Сценарій "Григорій Савич Сковорода"

Сценарій

виховної години до 300-річчя від дня народження

Григорія Савича Сковороди

 

Обладнання: проектор, декорації для інсценізації, український рушник, портрет Григорія Сковороди, афоризми Григорія Сковороди,

 

 Хід заходу

 

Звучить українська народна мелодія «Кобза»

 

Читець:

Вже повних триста літ минуло,

Коли в козацькій хаті народивсь

Філософ, педагог, поет і геній,

Надії вогник людства засвітивсь.

 

Читець:

Пориньмо ж у світлину його вчення,

Торкнімося того, чого навчав.

І пригадаємо його зречення:

«А світ ловив мене, та так і не впіймав…»

 

УЧИТЕЛЬ: Серед краси  рідного краю безліч видатних діячів творили іншу красу - красу літератури, культури ,мистецтва… Провідне місце серед них займає Григорій Савич Сковорода – народний  філософ,  поет,педагог і просвітитель, музикант і громадський діяч. Він  приходить до нас  не за примусовим  покликом  ювілею, а по святому праву володаря  наших душ, за чистоту і благородство яких  вів  постійну боротьбу.  Філософ  був духовним мечем своєї доби.Сковорода дивував сучасників  різностороннім талантом, відповідністю духовних устремлінь  своїм  вчинкам і діям.  Його творчий  доробок складають  близько 20 філософських  трактатів і діалогів. Він автор збірки  поезій "Сад божественних  пісень", книги байок "Басни Харковскія" та ряду інших   оригінальних  поетичних творів і перекладів з античної   літератури.

Хоч не одне уже пройшло століття

З народження Сковороди,

Та мудре його слово

Жило, живе і житиме завжди.

 

Стоїть філософ біля школи,

Замріяно вдивляється у світ.

Він оглядає ліс та гори

І бачить нації прекрасний цвіт.

 

Він бачить скрізь поля й сади,

І плескіт тихих вод,

І стежку, де йдемо і я, і ти, 

Щоб досягти в житті нових висот.

 

 

Ведучий: Кожна людина впродовж свого життя проходить своїми, іноді тернистими шляхами. Життєві стежки філософа, мислителя, педагога і поета Григорія Сковороди були нелегкими, але й сповненими цікавих вражень.Тож давайте зараз разом помандруємо у ті далекі часи стежками життя Григорія Сковороди.

Ведуча: Двісті років не було навіть відомо, в якому місяці і якого числа народився Григорій Савич Сковорода Тільки в рік ювілею (200-річчя з дня народження) перекладач Петро Пелех віднайшов у листі до М. І. Ковалинського від 22 листопада 1763 року розповідь про те, як провів день свого народження Г. С. Сковорода. Ця автобіографічна вказівка є досі єдиним документом, що засвідчує дату народження Григорія Савича Сковороди - 22 листопада (3 грудня) 1722, в селі Чорнухи Київської губернії (нині Чорнухинський район Полтавської області). А відійшов у вічність - 29 жовтня (9 листопада) 1794, в селі Іванівка (нині Сковородинівка), Золочівський повіт Харківської губернії).

Читець:

Благословенні ви, сліди,

Не змиті вічності дощами,

Мандрівника Сковороди

З припорошілими саквами,

Що до цілющої води

Простує, занедбавши храми…

Ведуча: Стежка перша. Чорнухинська. Дитинство. Є й зараз на Полтавщині над річкою Многою село Чорнухи, а в ньому незаселена ділянка, яку звуть дворищем Сковороди. Чорнухи  тоді сотенне містечку Лубенського полку, а нині районний центр Полтавської області. Саме тут стояла хата Сави Сковороди та його дружини Палажки . Батько Григорія  колишній козак Лубенського полку, малоземельний селянин.

Ведучий : У цій хаті 3 грудня 1722 р. побачив світ їхній молодший син ‒ Григорій. Можливо, це було саме так.

 

Інсценізація.

 

Лунає тиха музика ( «Кобза»).

Посеред хати, на лаві, застеленій рядном, сидить подружжя Сковороди. Обоє вдягнені в український національний одяг. Жінка на руках тримає згорток з немовлям. Чоловік схилився над згортком, подружжя задивляються на дитину.

Мати: Дивись, Саво, який тихий і спокійний наш синочок, немов янголятко спустилося з небес. Що його чекає у цьому неспокійному світі? Яка доля написана Богом?

Батько: Головне, Палажко, щоб завжди залишався людиною: чесною. гостинною, побожною. А ще був добрим сусідом та не цурався ніякої праці, бо трударі завжди у пошані.

Мати: Дай Боже, щоб і наш меншенький таким став.

 

Ведуча: Батьки його чесністю й правдивістю, гостинністю і побожністю та миролюбивим сусідством славилися на всю округу, таким і хлопця виховували. Праця у цій родині завжди була у пошані. Мабуть, саме з сім'ї хлопець виніс переконання: «Хто труда не перейде, до добра той не прийде».

Ведучий: До виховання Григорія долучилася й сама природа. Ще в дитинстві звик бути сам із собою й зовсім віддався враженням чарівного оточення: вишневі садки, кленові гайки й рідна річка Многа. Малий Григорій був допитливий. Все, було, матір запитує: «Як засинають поля? Чого сонце щодня за грушу ховається? А де опинишся, якщо йти прямо-прямо і нікуди не звертати?»

Ведуча: Від дитячих літ, як сам про це згадував, тягла його якась таємна сила й порив до книг та навчання. За звичаєм того часу здобував освіту хлопець у чотирирічній дяківській школі у рідному селі. Отож, повів тато сина до дяка в науку. У полотняній торбі хлопчика скибка житнього хліба, а в душі  цікавість: що то за наука в тій школі? Ще малий Грицько виявив нахил до пошанування Бога, твердість духу й талант до музики.

Читець

 

Я так люблю своє село.

Садами квітчане воно.

У зелені все потопає.

Тут Многа – річка  протікає.

Прославлені Чорнухи  здавна.

Історія села тут славана.

Ведуть  сюди усі сліди

Мандрівника Сковороди.

 

Звучить журлива музика.

 

Ведучий: Одного осіннього ранку посеред двору козака Сави Сковороди стояв чималий віз, ще звечора налаштований у далеку дорогу. Вдосвіта батько й син поїхали в поле. На прадідівській ниві юнак проорав довгу, рівну борозну. Це мало символічне значення: щоб такою прямою, рівною, як ця борозна, була його життєва стежка, щоб ніколи не кривив душею, не розминався з правдою. Такий тоді був звичай: колись проорював свою борозну й Сава, коли проводжав його батько на Запорозьку Січ. А того дня проводжав свого молодшого сина Григорія в стольний Київ, до академії, про яку хлопець давно мріяв.

 

Ведуча: Стежка друга. Києво-Могилянська Академія. Подорож до Європи. У 16 років юнак поїхав навчатися до Києво-Могилянської академії, де закінчив класи піїтики, філософії, риторики та богослов'я. Тут він оволодів старогрецькою та новогрецькою, німецькою, польською мовами та латиною.

Ведучий: З 1742 по 1744 роки завдяки чудовому голосу та неабияким музичним здібностям,а ще проникливому розумові Григорія запрошують співати до придворної капели у Санкт-Петербурзі. В угорське місто Токай тоді вирушала експедиція під командуванням генерала Вишневського. Молодого, але розумного і допитливого Сковороду взяли до складу цієї комісії.

Ведучий: За кордоном Григорій мав змогу вивчати європейські традиції, спосіб життя людей, а також спілкуватися зі вченими Угорщини, Чехії, Австрії та Словаччини. Це зробило великий вплив на формування світогляду майбутнього філософа. Проте, Григорій Сковорода повернувся в Україну.

Читець: Пішов з Чорнух у сині горизонти,

Де бачив світ невіданих думок.

Він мандрував і грізні повороти

Давали знати істини урок.

 

Він світло бачив в темряві холодній

І той вогонь розпалював жагу

Пізнать життя небачине сьогодні

І силу духу й мудрості вагу.

 

Сковорода-великий наш мислитель

Йогосузір'я в часі не згаса

Вінбув і є Чорнухпочесний житель

І квітневіддушійого краса.

 

Ведуча: Стежка третя. Переяславська. Творча. Не столиці, не кар’єра, не високі посади, а скромне місце викладача поетики у Переяславському колегіумі приваблювало Сковороду. Повернувшись на Батьківщину, Григорій віддається педагогічній та літературній праці.

 1 ВЕДУЧИЙ: В 1778 р. за наказом цариці  Катерини ІІ при Харківській  вищій  школі, буловідкрито   курси  викладання  моральності. Влада вирішила, що  найспосібніший для репрезентації  цієї   науки - Григорій Сковорода.

2 ВЕДУЧИЙ: Йому було надано  посаду   професора-викладача. Але відз  арплати  він відмовився, кажучи, що  внутрішнє  задоволення, яке дає  йому  поширення   серед  молоді  Христової  Науки, для нього  достатня  нагорода. Перший урок. Григорій лишився віч-на-віч з учнями. Учні сиділи принишклі, чемні і насторожені. Роздивлялися нового вчителя.

 

Інсценізація.(Молодий Григорій Сковорода у простому одязі, зі стопкою книг у руках звертається до студентів.)

 

Григорій: Панове, други! Латина хороша мова. Цією мовою говорять з нами великі римляни і достославні мужі науки нині. Хвала і слава мудрим! Але навіщо нам позичати воду, коли у нас своя криниця, глибока, чиста і невичерпна? Ви всі майбутні пастирі свого народу, поети, воїни, яким стояти на варті волі, мудрості. Ви не Івани без роду-племені, а козаки, діди яких громили шляхту і потрясали Порту. Народ могутній вами, а ви  народом. Поезія  не хитромудра іграшка, а меч духовний; разючий, гострий в руках умілого і шмат простої криці в руках того, хто не навчився користуватись зброєю. Ми з вами мусимо цього навчитися. І навчимося!

 

Ведучий: Саме в цей час він почав писати твори, які пізніше увійшли до його славнозвісної збірки «Сад божественних пісень».

Ведуча: Лірично - поетична збірка«Сад божественних пісень» це сповідь благородної чутливої душі, літопис її складних переживань.

Ведучий: Збірка «Сад божественних пісень» складається з 30-ти віршів, написаних автором з 1757 по1783роки. Кожна з пісень збірки мала мелодію, складену самим автором.

Звучить пісня на слова і музику Григорія Сковороди «Всякому городу нрав і права».

 

2 ВЕДУЧИЙ: Григорій Сковорода – мандрівний   філософ, народний учитель - просвітитель. Здається, якась невидима сила гнала його від села до села, від міста до міста, від одного пристанища до іншого. Увесь свій  небагатий скарб - посох, сопілку та декілька  книг завжди  носив із собою і постійно жив у чужих людей, часто не знаючи  сьогодні, де прийдеться  ночувати завтра...

Ведучий: Ні, не хочу їздить  в море  задля  золотих одеж,

Бо вони ховають горе, сум і страх, журу  без меж.

Йти  гидую з барабаном завойовувать   міста.

Чи  лякати  пишним саном, щоб  хилилась   дрібнота.

 

 Дух мій і наук не  хоче   проти розуму   свого,

 Крім   Христа   святих  пророчень - раю чистого мого.

 І нічого не бажаю, окрім   хліба  і води,

 Вбогість   приятелем маю, з нею ми давно свати.

 Мій  маєток   преземний - спокій, воленька свята,

 Окрім   вічності, для   мене, лиш дорога  ця свята.

 

 Ведуча: Серед „мізерної  убогости" в саквах у Сковороди ховався  найбільший  скарб – його  Біблія. Він не розлучався з нею ніколи. Ставився до неї, як до живої істоти: називав  її  нареченною  своєю: "сю возлюбив від юности моєя... Для цього  їм і п‘ю; хай з нею проживу і помру з нею”. І дійсно, вмираючи, він  поклав   під голову сакви, де беріг Біблію.

1 ВЕДУЧИЙ:  «Нема нічого  солодшого для людини і нічого  потрібнішого, як щастя... Хочеш бути щасливим? Не шукай  щастя за морем, не проси  його в людей, не мандруй по планетах, не тиняйся по палацах. Щастя  залежить від нас самих. Людина повинна жити  згідно  своїм   природним  здібностям...

     Ніщо  так не солодко, як загальна для всіх посада... Щасливий той, хто поєднує  особисті  інтереси  з інтересами  спільними. Жити чесно людина зможе  тоді, коли буде вільна, коли зможе сама, по своїй  волі, розумно  розпоряджатись собою».

ВЕДУЧА: Думається, цих слів достатньо, щоб переконатись, чого навчав великий філософ. Сам же він "Опівночі мав  за звичай, завжди  молитись. І молитва ця, в тиші  глибокого мовчання  почуття і природи, булла  повною богодумання. Тоді він, зібравши всі почуття і думання в одне коло внутрі себе, так закликав їх до Бога: „встаньте, ледачі  і   завжди додолу  пониклі розуму  мого  помисли, візьміться  і вознесіться  на  гору  вічности...”

Пісня «Молитва»

2 ВЕДУЧИЙ:  Як поет, Сковорода увійшов  в історію української літератури збіркою "Сад  божественних пісень", яку за  жанровими ознаками можна вважати  збіркою  духовної   літератури. Кожна з пісень мала мелодію, складену  самим автором. Кладучи в їх основу "зерно" зі "святого письма", Сковорода  обробляє тему по-своєму. Це поезія особистих  переживань автора, його морально-філософських  роздумів про смисл  життя, про істинне  щастя.

 

Ведуча: Стежка четверта. Харківська.

Протягом наступних 15-ти років свого життя Григорій Савич працює викладачем вже у Харківському колегіумі.  Тут з-під його пера виходять байки, філософські твори, трактати про зміст життя, духовні цінності, відносини між людьми.

 

Інсценізація байки "Зозуля і Дрозд".

Зозуля прилетіла до чорного Дроздика:

 - Як тобі не сумно?  Що ти робиш?

 - Співаю, Бачиш же...

 -  Я і сама співаю частіше за тебе, та проте, все одно сумно...

-  Так ти ж пані, тільки те й робиш, що підкинувши в чуже гніздо свої  яйця, з місця на місце перелітаючи, співаєш, п’єш та їси. А я сам годую,  доглядаю і  навчаю  своїх   дітей, а свою працю полегшую піснею.

     Висновок: Дуже   багато людей, занедбавши   властиву  їм   роботу, тільки  співають, п’ють та  їдять і від  цього   ледарства   нестерпної  і більшої  нудьги    зазнають, ніж ті, хто   працює  без   послаби.

 

Ведучий: У своїх творах поет звертається до пейзажної лірики і проникливо оспівує красу рідної природи, а також критикує соціальне зло.

Ведуча: Був Сковорода і видатним педагогом. Вивчивши кращі традиції просвітителів і педагогів Росії та Європи, він розвинув їх на грунті української дійсності. Філософ вважав, що справа виховання підростаючого покоління має розв’язуватися на рівні держави.

Ведучий: Свої педагогічні ідеї Григорій Савич виклав у трактатах «Благословенний Іродій» та «Убогій Жайворонок».

Ведуча: Григорій Сковорода був добре обізнаний з вченням античних філософів: Арістотеля, Сократа, Платона та інших.

Ведучий: Філософська спадщина Григорія Сковороди – це 17 трактатів і діалогів, а літературна – це збірки поезій «Сад божественних пісень», «Басни Харьковскія» та ряд оригінальних та перекладених поезій. Крім того, збереглося багато листів митця та його переклади з латинської та грецької мов.

 

Вірш Г. Сковороди «Гей ти, пташко жовтобоко» читає читець.

Читець:

Гей ти, пташко жовтобоко,

Не клади гнізда високо,

А клади лиш на лужку,

На зеленім моріжку.

Яструб ген над головою

Висить, хоче ухопить,

Вашою живе він кров'ю,

Глянь же! Пазури сталить!

 

Нащо ж думати-гадати,

Що в селі родила мати?

То у тих хай мозок рветься,

Хто високо вгору пнеться.

А я буду собі тихо

Коротати милий вік,

Так мені мине все лихо –

Щасний буду чоловік.

 

Ведуча: Стежка четверта. Філософська.

Знаю, що смертьяк коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик ти чи цар,

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь…

Ведучий: Совість, як чистий кришталь стала наріжним каменем морально-етичних поглядів Сковороди, що відображені в його теорії сродності, або спорідненої праці. Суть її в тому, що кожна людина повинна працювати, використовуючи свій хист до певного роду занять.

Ведуча: Якщо кожен так чинитиме, зазначав філософ, то суспільство працюватиме, як злагоджений годинник, коліщата якого обертаються в різні боки, але забезпечують нормальний його хід.

 

Інсценізація байки «Орел і Сорока».

Діючі особи: Орел, Сорока, мораліст.

Сорока: Скажи мені, чи тобі не набридло невпинно вихором шугати у безкраїх небесних просторах – то вгору, то вниз?

Орел: Я б нізащо на землю не спустився, коли б тілесна потреба не приневолювала мене до того.

Сорока: А я б нізащо не залишила міста, коли була б Орлом.

Орел: Я б теж так робив, коли б був лише Сорокою.

Мораліст: Кожному – своє. Хто народжений для того, щоб бавитися вічністю, тому приємніше жити в полях, гаях, садах, аніж у містах.

 

Ведучий: Понад 25 років, аж до самої смерті філософ Григорій Сковорода мандрував містами і селами Лівобережної України, проповідучи свої ідеї.

Ведуча: Остання стежка Григорія Сковороди.

1769 року філософ вирушає у подорож до свого давнього і доброго друга М. І. Ковалинського на Харківщину. У свої 72 роки мудрець проходить 300 верст у старій свиті, маючи при собі лише сопілку та рукописи. Тернистий шлях людини. Але й він свого кінця доходить.

Ведучий: Цей день був тихий, сонячний. Григорій вийшов із дому, спустився сходинками у залитий сонцем сад. Постояв трохи і побрів осіннім золотом. Не мав сьогодні спокою: щось терпне тіло й серце заледве чути в грудях; коли б не біль, подумав би, що вже його немає. Так, час настав закінчувати свої життєві мандри. От тільки шкода мислі, бо вона іще прозора, як це високе небо.

Ведуча: Бадьорий дух, а тіло немічне... Лист шарудів, розсовувався од кволих ніг. Все навкруги наводило на роздуми про сенс життя, про шлях людини. Хто залишив свій добрий слід на світі, тому не страшно вмерти...

Ведучий: Біля куреня зупинився, узяв заступ, окинув сад спокійним, пильним поглядом й пішов униз, до двох могутніх велетнів. Ось і стара липа. Ген-ген ставок, калина, тополі, верби… Гарно. Чудове місце! Розгріб траву та листя й почав копати, хоча й не знав, чи стане сили завершити своє останнє діло, та все ж старався, прагнув.

Ведуча: Стомлений, сідав на край могили і, трудно й часто дихаючи, прощався з небом і сонцем, з водою ставу й вербами, з вогнем калини й ніжністю стрімких тополь... Сьогодні, завтра і через рік тут буде все, як нині. Лише його не буде... Був і нема. Химерно... За цим трудом, уже надвечір, його й застав старий друг.

 

Інсценізація. ( Старий немічний Григорій та його друг у саду)

Друг: Григоре Савичу, що це ви робите?

Григорій: Копаю.

Друг: Що?

Григорій: Могилу.

Друг: Кому?

Григорій: Собі.

Друг: Жарти... Ви берете мене на кпини.

Григорій виліз, обтер травою чоботи й, передихнувши, мовив:

Григорій:Я не жартую, пане... Коли умру, то поховайте мене у цій могилі.

Друг (Стурбовано): Вам зле? Ви чуєте, що скоро вмрете?

Григорій: Цієї ночі...

Друг: Господи! (Перехрестився.) То я пошлю по батюшку...

Григорій: Не поспішайте, я ще не вмер.

Друг: А висповідатися і причаститися, як за обрядом личить?

Григорій: Пусте, обряди вигадали попи й ченці.

Друг:Ви щось таке говорите, що в мене аж мурашки по спині... Ходімо краще в хату та повечеряємо собі удвох, любесенько...

Григорій: Ідіть, ідіть. Прощайте!.. Одне я вас проситиму: як поховаєте, то напишіть на камені чи там на чому такі слова: «Світ ловив мене, але не спіймав». Запам'ятали? Можете їх повідомити й преосвященному.

Друг: Гаразд, гаразд. Все виконаю! Ми завтра ще продовжимо цікаву нашу бесіду.

 

Ведучий: Сковорода ледве дістався ґанку. Спочив на лавці і подолавши всі одинадцять сходинок, зайшов у дім.Приліг, поклавши собі під голову торбу з рукописами і книгами. Ну, от і все. Прожито останній день. На часі смерть, логічний кінець шляху людського, сумний фінал трагедії...

Ведуча: Поволі терпне тіло, стає чужим, холодним. Відмучилося, щоб повернутися назад у землю і перейти в щось інше і знов зробити коло в якомусь образі  трави, калини, дуба... Згадав калину, з якої вирізав йому дідусь сопілку. Свічка вже ледве-ледве блимала. Нараз погас тремтливий тьмяний вогник, й не стало болю...

 

Читець:

Сакви під голову – і в землю ліг святу,

А світ ловив і ще не міг пробачити…

І на яку ж було злетіти висоту,

Щоб звідти навіть власну смерть побачити!

Читець:

Ревнитель істини й духовного буття,

Він мудрий словом, розумом, життям,

Прихильник простоти й найвищої свободи,

Він щирий друг, йому убогість не біда.

Досяг верхів наук, пізнавши дух свободи.

Достойний приклад всім серцям – Сковорода.

 

Ведучий: Видатний філософ і мудрець Григорій Савич Сковорода, якого справедливо ще називають українським Сократом, у своїх творах підкреслював цілісність серця, розуму і вчинку. У центрі створеної ним філософської системи стоїть людина з її реальними потребами і прагненнями.

Ведуча: Суть його вислову «Пізнай себе» полягає в тому, що кожна людина протягом свого життя має вдосконалюватися в дусі інтересів і потреб, прагнути глибше й повніше осягнути сутність явищ, закони світобудови та себе саму. Крилаті вислови Григорія Савича вчать нас життєвої мудрості. Його філософська і поетична спадщина є широким полем для досліджень та міркувань. Тож давайте поринемо у глибокий світ Сковородинських афоризмів.

 

Учень: Добрий розум робить легким будь-який спосіб життя.

Учень: Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?

Учень: Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.

Учень: Хто думає по науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.

Учень: Не розум від книг, а книги від розуму створились.

Учень: Математика, медицина, фізика, механіка, музика зі своїми сестрами – чим глибше їх пізнаємо, тим сильніше палять серце наше голод і спрага.

Ведучий: А ось що Григорій Савич говорив про щастя, радість:

-Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ.

-Копай всередині себе криницю для тої води, яка зросить і твою оселю, і сусідську.

-Коли ти твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий.

Учень: Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами; як риба в воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва – відхили лише вхід у душу свою.

Ведучий: Не оминув філософ і цінність часу:

-З усіх утрат втрата часу найтяжча.

-Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.

Учень: Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так ніби минуле зможе вернутись назад, або напевно мусить здійснитися сподіване.

-Тоді лише пізнається цінність часу, коли він втрачений.

Учень: Можливо й ви замислювались над питанням, що є істина:

-Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора

-Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.

-Сліпі очі, коли затулені зіниці. .

Учень: -Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?

-Світло відкриває нам те, про що ми у темряві лише здогадувалися.

-Невже ти не чув, що сини віку мудріші від синів дня?

-Істина спалює і нищить усі стихії, показуючи, що вони лише тінь її.

 

Ведучий: Великий син українського народу, мислитель, філософ, письменник,педагог… Через сотні літ твори Григорія Савича Сковороди залишаються актуальними, а цінні поради допомагають нам у повсякденному житті і ще допомагатимуть багато років.

Ведуча: Долучитися до мудрості митця, його світлого поетичного слова – справа честі для кожного з нас. Великий мандрівник України продовжує нескінченні мандри до читачів нових епох і цьому вічному шляху Григорія Сковороди немає кінця, бо кожне його слово звернене до серця та душі людини.

Ведучий: Сковорода ніс у народ слово про щастя для всіх і кожного. Ці прагнення разом із закликом до духовного удосконалення людини заповідав нам геніальний поет і філософ. Ось чому віщі слова Григорія Сковороди – поета, філософа, гуманіста, просвітителя ХУІІІ ст. Його ідеї потрібні сьогодні. Будуть потрібні завтра і завжди.

 

Читець:

Приніс мудрець в життя одвічне слово,

Ту філософію, яку чекав народ.

Звучить і досі чиста його мова:

Творить добро – найкраща з насолод!

Читець:

Вивчайте і досліджуйте Сковороду,

Це вчення принесе винагороду:

Пізнай себе – розкриєш увесь світ,

У цьому допоможе філософ-первоцвіт!

УЧИТЕЛЬ:  Ще за життя Сковорода мав  цінителя, який  знаходив для нього  слова  шани і любові. Цінитель  цей - народ... Ми  і зараз вшановує  філософа-гуманіста, письменника-демократа  Григорія  Сковороду, бо,  не зважаючи  на  віддаль  віків, Сковорода   промовляє  до своїх  нащадків, як наш сучасник,  засуджуючи   віджиле, вітаючи   нове, стверджуючи хвалу праці  як джерелу   радості, щастя …

    Вербовий  шлях, кленовий  посох...

    Перепочинок  де-не-де.

    Мудрець, замріяний  філософ

    До дальніх правнуків іде.

 

 

Тихо звучить мелодія «Кобза».