись під гримом

Владарюють, прокляті людьми.

То яка ж то їх мати вродила,

Щоб вони брат на брата ішли?

Замість того, щоб їх полюбили,

Вони прокляті будуть людьми”.

 

Читець. І вам слава, сині гори,

Кригою окуті.

І вам, лицарі великі,

Богом не забуті.

Борітеся – поборете,

Вам бог помагає!

За вас правда, за вас сила

І воля святая!

 

Ведуча. Фінальним і найбільш драматичним етапом революції стали події у Києві 18-20 лютого, в ході яких загинула сотня кращих  синів і дочок України . Розгони Євромайдану відзначилися брутальним побиттям сотень людей, десятків журналістів. Поступово ці «штурми та розгони» переросли у велетенські акції спротиву, били дзвони всіх церков, а кожен штурм сприймався в Україні як «боротьба не на життя, а на смерть».

 

Ведуча. На початку революційних подій, нікому і в голову не могло прийти, чим усе це обернеться… Слова «Слава Україні! Героям Слава!», що видавалися простим вітанням, набувають нового й особливого значення.

 

Ведуча.  Увесь світ облетіли кадри документальної хроніки, де молодий чоловік у будівельній касці стоїть на барикаді і проникливо, натхненно читає уривок з поеми Т.Г. Шевченка «Кавказ». Це Сергій Нігоян – українець вірменського походження.

 

ВедучаМені наснилось, що вони зустрілись

Убитий в Крутах й вірменин Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

 

“За що тебе? ”

“За Україну, друже мій. ”

 

“Ти знаєш і мене за неї вбили,

Та це було вже років майже сто.

Тоді померли ми, щоб ви нам жили.

А вас вбивають… Вас тепер за що?”

 

“Ти пам’ятаєш, друже. Звісно, пам’ятаєш,

Як біло-біло в нас цвітуть сади.

І ти цей запах п’єш. І ти його вдихаєш

… Я б все віддав, щоб хоч на мить туди.”

 

“А я ще ввечері узяв дівча за руку

Й тихенько так до серця притулив.

Тоді не знав, що Бог уже розлуку

Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.

В очах не страх, а злість до ворогів.

Большевики готовились до бою,

Я йшов на смерть… а жити так хотів.”

 

“Мені твій попіл стукав, брате, в груди.

Я вірменин, а теж Вкраїни – син.

Не мав у серці й крапельки облуди,

За те й убив мене проклятий поганин.”

 

Ведуча… Мені наснилось, що вони зустрілись.

Убитий в Крутах й бородач Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

” За Україну нас вбивають, брате мій.”

 

Ведуча. Якось по іншому зазвучали «Слава Україні! Героям Слава!», гасла «Слава нації!», «Смерть ворогам!», «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» … І що Майдан Незалежності – це, справді,  неймовірне місце, це СВОБОДА, це та потужна точка енергії українців, де  її Герої встигли відчути все: і радість, і безвихідь, і горе, і біль, і гордість, і повагу, і гідність.

 

Ведуча. - Жінко,чого Ви плачете?

....Ваш син-герой.....

Ви, що не бачите....

Ще цей хлопчина і он той...-

Героєм ....був мені завжди....

з тих пір коли почав ..іти...

з тих пір...коли сказав він мама....

я так раділа...так ридала....

Від щастя сльози проливала...

так ніби знала..ніби відчувала.....

я так його тримала...так оберігала...

та все ж пішов....за іншу битись маму....

мені ж залишив вічну рану...

А я дзвонила, кажу :"Сину,іди додому..бо там гинуть....

"А він:"Неправда...тут все мирно...

"Мені від того було дивно.....

І я його чекала...так чекала....

він вернеться..я вірила..я знала....

І він приїхав не колись..а нині....

виходжу я...дивлюсь ..моє дитя у домовині...

"як справи синку?ну кажи як справи?....

чого мовчиш...не хочеш подивитися на маму?

відкрий же очі....вставай...ти хочеш так лежати?

втомився, певно...вирішив поспати....

Боже ..я тебе укрию..ти ж такий холодний..

живіт запав..напевно,ще й голодний...

ходи,я вже на стіл накрила....

Ходи ,тебе чекає вся родина."

...А люди кажуть ,що здуріла...

що мертву так трясу дитину...

Та, що ті люди...що вони там знають...

Мій син-герой...

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

 

Ведуча:   Тисячі поранених і майже 100 людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції. Серед них – науковці, викладачі, студенти, вчителі, художники, архітектори, театральні режисери, громадські активісти. Кров цих людей стала вироком для злочинної диктатури.

 

Ведучий 2 Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

 

Ведучий 1 Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов   від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

 

Колись я приїду до Києва з сином

Колись…Як цвістимуть каштани…

Під небом пройдемось високим і синім

Пройдемось ошатним Майданом…

*******

Торкнуся, припавши на мить на коліно

Гладкого новенького бруку…

Він все ще гарячий! Це так неймовірно!

Давай, приклади свою руку…

********

– То сонце нагріло!-і в сина усмішці

Шукатиму трохи розради…

– Ні,сину,не сонце…На цьому ось місці

Горіли колись барикади…

********

Людей,що піднялись на ці барикади,

Ніщо не могло подолати!

Ніякої сили не було у влади

Лиш страх, брудні гроші та грати…

*******

І люди боролись…І найсміливіші

Дивилися снайперу в дуло…

І лилася кров…Але найголовніше,-

Війни в Україні не було!

********

Ось там можна їх імена прочитати…

Я всіх називати не стану…

-А що там? Чому стільки квітів там, тату?

– Це стела героїв Майдану…

********

– Цікаво?… Навіщо туди позносили

Ці шини від автомобілів?

– Це замість вінків…Це тепер, ніби символ.

Це знаки для всіх зрозумілі…

********

Той син промовчить і спитає останнє:

( Мов вітром холодним подуло!)

-Я все розумію…Одне лиш питання:

Чому тебе з ними не було?

 

Ведуча. Нехай пам’ятають про наших героїв,

 

що за волю поклали безцінне життя,

 

що творили історію, наше минуле,

 

у яке вже нема вороття.

 

Ведуча: Ми ще не раз згадаємо цю весну

 

І ці події , і цей кривавий шлях

 

І закарбуємо у серці “Небесну Сотню”

Яка тепер на небесах!

Ведуча.  Дякуємо за увагу!