Сценарій години спілкування "Українська обрядова їжа"

МАРАФОН УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

«УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ОБРЯДОВА КУХНЯ»

МЕТА:  Виховання в школярів ідей народності на основі засвоєння традицій української національної культури

Пісня «Чом, чом, земле моя!»

Ведуча 1: Доброго дня, шановна громадо, любі друзі, дорогі гості! Щиро вітаємо вас на нашому святі. (злегка вклоняються)

Ведуча 2: Для кожного дива своя Батьківщина,

В ній рідне коріння і мови душа,

І скільки б світів не пізнала людина,

На рідній землі лише вона ожива!

Ведуча 3: Наше диво, наша Україна! Близька ти нам і найкраща о будь-якій порі року: коли весною дихає теплим паром земля, витинає свіжу парость, а лелеки поважно кружляючи над селом обдаровують щастям людські оселі.

Гарячим літом, коли пахучі трави наливаються соком, а високе синє небо бринить і переливається сріблястим співом жайворонка. Шепоче щось стиглий хліб вітру, що заплутався та принишк у колоссі…

Ведуча 2:  Що для мене Україна моя?

То висока блакить

У засіяне золотом поле,

Синьоокі ставки

І шовковий ковил у степу.

А ще – житній хліб на стемнілих долонях

З дрібкою солі на маминому рушнику.

Ведуча 1: Чи знаєте ви, як пахне життя? Давайте затихнемо на хвильку і відчуємо цей запах… це пахне хліб. Неповторний запах робить хліб живим, частиною душі кожного з нас. Початок хліба – маленька зернинка. Зернятко хліба нагадує дитину в сповитку. Немовлятко – це іскринки життя, джерельце життя у згорточку. Так і зернятко починає колос, безмежний хлібний лан.

Ведуча 2: Здавна хлібині надавали круглої форми, ототожнюючи його із сонцем. Якщо у домі пахне хлібом – тут злагода та щастя, якщо в державі колосяться хлібні поля – тут мир і достаток. Хліб – це честь хліб – це рука допомоги, хліб – сила, могутність держави. Хліб – це святість.

Ведуча 1: В усі віки хліб був обов’язковим атрибутом, що супроводжував найважливіші події в житті людини. Коли народжувалася дитина і йшли на хрестини, неодмінно клали в кошик срібний карбованець й хлібину – на здоров’я і достаток. Коли дитина йшла на навчання до дяка, батько ніс пучок різок, горщик каші та хлібину – на розум, силу та здоров’я.

Ведуча 3: Бабина каша – страва на яйцях і маслі, яку за звичаєм готувала баба-повитуха і приносила на хрестини у горщику. Всі присутні торгувалися за право розбити горщик. Найвищу ціну звичайно давав хрещений батько дитини. Йому й дістався горщик з кашею, який він піднявши високо над столом, розбивав об ріг так, щоб черепки й каша лишилися на столі… кожен із гостей на хрестинах брав собі грудочку каші, а молоді жінки ще й черепок. Це мало забезпечити молодому подружжю продовження роду. Роздача каші супроводжувалася приказкою: «Роби Боже, жито-пшениця, а в зачіпку – дітей –  копицю».

Ведуча 1: На весіллі молодих зустрічали хлібом-сіллю і молоде подружжя схиляло голови перед хлібом цілувало його, приймаючи благословення.

Весілля – це велика подія в житті людини. Воно не проходило в один день, а так як це пов’язувалося з роками життя подружжя і з продовженням роду, то й ритуал його проведення дуже колоритний, а тому й обов’язкових страв дуже багато. Ми вас познайомимо лише з найважливішими.

Ведуча 2: Верч – весільний обрядовий хліб, який служив здебільшого для обміну між весільними родинами: молодий привозив верч для тещі, а молода – для свекрухи. Верч здебільшого був овальної форми, але без прикрас.

Ведуча 3: Калач також обрядовий хліб весілля, крім печива й короваю. Виготовляли його із вчиненого тіста, як правило, плетеним з трьох-чотирьох качалочок. Калачі були завернуті у великий овал, нерідко з діркою посередині. Робили й маленькі калачики розмірами з кулак. У тих районах, де випікали коровай, калачами обмінювалися роди, а маленькими калачиками запрошували на весілля.

Ведуча 1: Лежень – це також весільний обрядовий хліб, різновид калача. Проте лежень робили завжди овальним та великим – як із плетінки, так і з цілої довгастої хлібини, зверху, подібно до короваю, прикрашали оздобами з тіста. Лежень возили до нової родини6 молодий – для тещі, молода – до свекрухи. Ділили його на другий день весілля, а доти він лежав на столі, перед молодими, чекаючи своєї долі.

Ведуча 2: Дивень: обрядовий хліб, аналогічний за своїм призначенням калачеві. Дивень прикрашали очеретинками чи плодовими гілочками, обплетеними тістом, а зверху чіпляли квітку жита, калини, квітів (живих чи штучних)… коли печуть дивень загадують, яке буде у молодих майбутнє життя. Якщо дивень удається, то й життя має бути щасливим. Садячи його в піч примовляють: «Світи жар, у печі ясно, печись дивень, красно гостям на велике диво, молодим – на щастя, на долю, на свою родину. Печись, дивень, не схились, не пригори, молодим серця та й не засуши!»

Весільне обрядове печиво – шишки, які випікали з коровайного тіста на зразок калачиків у формі пташок чи булочок. Шишками оздоблювали коровай і межень; ними дарували на застіллі гостей. Шишки були чи не єдиною подякою молодої чи молодого дружкам та боярам.

Ведуча 3: Коровай – обрядовий хліб і має глибокі традиції. Особливе значення коровай має в весіллі. Відсутність короваю означала неповноцінність обряду, а людина, яка з якихось причин була позбавлена весільного короваю одержувала прізвисько Безкоровний. Коровай випікають із вищих сортів муки на маслі і яйцях. Зверху його оздоблюють шишками, голубками, жайворонками, калачами, квіточками, колосками. Крім того коровай прикрашають зеленню барвінка, ягодами або квітом калини, червоними стрічками, подекуди гілками – гілками плодових дерев, обплетеними містом…

Ще й досі при виготовленні короваю дотримуються звичаїв, що йдуть з глибокої давнини… водою, якою мили коровай – нижче рук від тіста символічно вмивають всіх присутніх на обряді, цілують навхрест, а потім співаючи, воду виливають під родюче дерево, щоб вишеньки розвивались, щоб дітоньки любувались.

Коровай – як символ завершення аграрного року завжди випікали й на обжинки: разом із обжинковим снопом він є найважливішим атрибутом свята Врожаю.

Ведуча 1: На тому місці, де мали ставити хату сіяли пшеницю. Якщо вона добре сходила – це означало, що місце добре, чисте, і хату можна будувати.

А в нову хату входили тільки з паляницею. Вважалось великою невихованістю і неприязню до господарів зайти в нову хату без хліба. Принести хліб – означало щире побажання господарям достатку. Здоров’я та добра.

Ведуча 3: Великою майстерністю вважалося вміти пекти хліб. Добрі господині славились на все село.

Ведуча 1: В усі часи майже все свята були пов’язані з хлібом і не тільки, як з найпотрібнішим продуктом харчування, а й як з найголовнішим,  навколо чого розгортається дійство. На Різдво обов’язково пекли пироги з капустою і маком, пампушки, дрібні пиріжки, якими частували дітей, готували кутю з товченої пшениці, вносили сніп життя – «злато, щоб увесь рік ми жили багато».

Обов’язковим атрибутом різдвяного столу були фігурки із тіста, зображаючи маленьких корів, бичків, овець та іншу живність і пастухів. Фігурки ставились на вікна і столи, посились в подарунок різним.

Ведуча 2: Різдвяний обрядовий хліб – корочун, який пекли разом з калачом для вечірників і колядників. Внесення корочуна відбувалось так само урочисто, як і поставлення на покуть куті з узваром. Символічний зміст цього обрядового хліба зводиться до сподівання сімейного добробуту.

Кутя. В українців, як і багатьох народів світу, стійко побутувало повір’я як почнеш новий рік, так і мине він. Новорічний стіл мусив буквально ломитись від страв. Переддень Різдва – Святий вечір – припадав ще й на піст. Але незважаючи на це, вечерю називали багатою кутею, бо на стіл слід було подати аж 12 страв, обов’язковою серед яких була кутя. Кутя – це символ урожаю. Готували кутю обов’язково й на Водохреща, а у деяких районах й на Новий рік. За звичаєм її ставив на стіл або на покуті хлопчик або хлопець із родини,дбайливо підмостивши під настільник або рушник трохи сіна, щоб худобі у новому році було чим харчуватись. Накривали кутю двома калачами. Поряд умощували обжинковий сніп – символ майбутнього урожаю і глечик з узваром із сушених груш, яблук,Ю слив, вишень та ін.. З кутею починали Святу вечерю, Різдво.

На свято Сорока святих (19 березня) випікали печиво-жайворонки (сороки). У кожному господарстві хазяйка робила у цей день 40 книшиків, калачиків, бубликів або булочок схожих за формою на пташок. Цих «жайворонків» їли протягом дня, причому обов’язково діти (як свої, так і чужі). Тому ходили вони по хатах, і їх пригощали жайворонками. Діти бігали по селу підіймаючи «пташок» і проспівуючи, або проявляючи нехитрі заклички. За повірям ці дії повинні були прискорити повернення птахів із вирію, тобто початок весни.

На Великдень у красному куті виставляли високі паски, прикрашали гілочками свяченої верби і свічками. Навколо пасок – барвисті крашанки та писанки.

Писанка – це символ народження весняного сонця. Якщо в хаті є дівка на виданні, клали їй паску на голову і казали: «Аби у людей така величина, як паска пшенична!».

Паска – весняний обрядовий хліб. Дуже здобне вчинене тісто на яйцях, маслі, сметані, олії, цукрі. Готову паску прикрашали цукровою поливою, фарбували пшоном чи маком. Її обов’язково святили у церкві разом із крашанками та іншими стравами святкового столу. Свяченою паскою починали великодній сніданок.

Остання неділя перед Великим постом – Масляниця або проводи зими. На Масляницю пекли млинці, налисники, оладки, завиваники. Але головною їжею біли вареники з сиром, в сметані. Їх готували майже кожен день, тому можна було чути: «Вареники доведуть, що хліба не дадуть!»

На Трійцю обов’язково на великих листах пекли з доброго тіста пироги із солодкою літньою начинкою – мазурики. Пиріг ставили посередині столу і прикрашали духмяною м’ятою, квітами, пахучими травами.

На Петра (12 липня) – обрядове печиво мандрики. Для тіста сир замішували з мукою, додавали трохи масла, солі, яйця –  замішували тісто й роздавали пастухам, які наймалися на роботу, пасти худобу. Пастухи (здебільшого підлітки) влаштовували в цей день свято на пашні, не забуваючи при цьому добре пасти худобу. Після Петра переставала кувати зозуля, що й породило приказку: «Зозуля мандрикою подавилася».

На свято Андрія (13 грудня) влаштовували вечорниці. Основним тут було кусання калити. Калита – великий корж із білого борошна. Печуть калиту дівчата, тісто місять по черзі. Тісто солодке, з медом, зверху калиту оздоблюють сухими вишнями чи родзинками – «щоб гарна була». Іноді ліпили тісто на відварі любистку, щоб хлопці любили. Посередині дірка. В дірку протягують червону стрічку і підвішують до сволока. Підвішують високо, щоб хлопець міг дістати калиту, тільки тоді, як добре підстрибне.