Сценарій " Крути -1918"

Голос за кадром

А були це останні дні Різдва Христового. Ще візерунки на вікні малює січень,ще відгомін коляд  у повітрі, ще  в пам” яті столи, застелені ки лимами, і, здається, що попереду ще так багато зим та літ.

Звучить лірична музика

 Гімназист- 1 - Ніколи я не був щасливим , як тоді, восени 1917 року. Мене, сільського хлопця  з-під Старого Самбора , прийняли до 2 Української Гімназії в Києві. Я тут у вирі столичного життя , у місті, яке змінює життя.

 Гімназист  2 – Нині визначний день, сьогодні Центральна рада проголосить Новий Універсал ( Третій) , а в ньому  Українську республіку.

Гімназист 1 – Звідки знаєш?

Гімназист -2 – Батько казав , вчора був там. Якби не ці уроки ….. та….. А що в нас ще?

Гімназист-1-   До речі історія  ? Повторити треба.

Гімназист- 2- Повторити завжди встигнеш . Зрозумій , що історія  твориться прямо зараз на наших очах.

Зачитуються  перед молоддю Універсал

Молодий  офіцер

 Друзі, біда. Московсько-більшовицька орда прорвала оборону. Більшовики проти нашої незалежності. Якщо до завтра ми зможемо зорганізувати два помічні курені, то Киів ми збережемо. Ви наша остання надія, більше не маємо до кого звернутися . Записуйтеся до сотника Омельчинка.

Омельчинко-  хто зголошується ходіть до мене .                                       

Гімназист-  не лякайте наших дівчат. Директора  жіночої гімназії  строго заборонила  нам розказувати їм про  щось  страшне,  в іншому випадку вона заборонить їм прийти до нас на танцювальний вечір.                                                  

Любі дівчата насправді тут немає нічого страшного. Філологія – це майже те саме, що  і війна. Павло представ.

 Павло   - Філологія й війна,

що між ними спільна де в гармат

ціль одна слово там безцінне

ледве вчора вивчив ти

дієслово й рими

нині замістить до мети

ближче до могили.

Омельченко  - Хлопці, не крутіть голови, записуєтеся чи ні?

Павло – Так. Записуйте . Павло Кольченко.

• Євген Тарнавський
• Григорій Піпський
• Сорокевич Іван
• Гнаткевич Василь
• Ганкевич Микола
• Соковський Андрій

                                                Відео  бою

За столом  більшовики

Перший більшовик-   Сривається план захвата Києва.

Другий більшовик-   Только подумайте ,кто нам противостоит - какие-то гимназисти да сотня гайдамаков.

Третій більшовик- А у нас 6000 тисяч , артилерия да бронепоезд

Перший  більшовик – Да они видите-ли за свою  землю деруться , за свободную Украину.

Другий більшовик –  Ничего себе, какая такая Украина ( показує дулю )

Стук в двері

Солдат – Товариш командуючий, разрешите доложить.

Перший  більшовик – Докладивай.

Солдат- Сегодня наши войска взяли станцию Крути . Гайдамаки да гимназисти в плен не сдались. Пришлось их того .

Перший більшовик  – Что того?

Солдат- Ну – того , саблями и штиками .

Перший  більшовик – И что, ни одного пленного?

Солдат- Есть десяток- другой , правда ранение.

Перший  більшовик – А ну-ка давай их сюда.

Другий  більшовик– Ну что товариш комисар наша взяла. Теперь дорога на Киев открита.

Перший більшовик  – Єто да. Вот если б еще захватить єту Центральну раду вместе с Грушевским и Винниченко.

Приводять полонених.

Перший  більшовик– Ти как  стоиш перед командиром?

- Мої командири залишились там, у полі лежати, розстріляні та порубані.

Другий більшовик – Постой , ти кто такой?

- Я , сотник помічного куреня, Євген Тарнавський

Третій більшовик - А ти кто – такой?

 – Я гімназист Сорокевич  Іван.

Перший  більшовик – А ти кто?

• Я гімназист, Піпський Григорій.        

Другий більшовик  – Ооо., так ти студент? Так ти би лучше  учился,  а не в драку лез.

- Так я б і вчився  от тільки вас якийсь дідько до нас заніс. У народі кажуть « Непроханий гість-  гірше за татарина».

Третій більшовик  – Ну , ти єто брось. Ми пришли дать вам  волю.

 – Нам її непотрібно давати , як милостиню. Ми її здобуватимемо та захищатимемо.

 Перший  більшовик – От кого защищать.  Ми пришли , щоб помочь рабочим и крестьянам.

-  Ну , раз прийшли допомогти, то чому селян у Харківській області розстріляли?.

Перший більшовик - Так они не хотіли отдавать нам хлеб и сало. Несознательние  они.

- Тому й не дають,бо ви  для них чужаки , як розбійники прийшли.

Перший більшовик  – Я більше  не хочу слушать єту  болотовню.

Другий більшовик  – Что будем делать с ними?

Перший  більшовик – Разстрелять, разстрелять и еще раз разстрелять.

- Розстріляти ви нас можете, але вам не вдасться розстріляти весь український народ.

Починає співати гімн України.

Звуки кулемета. Хлопці падають.

Дівчата виходять .

 Був розстріляний 16 (29) січня 1918  Григорій Піпський народжений у с. Мальговичі на Старосамбірщині. Він, потрапивши в полон, не просив про помилування, а прямо в обличчя розстрільній команді червоногвардійців заспівав рядки українського гімну. Почувши "Ще не вмерла України ні слава, ні воля!", інші засуджені підхопили пісню, чим розлютили своїх катів. 27 молодих українців, гімназистів та студентів, розстріляли 29 січня 1918 р. прямо серед засніженого поля, а місцевим селянам суворо заборонили ховати їх тіла, віддавши їх на поталу хижакам.

Відомі імена частини полеглих: сотник Андрій Омельченко, Володимир Шульгин, Лука Дмитренко, Микола Лизогуб, Олександр Попович, Андріїв Божко-Божинський, Ізидор Курик, Олександр Шерстюк, Іван Сорокевич, Головощук, Чижів, Кирик, Андрій Соколовський, Микола Корпан, Микола Ганкевич, Євген Тарнавський, Гнаткевич, .

Уривок відео про розстріл.

Пісня « Під Києвом , під Крутами»

Мама-  Мій синочок у путі. Господь йому вперед , мати Божа ззаду,

Янголи по боках мечі йому держать од злих людей.

Поможи йому Боже на високому місці , на доброму чи поганому,

Нехай його дорога не спить,

Нехай його дорога гуляє, хай його ніхто не чіпає : ні звірІ. Ні змії, ні люди

 Мелодекламація (соло на скрипці М. Скорик “Мелодія”), новела В.Поліщука “Над свіжою могилою”.

Стою над свіжою могилою юнаків і тихо сумую… Переглядаю написи на стрічках вінків… “Синам України – бор­цям за її волю”.“За честь і волю України, що віддали життя під Кругами”. І багато інших написів. Ще більшим сумом віє од тих слів, правдивих і шаблонних…Двоє людей в селянських свитках плачуть: їх діти в землі… Розглядаю знову написи, стрічки, вінки. Стрічки білі, чер­воні, жовто-блакитні. Ось одна простенька стьонжечка, видно, зроблена тут, на скору руку. Напис хімічним олівцем біжить нерівними каракулями. Читаю.“Милому моєму Грицеві від його Олесі”. Наче трохи обірвалось всередині. То певно найкращі мрії і надії прийшлось розбити. Так-то  зустріло суворе життя ще юну людину. “А вже молодого студента не будуть більш хвилювати – ні життя, ні боротьба, ні кохання,” – читаємо далі оці несміливі каракульки. Певне вийшли вони з-під руки, обмитої дужими сльозами.

Вірш: “Молитва” Леся Храплива.

О, Боже наш добрий

З високого неба!

Молитви сьогодні

Заносим до тебе.

За тих, що боролись

При станції Крути

За нашу державу

Із ворогом лютим.

Ведучий:   У березні 1918 року після звільнення Києва від більшовиків, було вирішено відшукати тіла полеглих під Крутами і похова­ти в столиці України – Києві. Це було нелегкою справою, бо спільного місця поховання в Крутах не було: більшовики не дозволяли  селянам із найближчого села поховати розстрі­ляних і забитих. Окремих селяни хоронили потайки в різних місцях, але більшість самі москалі засипали в кількох ямах і зрівняли землею.

Ведучий:  Всіх полеглих було знайдено небагато. 19 березня 1918 року приїхав до Києва сумний потяг з віднайденими тілами полеглих. Родичі, друзі, знайомі прийшли розпізнавати тіла. Та пізнати було тяжко. Всі були по звірячому замордо­вані. Тіла віднайдених крутянських героїв було поховано у спільній могилі на кручі Аскольдового кладовища.

Звучить    « Коли ви вмирали…»

Вірую во єдиную, святую  Соборную Україну  

Багатостраждальну, Єдинонароджену в муках і славі

 Для дітей своїх.

ІІ ведучий:    Будем жити, боронити все,

Що зветься краєм.

Як Україні прислужити –

минуле спитаєм.

Встанемо з колін, братове,

З кайданів, з руїни.

Верне воля, встане Мати –

слава Україні!

                                           Всі: Героям слава!