Сценарій літературної зустрічі-спогаду «СТЕПАН ЖУПАНИН — СПІВЕЦЬ ДИТИНСТВА І РІДНОГО КРАЮ» (до 90-річчя від дня народження)

Сценарій літературної зустрічі-спогаду

«СТЕПАН ЖУПАНИН — СПІВЕЦЬ ДИТИНСТВА І РІДНОГО КРАЮ»

(до 90-річчя від дня народження)

Оформлення залу:

•                   Портрет Степана Жупанина
•                   Виставка його книг
•                   Напис: «Поезія, що йде від серця»
•                   Літературна карта Закарпаття, вишиті рушники  слайд №1

ХІД ЗАХОДУ

Вступне слово вчителя. Сьогодні ми зібралися не просто на літературну зустріч — ми зібралися на зустріч-спогад, на тиху й щиру розмову з Поетом. Минуло 90 років від дня народження Степана Жупанина, але його слово й досі живе поруч із нами — у піснях і віршах, у дитячому сміхові й дорослих роздумах, у теплій пам’яті рідного краю.

Поезія Жупанина — це голос Закарпаття, наповнений любов’ю до людини, до природи, до рідної землі. Вона вчить нас помічати красу в простому, берегти добро і не втрачати щирості серця. Сьогодні ми згадаємо поета не лише через його біографію, а передусім через його живе слово — слово, яке зігріває, надихає й об’єднує покоління.

Нехай ця зустріч стане для кожного з нас дотиком до світлої поетичної душі Степана Жупанина і ще одним нагадуванням про силу українського слова.

Ведучий 1:

Добрий день, шановні вчителі, учні, гості нашого закладу! Сьогодні ми зібралися не просто на літературний захід. Ми зібралися на вечір пам’яті людини, чиє слово народжувалося з Карпат, з тиші рідної землі, з любові до України — закарпатського письменника, поета, педагога, науковця, нашого земляка та випускника нашого ліцею -  Степана Жупанина.

Його поезія — це не лише світ дитинства, як часто прийнято вважати. Це глибока філософія життя, щирі роздуми про людину, Батьківщину, час і пам’ять. У його рядках — біль і надія, світло і тривога, мудрість поколінь і відповідальність перед майбутнім.

Степан Жупанин умів говорити просто — але так, що кожне слово торкалося серця. Він вірив у силу рідної мови, у духовну місію літератури, у те, що поезія здатна виховувати людину.

Сьогодні ми пригадаємо життєвий шлях митця, послухаємо його вірші, вдивимося в його слово — щире, закарпатське, українське.
Нехай цей вечір стане діалогом із поетом, розмовою про те, що не втрачає значення з роками.

Запрошуємо вас до літературної подорожі сторінками життя і творчості Степана Жупанина.   (Звучить тиха інструментальна музика або закарпатська мелодія)

ІРШАВА
Розкажу вам, друзі,
Про свою Іршаву,
Про колиску перших
Юних мрій моїх.
Там я неньку маю —
Ластівку ласкаву,
Там з дитинства маю
Батьківський поріг...

Пригадав минуле:
Під горою хату,
Де немало всі ми
Проливали сліз.
— Дайте їсти, мамо!
Дайте їсти, тату! —
Семеро благали,
Бо були малі.

Як у темних злиднях
Піднялись на ноги,
То пішли у найми
Заробляти хліб.
Кам'яні, тернисті
Стежки і дороги
В наймах нам поклали
Перші мозолі.

Ні, вже не вернуться
Роки ті похмурі,—
В Жовтні золотому
Стали ми людьми.
Ні, вже не зустріну
Матір у зажурі,
Бо в сім'ї Радянській
Всі щасливі ми.

А моя Іршава
В небо підвелася,
Містом юним стала,
Що росте й цвіте.
З маминої казки
Вірш мій тут почався,
Дзвінко перелився
В пісню для дітей.

У моїй Іршаві
Дні нові ясніють,
Гомонять привітно
Теплі вечори,
На горах, в долинах
Врожаї рясніють,
Пахне свіжим хлібом
Кожної пори.

Окриком будила
Мене вранці пані,
Ще лиш схід багряно
В променях палав,
І в одежі драній,
Грубій, домотканій
Я чужу отару
На узгірки гнав...

В гронах винограду
Світиться Іршава.
Я краси такої
Не знайду ніде.
Там старенька мати
Ластівка ласкава,
Всіх синів і дочок
Знов додому жде.

Ведучий 2:

Цього року виповнюється  90 років від дня народження відомого закарпатського письменника, поета, педагога — Степана Жупанина, людини, чия творчість стала близькою і дітям, і дорослим.

1. БІОГРАФІЧНА СТОРІНКА  слайд №2

УЧЕНЬ 1:

Степан Ілліч Жупанин народився  18 січня 1936 року в місті Іршаві  у багатодітній родині хлібороба-бідняка, яка, як і інших трударів знедоленої Верховини, в нестерпних умовах зазнала і голод, і холод, і несправедливість.

Батько, Ілько Андрійович Жупанин, був простим, однак мудрим чоловіком. Виріс він під солом’яною стріхою в урочищі Гори. Хоч закінчив лише два класи народної школи, проте вмів грамотно писати, добре рахувати. Мав природний розум, самотужки засвоїв секрети  столярної й будівельної справи, був знаючим землеробом, ветеринаром. Життєрадісний, веселий, а тому був цікавим співбесідником, народником. На весіллях та родинних святах часто виступав тамадою, гарно співав і грав на сопілці. Батько працював у колгоспі ланковим, потім – на залізничній станції вантажником, пізніше шляховим будівельником.

УЧЕНЬ 1.

Мати, Марія Петрівна, пересипАла свою мову приповідками, прислів’ями. Завжди уникала грубої тональності, про сварки в хаті годі було й думати.

В оточенні батьківської ласки, взаємоповаги ріс маленький Степанко, все позитивне, благородне засвоював, мов губка вбирав у себе. Мав він ще до того від роду ліричну, м’яку вдачу, вроджену симпатичність. Не одна дівчина була закохана в нього!

У  хаті на стелажі поруч із молитовником лежала книга Олександра Духновича «Буквар» («Книжиця читальна для начинающих»). Батько часто читав його уголос, а написаний він був  у віршованій формі. То були правила поведінки:

        Старшому завжди вступлюся,

        Шапку здійму, поклонюся.

        Так я стану щасливим

        І приятелем милим.

Учень 2:

Так уже повелося, що все у житті відбувається вперше. Вперше сказав слово «мама», зробив перший крок, вперше закохався, перший поцілунок… Свій перший поетичний текст відомий український поет лауреат Всеукраїнської літературної  премії імені Лесі Українки Степан Жупанин написав у сьомому класі. Він про це часто згадував.

Якось на уроці ботаніки його улюблений учитель Василь Бурч дав таке домашнє завдання: написати твір про спостережуване цікаве явище в рослинному світі. Степан довго блукав полем, аж поки не побачив мак. Придивився пильніше, а там сидить бджілка. Так і лягли на листочок рядки, яким судилася щаслива доля: вірш-пісенька  «Мак та бджілка». (Він, до речі, увійшов до його першої книжки «Бджілка», яка з’явилася ще 1959 року.

     МАК ТА БДЖІЛКА

       В полі мед збирала бджілка

        Із квіток,

        Мак шептав-співав їй гарних

        Співанок.

        Натомила бджілка крила

        Й ротик свій,

        Час додому, та почався

        Буревій.

        Каже мак: – Лети маленька,

        Он сюди,

        Я тебе сховаю, бджілко,

        Від біди.

        І стулив свої червоні

        Пелюстки,

        Щоб не падали на бджілку

        Крапельки.

        Захотіла бджілка спати –

        Колисав,

        Поки буря вщухла й дощик

        Перестав.

        Полетіла бджілка в вулик,

        І ось так

        Подружили з того часу

        Бджілка й мак.

2. СЛОВО ПРО РІДНИЙ КРАЙ  слайд №3

Учень 3:

У своїх творах Степан Жупанин з особливою ніжністю змальовує Закарпаття — його гори, ліси, людей і традиції. Рідний край у його поезії постає живим, одухотвореним, сповненим внутрішньої сили та краси. Пейзажі Карпат у Жупанина — не просто тло, а частина людської долі, джерело моральної чистоти й натхнення. Любов до малої батьківщини він поєднує з глибоким відчуттям відповідальності за її майбутнє, за збереження мови, звичаїв і духовних цінностей. Саме тому його слово звучить щиро й переконливо, торкаючись серця кожного, кому близька рідна земля.

 Учень 4

МОЇ СПІВАНОЧКИ
На високій полонині
Ранок зустрічаю,
На сопілці-перепілці
Співаночки граю.

Покатаються співанки
В поїзді, трамваї,
На коні і на верблюді
У далекім краї.

Понесе на дужих крилах
Вітер з полонини
Ці співаночки за гори,
В степові долини.

Полетять по всій великій
Нашій Батьківщині
І розкажуть милим друзям
Про Карпати сині.

Про далеку Верховину
Молоду, розквітлу —
Край чудовий смерековий,

Нашу долю світлу.
 

Учень 5 

ГІРСЬКА СТЕЖИНКА
Я — стежинка-верховинка
У зеленій блузі.
Пробігаю між квітками
Коло гаю, в лузі.
Протоптали мене люди
У гірські оселі,
На стрімкі верхи лісисті,
Полонини й скелі.
Подружилися зі мною
Діти-верховинці:
Знаю, де росте малина
І гриби, й суниці...
Знаю, де живуть високо
Вівчарі й доярки.
В літнім небі я сягаю
До самої хмарки.
Теплим дощиком умита,
Знов біжу донизу.
В дитсадок несу щоранку
Молоко і бринзу.
Рідні гори і долини
Веселю піснями.
Стежу, щоб не заблудився
Хтось поміж кущами.
Стежу, щоб ніхто не вибив
Диким терням око.
Обережно всіх виводжу
На шляхи широкі.

(Музичний номер — закарпатська пісня або інструментальна композиція)

3. ПОЕЗІЯ ДЛЯ ДІТЕЙ   слайд №4

Ведучий 1: Степан Ілліч був членом Спілки письменників України.

  Та був він  не лише письменником, а й учителем, який щиро любив дітей і присвятив їм більшість своїх творів.

Особливе місце у творчості Степана Жупанина займає дитяча поезія — світла, добра, сповнена любові й гумору. У ній поет з великою теплотою змальовує світ дитинства, близький і зрозумілий кожній дитині.
           Ці вірші навчають щирості, доброти, поваги до батьків, рідної мови та свого краю. Саме тому творчість Степана Жупанина і сьогодні залишається актуальною та улюбленою серед юних читачів.

Читає учень 4 класу

РІДНА МОВА

По-своєму кожна
Пташина співає,
По-своєму кожен
Народ розмовляє.
У мене й народу мого
Українська є мова чудова,
Своя, материнська.
 

По світу її,
Як святиню, нестиму
Допоки живу,
В чистоті берегтиму,
З Любов’ю сердечною,
Вірністю сина.
Ця мова для мене,
Як мати, єдина

4. МУДРІСТЬ СЛОВА  слайд №5

Учень 4: Упродовж багатьох років С. Жупанин досить вдало поєднував учительську роботу з науковою і поетичною творчістю. Він автор багатьох книжок, віршів, казок, загадок для дітей, які вийшли більш як двомільйонним тиражем. Серед них «Бджілка», «Сестрички-смерічки», «Гірська стежина», «Світле озерце», «Ватра», «Смерековий край», «Лісовий світанок», «Світлячок і бджілка», «На високій полонині», «Сто зАгадок», «Чому плакала зозуля».

Степан Жупанин учив нас найважливішого — любити Батьківщину, поважати рідну мову, бути добрими та щирими людьми. Чимало творів

С. Жупанина було опубліковано в газетах, журналах, збірниках та книжках для дітей у перекладах на білоруську, молдавську, туркменську, таджицьку, казахську та ін. мови.

Його вірші та пісні знають у Канаді, Австралії, Бразилії, США.

У 2003 р. вийшов Навчальний посібник "Верховиночка. Література рідного краю" (в 3-х частинах, розміщених у 2-х книгах), де С. Жупанин зібрав і упорядкував фольклорні (народних співців, поетів-аматорів) та оригінальні твори письменників рідного краю (О. Духновича, М. Підгірянки, М. Томчанія, І. Чендея, Ю. Керекеша, Г. Малик та ін.), які народились і жили на Закарпатті. Посібник був виданий за рекомендацією Міністерства освіти і науки України.

Учень 5:

Його слово — це місток між поколіннями, який і сьогодні веде нас до духовних цінностей. Степан Жупанин – людина щедрої душі. Він привертав увагу всіх, із ким доводилося спілкуватися, людяністю, добротою і чесністю. Водночас він відзначався простотою. Він ніколи не ставив себе вище за інших, уміючи слухати й розуміти кожного співрозмовника. Саме ця щира відкритість і внутрішня скромність зробили Степана Жупанина не лише талановитим митцем, а й справжнім моральним авторитетом для свого часу і для нас сьогодні.

6. Заключне слово. ВШАНУВАННЯ ПОЕТА (Літературна світлиця та пам’ятний диск на Алеї видатних людей міста)

Ведучий 1:

Наприкінці 2002 року в нашому навчальному закладі (на той час в Іршавській загальноосвітній школі №1 І-ІІІ ступенів), де свого часу навчався Степан Жупанин, було відкрито шкільну «Літературну світлицю». Ця подія перетворилася у справжнє свято красного письменства.

Відкриттю світлиці передувала велика і копітка праця. Тут зібрано цікаві і рідкісні матеріали із життя майстрів слова – вихідців Іршавщини. Свої книги школі подарували поети і прозаїки:  Степан Жупанин, Василь Густі, Василь Кузан, Василь Шкіря, Лідія Повх, Петро Ходанич, Михайло Ломага, Василь Філеш, Василь Кобаль. Особливе місце приділено творчості колишнього випускника школи, нині відомого українського письменника С.Жупанина. На видному місці його портрет, книги, матеріали про його життя і творчість. Привертала увагу і літературна карта району, де було вказано, де і в якому населеному пункті народився той чи інший літератор (до речі, її склав Степан Жупанин). Школярі розповідали про літературну діяльність Степана Ілліча, читали його вірші, співали пісні на слова поета. (Перегляд уривку документального відео про цю подію).

Ведучий 2: Ось така вона літературна та життєва  стежина Степана Жупанина.

Минають роки, але поезія нашого земляка  залишається актуальною й потрібною.

Творчість Степана Жупанина — це щире й мудре слово, народжене любов’ю до дитини, рідної землі та України. Його поезія вчить нас бачити красу в простому, берегти духовні цінності й пам’ятати своє коріння. (помер 7 січня 2005 року у місті Ужгороді.  Похований він на Доманинському кладовищі  поблизу Ужгорода). Минатимуть роки, змінюватимуться покоління, але світле слово Степана Жупанина житиме доти, доки звучатиме українська мова й битиметься серце нашого народу.

Бо поки звучить рідне слово —
живе народ, живе Україна!

ЗАВЕРШЕННЯ:  виконання пісні про Україну.

Ведучий 1: Дякуємо всім за участь у вечорі-спогаді!

Ведучий 2: Читайте українських письменників — у їхніх творах живе душа нашого народу. До наступної  літературної зустрічі .

Поезії

СМЕРЕКОВИЙ КАМІНЬ
Між горами, між лісами
Камінь цей стоїть віками.

А на нім росте смерека,
Не згубила її спека.

Пригорнув, немов руками,
Цю смереку дужий камінь.

Тож його на Верховині
Смерековим звуть понині.

Різні ми легенди чули
Про літа його минулі.

В горах месники ходили
І мечі на нім точили.

Із-за каменя летіли
В стан ворожий кулі, стріли...

І втекли чужинські орди,
Не здолали камінь гордий.

Це скорили і народу,
Що виборював свободу.

На смереці, вище крони,
Прапор наш ясний, червоний.

Принесли його в Карпати
Визволителі-солдати.

Чути каменя відлуння:
— Ця смерека вічно юна!

Ця смерека розквітає,
Коло себе й доньку має.

І життя у нас весняне
Не загине й не зів'яне!

СКРИПКА
Я — гірська ялина,
Лісова дитина,
На верху Менчула
Ой, багато чула!
Слухала щоднини
Щебети пташині.
Слухала в зажурі
Грізну мову бурі.
Пам'ятаю добре
Месників хоробрих,
Що фашистську зграю
Гнали з мого краю.
Ой, сумного рана
бито партизана.
Люта вража сила
І мене скосила.
Та рука людини
Мирної години
Стовбур оживила —
Скрипкою зробила...
Струн смичок торкнеться
Й музика поллється.
Лунко заспіваю
Я про долю краю
І про все, що чула
В лісі, край Менчула.
Я вже не ялина,
Я — людська дитина.
Гора в Карпатах.


Зайшов на світанку
Напитись води
В хатину вдови
Під горою
Високий русявий
Солдат молодий,
В пілотці з зорею
Ясною.
Там хліба скоринку
Хлопчина Івась
Просив у голодної
Мами.
Побачив солдата —
Притих, заховавсь.
А сльози лилися
Струмками.
— Не бійся, синочку!
Я — русин, я — ваш.
Іршава вже вільна
Віднині,—
Солдат посміхнувся
І зняв патронташ,
Дав пай свого хліба
Хлопчині.
Виходило сонце
Червоне з-за гір,
Ласкаво світило
По хатах.
І люди про щастя
Співають з тих пір
В моїх смерекових
Карпатах.