Сценарій лінійки-реквієм "Час і досі не загоїв рани - цей одвічний біль Афганістану".

Про матеріал

Мета: ознайомити дітей з однією із трагічних сторінок історії , через поезію, пісню, спогади учасників тих подій, донести до юних сердець, що будь-яка війна – це безумство, катастрофа для людства; виховувати у дітей почуття патріотизму, повагу та шану до тих, хто став свідком і учасником військових подій в Афганістані.

Перегляд файлу

Сценарій лінійки-реквієм

"Час і досі не загоїв рани - цей одвічний біль Афганістану".

Мета: ознайомити дітей з однією із трагічних сторінок історії , через поезію, пісню, спогади учасників тих подій, донести до юних сердець, що будь-яка війна – це безумство, катастрофа для людства; виховувати у дітей почуття патріотизму, повагу та шану до тих, хто став свідком і учасником військових подій в Афганістані.

Наочне оформлення: мультимедійна презентація.

Хід лінійки

 Вчитель.  Дорогі діти, шановні вчителі. Сьогодні ми зібралися, щоб пригадати одну з трагічних сторінок історії нашого народу, пригадати події, які донедавна були маловідомі. Наша лінійка-реквієм, присвячується вшануванню подвигу воїнів, які в далекому Афганістані виконували свій інтернаціональний обов'язок.

Ведуча І: Сьогодні ми вшановуємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та кланяємося тим,хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати, а захищати.

Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною політикою.

Але ця кампанія тривала майже 10 роківі коштувала великих жертв.

Ведуча ІІ:Захід,  приурочений  Дню вшанування учасників бойових дій на території Афганістан оголошується відкритим.

Звучить гімн України.

Ведуча І.Ти  -  вічний біль, Афганістан,

   Ти  -  наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

  В борні жорстокій.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей  -

Не всі вернулися сини і з тих ночей…

   Вже багато літ, як прийшли назад додому,

 Та до цих пір чує душа війни оскому.

Та до цих пір ще стогнуть ночі, ниють рани,

А у снах  -  «духи» налітають мов шайтани.

ВедучаІІ. Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна.

Геройство. Біль. Дочасна сивина.

Прокляття чаша випита до дна.

Жорстока тиша. Вибухоподібна.

Війна. Війна. Війна.

 

Ведуча І.Офіційно афганська війна тривала з 27 грудня 1979 року до 15 лютого 1989 року.  

Ведуча ІІ. Що це за країна, як потрапили туди наші солдати, за що воювали в демократичній республіці Афганістан.

Ведуча І. Афганістан – це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 млн. чоловік, з них 8 млн. – афганці, а решта – таджики, туркмени, узбеки, хазарейці.

До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країнсвіту.

 Афганістан – це 70 % гірської місцевості з бідною рослинністю. 86 тисяч чоловік населення проживають в аулах, у злиднях. 3 млн. чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписьменність серед населення, особливо серед жінок і дітей, висока смертність.

 Ведуча ІІ. У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою.

 Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості, скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Запровадили початкову освіту, надали право афганським жінкам зняти паранджу.

 Ведуча І. У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися й руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони „ маджахетів ” („ борців за віру”). У країні спалахнула громадянська війна.

 Ведучий ІІ. У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном бу впідписаний договір, за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з Л. І. Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичному режиму Афганської республіки реальну воєнну підтримку.

 Ведучий І. 27 грудня 1979 року війська СРСР увійшли до Афганістану  в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійнийопір народу. Пік бойовихдій припав на 1984-1985 роки.

 ЧИТЕЦЬ. Ти  всього  вісімнадцять  на світі  прожив,

Час  Вітчизну  прийшов  захищати.

Вже  о  шостій  черговий  в  сурму  засурмив,

А  сержант – це не  лагідна  мати.

Одягнувсь за  хвилину  і  ти  вже  в строю.

Кроком  руш  у  холодний  світанок.

Ти  згадав,  що  удома,  неначе  в раю,

Такий  теплий  і  сонячний  ранок.

Ось  поснідав  швиденько,  і  в  руки  мітлу,

Сніг  хлопчачі  сліди  замітає.

Бовваніє  он  ротного  постать  крізь  млу,

Вітер  снігу  усе  підкидає.

Ти згадав, як твій батько по «духах» стріляв,

Дув «афганець» в пустелі проклятій.

Над Рейхстагом знамено солдат наш підняв,

Як дідусь воював в сорок п'ятім.

Як салют Перемоги повсюди гримів,

Коли все над фашизмом скінчилось.

Повз  поранений батько посеред димів...

Їх від роти лиш двоє лишилось.

Ти  солдат, як вони...  і  накази – святе.

Їх  виконувати – твоя  справа.

Ведучий ІІ. Нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ. І вони, сліпо обдурені, „ наводили лад” у тій країні „ вогнем і мечем”.

Ведучий І. Вони вірили і думали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів, які виконували такі ж обов'язки в Іспанії, Угорщині, Чехії...

 Ведучий ІІ. Афган плювавїм кулями в обличчя. Брудна підступна війна...

За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в ім’я якої мети загинули десятки тисяч юнаків?..

(Відео з «9 роти») 

 Ведучий І. Дуже часто вороги нападали на радянські колони. Обстрілювали їх із гранатометів і крупнокаліберних кулеметів, вогнем і сталлю знищуючи все живе.

Ведучий ІІ. Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов. І знати ціну життя. Адже воно обривалося іноді у неповних 19 років перед їхніми очима. І терпли юні душі від втрати друзів, тих, хто ще вчора дарував їм своє тепло. А потім повертався на рідну землю у цинковій труні. Це все потрібно було пережити.

Читець.

Вже не дійти до рідних берегів.

Ридали друзі, впавши на коліна,

Він помирав серед чужих пісків,

І разом з ним вмирала Україна.

А вдалині сірів чужий кишлак

І БТР димів опісля бою,

Погасло сонце у його очах, .

Аж гори похитнулися від болю.

В оселю рідну – цинкова труна,

Страшенна кара, за яку провину?

І божеволіла матуся молода,

А разом з нею – Україна.

 Ведучий І. В Україну полетіли перші літаки зі страшною назвою «Чорний тюльпан». На своєму борту він вивозив у цинкових трунах жертв цієї страшної війни, так званий «Вантаж 200».

 Ведуча ІІ.

Ховали інтернаціоналіста,

Блищала глухо цинкова труна,

Нестерпно пахло тополиним листом

І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась чорнорото.

Чекає хижо мовчки на своє,

А мати на колінах у болоті обмацує труну:

«Чи ж там він є?!!»

Стоять, відводять очі в бік солдати,

І шепотить сержантик ледве чуть:

«Не велено... Не можна відкривати...

Не велено...»

Уже струмки течуть,

Уже весна така глибока, рання.

Учора вже летіли журавлі.

Таке врочисте вийшло поховання:

Школярики стоять, учителі.

На хрестс усідній похиливсятато,

Похнюпилися братики малі —

В селі ховали воїна-солдата,

У мирному вкраїнському селі.

 

 Ведучий І.  І невже можна забути оту згорьовану неньку, оту ранню сивину, оті виплакані сльози над  «цинковими» хлопчиками.

 Читець.

Диміли гори, дощик плакав…

На скронях вже заплівся сніг.

І він шепнув: « Пробачте, мамо,

Я повернутися не зміг…»

Здіймалось  тихо вранц сонце,

І сірий дощ побрів у вись.

А ненька дивиться в віконце –

В ночі синочок їй приснивсь.

…Розплющив очі, глянув – небо.

Додому тихо попросивсь…

…А біль у серці материнськім –

Вже вкотре їй синок  наснивсь.

Тендітний, наче колосок…

Вона кричить, зірвала голос:

«Побережися, ой! Синок!.. »

…Над сопками дими куріли,

В його волосся уплелись.

І він шепнув: «Пробачте, тату…»

Без ніг в ущелину скотивсь.

А в горах гуркіт бетеерів,

А в горах знову бій гримів.

Гарчали звіром батареї,

Осколок свіжий ще димів…

… А у селі вже хліб збирали,

Комбайна друг Сашко повів.

… Його ж з ущелини забрали,

Не дихав він… він занімів.

«Тюльпан» із скреготом зірвався

З «афганцем» юним у труні.

На тій чужій, страшній війні.

Навіщо ви, чини бездумні,

Синка у пекло віддали?

Забрали в матері кровинку –

Труну із цинку привезли.

Чому ж своїх не відправляли

Дітей в розпечені піски?

… Чужого болю не буває,

Байдужий гріх ваш – на віки.

Пісня і відео. (Розенбаум «Чорний тюльпан»)

 Ведуча І. Дорогою ціною розплачувалися наші юнаки за все. А ціною було життя. Усім боляче, коли обривається життя людини, та, мабуть, немає пекучішого болю, більшого горя, ніж те, що обрушується на батьків з втратою їх дітей. І понесли чорні птахи смерті похоронки в Україну.

Ведуча ІІ. Недомріяв, недочекав, недоспівав...

Учениця.
Чекала мати,
Так чекала сина!

Цвіла і одцвітала калина,

Додолу стиглі ягоди ронила...

Та де ж у неї бралась тая сила —-

Вже й після похоронки ждати сина!

Все бачила у снах чимаренні:

Десь на чужому полі він поранений,

І кличе маму дать води напитися..

Довіку сон той буде мамі снитися.

І ніч, і день, із жалем і печалями

Він знов безсонням в шибку стукає

І серце материнське повнить мукою.

ПІСНЯ «СЛАВА ВОЇНАМ»

Ведучий І.       Не повернувся чийсь батько, не повернувся чийсь син, але рідні продовжували  чекати звістки. Особливо чекала мама. І писала сину листи.

Читець.

Посміхнувся поштар винувато,

Що сказати мені – він не знає.

Не приніс знов листа від солдата,

Адже знає, що я так чекаю.

Ти пиши мені, синку, частіше

Хай дорослий – мені ти дитина,

Повертайся додому скоріше,

Дорогенький, хороший мій сину.

Мені часто ти снишся ночами,

А прокинусь – тебе вже не бачу.

Подивлюсь на портрет твій і часто,

Щоб ніхто не помітив, я плачу.

Знаєш сину, мені 38,

Я бадьора, зовсім не хворію,

Все гаразд у нас дома, та тільки

Я чомусь, мій хороший, сивію.

Я думками, синочку, з тобою,

Ти -   пиши, щоб душа не боліла.

Щоб діждалась тебе молодою

І чорнява була, а не біла…

ВедучийІ. В Україну з Афганістану не повернулося близько сотні військовополонених та зниклих безвісти.

ВедучийІІ. І не тільки синів у матерів забирала війна, а й забирала батьків у дітей. Діти чекали батьків, бо мами їм обіцяли, щовони повернуться додому.

 А поки не було тата, вони розмовляли з портретами.

Читець.

Літо проминуло, і пройшла зима,

А тебе, наш любий, все нема й нема.

Може заблукав ти, чи поліг в бою,

Ставши враз зорею у чужім краю?

Пролетіли роки, весни відцвіли,

Ми тебе, наш татку, так і не знайшли.

Лиш про тебе згадка — фронтові листи,

У яких і досі ще воюєш ти.

 

Звучить пісня «Разговор с портретом»

ВЕДУЧА ІІ. Забрала кровопролитна війна і коханих у молодих дівчат.

 

ПІСНЯ «ШУМИТ СОСНА».

 

Ведучий ІІ. Афганська війна тривала  2238 днів. Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників і з кінця 1986 року піш­ло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.

Ведуча І. Восени 1988 року, за наказом з Москви, розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного бомбарду­вання по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 

 Ведучий ІІ. 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю.

 Ведуча І. Указом президента України Л.Кучми від 11 лютого 2004 року установлено  в Україні День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, який відзначається щорічно 15 лютого.

 Ведучий ІІ. Сьогодні 15 лютого 2017 року виповнюється 28 років як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти — своїх чоловіків і батьків.

Читець.  Минають дні, ідуть роки

Життя листки перегортає.

А біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами.

Гірський, суровий перевал,

Розщелина... Важке каміння...

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Валерія – нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

Я там, ще й досі на війні,

Обличчя вгадую знайомі

І з другом бачуся у сні.

І кличу все його додому...

 

 Ведучий ІІ.  Закінчилась війна. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями. Але найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять.

Ведучий І. В людській пам’яті вона буде жити довго, тому що її історія написана кров’ю солдат і сльозами жінок та матерів, обелісками з залізними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим вітром.

Ведучий ІІ. Летять, відлітають у вічність роки і скільки б їх не минуло, не зітруть у нашій пам’яті імена воїнів-афганців.

Ведуча І. Мені привиділось, немов солдати,

Які не повернулися з боїв,

Не полягли, а залишились жити,

Перетворившись в білих журавлів.

 Ведучий ІІ. Хай горить на нашій лінійці-реквіємусвічка, як болючий щем про тих людей, що навічно стали журавлями.

Ведучий І. Право запалити свічку пам’яті про полеглих воїнів-афганців надається учениці 9-го класу Артеменко Олександрі.

ЗАПАЛЮЄТЬСЯ СВІЧКА.

 Учениця. Важкозмиритись

Над шляхом сумують тополі...

І падаєсніг на поля іменні.

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий, похмурий граніт.

Юнак же упав, немов зірка із неба,

Упав за далекий Кабул і Герат.

Востаннє ж тут думав, Вкраїно, про тебе,

І чув журавлів, щодо тебе летять.

Тюльпанами чорними вкрита земля,

У рідні краї повернувся у цвітті.

Їх кров залишилась, де скелі й пустеля,

А гори відкрові слов’янської ситі.

Не можна забути суворої днини,

Зітхають тополі та ранки імлисті,

У матері серце болить щохвилини,

І сльози не сохнуть на листі.

Прийдуть до могил і на поля іменні ветерани

З дітьми і онуками завжди прийдуть

В руках немов вогник – тюльпани,

Афганські події у серці печуть...

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий похмурий граніт.

Наплакалась мати – Вкраїна доволі!

Кажу, щоб почув увесь світ...

Ведучий ІІ. Встаньмо, постіймо хвилину, нехай  защемлять серця за тих, кого нема серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес, а може, із підбитим крилом ніяк не перелетитьАфганської гори.

Ведучий І. Схилимо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав сво єжиття, увійшовши у безсмертя.

Ведучий ІІ. Пам'ять про полеглих вшануємо хвилиною мовчання.

ХВИЛИНА МОВЧАННЯ

Ведучий І. 28  років минуло з часу виве­дення радянських військ з Афганістану, а події в цій країні залишаються живим болем для ба­гатьох колишніх солдатів та офіцерів, що вою­вали в цій війні.

Ведуча ІІ. Вони живуть серед нас, ці ще молоді чоловіки, сповнені енергії та сил. Їм виповни­лось по 48-50 літ. Але у їхніх серцях живе те, суті чого, на щастя, не знає більшість із нас. У їхніх душах все ще живе війна. І часом уночі вони прокидаються від снів, у яких гримлять вибухи, свистять біля скроні кулі, палає зби­тий в ущелині вертоліт. І друг, з яким діли­ли цигарку, коротко скрикнувши, падає горі­лиць, поспішивши полетіти додому в «Чорному тюльпані»...

Ведучий І. Хотілося б згадати імена воїнів-інтернаціоналістів, жителів нашого села, які теж були свідками тих страшних подій. проходили строкову службу на території  Афганістану.

Це  - Лисенко Іван Васильович,.

Ведуча ІІ. Клік Юрій Станіславович

Ведуча І. Степаненко Володимир Васильович

Ведучий ІІ. Зубко Микола Васильович

Ведучий І. Скрипка Олександр Володимирович

Ведучий ІІ. Майоренко  Анатолій Анатолійович

Ведучий І. Кириченко Олександр Вячеславович

Ведучий ІІ. Дабич Андрій Дмитрович

Ведучий І. Добровольський Василь Валентинович

Ведучий ІІ. Зобенко Павло Михайлович

Ведучий І. Полюхович Василь Васильович

Ведучий ІІ. Зима Дмитро Степанович

Ведучий І. Мохонько Алік  Олександрович

Ведучий ІІ. Курмашов Олександр Вікторович

Ведучий І. Дмитренко Юрій Михайлович

Ведучий ІІ. Нудний Василь Михайлович

 

Ведучий І.  Над головами наших земляків-афганців свистіли кулі. Кожна хвилина їхнього життя могла стати для них останньою. Але їм випало щастя вижити і повернутися до рідної домівки.

Ведучий ІІ. Зараз хочу звернути вашу увагу на героїчні сторінки афганських днів деяких наших односельчан………..

Виступи учнів.

 Ведучий ІІ. Можна говорити багато про кожного з воїнів афганців,  про героїзм їхній пропоную  переглянути у книзі нашого земляка Анатолія Ковирьова « З Афганом у серці  »та переглянути зібрані матеріали, які будуть оформлену у книжку саморобку  і знаходитимуться у шкільному музеї з березня місяця цього року.

ПІСНЯ «КАРАВАН»

 Ведуча І. ... По-різному склалися долі колишніх „ афганців”. Але, де б вони не були і ким би вони не стали, завжди вони будуть нести в своїх серцях світлий спомин про бойових побратимів, які повернулися на рідну землю в пам’ятниках. Їх ніколи й нікому не дано забути.

Ведучий ІІ. Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати воїнів-афганців, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі. У спогадах, снах, у думках. Вони цього заслуговують.

Ведучий І.  Сьогодні ми повинні свято пам’ятати, що живемо й за тих, хто поліг в Афганістані, в його ущелинах, хто прикутий до інвалідного візка.

Ведуча ІІ. Ми не повинні забувати жертв Афга­ністану, як і всіх інших жертв, які поніс наш народ тільки через те, що не сам вкривав до­лею своїх громадян, а ними розпоряджався хтось інший.

Ведучий І. Це потрібно для того, щоб нові Афганістани не виникли на нашій землі, щоб вони не повторювалися для наших людей ніколи.

Ведучий ІІ. Бої закінчуються , а історія вічна .Пішла в історію і десятирічна афганська війна.

Ведучий І. І зараз на нашій планеті панують війни, злочини, насилля. Та я маю надію, що в майбутньому на всій землі владарюватимуть мир і злагода ,що люди забудуть навіть значення слова " війна"

 Ведучий ІІ: О, Україно! Ніжно пригорни

                        Усіх живих своїх синів, як мати,

                        Щоб ми уже не бачили війни,

  Не чули щоб ніколи звук гармати

Ведучий І . Всім присутнім  бажаємо  здоров'я,   щастя,   миру,  душевного спокою,   злагоди,  добробуту  у   великому домі,  що зветься - Україна.

      Хай буде все, що має бути:

                        І тихі радощі життя,

                        Калини цвіт і вишень біле диво,

                        І мирних ранків сонячність щаслива.

ПІСНЯ

Ведуча ІІ. Наша лінійка закінчилась.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ведучий 1. 15 лютого 2015 року виповнюється 26 років як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можутьматері забути загиблих та покаліченихсинів, а дружини та діти — своїхчоловіків і батьків.

Ведучий 2. Що ми знаємо про афганськувійну? Можнарозказати про ту страшнунеоголошенувійну, щорозтяглася на довгих 10 років, мовою цифр. Будь-яка війна у цифрах — цестрашно ймоторошно.

Ведучий 1. Для кожного з більшніж 600 тисяч тих, хто служив в Афгані, вона була і залишаєтьсясвоєю. Для тих, хто не повернувся: 9511 убитих у боях, 2386 померлихвід ран. 817 — від хвороб, 1739 — чиїжиття забрали аварії і катастрофи.

Ведучий 2. І для живих. Ми повиннірозумітитрагізмучасті в афганськійвійнітодіщерадянських людей, бо через Афганістанпройшлоїх з Українибільше 160 тисяч. У ційвійнізагинулобільше 15 тисяч наших солдатів, 35 тисячбуло поранено, тисячіпотрапилив полон.

 

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
docx
Додано
10 лютого
Переглядів
303
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку