Сценарій казки «Червона Шапочка. Як це було на справді»

«Червона Шапочка. Як це було на справді»

Дійові особи:

Бабуся, Внук, Внучка, Вовчик, Червона Шапочка, Автор.

1 сцена:

Автор: Події відбуваються в будинку бабусі, до якої приїхали внуки.

Внук (захоплено): Бабусю, уявляєш, ми сьогодні в школі читали казку «Червона шапочка». Там такі події: Червона шапочка бігла до бабусі з тортиком, а ні з еклерами, а ні, точно – з пиріжками. А потім, а потім її перестрів вовк – злий-презлий вовчисько. Він їх з’їв !! Ой ні, не їх, а дівчинку. Стоп, не було такого.. А бабусю, безжалісно зжер! Монстр!

Внучка: Да-да!! Так і було. Дівчинка була в гарному червоному платтячку з мереживом і червоних туфельках. А ще там була стильна шапочка. Вовк був такий сірий, некрасивий і заздрив їй. Тому і хотів їй помститися, і з’в її добру бабусю.

Внук: А ще там був лісоруб, який вбив вовка. Ну, якось так.

Бабуся: Діти,  щось вас не те вчать в школі ! Все було точно не так. Я ж була свідком тих подій, точно знаю!

2 сцена:

Автор: Події відбуваються в лісі. Зустріч вовка і Шапочки. (Версія бабусі)

Бабуся: Це був страшний-страшний ліс, в якому росло два дерева: одне – на початку лісу, а друге – зрубали.

Вмикається музика. Вихід Червоної Шапочки (Only you)

Вихід Вовка (  )

Вовк: Добрий Вєчєрок! Я – вовк вовків, я поїдаю підстаркуватих жіночок і мєлкіх. Чия будеш ?

Шапка: Я – Червона Шапочка, найкраща із шапочок. Іду в гості до своєї бабусі.

Вовк: А що це так смачно пахне ?

Шапка: Я несу їй ход-доги.

Вовк: Це ті, що з корейською моркою (Шапка киває головою). І з кетчупом? (знову киває). Значить так, Шапка! В тебе є два варіанти: або ти віддаєш хот-доги, і я їх з’їдаю, або ход-доги з’їдає бабуся,  а я зжераю її. Ок ?

Шапка: Ні, хитрий вовчисько! Я йду до бабусі, мені ніколи з тобою розмовляти.

Вовк: Може разом прогуляємось?

Шапка: Я ж сказала, що поспішаю до бабусі.

Вовк: Може я з тобою її провідаю?

Шапка: Ні, значить – ні!

Вовк: Невже ти Шапка, думаєш, що я вовк вовків, гроза всього лісу, стану ось тут перед тобою на коліна і благатиму взяти з собою ?!  Ні , ти помиляєшся, не буде такого ніколи (Вовк падає на коліна і благає).

Вовк: Ну, будь ласка!! Будь ласка!! Будь ласочка!!

Шапка: Добре, вмовив. Але обіцяй себе добре поводити.

Вовк: Обіцяю! (перехрещені пальці за спиною).

Шапка: Ти підеш іншою дорогою. Бачиш ось ту стежинку ? (показує рукою). Ти підеш нею і подивимося, хто добереться першим.

Бабуся: Ну, канєшно-канєшно! (ой ні, звичайно-звичайно) Вовк прийшов перший.

Дзвінок ()

Бабуся: Алльо ?! Да-да я пам’ятаю. Зустрічаємося біля Лукаморьє. Ага, да. Там, де кіт ще постійно на ланцюгу сидить. Пред*явиш пропуск русалці, й вона тебе пропустить. Чмокі-чмокі.

Бабуся: Вибачте, це мій Чахлик Невмерущий уточнював щодо сьогоднішньої зустрічі на дискотеці «Для тих, кому за..».

Бабуся: На чому я зупинилася ? Продовжуємо.

Автор: Вовк лежить в будинку бабусі ситий, зважений та щасливий. Заходить здивована Червона Шапочка.

Шапочка: Вовк, де бабкі ? Ой, ні, тобто де бабуся?

Вовк: Ей, мала, ти чому така нахабна ?! Да, не знаю, де твоя бабка!

Шапка: Ти , що з’їв мою бабусечку ?

Вовк: Нікого я не їв. Взагалі-то я на дієті.

Шапочка: Вовк, подивись мені в очі. Ці чарівні, красиві очі. Так, це не по справі. Де бабуся?

Вовк: Да-да-да, я з’їв твою бабусю. І шо ?

Шапочка: Даремно ти це зробив. А ти знаєш, що вона була хвора ?

Вовк: А мені всерівно.

Шапочка: Вона була дуже хвора !

Вовк: І-і-і ?? Я їм вітамінки та й у мене хороший імунітет.

Шапка: Вовк, вона руки перед сном не помила !!

Вовк: Що ? Як ? (серцевий напад, дурно вмирає). Втрачаю свідомість. (впав, піднімає голову і каже). Втратив…

Бабуся: Звичайно-звичайно, він не помер. Десь там були лісоруби недалеко.. Вони копали бурштин в лісі. Вони відвезли вовка в найблищий мегаполіс в Ліпіни, де йому зробили операцію на брюхо. І всі жили довго і щасливо.. Напевно..

3 сцена:

Автор: Стук в двері. Заходить ображений інтелегентний вовк.

Вовк: Авдосіє Петрівно, ви знову на мене наклеп наводите. Мене і так увесь ліс боїться, і ви  ще байки розповідаєте. Хоча б раз правду б розказали. Слухайте, як було насправді.

Вовк: Ліс був мені домівкою. В ньому я жив і про нього дбав. 
Намагався тримати його в чистоті й порядку.

Та якось, прибираючи залишене кимось сміття, я почув кроки. Я плигнув за дерево і побачив дівчинку з кошиком, яка крокувала доріжкою. 
Мене відразу охопили підозри, бо вона була якось дивно вдягнена – вся в червоному, а голову накрила так, ніби не хотіла, щоб її хтось упізнав. Звісно, я заступив їй дорогу, воліючи перевірити що до чого. Я запитав, хто вона така, куди і звідки йде. Дівчинка задерла носика і спогорда промовила, що йде до своєї бабусі. Тоді витягла з кошика цукерку, поклала в рот, а обгортку кинула додолу.

Тільки уявіть собі! Гидко вже те, що дівчисько прийшло до мого лісу без дозволу й нагрубіянило мені. А тепер воно взялося смітити в моїй оселі! І я вирішив провчити нахабу. 

Я мерщій побіг до будинку її бабусі. Коли побачив стареньку, то зрозумів, що я її знаю. Кілька років тому я допоміг їй позбутися пацюків. Коли я пояснив, що сталося, вона погодилася допомогти провчити онуку. Бабуся погодилася ховатися під ліжком, поки я її не покличу.

Коли дівчинка прийшла, я запросив її до спальні, де лежав у 
ліжку, вдягнений, як її бабуся. Вона увійшла й насамперед ущипливо зауважила, що в мене, мовляв, великі вуха.

Попередня образа мене не полишала, і найкраще, на що я спромігся, – це 
сказати, що вони великі для того, щоб краще її чути. Однак 
вона так само в’їдливо вказала на мої банькаті очі. Оскільки 
я завжди намагаюся контролювати почуття, то знехтував цією кривдою і пояснив, що вони банькаті, щоб ліпше її бачити. Та її наступні слова справді мене образили. Вона щось сказала про мої великі зуби.

І тут я зірвався. Знаю, мені слід було опанувати себе і владнати ситуацію, але я просто більше не міг стримувати гнів. Скочивши з ліжка, я рикнув: «Вони допоможуть мені, люба, тебе з’їсти!» 

Жоден вовк ніколи б не з’їв дівчинку. Звичайно ж, і я не збирався її їсти. (У будь-якому разі я певен вона виявилася б несмачною.) Все, чого я домагався, – трохи налякати її.

Але навіжене дитя почало бігати по будинку і репетувати. Я погнався за нею з думкою, що, коли впіймаю, то зможу заспокоїти.

Несподівано двері з тріском розчинилися – на порозі виріс величезний лісоруб із сокирою. Чомусь в руках у нього був мішок з бурштином. Досі не розумію чому. Я зрозумів, що вскочив у халепу,  і вистрибнув крізь вікно у чому був. Але це ще не кінець. Бабуся так і не розповіла всієї історії до кінця. Чахлик Невмерущий їй заборонив.  Іще задовго до того випадку ходили чутки, буцімто я підлий і небезпечний. Тепер усі мене уникають. Може дівчинка потім і жила довго та щасливо, але я – так точно ні.

Автор: На цьому завершимо нашу історію. А для тих, хто любить робити поспішні висновки: Запам’ятайте! Усе в нашому житті може бути зовсім не так, як здається на перший погляд. І здавалося б звичайна всім відома казка – не така вже й звичайна.